Основні новоутворення раннього віку, криза 3 років

Інститут психології та соціальної педагогіки

Кафедра практичної психології

 

 

 

 

 

 

ІНДЗ

З курсу: «Психологія самосвідомості»

на тему: «Основні новоутворення раннього віку,

криза 3 років »

 

 

 

 

 

 

Київ 2012

 

План.
Вступ	3
Особливості психофізіологічного розвитку дитини раннього віку.	5
Новоутворення періоду раннього віку (1-3 роки).	17
Криза трьох років.	21
Висновок	24
Список використаних джерел	26

 

Вступ.

Ранній вік є унікальним і визначальним для всього подальшого розумового, фізичного, мовного та емоційного розвитку дитини. Це період становлення функціональних систем, формування вищих кіркових функцій у результаті взаємодії дитини з навколишнім середовищем, що особливо інтенсивно відбувається в перші роки життя. В цей період удосконалюються здібності мозку приймати сигнали із зовнішнього світу, переробляти і зберігати інформацію, формуються процеси сприйняття, наочно-дієвого і наочно-образного мислення, пам'яті, уваги, що створює базу для подальшого психічного розвитку та формування самосвідомості.

Формування особистості дитини, що включає формування особистісного ставлення до навколишнього предметного і соціального світу, а також до самого себе, починається з перших місяців життя і розуміння тих процесів, що відбуваються у психіці дитини в цей період має велике значення для батьків, педагогів, а також практичних психологів.

Особистісне зростання — активний процес становлення, в якому дитина бере на себе посильну відповідальність за свої вчинки, діяльність, поведінку. Вона прагне досягти доступних цілей, намагається самостійно розв'язати елементарні життєві задачі, в неї є певні «дитячі» ідеали, до яких вона прагне. Малюк виробляє найпростіші життєві плани, робить спроби їх реалізувати. Ця істота амбітна, генерується із середини (а не лише зовнішніми спонуканнями), домагається різноманітності буття, нових вражень, не уникає ризикованих ситуацій.

Особистістю дитина не народжується, нею вона стає. І не лише завдяки вихованню та навчанню дорослих, а й в результаті власної роботи над собою. Жодний дорослий, навіть найрідніший, не може пройти цей шлях замість дитини. Якщо ж батьки чи вихователі потуратимуть намаганню малюка перекласти на них відповідальність за прийняття рішень, з часом у нього може виробитися звичка жити не своїм життям, діяти не відповідно до своєї природи та призначення. І як наслідок — виникнення неврозів, невдоволення собою, зовнішні та внутрішні конфлікти, погіршення стосунків із людьми, що оточують, відмова від активної життєвої позиції,  заміщення реального життя на уявне, штучне. А це — вкрай небезпечно.

От чому поки дитина маленька, варто подбати про її повноцінне, відповідне кожному віковому етапу, становлення особистості. Для того, щоб конкретизувати та поглибити знання про становлення самосвідомості дитини раннього віку, в роботі буде розглянуто вікові зміни, що відбуваються в особистісному становленні малюків протягом перших трьох років життя. Це допоможе уточнити не лише основні параметри, важливі для особистісного зростання малюка, а й індикатори кожного.

 

1. Особливості психофізіологічногного розвитку дитини раннього віку.

Період новонародженості - перший критичний період розвитку дитини. Це перша травма, і все подальше життя людини проходить під знаком цієї травми. Акт народження у відомому сенсі є перехід від абсолютно  залежного типу існування до форми індивідуального життя. Це перехід від темряви до світла, від тепла до холоду, від одного типу харчування до іншого. Вступають в дію інші види фізіологічної регуляції поведінки, і багато фізіологічних систем починають функціонувати заново.

Соціальне середовище, в якому народжується дитина, впливає на її розвиток. У поняття «соціальне середовище» входять: стать дитини, його положення в сім'ї, психологічний стан його матері, соціальна позиція сім'ї, рівень освіти та ін.. У ранньому розвитку дитини проявляється особистість матері, її здатність любити, регулювати «можна» і «не можна». Імовірність здорового розвитку дитини вище, якщо мати задоволена своїм життям.

Таким чином, перша фаза розвитку дитини пов'язує біологічну спадковість новонародженого з його соціальним спадщиною. Ця фаза вводить немовля в оточуючий світ і становить основу для розширення його взаємодії з ним.

На першому році життя мозок дитини розвивається найбільш інтенсивно. Дитина, спочатку безпорадна, до кінця року опановує прямостояння, ходу, активну предметну діяльність, початкове розуміння зверненої до неї мови.

Розумовий розвиток дитини першого року життя визначається, в основному, такими сферами:

1) моторика;

2) сприйняття;

3) емоції;

4) мова;

5) тонкі ручні рухи.

