Вікові особливості уваги дошкільників та шляхи її розвитку

     Житомирський  державний університет  ім. І.Франка 
 

                                        Кафедра загальної, вікової

                                       та педагогічної психології 
 

КУРСОВА РОБОТА НА ТЕМУ:

«ВІКОВІ ОСОБЛИВОСТІ УВАГИ ДОШКІЛЬНИКІВ ТА ШЛЯХИ ЇЇ РОЗВИТКУ» 
 

Виконала  студентка 3 курсу

                                                               заочного відділення

                                                   спеціальність

                                                               «Дошкільна освіта»

                                                                                 Гуменюк Анастасія

                                                                                  

                                                                                     Перевірила кандид.

                                                                   психолог. наук, доцент

                                                                           каф. психологічних наук Дубравська Н.М.      
 

Житомир-2011 
ЗМІСТ 

ВСТУП

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ УВАГИ ЯК ПСИХІЧНОГО ПРОЦЕСУ

1.1 Поняття про увагу у наукових психологічних дослідженнях

1.2 Вікові особливості розвитку уваги у дитинстві

Висновки до розділу І

РОЗДІЛ 2. ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНЕ ВИЗНАЧЕННЯ УВАГИ ДОШКІЛЬНИКІВ

2.1 Організація та проведення констатуючого експерименту з визначення уваги дошкільників

2.2 Аналіз результатів проведеного дослідження у дітей п’ятого року життя

Висновки до розділу ІІ

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ДОДАТКИ 

 

      ВСТУП 

     Актуальність  дослідження. Сучасний розвиток педагогічної науки в Україні характеризується пошуком нових фундаментальних  підходів до побудови навчально-виховного  процесу. Законами України "Про освіту", "Про дошкільну освіту", державними національними програмами "Освіта" ("Україна ХХІ століття") та "Діти України" визначено, що особливої  ваги набуває єдність виховних впливів  на дитину протягом тривалого періоду  становлення особистості, починаючи  з дошкільного дитинства. Це сприятиме  формуванню у дитини стійких суспільно значущих способів поведінки, здатності до самостійного критичного мислення, соціальної і моральної зрілості. При цьому одним із напрямків виховного процесу вважається інтелектуальний розвиток дошкільників. У свою чергу цей розвиток неможливий без формування високих параметрів для такого когнітивного процесу як увага.

     Діти, які вже розпочали навчання в  школі, зазвичай потерпають через неуважність  або через недостатній розвиток своєї уваги. Розвивати й удосконалювати увагу так само важливо, як і вчити  письму, рахуванню, читанню. Особливо важливим видом уваги є довільна увага, яка дозволяє дитині ефективно і  продуктивно діяти тривалий час, виконувати навчальні завдання. Саме той час, коли психіка дошкільника "дозріває" і починає характеризуватися  довільністю когнітивних процесів (уваги, пам’яті), вважається, що дитина готова до навчання в школі і може успішно опановувати учбовий матеріал. Тому дошкільний період, і, головним чином, старше дошкільництво, є найважливішим періодом у житті дитини.

     Психічний розвиток дитини, формування її когнітивних  здібностей неодноразово знаходили  своє відображення у психолого-педагогічній літературі. Віковим аспектам розвитку дошкільників присвятили свої праці І.С. Булах, Л.В. Долинська, Т.М. Зелінська О.Л. Кононко, В.С. Мухіна, Л.Ф. Обухова, М.В. Савчин, О.В. Скрипченко та ін. Питаннями розвитку уваги займалися такі науковці як: І.Л. Баскакова, П.Я. Гальперін, Ю.Б. Гіпенрейтер, М.Ф.Добринін, Ю.Б. Дормашєв, С.С. Левітіна, О.М. Леонтьєв, К.К. Платонов, Ю.П. Поваренков, В.Я. Романов, С.Л. Рубінштейн, В.І. Страхов та ін.

