Психологічні особливості малолітніх правопорушників

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

«Психологічні особливості малолітніх правопорушників» 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

                       

Виконала:

Практичний  психолог 

Чмуневич  Ольга Іванівна 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

План 

1.Вступ. 

Розділ І. Соціально-психологічні проблеми правопорушень,

передумови появи важко вихованих підлітків

Розділ ІІ. Експериментальне дослідження психоемоційного стану 

малолітніх правопорушників

3.Кримінальна  відповідальність неповнолітніх

4.Висновки

5.Список літератури

6.Додатки.

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    Вступ 

    Якщо  дитина не засвоює позитивний соціальний досвід, не може адаптуватися до зразків поведінки і вимог виховання, то процес соціалізації порушується, а поведінка дитини стає соціально дезадаптованою. Соціально дезадаптовані діти недисципліновані, важкі, педагогічно запущені, важковиховувані з відхиленнями в поведінці, схильні до правопорушень, соціально запущені.

    Станом  на 27 жовтня 2009 року, кількість осіб, які перебувають на обліку в ВКМСД Овруцького РВ УМВС України в Житомирській області становить 57 чоловік, віком від 9 до 17 років. Серед яких 4 дівчат віком  15-17 років. Більшість із них схильні до скоєння крадіжок та бродяжництва.

        Ранній емоційний досвід дитини  має основне значення для її  розвитку. Відчуття дитиною себе  як улюбленої, почуття захищеності  і повного сприйняття себе є фундаментом розвитку здорової психіки. Потреба в позитивній оцінці дорослих, у спілкуванні з однолітками, прагнення зайняти сприятливе положення в системі міжособистісних відносин колективу класу є базовим для підлітка. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Розділ  І. Соціально-психологічні проблеми правопорушень,

передумови  появи важко вихованих  підлітків 

    Підлітковий вік найчастіше позначають як «важкий» вік. У цьому віці виявляються  ті недоліки виховання, що виникли раніше, але були приховані. Виявляються вони через особливу суперечливість підліткового віку. Це протиріччя між прагненням «бути» дорослим, бажанням незалежності і необхідністю підкорятися вказівкам дорослих. Це протиріччя між прагненням особистої волі і невміння правильно розпоряджатися цією волею.

    Труднощі  підліткового віку пов’язані з підвищеною збудливістю, афективністю, гострою  реакцією на образу, підвищеною критичністю  до старших, статевим дозріванням. Діти болісно реагують на кожен факт, що шкодить їхньому престижу в очах товаришів.

    Неуспішність  у навчанні також є причиною появи  важких підлітків. Багато девіантних підлітків  висловлюють недовіру вчителям. До 5% школярів мають довірчі бесіди з учителями, інші воліють спілкуватися поза школою. Культуру страху, за допомогою якої контролювалася поведінка людей в умовах тоталітарного режиму казарменого соціалізму, зруйновано.

    Культура  сорому, до якої сподіваюся йде наше суспільство, ще не народилося. А у  шпаринці між культурою страху та культурою сорому розпрямилася пружина агресії, яка штовхає дітей, підлітків, молодь до насильства й жорстокості.

    За  страхами й агресією дітей, як правило, стоїть конфлікт у світі міжособистісних  взаємин, пов’язаних з відсутністю  елементарних спроб розуміння справжніх  причин дитячих вчинків.

    Протест проти педагогічного впливу не зводиться  до соціальної занедбаності і навіть не завжди проявляється у відхиленнях  асоціального характеру і педагогічної занедбаності. Так, скажімо, важковиховуваність може проявлятися як результат вікового кризового періоду розвитку підлітка, вона може з’явитися і у дітей з особливо раннім розвитком здібностей, ерудиції, коли діти вступають в суперечки з учителями, дратують їх своїм «всезнайством», небажанням погоджуватися з загальноприйнятою думкою тощо.

    В результаті можна назвати три істотні ознаки складових змісту поняття «важкі діти». Перша: такі діти досить часто характеризуються відхиленням від норми поведінки, по-друге, порушенням поведінки таких дітей важко піддаються виправленню, по-третє, ці діти особливо потребують індивідуального підходу з боку вчителів та уваги однолітків.

    Важковиховуваність  в основному проявляється у формі  різного роду конфліктів підлітка з  його найближчим оточенням. Перші прояви спостерігаються у небажанні  коритися педагогічному впливу, в емоційній неврівноваженості, відсутності витримки, грубості, афективних сплесках немотивованого гніву, що потім може трансформуватися за несприятливих умов у правопорушення. Водночас доводиться спостерігати, що проблемний підліток володіє підвищеною активністю, творчою енергією та іншими позитивними якостями, які через негативні умови середовища не знаходять соціально корисної реалізації.

