Основні новоутворення раннього віку, криза 3 років

Наприкінці першого  року життя дитина спинається на ніжки, починає ходити. Головним в акті ходьби є не тільки розширення простору існування немовляти, а й те, що воно відокремлює себе від дорослого. Відбувається розпад єдиної ситуації Ми, внаслідок якого вже не мама веде дитину, а вона веде маму, куди хоче. Ходьба є першим основним новоутворенням періоду немовляти, яке свідчить про подолання дитиною меж попередньої ситуації розвитку.

Наступним важливим новоутворенням цього віку є розвиток мовлення, яке, як і інші новоутворення, має  перехідний характер. Воно автономне, ситуативне, емоційно забарвлене, зрозуміле  тільки близьким, специфічне за своєю  структурою (складається з частинок слів) і ще не зв'язне. Щоб зрозуміти таке мовлення, необхідно враховувати конкретну ситуацію, в якій перебуває дитина і якої воно безпосередньо стосується. Особливість перших слів у тому, що вони носять характер вказівних жестів. Ходьба і збагачення предметних дій вимагає мови, яка б задовольняла спілкування з приводу предметів.

Мовлення є новою  властивістю, показником того, що попередня  соціальна ситуація розвитку дитини розпалася. Замість єдності батьків  і немовляти, з'явилися двоє: дорослий і дитина.

Новоутворення, що виникають в кінці першого року життя, викликають побудову нової соціальної ситуації розвитку. Це ситуація сумісної діяльності з дорослою людиною. Зміст цієї сумісної діяльності — засвоєння суспільно вироблених способів вживання предметів, які відкрились дитині і стали її світом. Соціальна ситуація розвитку в ранньому віці така : "дитина — предмет — дорослий".

 Мова, як і всі  новоутворення віку, має перехідний  характер. Це автономна, ситуативна, емоційно забарвлена мова, зрозуміла  лише близьким. Ця мова специфічна за структурою, складається з обірваних слів. Дослідники називають її "мовою нянь". Але якою б не була ця мова, вона являє собою нову якість, яка може служити критерієм того, як стара соціальна ситуація розвитку дитини розпалась. Там, де була єдність, стало двоє: дорослий і дитина. Між ними виріс новий зміст — предметна діяльність.

Відокремлюючи дії від  предметів і узагальнюючи їх, порівнюючи свої дії з діями інших людей, малята починають усвідомлювати  їх як власні дії, ними самими спричинені, що виражається в появі на 3-му році життя займенника першої особи однини — "Я" замість "він", "вона", як говорила про себе дитина раніше. Так виникає особиста дія, пов'язана з виразною тенденцією до самостійності, що виявляється у постійних заявах і вимогах дитини "Я сама!" Ці новоутворення, що виникають у ході предметної діяльності, стають основою нових стосунків дитини з дорослими, які складаються у ранньому віці.

Про формування самосвідомості (образу себе і ставлення до себе) дитини на другому році життя свідчить її здатність впізнавати себе у дзеркалі, активно використовувати займенник “Я”. У період від одного до трьох років відбувається перетворення малюка з істоти, яка вже стала суб'єктом (зробила перший крок на шляху становлення особистості), на істоту, що усвідомлює себе як особистість.

Саме в цьому віці виникає психологічне новоутворення  — Я — глибинна суть людини, самість, справжність, автентичність, що дає їй змогу відрізняти себе від інших людей, відчувати, переживати, усвідомлювати реальність свого існування (діяння). Як активне начало, Я об'єднує всі життєві вияви особистості, забезпечує погляд на себе із середини, усвідомлення, змінювання себе, регулювання своєї життєдіяльності, а також подолання меж свого Я, щоб збагнути свою глибинну суть, цінності, об'єднати своє минуле, теперішнє і майбутнє. Я є найвищою концентрацією суб'єктивності (індивідуальності, глибинної неповторності) та суб'єктності (зовнішньої і внутрішньої активності, духовного споглядання) людини, в якій втілюються усі відчуття: від ситуативних станів до кардинальних учинків, фундаментальних життєвих рішень, переживання власної цілісності й нероздільності свого минулого, теперішнього, майбутнього і вічного.

Вираження, підвищення цінності власного Я є однією з головних життєвих потреб людини. У глибинах Я зосереджена одвічна совість і вірування людини.

У ранньому дитинстві  Я має тілесне вираження: розкутість, вільність чи скутість, напруженість, усмішка чи сум, доброта і щирість  чи зверхність і зухвала поведінка. Саме в цей період виникає тенденція до “сили Я”, основою якої є справжні (нормативні) людські цінності і яка забезпечує розвиток просоціальної спрямованості особистості дитини, або тенденція до “слабкості Я”, що виражається в почутті меншовартості, інфантильних інтересах. Ця тенденція зумовлює постійне напруження у психіці та суперечливість поведінки (заздрощі, ревнощі, невдоволення, агресію, намагання використати інших людей у власних інтересах, дискредитувати їх тощо).

