Розвиток самопізнання і самосвідомості у дітей дошкільного віку

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розвиток самопізнання і самосвідомості у дітей дошкільного  віку

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

Розділ 1. Теоретичні основи вивчення проблем самосвідомості у дітей дошкільного віку в психології

 

1.1 Вивчення самосвідомості  у вітчизняній й зарубіжної психології

1.2 Розвиток передумов самосвідомості у немовлячому віці

Розділ  2. Розвиток самосвідомості в ранньому дитинстві

 

2.1 Зародження  самопізнання у дітей дошкільного віку.

 

2.2. Розвиток  самосвідомості  дошкільника.

2.3 Особливості розвитку дітей старшого дошкільного віку

Розділ 3.Опис вибірки і методик дослідження самопізнання і самосвідомості у дітей дошкільного віку.

 

3.1 Дослідження  дітей дошкільного віку методиками «Сходинки», В. Г.Шур; та «Намалюй себе», А.М.Прихожан.

3.2 Аналіз результатів дослідження особливостей прояви самооцінки в дітей віком дошкільного віку

Висновки

Список використаної літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

 

Проблема вивчення самосвідомості є одним із ключових в психології. Вона широко обговорюється у межах  вітчизняних і зарубіжних психологічних досліджень. Вивчення структури самосвідомості, динаміки його розвитку представляє великий інтерес, як у теоретичному, і у практичному плані, оскільки це дозволяє наблизитися до розуміння механізмів формування особистості онтогенезі.

У межах дослідження  самосвідомості самооцінці відводиться  провідна роль - вона характеризується як головний чинник цього процесу, показник ідивідуального рівня її розвитку, включене у процес самосвідомості. Самооцінка одна із істотних умов, завдяки чому індивід стає особистістю. Вона формує у індивіда потреба відповідати як рівню оточуючих, так й рівню власних особистісних оцінок. Правильно сформована самооцінка виступає непросто як знання себе, не як сума окремих характеристик, але, як певне ставлення себе, передбачає усвідомлення особистості ролі деякого стійкого об'єкта.

Самооцінка є ланкою довільної саморегуляції, визначає напрям і культурний рівень активності людини, його ставлення до світу, до людей, перед самим собою. Становить собою складний по психологічний феномен. Він включен у безліч зв'язків і стосунків з усіма психічними утвореннями особи і виступає  важливою детермінантою всіх форм і деяких видів її й спілкування. Витоки вміння оцінювати себе закладаються в ранньому дитинстві, а розвиток і удосконалювання його надається протягом усього життя людини.

Самооцінка дозволяє зберегти стійкість особистості  незалежно від мінливих ситуацій, забезпечуючи можливість залишатися собою. Нині дедалі очевидніше вплив самооцінки дошкільника  його поведінки, міжособистісні контакти.

 

Дошкольний вік невипадково  обраний для проведення нашого дослідження. Цей вік - початковий період усвідомлення дитиною себе, мотивів і людськіх стосунків. Тому важливо у цей період закласти підвалини на формування диференційованої адекватної самооцінки. Усе це дозволить дитині правильно оцінити себе, реально розглядати свої сили до завдань та санітарним вимогам соціального середовища, відповідно до цим самостійно ставити собі цілі й завдання.

У психологічної літературі, як і вітчизняної, і зарубіжної самооцінці приділено багато уваги. Проблема розвитку самооцінки, структури, функцій, обговорюються на роботахЛ.И.Божович,И.С.Кона, Еге. Еріксона, та інших психологів. Беручи дошкільний вік, дитина починає усвідомлювати факт свого існування. Розвиток справжньої самооцінки починається з реалістичних оцінок дітьми своїх умінь, результатів своєї роботи і конкретних знань. Менш об'єктивно у період діти оцінюють якості своєї постаті.Дошкольники схильні переоцінювати себе, потім направляють переважно позитивні оцінки що оточують їх дорослих.

Наприкінці дошкільного  віку співвідношення емоційного і когнітивного компонентів кілька гармонізується. Створює розвитк когнітивного компонента самооцінки, для інтелектуалізації відносин дитини до себе, подолання прямого контакту на його самооцінку дорослих. Дошкільний вік є важливим періодом становлення самооцінки задля її подальшого впливу на особистість.

Усе вищевикладене визначило  тему нашого дослідження «Розвиток самопізнання і самосвідомості у дітей дошкільного віку».

Актуальність даної  роботи залежить від спробі розглянути особливості формування самосвідомості у віці, як важливому періоді особистісного  розвитку.

Об'єкт дослідження: самосвідомість та самопізнання як стійка, пережита система уявлень людини про себе.

