Невербальні стратегії у міжкультурній комунікації

2

Міністерство освіти і науки України

Кафедра англійської філології

Курсова робота

на тему:

“Невербальні стратегії

у міжкультурній комунікації”

Виконала:

студентка групи  А-41

англійського відділення

Перевірив:

к.ф.н., доцент кафедри

англійської філології

Львів − 2010

Зміст

Вступ

Для людини як суспільної істоти однією з найважливіших потреб є спілкування. В умовах сьогодення спілкування відіграє величезну роль. За своїм матеріальним вираженням спілкування реалізується у двох видах: вербальному, тобто словесному і невербальному, несловесному. Засоби невербальної комунікації інколи відіграють домінуючу роль. Засоби невербального спілкування у міжкультурній комунікації займають не менш важливу роль.

Комунікація в широкому розумінні це обмін інформації між співрозмовниками, за допомогою системи сигналів. Відомо, що вербальне спілкування передає 35% інформації, а решта – 65% припадає на засоби невербальної комунікації. Міжнародна комунікація, як особливий вид комунікації припускає спілкування між носіями різних мов і різних культур. Міжнародна комунікація, як обмін між людьми цінними надбаннями існувала завжди, оскільки ще з давніх часів виникали зв’язки, що сприяли взаємодії та взаєморозумінні різних культур. Саме поняття міжнародної комунікації виникає в середині ХХ століття і пов’язане з такими вченими як: Е. Холл, А. Кребер, К. Клакхон, Р. Портер, Е. Гірш. Важливий внесок у вивчені міжкультурної комунікації, а зокрема невербальних стратегій внесли російські вчені С. Тер-Мінасова, Т. Грушевицька, В. Попков, В. Костомаров, О. Фалькова та ін.

Актуальність. В сучасних умовах спілкування народів невербальна комунікація набула не тільки глобального характеру, але і вимагає гуманістичної спрямованості, яка завдяки міжкультурній комунікації, дає людині можливість успішно розвиватися на засадах єдності загально людських і національних цінностей. Актуальність даної теми полягає в тому, що вона має на меті дослідити та поповнити знання про невербальні стратегії у міжкультурній комунікації, нестача яких виникла в результаті недостатньої уваги до даної теми. Вивчаючи мови інших народів світу, ми неповинні обмежуватися лише знаннями мови, але знати про особливості культури мови якої ми вивчаємо, щоб в повній мірі володіти усіма її особливостями.

Новизна даного дослідження полягає у спробі аналізу прояву розбіжностей між культурами в особливостях невербального коду, як перешкоди у процесі міжкультурного діалогу. На фоні сучасного глобального розвитку людство потребує нових прийнятних стратегій розвитку культур. В даній курсовій роботі досліджено особливості невербальних стратегій спілкування, оскільки вони є запорукою успішної комунікації.

Метою курсової роботи є дослідити особливості невербальних стратегій міжкультурної комунікації.

Мета роботи передбачає розв’язання таких завдань:

1)  з’ясувати сутнісні характеристики комунікації;

2)  з’ясувати роль вербального і невербального в комунікації;

3)  з’ясувати суть основних елементів невербальної комунікації;

4)  дати визначення поняттю “міжкультурна комунікація”;

5)  виокремити основні невербальні бар’єри на шляху до успішної міжкультурної комунікації.

Предметом курсової роботи є зміст, основні елементи, види та специфіка невербальних стратегій у міжкультурній комунікації.

Об’єктом роботи є процес невербального спілкування між представниками різних культур.

Методи дослідження. Теоретичною основою дослідження є концепції міжкультурної комунікації, представлені зарубіжними та вітчизняними вченими. Аналіз проблеми зумовлює використання методології, що охоплює загальнонаукові підходи та методи. Зокрема, виявлення належної послідовності наріжних проблем теми дослідження та їх з’ясування зумовили необхідність дотримання вимог методу системного аналізу. На основі компаративного методу здійснено порівняльний аналіз основних теорій міжкультурної комунікації. Використані такі загальнонаукові методи, як узагальнення, аналіз та синтез.

Теоретичне значення дослідження полягає в тому, що в роботі проаналізовано та узагальнено погляди різних вчених на поняття спілкування міжкультурної комунікації та особливості невербальних стратегій у міжкультурній комунікації.

Практичне значення роботи полягає у дослідженні та розробці пропозицій щодо врахування у практиці міжкультурного спілкування актуальних особливостей невербальної поведінки представників різних культур.

Структура роботи. Курсова робота складається зі вступу, двох розділів, висновків та списку використаної літератури. Загальний обсяг роботи – 43 сторінки.

Розділ 1

Теоретико-методологічні засади дослідження невербальних стратегій у міжкультурній комунікації

1.1. Поняття комунікації

Якщо ми звернемось до питання про походження спілкування, то його соціальна природа і соціальні функції, зв’язок з іншими видами діяльності та з еволюцією людини виступають особливо ясно. Розвиток спілкування був невіддільним від розвитку первісної людини та йшов поряд з її трудовою діяльністю. Ускладнення “стосунків з природою”, розвиток форм праці, її спеціалізація вели до розвитку суспільних відносин, до ускладнення форм взаємодії у процесі праці, а це вимагало все більшого вдосконалення спілкування, що забезпечує таку взаємодію. Разом з тим, чим складнішою та досконалішою ставали колективна праця і взаємодія людей у трудовій діяльності, тим більші вимоги ставилися до кожного учасника діяльності, і, відповідно, ускладнювалось його психічне життя, розвивалася його свідомість.

