Психологічні особливості малолітніх правопорушників

    У відповідності до законодавства, в  залежності від конкретних обставин скоєння злочину і особистості  неповнолітнього, суд може застосувати  до нього одночасно декілька заходів  примусу виховного характеру. Нарівні з цими заходами кримінальний закон надає право суду, якщо він вважає це необхідним, призначити неповнолітньому вихователя.

    У разі ухиляння неповнолітнього, який здійснив злочин, від застосування до нього  заходів примусу виховного характеру, ці заходи відміняються судом і він притягується до кримінальної відповідальності.

    В КК України приведений вичерпний  перелік тих покарань, які можуть бути застосовані до неповнолітніх, а саме:

    - штраф  – встановлюється в межах до  п’ятисот не оподатковуваних  податком мінімумів прибутків громадян і застосовується лише до неповнолітніх, які мають самостійний прибуток, власні кошти або майно, на яке може бути звернене стягнення.

    - громадські  роботи – на термін від 11 до 20 годин, перебувають у виконанні  робіт у вільне від навчання або основної роботи час тривалістю не більше двох годин в день.

    - виправні  роботи – на термін від двох  місяців до одного  року з  утриманням в прибуток держави  в межах від п’яти до десяти  відсотків заробітку.

    - арешт  – вміст в умовах ізоляції на термін від 15 до 45 діб.

    - позбавлення  свободи на певний термін –  призначається на термін не  більше за 10 років, а за особливо  тяжкий злочин – на термін  до 15 років. При цьому позбавлення  свободи не може бути призначене  неповнолітньому, який уперше  здійснив злочин невеликої тяжкості.

    У залежності від тяжкості злочину, за який засуджено неповнолітнього, позбавлення  свободи може бути призначене:

    - за  скоєний повторно злочин невеликої  тяжкості – на термін не  більше двох років. 

    - за  злочин середньої тяжкості – на термін не більше чотирьох років.

    - за  тяжкий злочин – на термін  не більше семи років. 

    - за  особливо тяжкий злочин – на  термін не більше десяти років. 

    - за  особливо тяжкий злочин, сполучений  з умисним вбивством – на  термін до 15 років.

    Неповнолітні, засуджені до позбавлення свободи, відбувають його в спеціальних виховних установах, максимально для них пристосованих.

    Особливим є порядок призначення покарання  неповнолітнім. Суд, призначаючи покарання  неповнолітньому, повинен враховувати  умови його життя і виховання, вплив дорослих, рівень розвитку і інші особливості особистості неповнолітнього.

    Судова  практика йде часто шляхом застосування до неповнолітніх пільгових інститутів карного права, наприклад, призначення  більш м’якшого покарання, ніж передбачено законом. 
 

3. Висновки.

 

    Проблема  девіантної поведінки та її корекція завжди була однією з найважливіших  у педагогіці, психології, кримінології, але сьогодні вона носить масовий  характер та потребує особливої уваги. У період різких переломів у суспільстві завжди порушується єдність буття і свідомості, виникає невідповідність взаємодії суб’єктів і соціальних інститутів, неадекватність соціальної політики і моралі. Розмитість норм, ослаблення соціальної регуляції спотворює духовні і культурні підвалини. Відбувається розрив між прагненням до швидкого зростання матеріального добробуту і відсутністю важелів саморегуляції, заснованих на високій культурі духовності. Тому, на наш погляд, за цих обставин спотворюється такий визначний чинник, як життєва компетентність людини. Поведінку, що характеризується відхиленням від прийнятих норм, називають – девіантною.

    Девіантна поведінка (від лат. Deviato – відхилення ) визначає певні способи поведінки, мислення, діяльності людини, які не відповідають встановленим в даному суспільстві нормам і цінностям (злочинність, проституція, аморально поведінка, пиятика, наркоманія, самогубство тощо). У визначенні йдеться про «норми», які регулюють соціальну діяльність, поведінку людей (правові, моральні, етичні). Девіантна поведінка поділяється на дві групи:

1. поведінка , яка відхиляється від норм психічного здоров’я (шизоїди, астеніки, епілептоїди; особи з акцентуаціями характеру);
2. поведінка, що має відхилення від морально-правових норм, які виявляються у форму проступків і злочинів. Проаналізувавши погляд вчених на проблему девіантної  поведінки серед дітей і молоді, можна визначити фактори, які впливають на процес дезадаптації підлітків і молоді: спадковість (психофізична, соціальна, соціокультурна); психолого-педагогічний фактор (дефекти шкільного й сімейного виховання); соціальний фактор (соціальні та соціально – економічні умови функціонування суспільства), соціальна діяльність самого індивіда, яка виявляється в активному ставленні до норм і цінностей свого оточення.      Адитивна поведінка, схильність до неї є проявом внутрішнього стану особистості, який детермінується такими умовами та факторами: 

• відсутність або недостатність позитивного емоційного контакту з батьками, вихователями
• неповна, неблагополучна сім’я
• неправильне виховання дітей в сім’ях, відсутність у батьків педагогічних знань.            