 

Предмет дослідження: самосвідоміть та самопізнання дітей дошкільного віку.

 

Завдання дослідження:

 

1. Провести теоретичний  аналіз психолого-педагогічної літератури  з проблемі самосвідомості в  психології

 

2. Вивчити поняття  самосвідомості в психології

 

3. Вивчити виявити рівні самосвідомості та самопізнання дітей дошкільного віку

 

Методологічні основи дослідження:

 

-Положення С.Л.Рубинштейна у тому, що самосвідомість постає як компонент особистості, і входить у процес розвитку;

 

- Становище О.Г.Спиркина у тому, що самооцінка є «ставлення себе», яке поруч із «пізнанням себе» входить у самосвідомість;- Становище Е.Е.Кравцовой у тому, що у старшому дошкільному віці позиція близькості реального і ідеального «Я» є найсприятливішою, бо служить пусковим механізмом актуалізації однією з найважливіших потреб особистості - потреби у саморозвитку;

 

Методи дослідження:

 

1. Теоретичні – аналіз  психолого-педагогічної літератури  з проблемі дослідження;

 

2. Емпіричні – включає  у собі такі методики: вивчення самооцінки дитини за допомогою методики «Сходинки», В. Г.Шур; методики «Намалюй себе», А.М.Прихожан.

 

Структура роботи: курсова  робота складається з вступу, трех розділів, висновку, списку використаної літератури.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 1. Теоретичні основи вивчення проблем самосвідомості у дітей дошкільного віку в психології

 

1.1 Вивчення самосвідомості  у вітчизняній й зарубіжної  психології

 

Проблема самооцінки, як із центральних проблем психології особистості, вивчалася в працях різних вітчизняних і зарубіжних психологів. У тому числі можна назвати наступних авторів:Л.И.Божович, Л. В. Бороздіна,Л.С. Виготський, А.В. Захарова,Б.В.Зейгарник, О.Н. Леонтьєв, В.С, Мухіна, Є.Е.А. Серебрякова, О.Г.Спиркин,С.Л. Рубінштейн, І.І.Чеснокова,П.М.Якобсон; А. Адлер, Р. Бернс, До. Левін, До. Роджерс, 3. Фрейд, О.Н. Леонтьєв, характеризуючи проблему самосвідомості як проблему високого життєвого значення, психологію особистості, розцінював їх у цілому як нерозв'язану, вислизаючу наукового-психологічного аналізу. Найчастіше самосвідомість сприймається як орієнтування людини у власної особистості, самоусвідомлення як "Я". Самосвідомість дозволяє людині, відбиваючи світ, виділяти себе у ньому, усвідомлювати своє ставлення до цього світу і свої стосунки з оточуючими, пізнавати власний внутрішній світ, переживати й певним чином оцінювати його. Самосвідомість - це усвідомлення і цілісна оцінка себе і свого місця у житті. Завдяки самосвідомості людина сприймає себе, немов індивідуальну реальність, окрему від природи й іншим людям.

Слід зазначити, і це не раз підкреслювавС.Л. Рубінштейн, що самосвідомість не надбудовується з вигляду з особистості, а входить з неї.[18] Воно немає самостійних шляхів розвитку, воно не може жити окремо від розвитку особистості, а входить у процес розвитку особистості як реального суб'єкта. Відповідно до С.Л. Рубінштейну, самосвідомість - це усвідомлення себе як свідомого суб'єкта, реального індивіда, а не усвідомлення своєї свідомості.[18]

 Оцінити важливість  внутрішніх процесів самосвідомості важко, оскільки вони нерозривно пов'язані з практичною діяльністю суб'єкта, його взаємодією з зовнішнім світом. Але варто лише перервати зв'язок індивіда з зовнішнім світом, помістивши до умов ізоляції, й інші внутрішні процеси активізуються (І.С. Кон).

  Самосвідомість - складна  психологічна структура, куди  входять до тями ролі особливих  компонентів, як вважав В.С. Мерлін.

