Вплив ЗМК на формування суспільної думки

Часто крилаті вислови виконують комічну функцію, вони, як правило              за допомогою додаткових ілюстрацій, створюють образ неважливості, незначущості ситуації чи політика. Наприклад, заголовок «Партнерство ради премьера» [33, с. 7], вміщений поруч із фото В. Януковича робить факт переговорів між колишніми опозиціонерами не таким вже й скандальним чи неочікуваним, маніпулятор згладжує ситуацію, заспокоює суспільство.

Індивідуально-авторські новоутворення також часто використовуються. Нестандартність оказіонального слова зумовлює наявність у його структурі експресивного компонента. Але деякі новоутворення є емоційно нейтральними, тому використовуються для економії часу та надання цікавішого (а, отже,                  і впливовішого) звучання інформації [49, c. 26]:

Депутаты «бютовцы» и «нашеукраинцы» договорились перечислить по тысяче, - сообщил Шкляр [102].

Поширеним у публіцистиці є також прийом характеристики певних дій за допомогою неологізмів. Нариклад:

По большинству стройплощадок жители подали в суд на незаконные горсоветовские землеотводы, а киевский мер О.Попов, по крайней мере на словах, обещает отменить 10 стройвакханалий [98].

Такі емоційні слова створюють більш яскравий та експресивний образ, що глибше проникає у свдомість реципієнтів і викликає у них негативне враження від київської влади. Як бачимо, експресивність оказіоналізмів,               яка має різні прояви, є дієвим засобом впливу на масову свідомість читачів.            Ця технологія здатна не лише зацікавити та зосередити увагу читача, а також створити у його свідомості певні постійні асоціації з тим чи іншим політиком або явищем.

Не можна недооцінювати й значення змістового аспекту у сфері маніпулятивних технологій. Так кожне повідомлення має свій зміст, але часто факти подають у перекрученому або вже оціненому вигляді. Тобто, читачеві навіюють або нав’язують необхідну думку [49, c. 26].

Сугестія (лат. suggestio) – це процес впливу на психічну сферу людини, пов’язаний із пониженням усвідомленості і критичності при сприйнятті                      й реалізації впроваджуваного змісту, з відсутністю цілеспрямованого активного його розуміння, розгорнутого логічного аналізу і оцінки у співвідношенні               з минулим досвідом і даним станом суб’єкта [78, c. 37]. Змісту інформації, засвоєної за механізмом сугестії, надалі властивий нав’язливий характер, адже він важко піддається осмисленню і корекції, він являє собою сукупність навіяних установок. Є чимало маніпулятивних технологій, за допомогою яких створюється навіювання:

Заміна імен, або наклеювання ярликів. Як правило, такі терміни-ярлики використовуються щоб надати негативного забарвлення об’єкту, який описують [55, c. 145]. Наприклад, назва статті «Левко Лук’яненко починає боротьбу із політичними проститутками» [93]. Цей ярлик приклеюється        до всіх названих у газеті осіб, у читача формується негативне ставлення до них.

Досить поширеним у сучасній публіцистиці є також використання засобів гумору при створенні ярликів:

Але справа в тому, що не "любі друзі", як їх пізніше охрестила Тимошенко, а саме Віктор Андрійович обіцяв "бандитам - тюрми", розмахуючи руками і підкреслюючи, що "ці руки нічого не крали" [85].

Констатація факту. Бажане становище подається у ЗМІ як факт, що вже відбувся. Прийом розрахований на створення відповідних настроїв                             у суспільстві. Дуже часто констатація «потрібного» факту є своєріднм текстовим варіантом результатів соціологічного дослідження [55, c. 146]. Так, в журналі «Кореспондент» знаходимо такі рядки:

Все больше граждан убеждаются, что столичые власти уже ничего не могут и ничего не контролируют. После того, что они сделали с Киевом, им вряд ли удастся вернуть доверие киевлян. А административно-строительная мафия, очевидно, в пердчувствии неминуемого конца, готова на все ради спасения награбленного [5,c. 7].

Таке однозначне ствердження суб’єктивної думки як незаперечного факту впливає на свідомість читачів, змушує на підсвідомому рівні змінити                      або переглянути свою позицію з того чи іншого питання.  Часто цей вид маніпуляціії застосовують у заголовках.

Проявом змістового аспекту є й оцінка у публіцистичному тексті. Оцінки в текстах ЗМІ можуть вважатися засобом оптимізації мовленнєвого впливу, оскільки вони сигналізують про спробу журналіста скоротити дистанцію між собою та аудиторією. На ставлення до об’єкта оцінки може впливати нанизування однознакових оцінок одного й того самого об’єкта, вживання різноманітних засобів експресивізації та аргументації. Такі повідомлення насправді висвітлюють лише одну думку, але цей маніпулятивний прийом апелює до свідомості читача, тому реципієнт сприймає інформацію як загальну оцінку. Якщо початкове ставлення адресата і адресанта до оцінюваного об’єкта не збігається, зазначений прийом може викликати негативне ставлення до суб’єкта оцінки. Щоб уникнути цього, адресант використовує різні способи відсторонення від авторства оцінки за допомогою різних прийомів [55, c. 147].