Основними функціями  Я є самоузгодження внутрішнього світу людини, забезпечення його цілісності, саморегулювання життєдіяльності, визначення стратегії життя та поведінки, інтеграція життєвого досвіду, забезпечення саморозвитку і самореалізації, реагування на моральні та соціальні норми і духовні цінності.

У своєму розвитку Я долає  кілька стадій, пов'язаних з виокремленням  його із зовнішнього світу, розвитком  довільності та рефлексивності. Без  Я людина подібна до наповненої речами скрині, в якій для нових речей  немає місця, а старі самі псуються і псують добрі речі, що лежать поруч. Нові речі немає куди класти (нові враження не сприймаються), а якщо це і вдається, то використати їх не можна (враження не поліпшують взаємодію з внутрішнім образом світу і об'єктивним світом). Тому дорослі повинні відповідально ставитися до формування Я дитини на ранньому етапі її розвитку.

Після виникнення первинного ставлення до себе як до окремо існуючого  суб'єкта, відкритої заяви про  себе як про особистість у психіці  дитини з'являються й інші особистісні  новоутворення. На третьому році життя малюки починають порівнювати себе з іншими людьми, у результаті чого у них поступово складається певна самооцінка, прагнення відповідати вимогам дорослих. Далі формуються почуття гордості, сорому, елементарні опредмечені форми рівня домагань.

Про розвиток самосвідомості дитини на третьому році життя свідчать:

— називання свого  імені в різних варіантах;

— твердження про себе в першій особі (“Я”);

— здатність виражати засобами мови окремі стани і потреби (“Я хочу”, “Я буду”);

— позитивно забарвлене твердження про себе (“Я гарний”);

— позитивне ставлення  до похвали дорослого, намагання  самостійно повторити позитивну  дію;

— прагнення до активних самостійних дій.

Із зародженням самосвідомості у дитини розвивається здатність  розуміти емоційний стан іншої людини. Після 1,5 року вона виявляє усвідомлене прагнення втішити засмучену людину, обняти її, поцілувати, дати їй іграшку або солодощі. Це свідчить про її здатність згадати свої попередні емоційні почуття, діяти відповідно до власного досвіду.

3. Криза трьох років.

Третій рік життя – період інтенсивного психічного розвитку. Дитина вступає в той період, коли потреба  в утвердженні та завоюванні своєї  самостійності призводить до цілої  низки конфліктів. Найчастіше малюк  не має на меті нічого поганого – він лише бажає випробувати власну незалежність та її межі. Це період, коли в психічному світі особистості закладаються моральні норми і комплекси, які в подальшому можуть перейти в стійкі особливості особистості. На цьому етапі вирішального значення набуває характер взаємин дитини з батьками.

Буває, що трирічна дитина по-різному  поводиться в різних життєвих ситуаціях. У такому разі важливо з'ясувати, чому в одних випадках вона свідомо регулює спою поведінку, орієнтується на моральні правила, прагне заслужити схвалення дорослого, а в інших не реагує на заборони, не відгукується на ласку й умовляння, поводиться войовничо, агресивно, безсоромно. Дорослі в таких випадках часто розгублюються, нервують, вдаються до фізичних покарань. А це, як відомо, лише підсилює негативний ефект.

Щоб обрати правильну стратегію  поведінки у складних ситуаціях, дорослі мають розуміти основні  причини, що зумовлюють негативні прояви поведінки дитини раннього віку. Основною причиною в цей період є вікова криза, суть якої полягає в усвідомленні дитиною своїх можливостей, появі бажання урівняти себе в правах із дорослими, звільнитися від надмірної опіки, демонстрація близьким дорослим своєї незалежності від них; поява негативізму та впертості як механізмів захисту "Я", способів апробації та утвердження своєї самості. Поглиблення кризи може відбутися, якщо дорослими не буде враховано, що дитина подорослішала, багато чого навчилася і вже здатна робити щось самостійно; якщо дорослі будуть поводитись з нею, як з маленькою: надмірно опікати, контролювати, повчати, докоряти; обмежувати, жорстко регламентувати життя, поведінку, діяльність. Все це може викликати у дитини протест.

Період кризи рідко в кого з дітей проходить непомітно, тож варто набратися терпіння, переглянути своє ставлення до маляти, відмовитися від сприймання його як нетямущої істоти, внести корективи у свої взаємини з ним. Якщо хочемо, щоб малюк був самостійним, слід надавати йому можливість вправлятися в автономності та незалежності, дозволяти робити власні помилки й шукати шляхи їх ви правлення. Спочатку за допомогою та підтримкою дорослого, а з часом — і без них. Як вважав Д.Б. Ельконін, криза трьох років — це криза соціальних стосунків, а будь-яка криза стосунків є кризою виділення свого "Я".

