Збагачення словникового запасу першокласників на уроках розвитку мовлення

Таким чином, виходячи зі сказаного, можна вважати, що центральним завданням  курсу рідної мови для молодших школярів є мовленнєвий розвиток. В умовах шкільного навчання ситуація уроку  знімає природну комунікативність мовлення. Саме тому виникає потреба створити умови, які б викликали внутрішнє  спонукання висловити свої думки  і почуття, бажання розповісти про  свої враження, побачене і пережите. На уроці слід ввести учнів у навчальну  ситуацію, яка наближається до природних  умов спілкування. Учні, поставлені в  обставини, однотипні з тими, що існують  в дійсності, зможуть під час  висловлювання мимоволі враховувати  сприймання того, до кого звертаються. Спосіб викладу думки підказуватиметься  конкретною обстановкою.

1.2   Проблеми мовленнєвого  розвитку першокласників на сучасному  етапі розвитку початкової школи

Мовлення – невід’ємна частина соціального буття людей, необхідна умова існування людського  суспільства, головний засіб виробничої, політичної, культурної, науково-технічної, побутової інформації. Сформульоване  мовлення позитивно характеризує будь-яку  людину незалежно від її професії – вчителя, лікаря, агронома, політичного  діяча, робітника, колгоспника. Живе зв’язне  мовлення як засіб спілкування має  певні особливості, нехтування якими  збіднює можливості передачі думок, переживань, почуттів. Воно є також  одним з важливих аспектів формування особистості.

Отже, нині завдання розвитку мовлення найактуальніше і найважливіше. Що таке розвиток мовлення? Однозначної  відповіді тут немає, оскільки цей  процес містить багато компонентів  і виховання звукової культури мовлення, забезпечення словникового запасу, формування граматичного ладу мови, розвиток власне зв’язного мовлення.

Мовлення – основа будь-якої розумової діяльності, засіб комунікації. Уміння учнів порівнювати, класифікувати, узагальнювати формується в процесі  оволодіння знаннями через мовлення та проявляється також у мовленнєвій  діяльності. Логічно чітке, доказове, образне усне і писемне мовлення учня – показник його розумового розвитку. Успіхи учнів у зв’язному мовленні забезпечують і значною мірою  визначають успіх у навчальній роботі з усіх предметів, зокрема, сприяють формуванню повноцінної навички  читання та підвищенню орфографічної  грамотності.

Термін «зв’язне мовлення»  вживається у трьох значеннях. Під  зв’язним мовленням розуміється  процес, діяльність мовця, слухача, послідовний  виклад або сприймання думок, знань  однією особою. Зв’язним мовленням  називають також продукт цієї діяльності – текст, характерними ознаками якого є смислова та структурна єдність.

Зв’язне мовлення – це і  розділ методичної науки, що ставить  своїм завданням учити дітей  розуміти, відтворювати і будувати висловлювання з огляду на мету, умови спілкування, дотримуючись норм літературної мови.

Оволодіння мовою як засобом  спілкування, мислення, пізнання –  необхідна складова розвитку розумових  і творчих здібностей учнів, формування гуманістичних ідеалів, прищеплення  почуття національної свідомості і  гідності.

Важливість збагачення мовлення для становлення духовно багатої  особистості завжди усвідомлювалася  методистами. Велика увага приділялася  розробці засобів навчання, зокрема  переказом, твором. Проте, як самостійна галузь із своїм змістом розділ «Розвиток зв’язного мовлення» почав складатися в наш час з появою теорії М.І. Жинкіна про випереджаючий синтез, що є основою механізмів мовлення, вчення про текст.

Розвиток мовлення шестирічних  є складовою частиною курсу рідної мови, провідним принципом її опанування. У практиці роботи перших класів на кожному занятті з будь-якого  навчального предмета чи виду діяльності вчитель або вихователь дбає про  забезпечення словникового запасу дитини, працює над виробленням уміння вживати  слова у правильній граматичній  формі, виправляє учня в чіткій звуковимові, вдосконалює діалогічне мовлення, закладає основи зв’язного монологічного  мовлення.

Звичайно, розвиткові усного мовлення дитини шести років сприяють не тільки заняття, уроки, а все її життя – гра, посильна праця, слухання радіо і сприймання творів дитячої  літератури, мистецтва, перегляд телепередач, відвідування кіно, театру, бібліотеки, магазину, спілкування з ровесниками  і старшими у повсякденному житті. Однак провідними засобами формування мовлення дитини є навчання у широкому розумінні цього слова.

