Проектування компютерної мережі

 

3.1.5 Керування несправностями

 

Ціль керування несправностями – виявити, зафіксувати, повідомити користувачів і (у межах можливого) автоматично усунути проблеми в мережі, для того щоб ефективно підтримувати роботу мережі. Тому що несправності можуть привести до чи простоїв неприпустимій деградації мережі, керування несправностями, цілком ймовірно, є найбільше широко використовуваним елементом моделі керування мережі ISO.

Керування несправностями містить у собі кілька кроків:

- визначення симптомів проблеми;

- ізолювання проблеми;

- усунення проблеми;

- перевірка усунення несправності на усіх важливих підсистемах;

- реєстрація виявлення проблеми і її рішень.

 

3.1.6 Керування захистом даних

 

Ціль керування захистом даних – контроль доступу до мережних ресурсів відповідно до місцевими керівними принципами, щоб зробити неможливими саботаж мережі і доступ до чуттєвої інформації обличчям, що не мають відповідного дозволу. Наприклад, одна з підсистем керування захистом даних може контролювати реєстрацію користувачів ресурсу мережі, відмовляючи в доступі тим, хто вводить коди доступу, не відповідні встановленої.

Підсистеми керування захистом даних працюють шляхом поділу джерел на санкціоновані і несанкціоновані області. Для деяких користувачів доступ до будь-якого джерела мережі є невідповідним.

Підсистеми керування захистом даних виконують наступні функції:

ідентифікують чуттєві ресурси мережі (включаючи системи, файли й інші об'єкти);

визначають відображення у виді карт між чуттєвими джерелами мережі і набором користувачів;

контролюють крапки доступу до чуттєвих ресурсів мережі;

реєструють невідповідний доступ до чуттєвих ресурсів мережі.

Мережні адаптери разом з мережним програмним забезпеченням здатні розпізнавати й обробляти помилки, що можуть виникнути через електричні перешкоди, чи колізій поганої роботи устаткування.

Останні типи мережних адаптерів підтримують технологію Plug and Play (вставляй і працюй). Якщо мережну карту установити в комп'ютер, то при першому завантаженні система визначить тип адаптера і запросить для нього драйвери.

 

3.2 Налагодження Windows 2000

 

Всі, хто вже встиг встановити Windows 2000, відразу звернули увагу, що вона виглядає трохи інакше, ніж Windows NT. Щоб набудувати нову систему, насамперед потрібно відшукати засоби конфігурації. Ця стаття є щось подібне до допомоги для початківців працювати з Windows 2000. Я розповім як про нових, так і про добре знайомі засоби настройки системи, які можуть потрібно для підготовки до використовування Windows 2000. Пропоновані рекомендації адресовані системним адміністраторам і фахівцям з технічної підтримки. Кінцевим користувачам швидше підійдуть жорсткіші настройки, визначувані для кожного конкретного підприємства.

Ім'я комп'ютера

Фахівці служби підтримки часто перейменовують цей значок на клієнтських машинах через те, що користувачі звичайно не знають, де подивитися ім'я робочої станції. У операційній системі

Рисунок 3.1 – Діалогове вікно параметрів фала підкачки

Windows NT 4.0, щоб побачити  це ім'я, потрібно клацнути правою  кнопкою миші на значку Network Neighborhood і вибрати в контекстному меню  команду Properties. У Windows 2000 вказані дії приведуть до появи діалогового вікна, в якому можна змінити мережеві настройки, проте ім'я комп'ютера там відсутнє. Натомість потрібно клацнути правою кнопкою миші на значку My Computer, вибрати в меню пункт Properties, відкрити діалогове вікно System Properties, і в ньому, відкривши вкладку Network Identification, знайти ім'я машини. Якщо ж перейменувати значок My Computer, навіть самий недосвідчений користувач легко знайде ім'я свого комп'ютера.

Розмір файлу підкачки

У діалоговому вікні System Properties (Рис. 3.1) є вкладка Advanced. Вона дозволяє задавати значення трьох груп параметрів: Performance (настройка продуктивності), Environment (настройка змінних оточення) і Startup and Recovery (настройка параметрів запуску і відновлення). Якщо в групі Performance натиснути кнопку Change, відкриється діалогове вікно Virtual Memory, в якому можна встановити параметри файлу підкачки.

Крім того, рекомендується привласнити початковому розміру файлу (Initial size) і його максимальному розміру (Maximum size) одне і те ж значення. Це значення повинне бути достатньо велике, щоб забезпечити нормальний об'єм віртуальної пам'яті. Спочатку можна встановити розмір, рекомендований за умовчанням, а потім, використовуючи утиліту Performance Monitor, переконатися, чи не вичерпала система об'єм віртуальної пам'яті (і, що те ж саме, файлу підкачки). Привласнення початковому і максимальному розміру одного і того ж значення запобігає розростанню файлу і уповільненню роботи системи через необхідність пошуку і виділення додаткового простору.