З періоду новонародженості і до 3 місяців поступово збільшуються періоди, коли дитина не спить, формується чітке чергування сну і неспання, виховується позитивне ставлення до годування, укладання спати, гігієнічних процедур. Провідним у розвитку дитини є формування зорових і слухових орієнтовних та відповідних емоційно-позитивних реакцій. Розвивається вміння зосереджувати погляд на іграшці, що висить, на обличчі дорослого, предметі, який рухається, що свідчить про розвиток у неї сприйняття. Дитина прислухається до звуків (мови, співу, звучання брязкальця), розвивається «мовної слух», вміння встановлювати зв'язок між зоровими і слуховими враженнями, сприймати подразники на відстані.

На початку 2-го місяця з'являється  посмішка при спілкуванні з дорослим, починає формуватися провідна діяльність - емоційне спілкування з дорослим, що до 6 місяців переростає в основну форму - особистісне спілкування. Спілкування характеризується нерозривністю єдності, в якій дорослий виступає умовою розвитку немовляти, посередником між дитиною і навколишнім світом.

На 3-му місяці немовля здатне утримувати голівку, формується комплекс пожвавлення: радіючи, дитина випрямляє руки, розтискає  пальці, наштовхується при цьому  на іграшку, відтворює звуки (кричить, бурмоче).

У віці 4-х місяців продовжує збільшуватися тривалість періодів неспання, формується позитивне ставлення до процесів, розвивається активність при годуванні. Провідним в цьому віковому періоді є подальший розвиток зорових і слухових орієнтовних реакцій, на основі яких пізніше формується розуміння мови, предметна діяльність, сенсорне сприйняття і складна поведінка. На 4-му місяці вдосконалюються спостережливість, слухова і зорова зосередженість в будь-якому положенні (лежачи на спині, на животі, на руках у дорослого). Встановлюються зорові, слухові, рухові, тактильні взаємозв'язки: дитина знаходить поглядом джерело звуку (локалізує звук в просторі), продовжує розглядати предмет, картину, яскраву пляму, іншу дитину, яка привернула її увагу. Це формує здатність дітей спостерігати і спілкуватися один з одним.

У 4-5 міс. дитина здатна розрізняти інтонацію  зверненої мови, мелодію (танцювальну, спокійну), голос знайомих і незнайомих дорослих, дізнаватися мати чи іншу близьку людину. До 5 міс. дитина реагує на нову обстановку: в незнайомих умовах, побачивши чужих людей, перестає посміхатися, тривало і напружено їх розглядає, може заплакати. Якщо з ним строго кажуть, вона хмуриться, стискає губи, проявляє невдоволення. У 6 місяців дитина за звучанням дізнається своє ім'я.

Провідними у віці 4-6 місяців є розвиток рухів руки: її основні функції - вміння хапати, тримати, обмацувати, до 5 міс. - акт хапання, цілеспрямований  рух рук, в 6 міс. дитина сама бере іграшки та маніпулює ними, що вимагає складних зорово-рухових координації. Значення цього моменту для подальшого інтелектуального розвитку велике: хапання - перша цілеспрямована дія дитини, яка є обов'язковою умовою для розвитку предметного мислення.

З актом хапання зв'язане  виникнення предметного сприйняття. З розвитком хапання до п'яти місяців встановлюються зоро-тактильно-кінестетичні зв'язки, що лежать в основі початкового орієнтування дитини в просторі. Відбувається і диференціація кінестетичних відчуттів у долонях і пальцях, що призводить до розрізнення функцій пальців у акті хапання, зокрема до специфічного для людини протиставлення великого і вказівного. Виникають інші способи хапання, двома-трьома пальцями, зумовлені особливостями предметів, які дитина починає виділяти обмацуванням. Обмацування стає можливим внаслідок підвищення чутливої до кінестетичних сигналів під час руху руки і пальців.

На перший погляд, нібито, розвиток дій — спонтанний процес. Дійсно, здається, що дитину першого  року життя майже нічому навчити  не можна, але людина була хитрішою. Д.Б. Ельконін говорив, що людина дуже давно придумала програмоване навчання для дітей першого року життя. Це — іграшки, в яких запропоновані ті дії, які за їх допомогою повинна виконувати дитина. Маніпулювання дитини з іграшками — це прихована сумісна діяльність. Тут дорослий присутній не безпосередньо, а опосередковано, нібито запропонований в іграшці.