      Коли  дитині погано, вона шукає розради  в сім’ї. У важких підлітків найчастіше сім’ї неблагополучні. Ці сім’ї  характеризуються порушеннями морально – психологічного клімату. Відносини батьків у таких сім’ях конфліктні. У них панує алкоголізм, наркоманія, низький культурний і освітній рівень, схильність до аморальної поведінки тощо.

    Сімейне неблагополуччя зростає в процесі розпаду сім’ї, створення вторинної сім’ї. Найбільше шкоди розвитку особистості дітей і підлітків у сім’ї завдають сімейні конфлікти. Вони стають причиною неуспішності, прогулів, розвитку психопатії і акцентуацій характеру, джерелами неврозів у дитячому і підлітковому віці негативно позначаються на                морально – вольовому розвитку дітей.

    Наслідком нерозв’язаних конфліктів нерідко  стають розлучення і неповні сім’ї.

    У випадках, коли сім’я формально  зберігається, конфлікти неминуче зумовлюють виховні помилки батьків, що виявляються в гіперопіці, неприйнятті, непослідовності, непогодженості старших членів сім’ї на дитину.

    Іноді відхилення у поведінці дітей  виникає в сім’ях усиновителів: після розкриття таємниці усиновлення  виникає криза довіри до дорослих, з’являється емоційні бар’єри, що заважають підтриманню нормальних взаємин у сім’ї. Відомі випадки суїциду підлітків з цього приводу.

    Серед виховних помилок, яких припускаються  батьки, найхарактерніші – порушення  батьківської опіки й контролю. Після порушення опіки батьками вони впадають у крайнощі: гіперопіку або неприйняття дитини.

    Неприйняття сприяє виникненню в дітей таких  відхилень, як тривожність, неуважність, надмірна активність, порушення або  ворожі відносини з однолітками  і дорослими. Це стає причиною втеч дітей з дому (реакція «емансипації»), формує в них агресивність, гальмує емоційний розвиток, сприяє виникненню неврозів і схильності до правопорушень.

    За  гіперопіки блокується розвиток самостійності  дітей, у них розвивається  інфантилізм, егоцентризм, споживацьке ставлення до життя.

    На  думку вчених існує кілька помилок  сімейного виховання і неблагополучних  сімей, де часто з’являються важковиховувані  діти. Вони різні, але швидше доповнюють одна одну. Проте я взяла за основу таку класифікацію неблагополучних сімей:

• Аморальна сім’я, в якій батьки ведуть розбещений спосіб життя, п’ють, мають безпосередній криміногенний вплив на дітей.
• Конфліктна сім’я, де конфлікти між батьками глибоко травмують психіку дітей, роблять їх неврівноваженими, збудливими, грубими.
• Асоціальна сім’я, особливістю якої є антигромадська спрямованість, яка проявляється в наживі, егоїзмі, аполітизмі. Переконання батьків засвоюються дітьми і проявляються в їхній асоціальній поведінці, або у відвертому лицемірстві.
• Педагогічно неспроможна сім’я, в якій при відносно сприятливих особистих взаємовідносинах подружжям не досить правильно налагоджуються їхні взаємовідносини з дітьми, виробляється помилковий педагогічний стиль у вигляді надмірної опіки,  авторитаризації, потурання тощо.

    У зв’язку з цим доцільно розглядати найбільш типові позиції важких підлітків  у сім’ї.

