Контрольная работа по "Психологии"

      Політична стабільність у державі залежить не тільки від добробуту, а й від  правлячої еліти та культури державного апарату, який реалізує її програму в  життя. Разом з тим, державно-службова корпоративність, яка використовує еліту у власних цілях, виробляє свою культуру, в якій превалюють таємничість та секретність. Таємничість чи зайва секретність вищого ешелону влади виховує у державних службовців своє ставлення до реальних суспільних проблем.

      Культура  кожного державного службовця визначається об’єктивними умовами виховання та суб’єктивними мотиваціями, адаптацією до вимог відповідної державної інституції. На культуру державних службовців впливають соціальні ідеї та ціннісні орієнтації, притаманні даній соціально-економічній структурі; боротьба «за місце під сонцем» у зв’язку з перерозподілом влади та власності.

      Державна  служба має бути раціональною системою з відповідною інфраструктурою  рішень, які приймаються для забезпечення ефективного функціонування суспільних відносин. Раціональність державної служби значно підвищить роль морально-культурних якостей державних службовців. На культуру державних службовців вплинуть висока професійна кваліфікація, високий рівень політичної культури, глибокі знання теорії політики, управління, конфліктології, теорії прийняття рішень, соціального прогнозування, знання техніки сучасного державного адміністрування та теорії державного управління [1]. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

      3. Етика державного службовця 

      Державна  служба нерозривно пов’язана з мораллю, етикою, моральним складом державного службовця. Державні службовці мають величезний вплив на життя звичайних громадян. У багатьох випадках ці особи можуть ухвалювати рішення, які мають велике значення для повсякденного життя громадян, а також визнавати, відхиляти чи модифікувати прохання громадян про деякі послуги або дозволяти.

      Демократичне  суспільство має піклуватися  про те, щоб дії та поведінка  державних службовців були бездоганні. Розвинуті країни визнали питання  етики і кодексу поведінки державних службовців сферою, яка набуває дедалі більшого значення в останні роки.

      Отже, зрілість громадянського суспільства  визначається ставленням до найвищих моральних цінностей усіх його структур.

      Насамперед  визначимо деякі загальні положення  «адміністративної» моралі та етики.

      Мораль (моральність, етика) — це норми людського  співжиття, поведінки людей, їхніх  взаємин в особистому спілкуванні, виробничій сфері, ставлення до суспільства, держави. Мораль є формою суспільної свідомості. Мораль і моральність можна розглядати як синоніми.

      Етика — наука про мораль (моральність).

      З погляду адміністративної етики  моральність розуміється як особиста чесність, а в адміністративній поведінці  — як майже універсальна норма, згідно з якою публічна посада не може використовуватися для особистих корисливих цілей.

      Влада повинна завжди відчувати, що її контролюють, — головний принцип діяльності чиновників. На особу, яка виконує службу для  уряду, покладається величезна суспільна  довіра, тому що ця служба дає широкі можливості для зловживань. Приходячи на державну службу, працівник робить свідомий вибір і погоджується на суворе обмеження як у публічній, так і у приватній діяльності. Чим вище посада, тим більше обмежень.

      У ст. 5 Закону України «Про державну службу»  визначені основні вимоги етики поведінка державного службовця:

      - сумлінно виконувати свої службові  обов’язки;

      - шанобливо ставитися до громадян, керівників і співробітників, дотримувати  високої культури спілкування;

      - не допускати дій і вчинків,  що можуть зашкодити інтересам державної служби або негативно вплинути на репутацію державного службовця [5].

      Дані  вимоги засновані на моральних нормах.

      Етика державного службовця — це система  норм поведінки, порядок дій і  правил, взаємин і принципів у  державно-службових відносинах, що являють собою сукупність найбільш придатних, глибоко усвідомлених і конкретизованих, які належать даному суспільству і є нормами загальнолюдської моралі.

      Етика державної служби тісно пов’язана  із соціальною структурою конкретного  суспільства і чітко визначається нею. У цьому, як правило, відображаються традиційні уявлення суб’єктів того або іншого суспільства про статус свого суспільства в цілому, про перевагу своєї цивілізації тощо. Разом з тим етика державної служби являє собою об’єднання універсальних правил, що застосовуються в усьому цивілізованому світі [8].

      Якщо  дані моральні норми у відносинах відсутні, то цілком можна говорити про невідповідність етики розвитку суспільства або його норми підмінені  ідеологією.

      Етика державно-службових відносин у широкому розумінні являє собою практично-виховну і регульовану чинність. Через критичний аналіз моральної свідомості учасників цих відносин, яка реально функціонує, виявляється ступінь відповідності існуючих правових і моральних взаємин.

      Проблема  професійної етики державного службовця пов’язана з тим, що його діяльність має відповідати не тільки положенням Конституції і чинного законодавства, а й моральним принципам і нормам. При цьому етичний кодекс, яким державні службовці повинні керуватися, не просто спирається на загальноприйняту мораль, а й конкретизує її вимоги відповідно до специфіки службової діяльності, неординарних обов’язків і повноважень, що покладаються на них. У цьому і полягає сутність етики державного службовця.

      Моральні  норми є універсальними нормами в регулюванні суспільних відносин, тому безумовно державна служба нерозривно пов’язана з моральністю, етикою, моральним виглядом державного службовця.