Хапання, спрямоване на предмет, стимулює виникнення .сидіння. Коли дитина сідає, перед нею відкриваються  інші предмети. З'являються предмети, до яких дотягнутися неможливо. Знову  спрацьовує закон випереджаючого знайомства дитини зі світом, випереджаючого орієнтування. Дитина тягнеться до предмета, він притягує, але отримати його можна лише за допомогою дорослого. Завдяки цьому спілкування набуває іншого характеру, воно стає спілкуванням з приводу предметів, ситуативно-діловим. При ситуативно-діловому спілкуванні діти шукають присутності дорослого, вимагають його доброзичливої уваги, але і цього їм недостатньо — дітям необхідно, щоб дорослий мав відношення до того, чим займається дитина, і активно брав участь у цьому процесі.

Зміна предмета спілкування вимагає  нових засобів і способів дії  на дорослого. Із простягнутої до недосяжного  предмета руки виникає вказівний  жест. Він же предметно відносний  і вміщує в собі зародження слова. Його значення і функції створюються спочатку об'єктивною ситуацією і лише потім навколишніми людьми. Вказівний жест раніше починає вказувати рухами те, що розуміється іншими, і лише пізніше стає для самого себе вказівкою

В цей період головним є розвиток підготовчих етапів активної мови, бурхливо розвивається гуління і з'являються передумови лепету. В 4 міс. дитина подовжено гулить. До 5 міс. це переходить в співуче гуління, забарвлене різною інтонацією. До 5-6 міс. дитина починає вимовляти приголосні звуки (губні, піднебінні - [н, б, т, д, н] тощо) і перші склади - поєднання гучного і губного або небі приголосного звука [па, ба, ма] та ін, т. е. є лепет. При цьому велику роль відіграє артикуляційний апарат і слухове зосередження в розвитку мовного слуху. Дитина чує звуки, вимовлені дорослим, слухає сама себе і починає вимовляти звуки і склади повторно, що сприяє проголошення перших слів у другому півріччі життя.

Як показали дослідження  Дж. Брунера, у дитини вже в домовний період формується цілий ряд способів спілкування. Спочатку це "вимагаючий спосіб" — це вроджена реакція дискомфорту, крики, в яких відсутня пауза, передбачаюча відповідь. За ним виникає "прохальний спосіб" — тут крик менш настійливий, з'являється пауза для очікування відповіді. Починаючи з 5—6 місяців з'являється "обмінюючий спосіб" спілкування. У цей період дитина хоче звернути увагу матері на об'єкт і на свій намір брати участь у спілкуванні. Цей спосіб переходить в четвертий — "взаємодіючий спосіб". У сумісній діяльності з дорослим йде розділ позицій говорячого і слухаючого в структурі спілкування.

Отже, домовний період, яким вважається вік від 0 до 8 місяців життя дитини, є основним у формуванні психофізіологічних основ мови і характеризується виникненням  крику і лепету, що забезпечують підготовку для мовного сприйняття і відтворення мови.

До 6 міс. дитина лежить на животі, спираючись на долоні випрямлених рук, перевертається зі спини на живіт і назад, підповзає, міцно впирається ніжками при  підтримці. До кінця першого півріччя дитина може грати самостійно, активно і довго.

У віці 7-9 міс. тривалість бадьорості збільшується до 2-2,5 годин. Дитина переходить на режим з трьома періодами денного  сну. У міру розвитку ускладнюється  її поведінка в режимних процесах. Вона п'є з чашки, яку тримає дорослий, а в 9 міс. притримує її руками, тримає в руці скоринку хліба. Провідним в цьому віці є розвиток рухів, і перш за все, оволодіння повзанням. До 7 міс. дитина добре повзає. Це змінює її поведінку, вона стає більш активною і самостійною, починає орієнтуватися в оточуючому світі. Повзання позитивно впливає на фізичний розвиток; у дитини зміцнюються м'язи ніг, рук, спини, черевного преса, шиї, формується правильна постава.

До 8 міс. дитина набуває вертикального  положення, вміє сідати, лягати, вставати, сидіти, стояти, переступати, тримаючись за опору. В період 7-9 міс. вона починає розуміти мову дорослого. Це змінює її поведінку, характер діяльності, рухів, впливає на активне мовлення. До 7 міс. дитина на прохання дорослого шукає поглядом предмет, що знаходиться в постійному місці. З 8 міс. вона знаходить названі дорослим предмети, починає виконувати на його прхання прості дії (без показу) - "Ладушки-ладушки", "бувай-бувай". До 9 міс. вона розуміє назви кількох предметів, знаходить їх в будь-якому місці, використовуючи вказівний жест, знає своє ім'я, на прохання дає іграшку, яка знаходиться у неї в руках. Дитина розуміє слова-назви режимних процесів, виконує на прохання дорослого рухи та дії ("сідай", "пий", "дай ручку"). Мовлення дорослого починає регулювати дії дитини. У цьому віці розвивається здатність наслідувати мову і дії з предметами.