Найбільш популярним є прийом наведення думки «людини з натовпу». Так, сайт «Новинар» присвятив досить ґрунтовну статтю проблемам жителів Шевченківського району. Мета маніпулятора полягала в тому, щоб засудити нинішню владу Києва, навести аргументи щодо її бездіяльності. У статті чимало уваги приділено 16-й сесії Шевченківської районної ради, де із кореспонденткою газети поділилися своїми враженнями від нинішньої влади жительки району. Повідомлення містить такі рядки:

Я вважаю, що наші будинки спеціально доводять до найгіршого стану. Це ж центр міста, ласий шматок. Нас виживуть і почнуть будівництво для заможних і «крутих»

Я – історик. Замість того, щоб займатися своїми справами, скажімо, писати книжки, мушу бігати по інстанціях. Тільки тому, що хтось не виконує своїх прямих обов’язків [87].

Така оцінка цілком влаштовує маніпулятора та підтверджує його слова, а, отже, читача наполегливо переконують у «потрібній» точці зору на ситуацію.

Посилання на авторитети. Цей прийом базується на тому, що авторитетна думка підвищує рівень довіри до повідомлення. Посилання може бути використане у вигляді згадки у самому тексті, так і поряд із статею [55, с. 148]. Наприклад, проаналізуємо статтю про можливість розпуску районних рад «До людей чи навпаки?»:

У тексті: «Реформаторам потрібно враховувати особливості Києва, – переконаний Анатолій Коваленко...»

Поряд зі статею коментар політолога Костя Бондаренка: «Такі речі порібно детально проаналізувати і прорахувати, адже Київ – це велике і густонаселене місто...» [86].

Так толерантно читачам нав’язують думку, що київська влада поспішила, що рішення – непродумане, але посилання на авторитети значно полегшує вхід інформацї до свідомості читача.

Події, що відбуваються в країні, часто мають досить велике та резонансне значення. Однак, ставши фактом, така подія ніби «втрачає» свій маніпулятивний потенціал. Тому ЗМІ не маючи змоги змінити чи приховати зміст такого повідомлення, можуть користуватися прийомами маніпуляції на рівні оформлення і способів подання фактів дійсності. Найпростішим способом маніпуляції у сфері оформлення матеріалу є підбір відповідних ілюстрацій. Найчастіше для цього використовуються «фотографії з місця подій» [55, c. 148].

Так, поряд із статтею «А все уже не «ТАК»…» [6, c. 9] вміщено фото старенької бабусі з протягнутою рукою, яка символізує «обмануті надії українського народу». Поряд із бабцею стоїть Ющенко (вже намальований)         і роздає кульки із написами обіцянок типу «Захист маленького українця», «Соціальні гарантії», «Добробут народу». Така ілюстрація апелює до емоцій реципієнта, створює негативний образ політика, який сильний лише на словах.

Також до емоцій апелює серія фотографій за підписом «Безіменний під’їзд столиціі. Триптих. Автор – київська влада» [84], розміщена на сайті Бігмірнет. Звичайно ж, на фото зображено занехаяні київські під’їзди, які потребують ремонту. Підпис є звинуваченням влади Києва і, водночас, грає на користь свого кандидата на посаду столичного голови.

Досить розповсюдженим видом ілюстрації є також фотоколаж. Наприклад, статтю із назвою «Современная страшилка со счастивым концом» [29] прикрашає змонтований образ Ющенка–пасічника із прапорцем США             та бомбою з написом «Так!» у руках. Ця ілюстрація має на меті закріпити                      в свідомості адресата певні негативні асоціації із політиком, маніпулятор створює візуальний ярлик.

Карикатури. Карикатури є особливим видом ілюстрацій, вони мають оболонку гумору, і , на перший погляд, не містять прихованого змісту, тому такі малюнки є найнебезпечнішими [55, c. 150].

Карикатура може  зробити образ політика менш значущим, висміяти його. Так, Ю. Єханурова досить своєрідно «опрацювали» карикатуристи журналу «Кореспондент». На малюнках, поданих поряд із рубрикою «Цитаты недели» Єхануров приміряє косу і, дивлячись у дзеркало запитує: «Похож?». Ще один малюнок зображає Ющенка, який кидає м’ячем (у вигляді голови Ю.Єханурова) до баскетбольного кільця, але не влучає [80, C. 12-13]. Такі карикатури формують у читачів негативне ставлення до прем’єра, реципієнти уявляють його слабкою маріонеткою у великій політичній грі.

