Страхи у ребенка

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ТИТУЛ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ЗМІСТ

Вступ………………………………………………………………………………3

1. психологічні основи ВИВЧЕННЯ ПОЧУТТЯ СТРАХУ У дітей …………………………………………………………………..………..5

1.1. Тривожність як емоційний  розлад………………………………………..5

1.2. Взаємозв'язок страху  та тривоги при емоційних порушеннях у дітей. Причині появи страху…………………………………………………………..7

2. Експериментальне дослідження  Виникнення ПОЧУТТЯ СТРАХУ У дітей …………………………………………...….12

2.1. Мета і задачі дослідження…………………………….…………………..12

2.2. Методика дослідження……………………………………………………13

2.3 Подолання  страхів, методи корекції страхів………………………..….19

2.4. Результати  дослідження…………………………………………………..24

Висновок та педагогічні рекомендації………………………………………30

Список використаної літератури…………………………………………….32

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Актуальність обраної теми полягає в тому, що велике значення для успішного навчання дітей молодшого шкільного віку в школі має психічне здоров'я, тобто стан психологічного, фізичного та соціального благополуччя. А саме психічне здоров'я на пряму залежить від схильності дитини до тривожного стану. Поряд з порушенням заборон дорослих частими причинами виникання тривожності та виникнення стійкого почуття страху в молодшому шкільному віці є погані оцінки („лаятимуть через двійки”), матеріальні втрати („покарають - розбив кришталеву вазу”) чи інші форми суспільного несхвалення (наприклад, насмішка).

Тривога - емоційний стан людини, що виникає в умовах несподіваностей  як при затримці приємних ситуацій, так і частіше при очікуванні неприємностей. В основі феноменології тривоги, з точки зору сучасної психології, лежить переживання страху. Страх як будь-яка базова емоція (радість, гнів, відраза, презирство тощо) може варіювати у своїй інтенсивності, відповідно й у стані тривоги він може бути вираженим слабко, помірно й сильно.

Страх виконує захисну (передбачення небезпеки й підготовка до неї) і мотиваційну функцію.

Тривожна людина постійно очікує несприятливого розвитку якихось  подій, що мають відношення безпосередньо  до неї. Навіть у досягненні успіху високо тривожна особистість сподівається на негативні наслідки - висловлювання, оціночні судження, переживання, дії з боку оточуючих.

На думку вчених виникнення страху - результат недостатньої адаптивності психофізіологічних механізмів, що проявляється в посиленні рівня активації нервової системи й, як наслідок цього, неадекватних поведінкових реакцій

Проблема вивчення страху вивчалася досить великою кількістю психологів – спеціалістів, такими, наприклад, як Л.А. Лєпіхова, А.Захаров, Б.Кочубей, І.Новікова, Е.Ю.Брель, О. М Бандурко, А. М. Прихожан та іншими.

Дослідження вчених засвідчують що тривогу можна визначити як емоційний паттерн, який складається з декількох відносно незалежних афективних факторів, тобто тривога являє собою комплекс емоційних переживань (страху, смутку, сорому, гніву, інтересу, провини тощо).

Високотривожні досліджувані відзначаються тим, що в них найбільш високими значеннями характеризуються показники названих переживань (страху, інтересу, провини та сорому)

Отже, вчителям, психологам та батькам варто зрозуміти, що дитина у стані страху переживає, як правило, не одну емоцію, а деяку комбінацію або паттерн різних емоцій, кожна з яких впливає на її соціальні взаємини, соматичний стан, пізнавальні процеси й поведінку в цілому.

Метою дослідження є вивчення страху у дітей та дослідження особливостей його подолання. 

Визначена мета вимагає  виконання наступних завдань:

- проаналізувати страх як складову емоційного розладу дітей молодшого;

- вивчити взаємозв'язок страху та тривоги при емоційних порушеннях дітей молодшого шкільного віку, та причини появу страху;

- дослідити виникнення страху у дітей молодшого шкільного віку з подальшими впровадженнями методів його корекції.

Предметом дослідження виступають чинники, що впливають на розвиток почуття страху у  дітей.

Об'єктом дослідження є процес розвитку почуття страху.

У процесі роботи були використані наступні методи дослідження: спостереження, експеримент, анкетування, вивчення літератури з проблеми дослідження.

