Лексико–стилістичні особливості французької мови в книгах для дітей (на прикладі твору Еріка Орсенна « La grammaire est une chanson douce»)

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ

ОДЕСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ  імені І.І. МЕЧНИКОВА

 

ФАКУЛЬТЕТ РОМАНО-ГЕРМАНСЬКОЇ  ФІЛОЛОГІЇ

КАФЕДРА ФРАНЦУЗЬКОЇ ФІЛОЛОГІЇ

 

 

 

 

Курсова робота

Лексико–стилістичні особливості французької мови в книгах для дітей (на прикладі твору Еріка Орсенна « La grammaire est une chanson douce»)

 

 

 

 

                                                                               студентки  III курсу

                                                                             французького відділення

                                                                       ШЕЙГЕЦ Анастасії В’ячеславівни

                                                                     Науковий керівник:

                                                                       к. філол. наук, доцент   

                                                    ТЕЛЕЦЬКА Тетяна Володимирівна

Кількість балів____________

Оцінка: ECTS_____________

Національна шкала________

 

 

Одеса 2013

ЗМІСТ

ВСТУП………………………………………………………………………………3

РОЗДІЛ I ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ……………………………5

1.1. Загальна характеристика твору Е. Орсенна     « La grammaire est une chanson douce » ………………………………………………………………………………5

2. Персоніфікація як переважаючий стилістичний засіб книги Е. Орсенна

« La grammaire est une chanson douce » …………………………………………..7

РОЗДІЛ II ЛЕКСИКО-СТИЛІСТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ФРАНЦУЗЬКОЇ МОВИ В КНИГАХ ДЛЯ ДІТЕЙ…………………………………………………………..12

2.1. Особливості графічного та ілюстративного оформлення книги Е. Орсенна     « La grammaire est une chanson douce »…………………………………………..12

2.2. Втілення персоніфікації у творі Е. Орсенна     « La grammaire est une chanson douce » ……………………………………………………………………15

ВИСНОВКИ………………………………………………………………………..19

СПИСОК ВИКОРИСТАННОЇ  ЛІТЕРАТУРИ………………………………….. 21

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Появу дитячої  літератури відносять до другої половини XIVстоліття. Першими були книги повчального характеру, такі як: абетки, букварі та енциклопедії. Метою дитячої літератури було та є на сьогоднішній день – усестороннє виховання підростаючого покоління. Розвиток дитячої літератури пов’язаний з епохою Просвітництва, з досягненнями педагогічної думки та розширенням системи освіти. Такі вчені як Дж. Локк та Ж.-Ж. Руссо зробили потужний внесок.

Твори раннього європейського  - от М. Сервантеса та Ф. Рабе до В. Скотта Дж. Ф. Купера  - стали переважаюче дитячими книгами за рахунок того, що реалістичні тенденції поєдналися в них з яскравою формою, що близькі психології дитини. В.Г. Белінський стверджував рівність дитячої літератури та літератури для дорослих в моральному та естетичному відношеннях, він вимагав підкорення дитячих книг загальним законам Реалізму.

Після другої світової війни  передові діячі дитячої літератури країн Західної Європи та США створили Міжнародну раду стосовно книг для дітей та юнацтва (IBBY).

Ми не можемо назвати Еріка  Орсенна дитячим письменником.  У нього усього дві книги присвячені дітям та обидві вони стосуються граматики  французької мови.  

Об’єктом  дослідження є – стилістичні засоби дитячої казки Еріка

 Орсенна «Grammaire est une chanson douce».

Предметом безпосереднього аналізу слугувала «персоніфікація» як переважаючий художній засіб.

Метою нашої роботи є – аналіз лексико-стилістичних особливостей твору для дітей Е. Орсенна «Grammaire est une chanson douce». Для досягнення мети були поставлені наступні завдання:

1. вивчити історію написання Е. Орсенна книги для дітей «Grammaire est une chanson douce»;
2. схарактеризувати графічне та ілюстративне оформлення книги;
3. визначити особливості «персоніфікації» як стилістичного засобу;
4. дослідити втілення персоніфікації у вищезазначеному творі.

 

Структура роботи обумовлена її метою  та завданнями. Робота складається зі вступу, двох розділів, загальних висновків та списку літератури. Перший розділ подає теоретичний матеріал, що розкриває поняття «персоніфікація» та   знайомить читача з твором для дітей Е. Орсенна «Grammaire est une chanson douce». У другому розділі аналізується втілення персоніфікації у вищезазначеному творі. Список використаних джерел складається з 20 позицій.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ I ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ

1. . Загальна характеристика твору Е. Орсенна  « La grammaire est une chanson douce »

Ерік Орсенна, французький письменник, сценарист, кінокритик, володар Гонкурівської  премії, член Французької академії, народився в Парижі 22 березня 1947 року. Справжнє ім’я Ерік Арну.