Зміна позиції дитини, ріст її самостійності і активності, вимагають від близьких дорослих своєчасної перебудови стосунків. Якщо ж нові стосунки з дитиною не складаються, її ініціатива не заохочується, самостійність постійно обмежується, у дитини, виникають безпосередньо кризові явища, що проявляються у взаєминах з дорослими, а іноді і з однолітками.

Особливості цієї кризи  вперше описано Ейзою Келер у  праці “Про особистість трирічної  дитини”. Найважливішими ознаками цієї кризи є:

• негативізм. Проявляється він як негативна реакція дитини, передусім як відмова підкорятися вимогам до неї. Негативізм не слід плутати з неслухняністю, яка буває і в більш ранньому віці;
• впертість. Вона є реакцією дитини на власне рішення і проявляється у наполяганнях на своїх вимогах, рішеннях. Дитина хоче, щоб з нею рахувалися, що свідчить про становлення її як особистості. Впертість не слід ототожнювати з наполегливістю — завзятістю, стійкістю, непохитністю в досягненні мети;
• непокірність. За своїми зовнішніми ознаками вона є близькою до негативізму та впертості, однак має більш генералізований і більш безособовий характер. Найчастіше вона постає як протест проти порядків, заборон, звичаїв, що панують удома;
• свавілля. Проявляється як прагнення звільнитися від опіки дорослого, намагання діяти самостійно. Частково воно нагадує кризу першого року, але тоді немовля прагнуло фізичної самостійності. Тепер його метою є досягнення самостійності у здійсненні намірів, задумів;
• знецінення дорослих. Дитина починає сприймати їхні слова, вчинки не безумовно, а крізь призму своїх інтересів;
• протест. Формами його є бунт проти батьків, налаштованість на суперечку з ними;
• деспотизм. Дитина різноманітними способами та засобами демонструє деспотичну владу щодо всього оточуючого. Часто це відбувається у сім'ях з єдиною дитиною.

Кризі трьох років властиве руйнування попередніх стосунків дитини з дорослими, яких вона починає сприймати як носіїв зразків дій і стосунків у навколишньому світі. У дитини з'являється прагнення до самостійної діяльності, самостійного задоволення своїх потреб (“Я сам”). Однак дорослий за звичкою зберігає попередній тип стосунків і цим обмежує її активність. Тому вона чинить цьому опір усіма наявними у неї засобами, стає капризною, робить усе навпаки, демонструє негативне ставлення до вимог дорослого. Якщо батьки заохочують самостійність дитини, то труднощі у взаєминах з нею швидко минають. Отже, феномен “Я сам” означає не тільки виникнення самостійності, а й відокремлення малюка від дорослого.

У результаті подолання  кризи трьох років виникають  такі важливі психічні новоутворення, як порівняння себе з іншими людьми, прагнення до самостійної діяльності, подібної на діяльність дорослих. Тенденція жити спільним життям із дорослими, діяти, як вони, властива всьому періоду дитинства: малюк, відокремлюючись від дорослого, одночасно встановлює з ним значно глибші взаємини.

Прагнення бути як дорослий може знайти найповніше втілення тільки у формі гри. Тому криза трьох  років розв'язується завдяки переходу дитини до ігрової діяльності. Ця криза  є скороминущим явищем, але пов'язані з нею новоутворення (прагнення самостійності, відокремлення себе від дорослих, бажання наслідувати їхні дії) є важливим кроком у психічному розвитку дитини.  

ВИСНОВОК

Формування самосвідомості пов’язане  з віковими етапами психічного розвитку дитини. Умовно в розвитку самосвідомості дитини раннього віку можна виділити такі стадії: від народження до одного року; від одного до трьох років.

Розвиток самосвідомості починається  на найбільш ранніх етапах онтогенезу з вирізнення дитиною себе із світу  предметів та інших людей. Перші ігри дитини – спочатку з частинами свого тіла (ручками, ніжками), а потім і з предметами зовнішнього світу – засвідчують наявність первинної диференціації активної і пасивної її ролі в руховій діяльності. Саме завдяки маніпулюванню предметами та у взаємовідносинах з дорослими дитина починає поступово усвідомлювати своє фізичне „Я”.

Суттєвою умовою розвитку самосвідомості є поява в дитини здатності  до пересування у просторі. Цей  факт започатковує нові форми взаємин  з дорослими, що відкриває нові шляхи і джерела пізнання власних можливостей. Розширює межі пізнання себе як самостійного суб’єкта.

Особливе значення у розвитку самосвідомості має виникнення й розвиток мовлення, що на якісно новому рівні включає  дитину в сферу взаємин з дорослими та іншими дітьми.