Система комплексної діагностики знань студентів

3. Перевірка і оцінка  рефератів по частині лекційного  курсу, який самостійно пророблюється.

4. Індивідуальна співбесіда  зі студентом на консультаціях.

5. Проведення навчальних  конкурсів і олімпіад на кращого  знавця предмета» кращого з  спеціальності, краще виконання  лабораторних, особливо навчально-дослідних робіт.

Контрольні заходи, що проводяться  лектором на потоці і у позанавчальний час, крім загальної мети, яка переслідує об’єктивну атестацію студентів, мають дати лектору дані для оцінки рівня роботи його асистентів, які ведуть практичні, лабораторні і семінарські заняття.

Консультації

Дослівно термін "навчальна  консультація" означає відповідь, роз'яснення викладача студентам  з будь-якого навчального питання. Це одна з форм, яка виправдала себе щодо надання студентам допомоги у 'їх самостійній роботі, допомоги, яка особливо необхідна при підготовці до іспитів, захисті курсових і дипломних проектів і інших формах контролю знань.

Мета більшості консультацій - допомогти студентам розібратись  у складних питаннях, вирішити ті з  них, у яких студенти самостійно розібратись не можуть. Одночасно консультації надають можливість проконтролювати знання студентів, скласти правильне уявлення про перебіг і результати навчальної роботи.

Не можна обмежуватись формою консультації "питання-відповідь" вона має переходити у бесіду зі студентами з найбільш важких і важливих проблем курсу, що вивчається.

Заліки

З деяких предметів (теоретичні курси, виробнича практика) застосовуємо диференційований залік з виставленням оцінок за п’ятибальною шкалою.

Заліки з практичних (лабораторних) робіт приймаються по виконанні  кожного завдання. При цьому студент  подає записи, розрахунки, схеми, плани. Викладач відмічає виконання кожної роботи у своєму журналі, а після  завершення програми може виставити  залік після захисту звіту  і повторного перегляду результатів  виконання усіх завдань.

Семінарські заняття не можна  вважати заліковою процедурою. Але  активні виступи, чіткі відповіді, ставлення до занять, дисциплінованість  можуть слугувати основою для  оформлення заліку без опитування.

Заліки з виробничої практики проставляються на основі поданого звіту  і характеристики керівника. Залік - диференційований, а оцінка складається з середніх оцінок з усіх розділів практики.

Іспити

Іспити є підсумковим  етапом вивчення усієї дисципліни або  її частини і мають за мету перевірку  знань студентів по теорії і виявлення навичок застосування отриманих знань при вирішенні практичних завдань, а також навиків самостійної роботи з навчальною і науковою літературою.

Іспит дає можливість кожному  студенту у порівняно короткий проміжок часу осмислити весь пройдений курс у цілому, сконцентрувати увагу на вузлових його моментах, закріпити у пам'яті його основний зміст.

Відомі два основних види іспитів: без іспитових білетів - вид найбільш високого рівня, методика проведення якого в нашому училищі  лише опрацьовується, і за іспитовими білетами. Перший вид іспитів - іспит-бесіда - проводиться приблизно так: студенту, який складає іспит пропонується для початку бесіди одне запитання і дається деякий час для його обдумування. Бажано, щоб це запитання було не другорядним і не ізольованим від основних понять курсу. В перебігу відповіді залежно від її якості той, хто екзаменує, поступово може розширити поставлене перед студентом завдання. Бесіда дає змогу з "ясувати не тільки формальні знання з даного питання, але і поняття його ролі у всьому курсі, його зв'язку з іншими питаннями. При цьому з'ясовується: чи користувався студент при вивченні усього курсу додатковою літературою.

Основна перевага іспиту-бесіди полягає у тому, що у даному випадку  надається можливість отримати достатньо  повне уявлення про якість підготовки студента з даного курсу і з'ясувати його потенційні можливості у вивченні науки. Випадковість оцінки при такій формі іспиту, як правило, неможлива. Але такий іспит потребує високої кваліфікації екзаменатора і повної довіри до нього студентів. Іспит-бесіда потребує від екзаменатора достатньо великої напруги сил і великих затрат часу. Ця форма не застосовується у тих випадках, коли ставиться за мету перевірка засвоєння практичної частини курсу і тому, хто складає іспит, необхідно запропонувати для вирішення визначену кількість завдань. Екзамени у формі бесіди краще проводити на старших курсах, причому з деяких спеціально відібраних для цієї мети дисциплін.