З початком навчання у школі  мовлення дитини вступає в цілком нову і своєрідну фазу розвитку. Мова, якою дитина володіла як необхідним, але звичним інструментом, стає об’єктом вивчення. Цей перехід для дітей  важливий і багатозначний. Мовлення у навчанні виконує важливу функцію. З одного боку, воно  – інструмент, засіб оволодіння виучуваним, з другого  – джерело знань. Таким чином, рівень розвитку мовлення певною мірою  визначає весь процес опанування знань.

Психологи довели: шестилітки мають досить високий рівень того різновиду мовленнєвої діяльності, що пов’язаний зі значеннєвим сприйняттям  мовлення. Вони стверджують, що саме у  цей період інтенсивно розвивається зв’язне мовлення.

Методистам важливо знати, як відбувається процес породження і  сприймання висловлювань. Тож вони шукають засобів, шляхів, як розвивати  мовлення, як, скажімо, збагатити словниковий  запас учнів у процесі побудови словосполучень, речень, цілого тексту.

Роль і місце роботи з розвитку мовлення молодших школярів у системі початкового навчання рідної мови не раз підкреслювали  прогресивні діячі методичної науки  минулого століття. Особливої уваги  заслужують ідеї К.Д. Ушинського, який ототожнював розвиток мовлення і  «дар слова», розуміючи під цим вроджену мовленнєву здатність дитини, її вміння висловити в усній і писемній формах самостійну думку.

У трансформованому вигляді  ці рекомендації відбиті у працях сучасних методистів. Для вивчення зв’язного мовлення учнів, розробки практичних прийомів його формування неабияке значення мають праці Т.О. Ладиженської. Проведені нею дослідження  переконують, що до шести-семи років  у дітей формується готовність до оволодіння зв’язним мовленням, тобто  вміння складати текст. На думку Т.О. Ладиженської, до вступу дітей до школи  багато з того, що вимагає творення тексту, діти засвоїли інтуїтивно завдяки  наслідуванню. Мовленнєва практика з  рідної мови у них достатня, щоб  зробити її предметом осмислення з перших днів навчання у школі.

Проаналізувавши теоретичні положення вчених, враховуючи вікові особливості шестиліток, можна вважати, що вони спроможні скласти зв’язне  висловлювання, тобто текст, якщо поставити  їх у певні умови.

З чого складається зв’язне  мовлення? Очевидно, воно має бути зв’язне  за змістом і формою. Це означає, що окремі слова, словосполучення, речення  поєднуються певними зв’язками. У зв’язному мовленні виділяють  логічні, емоційні, граматичні та інші зв’язки. У правильному мовленні вони всі повинні бути. Якщо ж  будь-який зв’язок порушується, це виявляється у помилках. Розглянемо, що являє собою кожен вид зв’язків.

Логічні зв’язки характеризують відношення до об’єктивної дійсності. У мовленні вони виявляються в  умінні дітей передавати думки послідовно, відносно повно, точно й чітко. Першою ознакою логічно зв’язного мовлення є послідовність, розташування думок  за єдиною логічною основою. Важливий критерій логічності – це повнота  розкриття задуму, теми висловлювання, тобто виявлення, наскільки у  мовленнєвому творі розкрито суть кожного  поняття, що входить до нього.

Емоційний аспект – це частина  психологічного, для якого мовлення є засобом взаєморозуміння. Емоційність  – це стан і почуття, що передаються  засобами мови під час мовлення. Це вміння яскраво, з відповідним  почуттям висловити своє ставлення  до побаченого, почутого, зображеного, це виразність і образність викладу. Виразність мовлення передбачає також  смислове й інтонаційне виділення: логічні паузи, сила голосу, вміння переконливо висловлювати думки, здатність  впливати на інших інтонацією, побудовою  речень, підбором слів та загальним  настроєм. Образність вимагає гнучкого використання зображувальних засобів мови: епітетів, метафор, порівнянь тощо.

Граматичні зв’язки передбачають встановлення відповідності висловлювання  загальноприйнятим нормам – вимовним, словотвірним, словозмінним, взаємозв’язкам слів.

Аналізувати зв’язне мовлення необхідно в комплексі, враховуючи логіко-граматичний аспект, емоційний, психологічний та інші.

Розглянувши мовлення дітей  шестирічного віку щодо наявності в  ньому всіх названих зв’язків, можна  зробити певні висновки. Так, дитина цього віку в якійсь мірі має говорити рідною мовою у межах близької для неї тематики. Вона володіє  побутовим розмовyо-діалогічним  мовленням, у неї сформована вимова найближчого оточення. За рівнем розвитку діти навіть наймолодшого віку за правильно  організованого навчання здатні логічно  мислити: узагальнювати відомий  їм фактичний матеріал, встановлювати  відповідні зв’язки, робити висновки. Все це можливе, якщо показувати їм певний алгоритм дій.