Крім того, на вкладці Advanced є група параметрів Startup and Recovery. Тут можна змінити тривалість часу, протягом якого система відображає меню вибору ОС при завантаженні. Прийняте за умовчанням значення 30 з дуже велике. Якщо протягом 10 з користувач не вирішив, яку ОС йому потрібно завантажити, значить, він дивиться не на екран, а в іншу сторону.

Перехід до використовування динамічних дисків

Динамічний диск — це новий інструмент, що з'явився в Windows 2000 і дозволяє створювати динамічні томи. В процесі перетворення дисків NT 4.0 в динамічні диски Windows 2000 всі існуючі розділи трансформуються в томи. Перевага нового механізму полягає у тому, що для зміни конфігурації і управління динамічними томами не вимагається перезавантажувати комп'ютер. Так, наприклад, можна створити один том, розподілений по декількох дисках, і це не зажадає перезавантаження. Аналогічна операція створення набору томів в NT 4.0 припускала перезавантаження системи. На жаль, динамічні диски недоступні з NT 4.0 і з будь-якої іншої операційної системи. Тому не слід виконувати перетворення дисків в системах з декількома ОС. При цьому, проте, з динамічними дисками можна працювати видалений з іншого комп'ютера мережі. В даному випадку доступ до диска здійснюється не напряму, а за допомогою ОС Windows 2000. Вона прочитує потрібні файли і забезпечує доступ до них засобами служби Server.

Щоб виконати перетворення диска, слід клацнути правою кнопкою миші на значку My Computer і вибрати в меню команду Manage. Далі потрібно розкрити теку Storage, а потім — вузол Disk Management (Рис 3.2. ).

Рисунок 3.2 - Діалогове вікно настройки дисків

У верхньому вікні слід клацнути правою кнопкою на значку потрібного диска, потім вибрати в меню Action команду Upgrade to Dynamic Disk, вказати диски, які потрібно перетворити, і натиснути OK.

На екрані повинне з'явитися вікно з проханням підтвердити необхідність перетворення вибраних дисків. Потрібно натиснути кнопку Upgrade, після чого система нагадає, що перетворені диски не будуть доступні попереднім версіям Windows. Натискаємо Yes. Тепер повинне з'явитися ще одне попередження: «Ця процедура викличе файлової системи на всіх перетворюваних дисках. Ніякі програми не повинні виконуватися під час перетворення. Рекомендується проводити перетворення дисків до запуску системи у виробниче використовування». Yes. Тепер на екрані з'являється ще одна пропозиція підтвердити необхідність виконання операції. Повідомлення в діалоговому вікні указує, що для завершення процесу необхідно буде перезавантажити систему. Це ще одна причина, по якій не слід підключати до системи користувачів до проведення перетворення дисків. (Хочеться сподіватися, що після переходу до динамічних дисків перезавантажувати комп'ютер більше не знадобиться.) Після цього відбудеться перезавантаження системи. Коли я проводив дану процедуру, система в процесі перетворення дисків перезавантажувалася двічі.

Теоретично можливе зворотне перетворення динамічних дисків в звичні. Проте для цього доведеться видалити всі томи на диску і перебудувати розділи і логічні диски. Природно, видалення томів спричинить за собою втрату всіх даних. Тому потрібно буде виконати повну архівацію даних, розташованих на томах, а потім відновити їх. Великі труднощі можуть виникнути, якщо таке перетворення виробляти для диска, на якому встановлена операційна система. Тому краще експериментувати з другим жорстким диском, але не з першим.

Конфігурація журналів подій

Системні адміністратори частенько забувають про необхідність контролю за журналами подій, і ті переповнюються. Щоб цього не відбулося, потрібно запустити програму Administrative Tools з вікна Control Panel, відкрити Event Viewer і клацнути правою кнопкою миші на кожному з журналів і вибрати в меню команду Properties. За умовчанням для всіх журналів встановлюються наступні параметри: розмір 512 Кбайт; перезапис подій, що відбулися більше 7 днів тому. Ці установки можна не міняти. Але якщо який-небудь з використовуваних додатків (наприклад, Microsoft SQL Server) часто додає нові записи в журнал, то, можливо, варто збільшити максимальний розмір журналу або вибрати режим Overwrite events as needed (Рис. 3.3 )

Рисунок 3.3 - Діалогове вікно настройки журналів

Хоча потрібно мати на увазі, що в цілях підвищення безпеки (наприклад, якщо в організації використовуються вимоги категорії C2), слід встановити перемикач в положення Do not overwrite events — clear log manually. Системні адміністратори часто комбінують цей режим з архівацією журналу у файл для проведення аудиту при виникненні екстреної ситуації.

Установка правил перетворення формату року

При запуску утиліти Regional Options з вікна Control Panel відкривається діалогове вікно з безліччю вкладок(Рис. 3.4 ). Вкладка Date, показана на Екрані 4, дозволяє вибрати порядок обробки року, введеного в двосимвольному форматі. За умовчанням передбачається, що такі значення потрапляють в діапазон з 1930 по 2029 рік. Отже, дата 6-6-44 інтерпретуватиметься як 6-6-1944, а 7-7-17 — як 7–7-2017.

