Психологічні особливості дослідження соціального розвитку дошкільників

3

МЕЛІТОПОЛЬСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

              імені Б. Хмельницького

Кафедра загальної психології

№ реєстрації деканату_________   Оцінка________(підпис членів комісії)

_______________2011р.               протокол №___від «___» __________ 2011р.

Курсова робота

На тему: «Психологічні особливості дослідження

соціального розвитку дошкільників»

Виконала:

студентка

232 групи

філологічного

факультету

Смірнова Альона Олегівна

Керівник:

к. психол. н.,

доцент

С.В. Яремчук

Мелітополь 2011

ЗМІСТ

ПЛАН____________________________________________________________2

ВСТУП___________________________________________________________3

Розділ 1. Теоретичні засади дослідження соціального розвитку дітей дошкільного віку___________________________________________________5

1.1. Сутність поняття «соціальний розвиток» ___________________________5

1.2. Специфіка та соціальна ситуація розвитку __________________________6

1.3 Теорія соціального навчання______________________________________9

Розділ 2. Соціальний розвиток дитини дошкільного віку_________________11

2.1. Місце дитини в системі відносин в родині _________________________11

2.2. Особливості малої соціальної групи дітей дошкільного віку __________16

ВИСНОВКИ______________________________________________________25

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ________________________________27

ДОДАТКИ ________________________________________________________29

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Сьогодні будь-яка освідчена людина на питання про те, що таке дитинство, відповість, що дитинство – це період посиленого розвитку, зміни і навчання. Але тільки вчені розуміють, що це період парадоксів і суперечностей, без яких неможливо уявити собі процес розвитку. Про парадокси дитячого розвитку писали В. Штерн, Ж. Піаже, І.А. Соколянский і багато інших. Д.Б. Ельконін говорив, що парадокси в дитячій психології – це загадки розвитку, які вченим ще належить розгадати. Свої лекції в Московському університеті Д.Б. Ельконін незмінно починав з характеристики двох основних парадоксів дитячого розвитку, що містять в собі необхідність історичного підходу до розуміння дитинства. Розглянемо їх.

Людина, з'являючись на світ, наділена лише самими елементарними механізмами для підтримки життя. За фізичною будовою, організацією нервової системи, за типами діяльності і способами її регуляції людина – найдосконаліша істота в природі. Проте за станом у момент народження в еволюційному ряду помітно падіння досконалості – у дитини відсутні які-небудь готові форми поведінки. Як правило, чим вище стоїть жива істота у ряді тварин, тим довше триває її дитинство, тим безпомічніше ця істота при народженні. Такий один з парадоксів природи, який зумовлює історію дитинства.

В ході історії безперервно росло збагачення матеріальної і духовної культури людства. За тисячоліття людський досвід збільшився в багато тисяч раз. Але за цей же час новонароджена дитина практично не змінилася. Спираючись на дані антропологів про анатомо-морфологічну схожість кроманьйонця і сучасного європейця, можна припустити, що новонароджений сучасної людини ні в чому суттєвому не відрізняється від новонародженого, що жив десятки тисяч років тому.

Дитяча психологія – це галузь психології, що вивчає закономірності психічного розвитку дитини. Дослідження дитячої поведінки переслідує дві цілі: 1) зрозуміти саму дитину, те, як вона реагує на різні ситуації, відчуває, думає і сприймає, і 2) зрозуміти, як дитина дорослішає, навчитися передбачати особливості її розвитку і з'ясувати, яким чином події і враження дитинства впливають на подальший розвиток.

Таким чином, зважаючи на важливість означених проблем, а саме дослідження психологічних особливостей розвитку дітей дошкільного віку, можна констатувати, що ця тема є актуальною, оскільки період дитинства є надзвичайно важливим в житті кожної людина, так як саме він, можна сказати, закладає програму подальшого життя.

Об’єктом дослідження курсової роботи є проблеми вікової психології.

Предметом дослідження є соціальні особливості розвитку дітей дошкільного віку.

Метою дослідження курсової роботи є теоретичне обґрунтування соціальних особливостей розвитку дітей дошкільного віку.

Метою роботи зумовлено виконання таких завдань:

–        висвітлити теоретичні засади дослідження соціального розвитку дітей дошкільного віку;

–        Визначити місце дитини в соціальному середовищі – сім’ї;

–        охарактеризувати особливості соціального розвитку дошкільника в сім’ї;

–        визначити особливості малої соціальної групи дошкільників;

–        охарактеризувати особливості соціального розвитку дошкільника в малій соціальній групі(дитячому садку).