Вивчав філософію  та політику, згодом обрав економіку, яку вивчав у Лондонській економічній школі. Повернувшись з Англії друкує свій перший роман. У цей час бере псевдонім Орсенна, на честь старого міста, з роману Жюл’єна Грака «Узбережжя Сирта» (Julien Gracq, «Le Rivage des Syrtes»).

Одинадцять  років викладає фінансову справу та міжнародну економіку в Паризькому Університеті (Paris I).

У 1981 році Міністр міжнародних  відносин (Ministre de la Cooperation) запрошує Оресенна  до свого кабінету. Через два роки працює в Єлисейському палаці радником з культурних справ. У 1990 році, після Роланда Дюма, міністра міжнародних справ (ministre des Affaires etrangeres), виступає за демократизацію Африки та налагодження відносин між Південною Європою та Магрибом (Морокко, Алжир, Туніс, Лівія).

Покидає університет, щоб  у грудні 1985 увійти до складу Державної  Ради Франції (Conceil d’Etat). Тут працює до 2000 року.

Паралельно з адміністративною діяльністю, Ерік Орсенна написав 7 романів, з яких «Життя як в Лозанні» («La Vie comme à Lausanne») у 1987 році отримав премію Рожера Ним’єра (prix Roger Nimier ), «Колоніальна виставка» («L'Exposition coloniale») у 1988 році отримав Гонкурівську премію.

28 травня Ерік Орсенна був обраний у Французьку академію, на 17 крісло, місце Жака Кусто.

Провідними темами творів є: подорожі, море та музика. Автор віддячує своїй матері, яка навчила його любові до історії та пристрасті до рідної мови.(« Ma mère m'a donné la passion des histoires et de la langue française»), а також батькові, який познайомив його з морем,  морськими приливами, кораблями та довгими подорожами. («Mon père … m'a enseigné la mer, les marées, les bateaux, les voyages au loin.»)

Автор каже, що книга повинна дарувати свободу. Кожного ранку, по дві години Ерік Орсенна пише. Так він поширює свій спадок.(« Le livre doit être le lieu de la liberté. J'écris chaque matin, pendant deux heures. Je n'ai fait que prolonger ces héritages.») . [18]

Поштовхом для  написання казки «Grammaire est une chanson douce» став, як каже сам автор, батьківський гнів. Причиною невдоволення стала складна система навчання. Діти не розуміють висловів, які вчать. Навіть не всі дорослі їх зрозуміють. Наприклад «la " focalisation omnisciente "» (усевідуюча фокусировка). Автор каже, що діти, у п’ятому та шостому класах, не повинні бути лінгвістами. Вони повинні знати як писати та читати, а також «смакувати» мову, бути у захваті від її сюрпризів, відкривати щось нове.

«Щоб написати твір мені потрібну були союзники».

Ерік Орсенна  каже, що він лише аматор, пристрасний, але аматор. Тому він знайшов ідеальну, на його думку, людину. Даніель Ліман (Danièle Leeman), професор граматики французької мови у Паризькому Університеті (Paris-X-Nanterre). «Вона читала, перечитувала, виправляла помилки у книзі». «Я десять разів передруковував твір, під суворим поглядом Мадам професора Ліман».

Ерік Орсенна  та Даніель Ліман також співпрацювали під час написання другої казки для дітей «Кавалери субжонктива» («Chevaliers du subjonctif»).

Ілюстрації книги були виконані двома молодими художниками Пей-Син Ма та Алексісом Ругоном (Pei-Sin Ma et Alexis Rougon). Як каже сам автор: «Вони не знають, що таке фальшива нота»(« Іls ne connaissent pas la fausse note»). На думку Еріка Оресенна кожний малюнок, що є у книзі, зображує її всесвіт.

«Союзником» у  пісні став Анрі Сальвадор (Henri Salvador), видатний французький співак, який творив протягом шести десятиліть. Орсенна каже, що граматика слів та граматики музику схожі (« la grammaire des mots et celle de la musique se ressemblent»). Саме з Анрі Сальвадора малював він Месье Анрі(M. Henri), одного з головних персонажів казки. « Як тільки я почав вигадувати назву для моєї граматики, один з його шедеврів виник: « Спокійна пісенька, яку мені співала мати…» («Lorsque j'ai commencé à imaginer un titre pour ma grammaire, l'un de ses chefs-d'œuvre s'est très vite imposé : " Une chanson douce, que me chantait ma maman… ").

Також слід зазначити, що слова до музику, написаної Анрі сальвадором, написав Моріс Пон постій його товариш та компаньйон.