Високий ризик  адиктивної поведінки виявлено у  підлітків із психопатіями та акцентуаціями  характеру (епілептоїдний, гіпертимний, істероїдний типи акцентуацій).Умовами  афективної поведінки для таких підлітків є: відсутність установки на працю і навчання; відсутність самоконтролю, чутливість до сторонніх впливів, до гострих переживань, потяг до діяльності у неформальній підлітковій групі, неадекватна самооцінка. Типологічні риси особливості з адиктивною поведінкою: слабка адаптація до нових ситуацій, конфліктів, підвищена тривожність, психічна незрілість, репресивність, вживання наркотиків, алкоголю. Адиктивною поведінкою, як правило, супроводжується деліквентність. Робота психолога із підлітками, схильними до правопорушень, - це перш за все налагодження стосунків, спільна діяльність, постійна увага до особистості, контроль, аналіз свого ставлення до конкретного підлітка, особистісний, індивідуальний підхід. Психолог  повинен володіти науковими педагогічними знаннями про засоби впливу на підлітків, психологічним відчуттям, тактом, знанням етики, організаторськими здібностями, знати методи і стиль, індивідуально-особистісний підхід до важковиховуваних підлітків. А.Й. Капська зазначає, що характер загальних закономірностей процесу соціальної реабілітації девіантних дітей виражають педагогічні принципи, які диктують стратегію використання різних форм, методів і засобів соціально-педагогічної роботи із неповнолітніми. Серед них:                                                                           1.Принцип інтеграції – у процесі стимулювання фактора саморегуляції життєдіяльності індивіда реалізується ідея єдності та взаємної оптимізації, кожний крок у розвитку підлітка повинен бути опосередкованим навчанням, вихованням, які здійснюються відносно до природно-соціологічних і соціально-психологічних закономірностей розвитку особистості;

2. Принцип системності – проектування педагогічного процесу відбувається таким чином, що дає можливість своєчасно виявити потенційні конфлікти «збою» у розвитку педагогічних процесів;

3. Принцип об’єктивної  позиції у взаємодії з підлітками;

4. Принцип активності – створення розвиваючо-виховного середовища;

5. Принцип стабільності – динамічності розвиваючо-виховного середовища сприяє створенню умов, що змінюють навколишнє середовище.

6. Принцип позитивної  емоційності середовища. Використовуючи детальну інформацію про девіантну поведінку підлітків, соціальний педагог може використовувати педагогічні технології(вмотивована діяльність, яка забезпечує ефективність, надійність результатів).Важливу роль відіграють педагогічні технології соціальної адаптації, які включають: передбачення результатів виховання; засоби діагностики, методи педагогічного впливу; критерії вибору методів.  Педагогічні технології передбачають ситуації розвитку, саморозвитку, самовдосконалення, самореалізації; пропонують групи методів виховання: переконання, заборону, вказівки, обмеження; бесіду, співбесіду; інтерактивні, комунікативні, ігрові та інші ситуації.                                
 
 

    Список  використаної літератури: 

1. Абрамова  Г.С. Некоторые особенности педагогического общения с подростками // Вопр. Психологии 1988. №2
2. Алешина Ю.Е., Коноводова А.С. Взаимоотношения подростков в школьном колективе // Там же. № 3
3. Гуткина Н.И. Психологические проблемы общения учителя с підростком // Там же. 1984. №4.
4. Настольная книга практического психолога. Рогов Е.И. – М.: Владос, 2006
5. Настільна книга шкільного психолога. Л.В.Туріщева. - Х.: вид.група «Основа», «Тріада +» 2008.
6. «Основи вікової психології» Забродський М.М., навч.посібн.,-Тернопіль, навчальна книга – Богдан, 2006
7. «Практическая психология в тестах » - М.,АСТ-ПРЕС КНИГА – 200
8. «Соціальна робота» Капська А.Й., навч.посібн. – К. центр навчальної літератури., 2005.
9. «Соціальна педагогіка» С.С.Тальчевський ., навч.посібн., - К. Кондор – 2005.
10. Газета «Психолог» № 15, 23, 24. вид. «Шкільний світ» К – 2004.

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Додаток. Результати дослідження  агресивності серед  підлітків.   

 
 
 
 
 

Додаток  . Результати дослідження  особистості.