Розділ 1. Теоретичні засади дослідження соціального розвитку дітей дошкільного віку

1.1 Сутність поняття «соціальний розвиток»

                 Соціальний розвиток - це процес, під час якого дитина засвоює цінності, традиції, культуру суспільства, в якому вона має жити. Граючи, займаючись, спілкуючись з дорослими і однолітками, вона вчиться жити поруч з іншими, враховуючи їх інтереси, правила і норми поведінки в суспільстві. Як правило, соціалізація здійснюється в сім'ї, яка є основним провідником знань, цінностей, відносин, ролей і звичаїв від покоління до покоління. Відчуття Батьківщини починається в дитини з ставлення до родини, до найближчих йому людей - матері, батькові, дідусеві, бабусі, братам і сестрам.

Розвиток любові і прихильності до рідного дому в первісному значенні є першою сходинкою громадянського виховання дітей дошкільного віку. «Рідний дім» - складне, багатогранне поняття. Воно включає ставлення до себе як до особистості, ставлення до своєї родини, включеність у сімейні традиції. Перші друзі малюка, дитячий сад, куди він ходить, вулиця, на якій стоїть його будинок, - все це включається в уявлення дитини про рідну домівку, про свою «початкової» батьківщині.

              Поступово ці уявлення розширюються. Батьківщина вже асоціюється не тільки з будинком і з вулицею, але з рідним містом, з навколишньою природою. Пізніше приходить усвідомлення причетності до краю («малій» батьківщині) і до України, багатонаціональної держави, громадянином якої належить стати дитині.
              Але без перебільшення можна сказати, що любов до Батьківщини зароджується в ранньому дитинстві, саме в той період дитячого розвитку, що відрізняється особливою сприйнятливістю і вразливістю.

Взаємовідносини між людьми регулюються за допомогою етичних норм і правил, які визначають соціально схвалювані способи поведінки особистості в різноманітних ситуаціях. Громадська думка виражає відношення суспільства до дотримання чи порушення норм. Моральна зрілість особистості припускає, що людина сама контролює свою поведінку і самостійно будує його відповідно до неї.

1.2 Специфіка та соціальна ситуація розвитку

Дошкільний вік характеризується виникненням нової соціальної ситуації розвитку. У дитини вже з'являється коло елементарних обов'язків. Змінюються взаємини з дорослими, набуваючи нових форм: спільні дії поступово змінюються самостійним виконанням дитиною вказівок дорослого.

З'являється можливість систематичного навчання згідно з певною програмою, хоча останню можна реалізувати лише в тій мірі, в якій вона стає власною програмою дитини (Л.С. Виготський).

Окрім того, в цьому віці дитина вже вступає в певні стосунки з однолітками, що також визначає ситуацію її розвитку.

Внутрішня позиція дошкільника стосовно інших людей характеризується передусім усвідомленням власного "Я" та своїх вчинків, величезним інтересом до світу дорослих, їхньої діяльності та взаємин.

Особливості соціальної ситуації розвитку дошкільнят виражаються в характерних для них видах діяльності, передусім у сюжетно-рольовій грі, яка створює сприятливі умови для доступного в цьому віці освоєння зовнішнього світу [13].

Специфіка соціального розвитку дитини

Що ж таке розвиток? Чим він характеризується? В чому принципова відмінність розвитку від всяких інших змін об'єкту? Як відомо, об'єкт може змінюватися, але не розвиватися. Ріст, наприклад – це кількісна зміна даного об'єкту, у тому числі і психічного процесу. Є процеси, які коливаються в межах "меньш-більш". Це процеси зросту у власному і справжньому значенні слова. Зріст протікає в часі і вимірюється в координатах часу. Головна характеристика зросту – це процес кількісних змін без змін внутрішньої структури і складу, що входить в нього окремих елементів, без істотних змін в структурі окремих процесів. Наприклад, вимірюючи фізичний зріст дитини, ми бачимо кількісне наростання. Л.С. Виготський підкреслював, що є явища зросту і в психічних процесах. Наприклад, зріст запасу слів без зміни функцій мови.

Але за цими процесами кількісного зростання можуть відбуватися інші явища і процеси. Тоді процеси зросту стають лише симптомами, за якими ховаються істотні зміни в системі і структурі процесів. В такі періоди спостерігаються стрибки в лінії росту, які свідчать про істотні зміни в самому організмі. Наприклад, дозрівають залози внутрішньої секреції. В подібних випадках, коли відбуваються істотні зміни в структурі і властивостях явища, ми маємо справу з розвитком.