 

 

1. психологічні основи ВИВЧЕННЯ ПОЧУТТЯ СТРАХУ У дітей

 

1.1. Тривожність  як емоційний розлад 

Негативні емоційні прояви можуть існувати у двох типах поведінки дітей молодшого шкільного віку. Першу групу за типом поведінки складають діти з переважанням станів збудження. Ці школярі характеризуються нестриманістю, дратівливістю, що нерідко призводить до виникнення конфліктів, дезорганізації діяльності. Такі діти схильні до захоплення різними видами діяльності, проте продуктивність її швидко знижується. Негативні емоції (спалахи гніву, образи) можуть виникати як і через вагомі причини, так і через незначні приводи. Але швидко виникаючи, вони так саме швидко згасають. Афективні прояви нерідко спричиняють негативне ставлення дитини до думок і вимог інших людей.

Наведений тип поведінки школяра викликає негативні реакції дорослих та однолітків, що його оточують. З ім'ям дитини нерідко пов'язують зневажливі характеристики: «всім заважає», «завжди зла», «непосидюча», що зачіпає почуття власної гідності, викликає образу. Усвідомлення дітьми, що вони «не такі, як усі», спричиняє переживання невпевненості, власної малоцінності, тривожності. Такі негативні емоційні вияви діти зовні ховають під маскою зарозумілості, пихатості.

Друга група за типом  поведінки — це діти, у яких переважає  пригнічений стан із депресивними проявами. Діти, про яких йдеться, не можуть легко й вільно, як їх однолітки, висловити свої переживання й почуття, забути образу й не згадувати про неї, бути послідовними в діях та вчинках, впевнено поводитися за будь-яких обставин, захистити себе, оперативно почати й закінчити справу, переключитися з одного на інше.

Швидка стомлюваність  та пов'язана з нею неспроможність ефективно виконати будь-яку діяльність спричинюють зниження самооцінки дитини, прояви невпевненості в собі, почуття малоцінності. Це викликає стан неспокою, незахищеності, тривожності, а також сприяє виникненню надзвичайно гострої потреби дітей у визнанні, увазі. Нерідко ця гіпертрофована потреба провокує такі негативні вияви, як підвищена образливість, злопам'ятність. Вразливість, імпресивність цих дітей на фоні емоційних розладів спричинює формування амбівалентності потреби в спілкуванні: відчуваючи гостру потребу в товаристві однолітків, спільній діяльності з вчителем, діти виявляють при цьому замкненість, відлюдькуватість.

Відсутність корекційних заходів у практиці виховання дітей з наведеними емоційними розладами може призвести до утворення стійкої негативної позиції щодо взаємин з іншими людьми, а також до деформації розвитку особистості.

Тривога як стан у нормі  переживається кожною здоровою людиною у випадках, що передбачають негативні результати. Даний стан виникає, коли індивід сприймає певні подразники чи ситуацію як таку, що несе в собі актуально й потенційно елементи загрози, небезпеки, шкоди.

Ю.Л.Ханін відмічає, що тривога як стан - це реакція на різні стресори, що характеризується різною інтенсивністю, мінливістю в часі, наявністю усвідомлювальних неприємних переживань напруги, стурбованості, хвилювання й супроводжується вираженою активізацією вегетативної нервової системи [1]

Психологічні причини, що викликають тривогу, можуть знаходитись у всіх сферах життєдіяльності людини. Умовно їх розділяють на суб’єктивні і об’єктивні причини. До суб’єктивних відносять причини інформаційного характеру, пов'язані з невірним уявленням про завершення події, і причини психологічного характеру які підвищують суб’єктивну значимість завершення події. Серед об’єктивних причин виділяють екстремальні умови, що ставлять підвищені вимоги до психіки людини і пов’язані з невизначеністю завершення ситуації, втома, хвилювання з приводу здоров'я, порушення психіки, вплив фармакологічних засобів та інших препаратів, які можуть впливати на психічний стан.

У соціальній сфері тривожність впливає на ефективність спілкування, взаємостосунки з товаришами, породжуючи конфлікти.

У психологічній сфері: зміна рівня домагань особистості, зниження самооцінки, рішучості, впевненості  в собі, мотивацію. Крім цього відмічається зворотній зв'язок тривожності з  такими особливостями, як соціальна  активність, принциповість, добросовісність, прагнення до лідерства, рішучість, незалежність, емоційна стійкість, впевненість, працездатність, ступінь нейротизму та інтровертованості.

У психофізіологічній сфері відбувається зв'язок тривожності з особливостями нервової системи, енергетикою організму, активністю біологічно активних точок шкіри, розвитком психовегетативних захворювань.

 

1.2. Взаємозв'язок  страху та тривоги при емоційних  порушеннях у дітей. Причині появи страху

У стані страху й тривоги є загальний емоційний компонент у вигляді почуття хвилювання й занепокоєння, тобто в обох поняттях відображене сприйняття погрози або відсутність почуття безпеки.