      Основні етичні вимоги, що пропонуються державним  службовцям:

      - дотримувати принципів державної служби;

      - чесно служити і бути вірним  державі;

      - дотримувати вищих моральних  принципів;

      - ставити державні інтереси вище  за індивідуальні цілі і завдання  політичних партій, інших громадських  організацій;

      - постійно боротися з корупцією  в органах державної влади;

      - ніколи не приймати для себе  і для членів своєї родини  ніяких благ і переваг, використовуючи  при цьому свої службові повноваження;

      - не використовувати в корисливих  цілях службове становище;

      - не використовувати ніяку інформацію, отриману конфіденційно під час виконання своїх посадових обов’язків, як засіб одержання особистої вигоди;

      - не допускати у діяльності  елементів дискримінації у відносинах  з товаришами по службі, громадянами;

      - у спілкуванні з громадянами  як під час виконання своїх  повноважень, так і в позаслужбових відносинах дотримувати загальноприйнятих правил поведінки.

      Проступок державного службовця — це дія (бездіяльність), що ганьбить честь і гідність державного службовця, що несумісно з високим  званням державного службовця й  унеможливлює подальше виконання ним своїх службових повноважень (навмисне порушення закону, порушення державним службовцем даної ним присяги, несумлінність у виконанні своїх обов’язків, що спричинили негативні наслідки, грубе порушення загальноприйнятих норм і правил поведінки).

      Залежно від виду державної служби до загальноприйнятих  моральних норм поведінки державного службовця додаються спеціальні норми кодексу честі, наприклад: етичні вимоги, що висуваються до суддів, військових, дипломатів, порушення  яких можуть спричинити дисциплінарну відповідальність: догану, звільнення, пониження на посаді тощо.

      Етичні  вимоги до державних службовців дуже важливі, тому що вони є невід’ємною  частиною програми соціального управління, тому врахування морально-психологічного рівня розвитку суспільства впливає на виконання управлінського рішення, тобто на ефективність державної служби.

      Моральні  цінності і норми, що стосуються державної  влади, її інститутів (державної служби), являють собою у сукупності етику  державного управління.

      Етика державного управління — це нормативна основа державно-владної діяльності, що торкається таких основних проблем  управління: справедливий соціальний устрій суспільства і держави, взаємні  права та обов’язки керівників і  громадян, фундаментальні права людини і громадянина, розумне співвідношення свободи, рівності й справедливості.

      Функціонування  сучасного державного апарату неможливо  уявити без раціонально розроблених, твердо встановлених і обов’язкових формальних правил, без строгої професіоналізації механізму управління. Інструментом і одночасно результатом такої професіоналізації, зокрема, стали державні службовці, діяльність яких ґрунтується на принципах професійної компетентності, ієрархії і спеціалізації функцій. У даному контексті, природно, виникає питання про співвідношення професіоналізму і моральності.

      Безумовно, державний службовець несе особисту відповідальність за свої дії. Така відповідальність припускає наявність у суб’єкта цієї відповідальності власних морально-етичних  позицій і переконань. З цього погляду професіоналізм і ефективність діяльності державного службовця і є показником його моральності, вірності своєму професійному покликанню і боргу.

      Дуже  важливо, щоб морально-етичний аспект в управлінні відповідав правовому  аспекту. У даному разі дуже складно не допустити перегину в який-небудь один бік: професіоналізм на шкоду моральності, і навпаки, моральні основи на шкоду правовим засадам.

      Підпорядкування права моральності з погляду  юридичного порядку означало б прагнення  до насильницького насадження справедливості і добра і могло б привести до всевладдя держави (наприклад, досвід тоталітаризму, де політика цілком була підлегла ідеології, що претендувала на примусове щастя для всіх людей).

      Державний службовець у своїй діяльності стикається з проблемою співвідношення справедливості та ефективності, волі та рівності.

      Весь  світовий досвід дає досить прикладів  того, що ефективне функціонування будь-яких сфер життєдіяльності вимагає  конкуренції. Разом з тим, будь-яка суспільно-політична система, будь-який режим не можуть тривалий час існувати без легітимізації, яка, у свою чергу, не може існувати хоча б без видимого дотримання елементарних норм справедливості.

      В основі права лежить моральність. А  через те що державна служба функціонує на основі норм права, тому і професійна діяльність державного службовця безумовно ґрунтується на моральних нормах [8].

      Таким чином можна сказати, що державна служба як культурний інститут — це такий рівень розвитку системи державної служби, в якому компетентність, професіоналізм, моральні принципи державних службовців мають втілювати цей рівень, створювати умови для її найефективнішого впливу на реальне життя громадян. 
 
 
 
 
 

      ВИСНОВОК 

      Дослідження професійної свідомості працівників сфери державного управління допомагає знайти шляхи для удосконалення професійності спеціалістів і подолання розбіжностей між державними службовцями та споживачами їх послуг у поглядах на систему державного управління, що досі залишилося поза увагою науковців.

      Реальна результативність роботи державних службовців значною мірою залежить від того, який зміст вкладається ними в основні професійні поняття, що за іх допомогою відбувається усвідомлення реалій,концептуалізація дійсності. Для розуміння професіоналізму важливо адекватно сприймати поняття «професійність», «завдання», «повноваження».