     Аналіз  психолого-педагогічної літератури з  питань розвитку уваги свідчить про  те, що в роботах науковців недостатньо  приділено уваги розгляду проблемі розвитку довільної уваги дітей  дошкільного віку, а особливо умов, для її ефективного розвитку. Це обумовило тему даного дослідження  – "Розвиток довільної уваги у  дітей дошкільного віку".

     Об'єкт  дослідження: довільна увага у дітей  дошкільного віку

     Предмет дослідження: психолого-педагогічні  умови формування і розвитку довільної  уваги старших дошкільників

     Мета  дослідження: визначити найбільш ефективні  умови розвитку довільної уваги  у дітей дошкільного віку.

     На  досягнення мети дослідження спрямовані наступні завдання:

     1. Проаналізувати науково-психологічну  літературу з проблеми розвитку  довільної уваги у дітей дошкільного  віку.

     2. Виявити рівні розвитку довільної  уваги у дітей 5-го року життя.

     3. Скласти рекомендації щодо формування  довільної уваги у дітей 5-го  року життя.

     Для виконання завдань дослідження  використовувалися наступні методи: а) загально наукові – аналіз, синтез, порівняння, узагальнення, класифікація, аналіз наукової літератури з теми дослідження; б) спеціальні, такі, що використовуються у педагогіці і психології – бесіда, спостереження, аналіз продуктів діяльності, констатуючий експеримент, тестування – методика "Знайди і викресли".

     Робота  структурно складається із вступу, двох розділів, висновків до розділів, загальних висновків, списку використаної літератури, додатків. 

РОЗДІЛ  І. ТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ УВАГИ ЯК ПСИХІЧНОГО ПРОЦЕСУ 

   1.1 Поняття про увагу  у наукових психологічних  дослідженнях 

     У найзагальнішому вигляді, увага  – це "форма організації психічної  діяльності людини, яка полягає в  спрямованості й зосередженості свідомості на об’єктах, що забезпечує їх виразне відображення" [20; с. 365]. Згідно з словником, увага – це "процес впорядковування поступаючої  ззовні інформації в аспекті пріоритетності задач, що стоять перед суб'єктом" [24; с. 719]. Існують й інші визначення, загальна сутність також яких зводиться  до того, що увага пояснюється як певна психічна властивість людини, яка забезпечує для неї вибіркове  поступлення інформації.

     Увага – один з тих пізнавальних процесів людини, відносно суті і права на самостійний розгляд яких серед  психологів дотепер немає згоди, не дивлячись на те, що її дослідження  ведуться вже багато століть. Одні учені  стверджують, що як особливого, незалежного  процесу уваги не існує, що вона виступає лише як сторона або момент будь-якого  іншого психічного процесу або діяльності людини. Інші вважають, що увага є  цілком незалежним психічним станом людини, специфічним внутрішнім процесом, що має свої особливості, що не зводяться  до характеристик інших пізнавальних процесів.

     Одними  з перших увагу як певний психічний  процес, притаманній людині, почали досліджувати представники англійської  емпіричної психології ХІХ ст. –  асоціаністи (Дж. Гартлі, Т. Браун, Дж. Міль, І.-Г. Гербарт та ін.). Однак при  цьому вони не включали увагу в  систему психології, для них не існувало ні особистості, ні об'єкту, а  лише уявлення та їх асоціації; тому для  них не існувало й уваги.

     У кінці XIX і початку XX ст. поняття уваги  починає грати все більшої  ролі. Воно служило для характеристики активності свідомості і використовувалося  як коректив до асоціативної психології, що робило свідомість концептуально  подібною до механічних зв'язків відчуттів  і уявлень. Перша механістична спроба пояснити увагу, намічена в руховій теорії уваги Т. Рібо (1881) і розвинена у біхевіористів і рефлексологів, котрі зводили увагу до рефлекторних установок. Друга, пов'язана з теорією гештальтпсихології, зводило явище уваги до структури сенсорного поля (Е. Рубін, 1915).