 По-перше, усвідомлення своєї тотожності, по-друге, свідомість свою власну "Я" як активного, діяльного початку, по-третє, усвідомлення своїх психічних властивостей і якостей і, по-четверте, певна система соціально-нравственних самооцінок. Зачаток свідомості тотожності з'являється вже в немовляти, коли він починає розрізняти відчуття, викликані зовнішніми предметами і власним тілом. Свідомість "Я" проявляється приблизно від трьох років, коли дитина починає правильно вживати особисті займенника. Усвідомлення своїх психічних якостей і самооцінка набувають найбільше важливість в підлітковому і юнацькому віці. Але бо всі зазначені компоненти взаємопов'язані, збагачення однієї з них неминуче видозмінює всієї системи.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.2 Розвиток передумов самосвідомості у немовлячому віці

 

Самосвідомість - один із проявів свідомості як відокремлення  себе ("Я") від об'єктивного світу ("не Я"); усвідомлення, оцінка людиною себе, свого місця у світі, своїх інтересів, знань, переживань, поведінки тощо. Самосвідомість має ієрархічно побудовану структуру від елементарного самопочуття до самопізнання і найвищого рівня - самоставлення, що виявляються у самоконтролі та саморегуляції своєї поведінки (Платонов К. К.) [26].

На думку С. Л. Рубінштейна, особистість не зводиться до свідомості та самосвідомості, але й неможлива без них [26]. Самосвідомість особистості включає почуття самототожності, особлива психологічна конструкція - "Я", самооцінку та рівень домагань. Почуття самототожності забезпечує цілісність особистості, протистоїть її роздвоєнню. Суб'єктивно для індивіда особистість виступає як його "Я". Сукупність психічних явищ, що віддзеркалюють для особистості її "Я", отримали у психології назву "Я-концепції", що містить наступні компоненти:

 

- когнітивні - образ "Я", уявлення про власні якості, здібності, можливості;

 

- емоційні - самоставлення, самоповага, самолюбство;

 

- оцінно-вольові - самооцінка, саморегуляція.

 

Загальну схему розвитку самосвідомості С. Л. Рубінштейн представляє  наступним чином.

 

По-перше, самосвідомість виникає у ході розвитку свідомості особистості, по мірі того, як вона стає самостійним суб'єктом.

 

По-друге, самосвідомість розвивається завдяки ускладненню діяльності та взаємовідносин індивіда з оточуючими.

 

Основними етапами онтогенезу самосвідомості є наступні:

 

- оволодіння власним  тілом, виникнення довільних рухів  у процесі виконання предметних  дій - немовля;

 

- здатність до самостійного пересування, ходьба, мовлення зумовлюють зародження самосвідомості, нову систему відносин з оточуючими - дошкільник;

 

- здатність самостійно  ставити цілі, задачі, визначати  напрям своєї діяльності, усвідомлення  себе як особистості - підліток [26].

 

Положення теорії розвитку самосвідомості С. Л. Рубінштейна конкретизуються  у численних психологічних дослідженнях дитячої психології (М. Й. Боришевський, Л. Г. Подоляк, С. П. Тищенко, П. Р. Чамата, І. І. Чеснокова та ін.).

З перших днів життя дитина включається у світ соціальних взаємовідносин. Ставлення дорослих до дитини одразу після її народження будується як особистісний процес, цим самим дорослі викликають до життя ті властивості малюка, що закладають основи особистості.

Провідне значення для розвитку особистості має не просто спілкування дитини з іншими людьми, а спілкування особливої якості. Як зазначають відомі дослідники спілкування новонароджених Н. Н. Авдєєва та С. Ю. Мещерякова, для повноцінного розвитку особистості недостатнім є навіть найкращий догляд за нею, їй необхідна постійна інформація із зовнішнього світу, але ще - ставлення до неї, як до особистості, що випереджує появу самої дитячої особистості [1]. Дорослий з перших днів виявляє своє ставлення до малюка, оцінюючи його. У будь-якій оцінці головною для дитини є доброзичлива увага. Вона не розуміє звернених до неї слів, не виділяє змісту оцінки, але чутлива до емоційного ставлення дорослих. Ця чутливість яскраво виражена вже до 3 місяців. Таким чином, дорослий виділяє малюка з навколишнього світу як щось особливо цінне, важливе, значуще для нього. Дорослий враховує мотиви, бажання дитини, стає їх виконавцем. З цього зароджується потреба особистості впливати на інших. "Коли дитину годують, щойно в неї виникає голод, вона отримує більше, ніж їжу, - в неї зароджується почуття впевненості, що на її потреби хтось відповість, вона відчуває, що може довіряти своєму світові" [5].

У такій атмосфері, коли малюк переживає свою значущість для близьких, у нього виникає  позитивне самовідчуття, що стає джерелом його активності, породжує зацікавлене ставлення щодо оточуючого. У ході активності дитини в неї поступово формується позитивне ставлення до дорослих: приблизно в місяць виникає посмішка (перша соціальна емоція), після цього зростає інтерес до людей і предметів. У 3 місяці можна говорити про те, що у малюка склалося передособистісне утворення - "комплекс пожвавлення" (Н. Л. Фігурін, М. П. Денисова), в основі якого - комунікативна потреба.