Рисунок 3.4 - Діалогове вікно Настройка дати

Проте такий порядок перетворення може не відповідати прийнятим на підприємстві стандартам, або не співпадати з порядком перетворення, використовуваним яким-небудь додатком. Наприклад, SQL Server за умовчанням припускає, що двосимвольні значення слід інтерпретувати як роки з 1950 по 2049, хоча адміністратор бази даних має право ця угода змінити. Рекомендується встановлювати порядок перетворення формату року відповідно до прийнятих на підприємстві стандартів.

Параметри перегляду тек в Windows Explorer

Прийняті за умовчанням в Windows 2000 параметри настройки Windows Explorer відрізняються від установок NT 4.0. Іноді корисно поміняти ці настройки, перш ніж починати щось робити. Щоб запустити Windows Explorer, потрібно клацнути правою кнопкою миші на значку My Computer або відкрити меню Start і вибрати в ньому команди Programs, Accessories, Windows Explorer. (Чому Windows Explorer лежить в папці Accessories, тоді як Internet Explorer в папці Programs, залишається загадкою, якщо взяти до уваги, що Windows 2000 Server призначений для серйозної роботи, а не для подорожей по Internet.) У меню Windows Explorer слід вибрати команди Tools, Folder Options, після чого повинне відкритися діалогове вікно з вкладками. На вкладці General рекомендується не встановлювати перемикач Web content in folders, оскільки він передбачає складніший режим відображення інформації і, тим самим, відбирає процесорний час у інших задач. Решта режимів за умовчанням на вкладці General цілком прийнятна. На рисуноку 3.5 показана вкладка View зі встановленим прапорцем Display compressed files and folders with alternate color, дозволяюча візуально відрізняти за кольором стислі файли від нестислих.

Рисунок 3.5 - Діалогове вікно настройка папок

Крім того, встановлені прапорці Display the full path in the address bar і Display the full path in the title bar, що дозволяє відображати повний шлях до файлів. Крім того, я завжди встановлюю прапорець Show hidden files and folders і знімаю Hide file extensions for known file types, оскільки розширення бувають важливі при виникненні яких-небудь проблем. І, нарешті, я звичайно знімаю прапорець Show My Documents on the Desktop, тому що вважаю за краще зберігати документи на диску, виділеному спеціально для розміщення файлів даних. Після настройки цих параметрів потрібно натиснути кнопку Like Current Folder, щоб вибрані параметри розповсюджувалися на всі каталоги.

Управління електроживленням. До складу Windows 2000 включена утиліта Power Options. Вона запускається з теки Control Panel і дозволяє встановлювати параметри управління електроживленням, знайомі власникам портативних комп'ютерів. Використовуваний за умовчанням режим Always On (ніколи не відключати живлення) є цілком виправданим для серверів: хоча відключення монітора після 20 (або менш) хвилин бездіяльності користувача і не представляє особливої небезпеки, але сам комп'ютер і диски повинні функціонувати постійно. Для робочих станцій можна порекомендувати жорсткіші установки. Наприклад, в цілях економії електроенергії і запобігання зайвому підвищенню температури повітря в приміщенні можна відключати системні диски і відео систему, якщо користувач не проявляв активності протягом тривалого часу.

Створення стандарту конфігурації

Перш ніж встановлювати нову операційну систему або підключати комп'ютер, рекомендується перевіряти техніку на відповідність наперед виробленим внутрішньо корпоративним вимогам до конфігурації. Така практика допоможе надалі заощадити час і сили. Наприклад, включення динамічних дисків Windows 2000 в список стандартних настройок позбавить від необхідності перезавантажувати систему у випадку, якщо згодом доведеться змінити конфігурацію дисків. У Windows 2000 є ряд інших подібних настройок, багато з яких, без сумніву, варто включити в стандарт конфігурації.

 

3.3 Функції й архітектура систем керування мережами

 

Будь-яка складна обчислювальна мережа вимагає додаткових спеціальних засобів керування крім тих, котрі маються в стандартних мережних операційних системах. Це пов'язано з великою кількістю різноманітного комунікаційного устаткування, робота якого критична для виконання мережею своїх функцій. Звичайно система керування працює в автоматизованому режимі, виконуючи найбільш прості дії по керуванню мережею автоматично, а складні рішення надаючи приймати людині на основі підготовленою системою інформації. Система керування повинна бути інтегрованою. Це означає, що функції керування різнорідними пристроями повинні служити загальної мети обслуговування кінцевих користувачів мережі з заданою якістю.

 

3.3.1 Функціональні групи задач керування

 

Незалежно від об'єкта керування, бажано, щоб система керування виконувала ряд функцій, що визначені міжнародними стандартами, що узагальнюють досвід застосування систем керування в різних областях. Існують рекомендації ITU-T X.700 і близький до них стандарт ISO 7498-4, що поділяють задачі системи керування на п'ять функціональних груп:

- керування конфігурацією  мережі й іменуванням;