     Для обґрунтування своєї точки зору прихильники сенсорного поля вказували  на те, що в мозку людини можна  знайти і виділити особливого роду структури, пов'язані саме з увагою, анатомічно і фізіологічно відносно автономні від тих, які забезпечують функціонування решти пізнавальних процесів. Указувалося, зокрема, на роль ретикулярної формації в забезпеченні уваги, на орієнтовний рефлекс як його можливий природжений механізм.

     Існує ще одна теорія, яка пов’язує увагу  з поняттям установки. Цю теорію запропонував Д.Н. Узнадзе. Спочатку вона торкалась  особливого роду настройки, яка під  впливом досвіду виникає в  організмі і визначає його реакції  на наступні впливи. Установки, на думку  Д.Н. Узнадзе, напряму пов’язана  з увагою. На його думку, вона "внутрішнє  обумовлює собою стан уваги людини" [26; с. 124].

     Цікаву  концепцію уваги запропонував П.Я  Гальперін. Основним її положенням є  те, що увага уявляє собою певний момент орієнтовано-зосередженої діяльності [8]. Вона представляє собою психологічну дію, яка направлена на зміст образу, думки, іншого феномену, який є в  даний момент в психіці людини. На думку П.Я. Гальперіна, увага за своєю функцією являє собою контроль за цим змістом. Також даний дослідник  стверджує, що, на відміну від інших  дій, які виробляють продукти діяльності, увага не має окремого, особливого результату [8; с. 132].

     Для розуміння механізмів уваги дуже важливим є знання фізіологічних  процесів, що лежать в її основі. В  розробці фізіологічних причин уваги  велику роль зіграли роботи видатних російських фізіологів І.П. Павлова  і О.О. Ухтомського.

     У висунутій І.П. Павловим гіпотезі про  особливі реакції нервової системи  – орієнтовні рефлекси – містилося  припущення про рефлекторну природу  мимовільної уваги [18; с. 187]. Подразники, сигнали, що надходять в мозок, викликають орієнтовно-дослідну реакцію. "Ми вдивляємось  в образ, що виявляється, дослухаємось до виникаючих звуків, посилено втягуємо новий запах..." – писав І.П. Павлов. – Всі ці прояви забезпечують постійну готовність організму до несподіванок, готовність відповісти на будь-які  обставини тією або іншою формою поведінки. Іншими словами, людина або  тварина стає уважною ще до оцінки події, що настала" [18; с. 190].

     На  сьогоднішній день психофізіологи вивчили  досить складні орієнтовні реакції. Вони складають собою цілий комплекс, зв’язаний з активністю значної  частини організму. До нього входять  зовнішні рухи (такі, як поворот очей і голови у напрямку подразника), а також зміни чутливості певних аналізаторів; зміни характеру обміну речовин; зміни дихання, серцево-судинні  і шкіряно-гальванічні реакції, тобто  вегетативні зміни; зміни електричної  активності мозку.

     Згідно  з ідеями І.П. Павлова і О.О. Ухтомського  явища уваги пов'язані з підвищенням  збудливості певних мозкових структур в результаті взаємодії процесів збудження і гальмування. Концентрація психічної діяльності в певному  напрямку і одночасне відволікання від усього іншого досягається завдяки "закону взаємної індукції" нервових процесів збудження і гальмування у корі великих півкуль головного мозку [18, 27].

     На  думку І.П. Павлова, в кожний момент часу в корі є якась дільниця, що характеризується найбільш сприятливими, оптимальними умовами для збудження. Ця дільниця (її називають "домінантою" за термінологією О.О. Ухтомського) виникає за законом індукції нервових процесів; при цьому нервові процеси, що концентруються в одній області кори мозку, викликають гальмування в інших її областях (і навпаки). Так забезпечуються оптимальні умови для сприймання того, на що спрямована увага.

     Як  стверджує І.Л. Баскакова, існують  три причини виникнення уваги, вони ж характеризують і три її види уваги [2].

     1. Увагу приваблює сильний, незвичайний,  різкий подразник – ці подразники  захоплюють місце вогнища збудження  у дітей.

     2. Зосередження на чомусь може  бути викликано бажанням самої  людини.