Другий основний тип іспиту - за іспитовими білетами - є загальновідомим. У цьому разі особливої уваги потребує складання іспитових білетів. Рівномірне розподілення матеріалу у білетах, різноманітність запитань, повнота охоплення прочитаного курсу, вдалий підбір завдань - усе це значною мірою полегшує хід іспиту і сприяє об’єктивності оцінки. Іспит за білетами ніяк не включає бесіди з тим, хто складає іспит. Мета її полягає у послабленні випадкового фактора, який проявляється при такій формі іспиту. Додаткові запитання при цьому, як правило, задаються з того матеріалу, який висвітлює або побічно торкається у своїй відповіді студент. Але можливі випадки, коли для уточнення оцінки знань доводиться торкатись і інших розділів курсу.

Відома загальноприйнята рекомендація: не перебивати студента до тих пір, поки він не закінчить  відповіді. Але якщо студент відповідає явно не по суті запитання або невірно, то тут потрібне втручання екзаменатора.

При будь-якій формі іспиту (без білетів або з білетами) екзаменатору, який веде бесіду зі студентом, треба керуватись деякими правилами, порушення яких може призвести до небажаних наслідків:

1. Не можна допускати,  щоб запитання до студента, який  екзаменується, ставились одне за одним. Це позбавляє студента можливості зосередитись, а іноді і можливості міркувати.

2. Не можна надто відверто  висловлювати свій обурення з  приводу неправильної відповіді.  Це може передчасно збентежити  студента, що значно знизить якість відповідей на наступні запитання.

3. Не можна виявляти  перед студентом свої вагання  з приводу оцінки його відповіді  і змінювати вже прийняте рішення.

Потрібно заздалегідь  психологічно готувати студентів до екзаменів, навівати їм, що відповідь  потрібно шукати, потрібно мобілізувати усі свої внутрішні сили, взяти  себе в руки і змусити інтенсивно працювати свій мозок. Необхідно мотивувати оцінку, щоб студент був переконаний у її справедливості і йшов з іспиту без образи на екзаменатора.

Стандартизований контроль знань (тестовий )

Останнім часом у вищій  школі став широко застосовуватись  стандартизований контроль знань протягом усього періоду вивчення навчальних курсів. У стандартизованому контролі знайшла широке застосування тестова методика з альтернативним вибором відповідей. Метод альтернативного вибору відповідей полягає у тому, що ставляться запитання і одночасно пропонуються варіанти відповідей, правильність яких потрібно оцінити. При цьому студенту пропонуються не тільки самі відповіді, але і Їх цифрові коди(як правило, номер варіанта відповіді).

Перевага цього методу полягає у тому, що за допомогою  найпростіших засобів (бланків, матриць) можна отримати відповідь практично на будь-яке запитання, а недоліком є можливість вгадування правильної відповіді. За допомогою альтернативного методу доцільно перевіряти вміння самостійно обмірковувати отримані дані. У підтвердження цього можна навести вислів Ш. Монтеск'є: "Інтелект полягає у тому, щоб взнати подібність різних речей і різницю подібних". Це означає, що більший рівень знань дає можливість більш тонко розрізняти такі явища і поняття, які студенту з меншим рівнем здаються ідентичними. Крім того, студенти з великим рівнем знань знаходять подібність там, де інші його не помічають. Контроль простим вибірковим методом не розкриває процесу одержання відповіді. Тут спрацьовує не простий механізм вгадування, а свідомий вибір, до вгадування деякого числа правильних відповідей на запитання - у доповнення до тих, які студенти знають.

Відомі і інші варіанти тестового контролю знань студентів

1) короткочасне подання  варіантів відповідей.

Студентові пропонують запитання. Він має вивчити його і подумки  підготувати відповідь. Після того як він готовий до відповіді, йому на обмежений час показують варіанти відповідей, з яких він має вибрати один. У даному разі студент не стільки вибирає, скільки порівнює свою готову відповідь із запропонованими. Такий принцип деякою мірою зменшує можливість вгадування і несвідомого вибору випадкової відповіді. При цьому доцільно обмежити час експонування варіантів відповідей, які пропонуються на вибір.

2) послідовне надання  варіантів відповідей.