Страх - ефективне (емоційно загострене) відбиття у свідомості людини конкретної погрози для її життя й благополуччя; тривога - емоційно загострене відчуття майбутньої погрози. Тривога на відміну від страху не завжди негативно сприймане почуття, тому що вона можлива й у вигляді радісного хвилювання, хвилюючого очікування. Емоційно неблагополучна дитина залежно від психічної структури особистості, життєвого досвіду, взаємин з батьками й однолітками може відчувати як тривогу, так і страх. Об'єднуючим початком  для  страху й тривоги є почуття занепокоєння. Воно проявляється в тім, що дитина  губиться, коли її запитують, не знаходить потрібних слів для відповіді на запитання, говорить тремтячим голосом і часто замовкає зовсім.

На появу дитячих  неврозів, страху впливає так званий егоїзм батьків стосовно дитини. До даного розповсюдженого явища можна віднести наступні негативні аспекти виховання.

Традиціоналізм  відносин у родині. У цих родинах взаємини з дитиною побудовані за принципом «повинен» й «зобов'язаний». Замість того щоб приймати свою унікальність, дитина почуває ущербність, страх не виконати яке-небудь установлене завдання. Комплекс неповноцінності надійно закріплюється, поширюючись на всі життєві обставини.

Емоційний шантаж і передчуття. «Дивися, як мені погано, коли ти...» або «Таким поводженням ти доможешся моєї смерті» - знайомі багатьом слова. У глибині душі дитина постійно почуває образу на дорослих, злість, бажання помститися, страх, а раптом лихо дійсно трапиться. Дитяча тривожність і страх не відповідати батьківським очікуванням поступово переростають в агресію.

Відкриті посилання  й прямі погрози. Звичайно в подібних родинах, що називається, за словом у кишеню не лізуть, говорячи дитині: «Зараз же йди...» або «Якщо ти не підеш у школу, то я...». Дитина відкрито боїться, тому й виконує накази батьків. Коли вона робить що-небудь невміло, то її суворо карають. Невротичні діти з патологічним страхом покарання звичайно мало посміхаються, взагалі не сміються, ходять сутулячись, дрібочучи ногами.

Нетактовність батьків. Багато батьків читають листи й записки дітей, переглядають їхні кишені й портфелі, що зовсім неприпустимо. Принцип таких батьків - контроль, контроль і ще раз контроль. У такої дитини виробляється страх перед власною відповідальністю. Вона весь час боїться помилитися, прийняти невірне рішення, по кілька разів перепитує. Навіть зовсім маленькій істоті необхідне особисте життя, власне духовне й психологічне поле. Тільки тоді момент дорослішання, а відповідно рятування від тривожності й дитячих страхів пройде нормально.

Віддаленість  батьків. Багато батьків ходять у гості, театр або їздять відпочивати без дітей. Дитина відчуває себе покинутою, їй нема з ким поговорити про свої проблеми й тривоги.

Автори книги «Емоційна  стійкість школяра» Б.Кочубей і  І.Новікова вважають, що тривожність  розвивається внаслідок наявності  в дитини внутрішнього конфлікту, що може бути викликаний:

Суперечливими вимогами, пропонованими батьками, або батька 
ми і школою (дитячим садом). Наприклад, батьки не пускають дитину 
до школи через погане самопочуття, а вчитель ставить «двійку» у журнал і вичитує її за пропуск уроку в присутності інших дітей.

Неадекватними вимогами (найчастіше завищеними). Наприклад, 
батьки неодноразово повторюють дитині, що вона неодмінно повинна 
бути відмінником, не можуть і не хочуть змиритися з тим, що син чи 
донька не є кращим учнем класу.

Негативними вимогами, що принижують дитину, ставлять її в залежне положення. Наприклад, вихователь чи вчитель говорять дитині: 
«Якщо ти розповіси, хто погано поводився під час моєї відсутності, я не 
повідомлю мамі, що ти бився».

Фахівці вважають, що в  дошкільному і молодшому шкільному віці більш тривожні хлопчики, а після 12 років — дівчатка. При цьому дівчатка більше хвилюються з приводу взаємин з іншими людьми, а хлопчиків більше турбує насильство і покарання. Зробивши який-небудь «непорядний» вчинок, дівчатка переживають, що педагог чи батьки погано про неї подумають, а подружки відмовляться з нею дружити. У цій же ситуації хлопчики, швидше за все, будуть боятися, що їх покарають дорослі чи поб'ють однолітки.