Розвиток, перш за все, характеризується якісними змінами, появою новоутворень, нових механізмів, нових процесів, нових структур. X. Вернер, Л.С. Виготський та інші психологи описали основні ознаки розвитку. Найважливіші серед них: диференціація, розчленовування раніше був єдиним елементу; поява нових сторін, нових елементів в самому розвитку; перебудова зв'язків між сторонами об'єкту. В якості психологічного прикладу можна згадати диференціацію натурального умовного рефлексу на положення під грудьми і комплексу пожвавлення; поява знакової функції в дитячому віці; зміна впродовж дитинства системної і смислової будови свідомості. Кожний з цих процесів відповідає перерахованим критеріям розвитку.

Як показав Л.С. Виготський, існує багато різних типів розвитку. Тому важливо правильно знайти те місце, яке серед них займає психічний розвиток дитини, тобто визначити специфіку психічного розвитку серед інших процесів розвитку. Л.С. Виготський розрізняв: преформований і не преформований типи розвитку. Преформований тип – це такий тип, коли на самому початку задані, закріплені, зафіксовані як ті стадії, які явище (організм) пройде, так і той кінцевий результат, який явище досягне. Тут все дано із самого початку. Приклад – ембріональний розвиток. Не дивлячись на те, що ембріогенез має свою історію (спостерігається тенденція до скорочення лежачих нижче стадій, найновіша стадія робить вплив на попередні стадії), але це не міняє типу розвитку. В психології була спроба представити психічний розвиток за принципом ембріонального розвитку. Це концепція С. Хола. В її основі лежить біогенетичний закон Геккеля: онтогенез є коротке повторення філогенезу. Психічний розвиток розглядався С. Холом як коротке повторення стадій психічного розвитку тварин і предків сучасної людини [9].

Непреформований тип розвитку найбільш поширений на нашій планеті. До нього ж відносяться і розвиток галактики, розвиток Землі, процес біологічної еволюції, розвиток суспільства. Процес психічного розвитку дитини також відноситься до цього типу процесів. Непреформований шлях розвитку не приречений наперед. Діти різних епох розвиваються по-різному і досягають різних рівнів розвитку. Із самого початку, з моменту народження дитини не дані ні ті стадії, через які вона повинна пройти, ні той підсумок, який вона повинен досягти. Дитячий розвиток – це непреформований тип розвитку, але це абсолютно особливий процес – процес, який детермінований не знизу, а зверху, тією формою практичної і теоретичної діяльності, яка існує на даному рівні розвитку суспільства. Як сказав поет: "Лише народжені, вже нас чекає Шекспір". В цьому особливість дитячого розвитку. Його кінцеві форми не дані, не задані. Жоден процес розвитку, окрім онтогенетичного, не здійснюється за вже готовим зразком. Людський розвиток відбувається за зразком, який існує в суспільстві. Згідно Л.С. Виготському, процес психічного розвитку – це процес взаємодії реальних і ідеальних форм. Задача дитячого психолога – прослідити логіку освоєння ідеальних форм. Дитина не відразу освоює духовне і матеріальне багатство людства. Але поза процесу освоєння ідеальних форм взагалі неможливий розвиток. Тому усередині непреформованого типу розвитку психічний розвиток дитини – це особливий процес. Процес онтогенетичного розвитку – процес ні на що не схожий, процес надзвичайно своєрідний, який проходить у формі засвоєння [9].

1.3 Теорія соціального навчення

У 1930-х роках здобула популярність теорія навчення, названа біхевіоризмом, або психологією стимулу – реакції. Основоположник біхевіоризму Дж. Уотсон стверджував, що практично всі види поведінки є результатом навчення. В відомому експерименті дитину привчили боятися кролика, оскільки всякий раз, як вона його бачила, лунав гучний виляск. Страх пропадав, коли кролик почав асоціюватися з такими приємними заняттями, як їжа або гра з улюбленими іграшками.

На основі цих ідей, підкріплених дослідами Е.Торндайка по навченню, було розроблено нове уявлення про людську поведінку, що викликало великий інтерес і підтримане багатьма психологами. Таким чином, в період, коли більшість досліджень в дитячій психології спиралася на концепцію природженої приреченості розвитку, стали проводитися дослідження, що виходили з прямо протилежних передумов [11].

Після Другої світової війни група вчених, займалися теорією навчення, поклала початок напряму, що одержав згодом назва "Теорія соціального навчення".