Студенту пропонується запитання, яке він вивчає і подумки готує  на нього відповідь. Потім за його проханням йому показують перший варіант відповіді. Якщо цей варіант  співпадає з його рішенням, то він  фіксує свою відповідь під номером 1, якщо він вважає його невірним, то через деякий час йому надається  другий варіант відповіді.

3) вибір відповідей: пропонуються  самі відповіді, а потім їх  обгрунтування;

4) парне питання: правильний  результат отримується тільки  при двох правильних відповідях;

5) співвідносна або складно-вибіркова  система: подаються декілька відповідей, які потрібно пов'язати одне  з одним;

6) матрична система: питання  і відповіді подаються у вигляді  матриці;

7) конструктивно-вибірковий  метод: відповідь формується шляхом  синтезу із запропонованих на  вибір його частин;

8) мотивовані варіанти  відповідей: кожен варіант відповіді  доповнюється обгрунтуванням.

Система тестового контролю включає декілька етапів. Основні  з них такі:

- визначення завдань контролю  у суворій відповідності до  мети навчання;

- вибір способів і технічних  засобів контролю;

- складання контрольних  завдань;

- обмірковування їх змісту  і методики застосування;

- рецензування контрольних  завдань;

- експериментальна перевірка  контрольних завдань у навчальному  процесі;

- удосконалення змісту  і методики застосування контрольних  завдань, а також технічних  засобів з обліком досвіду  їх використання у навчальному процесі.

Лише проведення усіх вказаних заходів забезпечує ефективне застосування стандартизованого контролю.

При складанні контрольних  завдань необхідно дотримуватись  ряду вимог:

- укладачі завдань мають  чітко уявляти мету контролю  як частини усього навчального  процесу, враховувати вікові і  психофізичні особливості тих,  хто навчається. Контрольні завдання  мають стимулювати пізнавальну  активність студентів, викликати  у них інтерес до предмета  навчання;

- контрольні завдання  в усіх випадках мають забезпечувати  реалізацію навчаючої функції контролю, а не тільки контролюючої;

- складаючи контрольні  завдання, потрібно враховувати,  що інформація, яка міститься у них, потрібна не стільки для оцінки знань студентів, скільки для того, щоб своєчасно виявити помилки і скоригувати навчальний процес;

- лід час розробки контрольних  завдань слід передбачити способи  і засоби (у тому числі і  технічні), які можна буде застосовувати  при реалізації тестів, що розробляються;

- потрібно уникати шаблону  і формулювань, які повторюють  відомі істини.

При складанні білетів  важливим є рішення проблеми правдоподібності неправильних варіантів. При цьому можливі два аспекти проблеми зовнішня правдоподібність і правдоподібність змісту.

Неправильні варіанти відповідей можуть бути:

- правдоподібними зовнішньо  і правдоподібними за змістом;

- правдоподібними зовнішньо,  але неправдоподібними за змістом;

- неправдоподібними зовнішньо,  але правдоподібними за змістом.

Не можна використовувати  відповіді неправдоподібні і  зовнішньо і за змістом.

Найбільш доцільною структурою при побудові вибіркових тестів потрібно вважати:

- один варіант правильний, решта невірні (неповні), але обов’язково  правдоподібні;

- усі варіанти неправильні  (неповні), але обов'язково правдоподібні,  при наявності варіанта "правильної  відповіді немає";

- один варіант неправильний (неповний), решта варіантів правильні.  Результати стандартизованого контролю  використовуються для висновків відносно роботи навчальної групи і кожного студента окремо.

Найбільш розповсюдженою формою оцінки відповідей на тести є триканальна: правильна відповідь плюс один бал, "не знаю" - 0, неправильний - мінус один бал.[2]

 

 

Висновок

   Отже, найважливішими компонентами основ інформаційної культури сучасного вчителя фізики в умовах формування інформаційного суспільства можна вважати:

- уміння пояснити суть  поняття “інформація”, а також процесів, пов’язаних із її збереженням, передачею, пошуком, опрацюванням;

- розуміння сутності творчого мислення: постановка, задачі й визначення шляхів її розв’язування;

- уміння формулювати мету, аналізувати результати досліджень; систематизувати та формулювати висновки;

- уміння використовувати засоби інформаційних технологій для проведення наукового пошуку;

- уміння застосовувати  мультимедійні ПЗ для індивідуального навчання та під час проведення групових занять;