Значно рідко карикатура може, навпаки, додати політику, зображеному на ній «додаткових балів» в очах виборців. Такою є карикатура, яка зображає В. Ющенка на повітряній кулі та Ю. Тимошенко, яка летить з парашутом. Цікавими є написи: на дірявій кулі – «Дух Майдана», на прикріпленому до кулі баласті – «кумовство», «блат», «коррупция» [79, c. 16]. Прихована інформація цієї карикатури: Ю. Тимошенко стрибнула/була викинута з парашуту, на якому від ідеалів Майдану нічого не лишилось окрім негатив.

Отже, щоб знівелювати точку зору, ідею, доктрину, групу, процес, представити їх у несуттєвими, нераціональними, смішними, нікчемними використовуються такі форми маніпуляції, як гумор, сарказм, сатира та іронія. Зокрема ця технологія знаходить своє відображення і в карикатурах.

Одним із засобів маніпуляції є й використання народної                                      та «псевдонародної» творчості. Гумор є найлегшим матеріалом                                  для запам’ятовування. Цей урок добре засвоїли вітчизняні маніпулятори.               Тому досить часто передвиборна публіцистика рясніє таким видом фольклору, як політичний анекдот. Автором таких анекдотів може виступати і народ,                   і цілий творчий колектив, але дієвими виявляються лише смішні гумористичні творіння.

Цікавим є і гумористичний матеріал, який подає журнал «Корреспондент». Анекдоти у цьому виданні є авторськими, стосуються різних політиків, але ніколи не кривдять Ю. Тимошенко. У деяких анекдотах навіть навпаки – Ю. Тимошенко виступає позитивною героїнею:

1.      Новый словарь помаранчевой страны: «Юлить» – выражать абсолютно четкую, последовательную позицию по вопросам политической реформы.

2.      Увольняя Тимошенко, Ющенко сказал ей «Не женское это дело – коррупция!..»  [2].

3.      Вопрос армянскому радио: когда в Украине опять начнется движение к демократии?

Ответ: Когда Ющенко выйдет из окружения.

4.      Журналистка: «Виктор Федорович, а какие вам нравятся передачи?»

Янукович: «Ну, сигарети, чай...»

5.      Из заявления МВД: «Во время допроса ивано-франковский студент признался, что на протяжении года мазал яйцо «Бленд-а медом» [1].

6.      Вопрос Армянскому радио:

– Почему Янукович отказывается от теледебатов?

– Камеры боится.

7.      У армянского радио спросили:

–Почему в Украине так много ошибок в списках изберателей?

–Потому что «проффесор» [3].

Наведені анекдоти свідчать про явну симпатію маніпуляторів                             до Ю. Тимошенко, вони малюють образ чесного, порядного, послідовного політика. А от одному з її опонентів, В.Ющенку, навпаки приписують потурання корупції, зокрема серед власного оточення. Так само негативно маніпулятори ставляться й до тогочасного кандидата в президенти В. Януковича.

Таким чином, політичні анекдоти є дуже дієвим засобом маніпуляції, який формує у свідомості читачів певні образи політиків. Особливо ж небезпечною стає ця технологія тоді, коли анекдот переходить із розряду авторських до народної творчості і швидко поширюється серед людей.

2.3. Перспективи розвитку інформаційної діяльності в організації

У 1995 році молодий американець Джед Санден заснував у Києві невелику компанію «КП Медіа». До 2010 вона стала одним з найпомітніших медіагравців, а сам Санден – її директором і одним з найбільш авторитетних             і відомих менеджерів цього ринку.  За його словами, на сьогодні керівництво «КП Медіа», обираючи між інтернетом та принтом, робить більший акцент саме на онлайн проекти. Холдинг є лідером (за доходами) цього ринку з двома найсильнішими брендами – Кореспондент і Бігмір, у яких невпинно росте як рівень відвідування, так і доходи [95].

Інтернет привабливий тим, що управління мережевими ресурсами тут абсолютно децентралізовано – на своєму сервері чи сайті кожен може, надавати будь-яку інформацію в будь-якому порядку за умови, що вона технічно сумісна з підтримуваними системою і браузерами, технічними протоколами. Єдиними органами управління в мережі є компанії, що видають умовні електронні адреси. Однак єдиною причиною, по якій ці організації можуть відмовити у видачі адреси, може бути тільки те, що вона вже зайнята. До того ж Інтернет надає не тільки величезну кількість всілякої інформації, але й можливість спілкування в реальному часі, використовуючи спеціальні програми. Так, наприклад, на сайті bigmir.net є такі розділи, як чат, знайомства, щоденники. Плюси подібної електронної комунікації – знищення відстаней, можливість відстроченого відповіді, створення співтовариств по інтересах, а також, при бажанні, повна анонімність і створення легенди, тобто можливість «існувати» в іншій фізичній і моральній оболонці.