1. Позиція «покинутої дитини». Найчастіше це відбувається в асоціальних сім’ях. Діти в таких сім’ях належать самі собі, їхня поведінка не контролюється. Такі підлітки легко потрапляють під вплив вуличних компаній, починають вживати алкоголь, токсичні і наркотичні речовини. В результаті відсутності позитивного впливу і чітких вимог з боку батьків у підлітків не виробляється твердої позитивної лінії поведінки. У більшості випадків вони поступово засвоюють зразки негативної поведінки дорослих, їхні установки, ставлення до норм моралі. Батьки не зовсім уявляють становище дитини у школі, у проблемах власних дітей намагаються звинуватити педагогів і самих дітей, знімаючи повністю з себе відповідальність за них. До речі,  саме у таких сім’ях у підлітків найчастіше формується занижена самооцінка, у багатьох із них відсутній моральний ідеал. На становлення особистості такого підлітка особливий вплив має вулична неформальна група.
2. Схожа на попередню позиція «відчуження підлітка», яке з’являється у тих сім’ях , де батьки захоплені лише власними проблемами, немає взаєморозуміння, духовної близості з дітьми. У підлітків даної позиції самооцінка формується по-різному, залежно від того, чий вплив на них буде сильнішим: вплив педагога, однокласників, підлітків з вуличного угрупування.
3. «Суперечлива позиція» часто зустрічається в конфліктних сім’ях, де неузгоджені педагогічні вимоги окремих членів сім’ї, де наявні часті конфлікти між батьками. Оскільки підліткам доводиться пристосовуватися до різних вимог батьків, у них розвиваються такі якості, як брехливість і лицемірство. Це заважає підлітку виробляти правильну, стійку позицію, позбавляє його моральних еталонів. Самооцінка у таких підлітків часто суперечлива , нестійка, процес формування моральних ідеалів досить ускладнюється.
4. Позиція «пригніченості» дитини зустрічається в сім’ях, де поведінка підлітка занадто контролюється, де дітей фізично карають. Позиція батьків в таких сім’ях авторитарна. До підлітків ставляться завищені вимоги, а позитивні сторони не помічаються. Діти з таких сімей часто стають недовірливими до дорослих, нечуйними, черствими у відношенні до оточення. Самооцінка таких підлітків часто буває занижена або має конфліктивний прояв. У деяких підлітків у даній позиції формується ідеал сильної особистості, здатної протиставити себе іншим.
5. Позиція «загубленої дитини» зустрічається в сім’ях, де з дитини роблять «ідола». Матеріальний достаток у поєднанні з духовною убогістю, відсутність вимог до сина чи дочки часто сприяють формуванню таких якостей, як бездумність, споживацтво, цинізм. Цінність людини, її гідність розглядаються такими підлітками залежно від її матеріального стану, престижності статусу у суспільстві, а не від її високих моральних якостей. Завищені домагання призводять до конфліктів з оточенням і з самим собою, оскільки відсутні реальні можливості і здібності для досягнення поставленої мети.

    У будь-якій із названих позицій підліток відчуває дефіцит глибокого, змістовного спілкування з батьками. На позиції підлітка в сім’ї відбиваються загальні вимоги батьків до нього, його прав і обов’язків, його самопочуття. Все це загалом формує ставлення підлітка до себе.

    Батьки  таких підлітків, зазвичай, не задумуються  над проблемами виховання, не бачать недоліків у своїй поведінці, взаєминах з дітьми, дають неправильну оцінку їхньої особистості, що утруднює процес становлення самосвідомості підлітка.

    За  твердженням дослідників, абсолютна  більшість педагогічно занедбаних підлітків ізольована в класному колективі, відчуває гостру потребу щодо спілкування. Ізоляція породжує невдоволеність, важкий емоційний стан, що змушує підлітка шукати іншу сферу спілкування.

    Проблема  агресивності дітей і молоді в  сучасних умовах є актуальною як для  суспільства в цілому, так і для вікової психології. Психологи вказують на те, що агресивність ускладнює пристосування дітей до умов життя в суспільстві і посідає одне з перших місць у девіантній поведінці неповнолітніх.

    Агресивні тенденції найрізкіше виявляються у підлітків. Цьому сприяють як особливості фізіологічного розвитку в цей період (гормональні зрушення, велика збудженість нервової системи), так і психологічні особливості («відчуття дорослості», реакція емансипації та опозиції, потреба в самоспостереженні, гостра чутливість до невдач).

    У психологічній науці відсутнє єдине  визначення поняття «агресія». Однак  більшість авторів вважають, що агресія  – це форма поведінки, яка спрямована на заподіяння фізичної або психологічної  шкоди живій істоті, а агресивність – тенденція особистості до деструктивних дій, яка набувається в процесі розвитку її в суспільстві. Розпізнання понять «агресія» і  «агресивність» дуже важливе. З одного боку, не всі агресивні дії пояснюються агресивністю особистості. З іншого – агресивність людини не завжди виявляється в агресивних діях. Це залежить від низки факторів.

    Поряд із поняттям «агресивність» існує поняття  «ворожнеча». Різниця в тому, що агресивність виявляється в діях, а ворожнеча  – у ставленні до оточення.

    Отже, агресивність людини – це риса обумовлена потребою в самоактуалізації. За надто низького рівня прояву агресивності людина покірно приймає всі удари долі, пасивна в досягненні своєї мети, якщо на шляху до її досягнення трапляються значні перешкоди. Занадто великої агресивності людина набуває недоброї слави, конфліктної особистості, втрачає прихильність оточення, спілкування з нею намагаються запобігати.