Загалом шестилітки слабо  володіють нормами літературної вимови, припускаються помилок у  звуковому оформленні слів, часто  неправильно наголошують слова. Помиляються, встановлюючи зв’язок  слів у реченнях. Діти недостатньо  знають граматику, і в цьому, очевидно, основна причина того, що дехто  з них соромиться говорити, інші говорять тихо, боязко, не дотримуються логічних пауз або зовсім уникають участі в бесідах, не відповідають на запитання вчителя. Мовлення 87% досліджених  дітей переривається довготривалими паузами в пошуках потрібного слова. Лексичний запас у них  бідний, обмежений, слова вживаються не завжди влучно й правильно. В ході експерименту спостерігаються невміння дітей орієнтуватись і дати відповідь  на запитання «Як тебе звати?». Переважна  більшість дітей повторює питання, потім відповідає однослівно.

Тому значна увага має  приділятись у навчальному процесі  розвиткові мовного апарату дитини, дикції, виразності мовлення. Для цього  рекомендується робота над скоромовками, загадками, лічилками, чистомовками, які  привертають дитячу увагу цікавим  змістом і своєрідною формою. Різноманітні віршики, лічилки, скоромовки варто  пропонувати тоді, коли діти вже  правильно вимовляють звуки. Названі  засоби поповнюються і знаходять  широке застосування не тільки на заняттях, а й у групі продовженого дня. Так, лічилки варто використовувати  на початку рухливої або дидактичної гри. Це сприяє налагодженню мовного дихання, енергійній артикуляції, чіткому промовлянню слів, створює у дітей хороший настрій, вводить їх у гру. Водночас долається ковтання звуків, розвивається темп мовлення і вміння непомітно робити переходи від одного темпу до іншого, досягаючи чіткої вимови.

У процесі мовленнєвого спілкування  на заняттях і в повсякденному  житті необхідно приділяти значну увагу розвиткові навичок культури мовлення: не втручатись у розмову  старших, не перебивати товариша, не відвертатися, не опускати голови, спокійно слухати  того, хто говорить, дивитися в очі; не жестикулювати, не допускати грубого, зневажливого тону, говорити спокійно, не привертати надмірно до себе уваги. Для цього на окремих заняттях бажано обговорювати мовлення дітей. Наприклад, щодо вимови в усному мовленні, його темпу; чи було добре чути всім? Говорили повільно; чи підходить тут такий  темп мовлення? Чому? Чи не заважало таке мовлення розуміти, що говоримо? Про  чіткість вимови: чи досить чітко вимовляли  звуки? Які слова вказані так, що важко зрозуміти? Які зупинки  часто повторювались? Як вони заважали слухати і сприймати? Виразність мовлення обговорюється в такому плані: як говорили – мляво, монотонно, чітко, з захопленням, жваво, цікаво? Як відділяли одну думку від іншої? Що особливо наголошували голосом? Якою була постава того, хто говорив, міміка, жести, чи відповідали вони змісту розповіді?

Працюючи в такому плані, діти краще осмислюватимуть власну мовну практику, набудуть певних знань  про мовлення, вчитимуться переборювати труднощі у створенні усних, а  загалом і письмових висловлювань. У процесі розв’язання цих  завдань створюється основа для  усвідомлення дітьми ідей світоглядного  змісту – зв’язку мови з навколишньою дійсністю, мови і мислення, значення мовлення у житті; закладаються основи культури мовної поведінки, розвивається літературно-творче начало.

Психологами доведено, що в  ранньому віці у дитини закладено  основи емоційного сприйняття. Спостерігаючи, можна побачити, як вона захоплюється метеликом, розглядає його. А в  школі дитина чомусь нерідко втрачає  емоційність, стає скованою, боїться  чимось захопитися, висловити в голос  міркування, судження. Це пояснюється  різними причинами. По-перше, відомі дослідники Л.С. Виговський, С.Л. Рубенштейн твердять, що до шести років мовлення дитини емоційне, але вже у 6–7 років  самосвідомість підказує, що власне мовлення починає не подобатись їй самій, що сказане нею не таке, як хотілося б. За природою дитина вже у цьому віці відступає від емоційності.

По-друге, в школі, у дитячих  закладах на емоційність мовлення не звертається увага, оскільки більшість  учителів турбується переважно про  зміст висловлювань. Дуже часто вчитель  невдало скеровує думку учня. Особливо треба остерігатися штампу: «Будуй речення так, як я сказала». Цим  самим учителі не створюють емоційного настрою, за допомогою якого дитина могла б висловитися так, як їй схотілося; формується мовлення, «забите» цими штампами. Отже, вчителі потребують цілеспрямованої методичної допомоги, конкретних розробок занять з розвитку зв’язного мовлення, забезпечення дидактичним матеріалом.