Багато видавництв наголошували на зміні назви, а саме слова «граматика», мовляв це неможливо буде продати. Але Ерік Орсенна не хотів ніяких  брехливих рекламних оголошень. І ажіотаж на книгу ще раз довів його рацію. «Французи плекають свою граматику, не дивлячись на її підступні пастки» (« Les Français chérissent leur grammaire, malgré ses redoutables pièges »).

Роблячи висновок додамо, що Ерік Орсенна завжди залишається  на стороні дітей. Він виступає борцем проти надто важких висловів взагалі та наголошує: «Говоріть французькою!».Орсенна каже, що навчити любити мову майже не можливо, але можна навчити її поважати. Також він вважає, що скромність та відчуття свободи одні з найкращих помічників у цьому.[19]

 

2. Персоніфікація як переважаючий стилістичний засіб книги Еріка Осенна «La Grammaire est une chanson douce »

Відомо, що  про  персоніфікацію згадується практично  в кожному фундаментальному підручнику із стилістики. Однак чіткого та однозначного визначення цього поняття не існує.

Ми виявили  найбільш загальну характеристику. Персоніфікація (уособлення) або прозопопея (грец. προσωποποιΐα, от πρόσωπον — лице и ποιέω — роблю) – особливий вид метафори, для якого характерно перенесення рис живої істоти чи людини на неживі предмети або явища. Перш за все треба відмітити уособлення як стилістичну фігуру, пов’язану з «инстинктом персонификации в живих языках» (А.І. Белецкий) та з риторичною традицією, як притаманна будь якій виразній мові: «серце говорить», «вітер гуляє».  [14. с.243]

В стилістиці персоніфікація належить до системи тропів. До того ж, як зауважує А.С. Лебедевский, « этот весьма распространенный способ художественного переосмысления, считается, вероятно, настолько простым, что разговор о нем, как правило, ограничивается лишь краткими определениями и несколькими примерами в качестве иллюстрации» [5c. 61]

  Слід зазначити, що більшість джерел визначають персоніфікацію як вид метафори, але зустрічаються трактовки персоніфікації як виду алегорії. До того ж в деяких визначеннях персоніфікація називається тропом, а в інших – фігурою. Таким чином ми можемо констатувати, що персоніфікація – це явище яке досі активно вивчається.

Неоднозначне відношення лінгвістів до поняття «алегорія», яке деякі автори вважають підвидом персоніфікації, інші, навпаки, пропонують розглядати персоніфікацію як підвид алегорії, треті взагалі розглядають її як самостійне явище. Німецькі лінгвісти Д. Фаузальт та Г. Кюн вважають, що « говорячи про алегорію мова йде, про персоніфікацію абстрактних понять»[12]Е. Г. Ризель  зауважує, що « персонификацию в целях поэтического одушевления и сатирико-юмористического освещения підчас нелегко отличить от родстевенного ей явления – аллегории» та додає, що алегорії можна розглядати як підвид персоніфікації. [6c.208]

В енциклопедії Брокгаузена та Ефрона алегорія – це «художественное обособление отвлеченных понятий посредством конкретных представлений. Религия, любовь, справедливость, раздор, слава, война, мир, весна, лето, осень, зима, смерть и т.д. изображаются и представляются, как живые существа».

Інші джерела пропонують розрізняти алегорію в риториці та в мистецтві, яке заключає в собі  образотворче мистецтво та літературу. «В риторике аллегория относится к тропам (формам переносного употребления слов) и определяется как распространенная, т.е. выходящая за пределы одного слова метафора. В изобразительном искусстве и в значительной части в средневековой литературе и литературе барокко аллегория выступает в особой форме персонификации, в которой лицо посредством определенных атрибутов, действий и слов представляет некое абстрактное понятие, например, добродетель или порок» [16].

Як видно  з даних визначень, мова йде насправді  про персоніфікацію, так як відвернені поняття представлені у вигляді живих істот та саме формулювавння схоже на трактовку персоніфікації, яку пропонують багато авторів.

«Бесспорно, что персонификация и аллегория – это два разных тропа, которые соприкасаются там, где иносказание воплощается образе живого существа, в частности человека.» [7] Підтвердження цієї думки ми знаходимо в «Стилістиці» Б. Асмута, Л. Берга-Єлерса, де ці лва явища розглядаються як два різних способи розуміння та уявлення, які лиш частково перетинаються. [10c.143]

З’ясування однозначного визначення персоніфікації ускладнює наявність цілої парадигми термінів (уособлення, прозопопея, антропоморфна метафора). Це нерідку призводить до плутанини в термінології та протиріччям у визначенні цього тропу.