А.А. Леонтьєв зауважує, що зарубіжні науковці вже давно почали використовувати термін “комунікація”. Цей термін згодом почали використовувати і вітчизняні науковці. І у вітчизняній літературі поняття “спілкування” та “комунікація” часто використовуються як синоніми, хоч при уважнішому підході до них можна побачити деякі відмінності. Спілкування як особливого роду діяльність – це творча гра інтелектуальних та емоційних сил співбесідників, взаємне навчання партнерів, досягнення ними нових знань під час обговорення предмета розмови і досягнення кожною стороною мети переговорів (обмін думками, враженнями). Слово комунікація прийшло до нас через англійську мову (communication) від латинського communicare, що означає “перебувати у зв’язку, брати участь, об’єднуватися”. Слова communicate, community, communication однокореневі. Українськими відповідниками є “сполучатися”, “спілкуватися”, “спілка”, “спільнота”, “спілкування”. Російськими, відповідно, “общий”, “общество”, “общаться”, “общение”, “приобщить”. Як бачимо, ідея єдності, об’єднання, зв’язку зі спільнотою є визначальною для поняття комунікації, або спілкування. В англомовній літературі термін “комунікація” – це обмін думками та інформацією в усній та письмовій формі, що і є синонімом терміна “спілкування”. В свою чергу, слово “спілкування” – це обмін думками, інформацією та емоційними переживаннями між людьми. В такому випадку немає жодної суттєвої різниці між спілкуванням та комунікацією [13, 25].

О. Фалькова стверджує, що термін “комунікація” з’явився в науковій літературі за кілька десятиліть до XX століття і став ключовим у соціально-гуманітарній сфері. Це, перш за все, пояснюється тим, що слово має здатність наповнюватися різними значеннями і використовується в різних пізнавальних цілях. Отже, що в житті людини комунікація відіграє важливу роль. Саме через це процес комунікації є об'єктом дослідження різних областей науки. А саме:

1)     в соціології таким об’єктом дослідження є суспільство і його складові структури;

2)     в психології – мова йде про міжособистісні комунікації;

3)     в етнографії – про міжетнічні комунікації;

4)     в мистецтві об’єктом дослідження є комунікація між режисером, поетом, художником та глядачами чи слухачами [28, 4].

За словами А. Садохіна, процеси спілкування особливо вивчаються в другій половині ХХ століття. В 1950-1960-ті роки найбільшу увагу приділяли способу формації повідомлення та способам передачі інформації. В 1960-1970-х роках різні аспекти процесу спілкування цікавили психологів та лінгвістів, які робили основний наголос на психологічних та соціальних характеристиках спілкування [6, 9].

Виділяють вербальні, невербальні, усні, письмові, друковані та електронні форми комунікації. Люди можуть обмінюватись різними типами інформації на різних рівнях. Відомо, що спілкування не вичерпується усними або письмовими повідомленнями. В цьому процесі важливу роль грають емоції, манери партнерів, жести. Психологами встановлено, що в процесі взаємодії людей від 60% до 80% комунікацій здійснюється за рахунок невербальних засобів вираження [1, 13].

Отже комунікація за своєю природою є констатуючим фактором суспільного розвитку. Немає спілкування – немає спільнот. Якщо припустити, що суспільство, яке не розвивається, може бути без науки, освіти, то без спілкування, без передачі інформації суспільство існувати не може взагалі.

1.2. Сутність міжкультурної комунікації

Поняття міжкультурної комунікації виникає в середині ХХ століття і пов’язане з іменами таких вчених, як Е. Холл, К. Клакхон, А. Кребер, Р. Портер, Д. Трагер, Л. Самовар. Теорії міжкультурної комунікації, що намагалися пояснити даний феномен з різних точок зору розробляли західні дослідники К. Гербер, С. Ганктінгтон, Е. Гірш, Е. Холл. Г. Гофстеде, С. Даль.

А. Садохін говорить про те, що, ймовірно, датою народження міжкультурної комунікації як академічної дисципліни варто вважати 1954 рік, коли вийшла у світ книга Е. Холла і Д. Трагера Culture as Communication, у якій автори вперше запропонували для широкого вживання термін міжкультурна комунікація, що відбивала, на їхню думку, особливу галузь людських відносин. Пізніше основні положення та ідеї міжкультурної комунікації були більш докладно розвинуті у відомій роботі Е. Хола The Silent Language, де автор показав тісний зв’язок між культурою і комунікацією. Розвиваючи свої ідеї про взаємозв’язок культури і комунікації, Холл прийшов до висновку про необхідність навчання культурі [6, 115].

Професор А.А. Леонтьєв твердить, що термін міжкультурна комунікація у вузькому значенні з’явився в літературі в 1970-х роках. До цього часу сформувався і науковий напрямок, серцевиною якого стало вивчення комунікативних невдач і їхніх наслідків у ситуаціях міжкультурного спілкування [13, 112].

А. Садохін стверджує, що міжкультурна комунікація як обмін між людьми ціннісними надбаннями існувала завжди, адже з давніх часів виникали зв’язки, що сприяли взаємодії та взаєморозумінню різних культур. Всередині кожної сфери міжкультурна комунікація відбувається на різних рівнях. Виділяють такі типи міжкультурної комунікації на мікрорівні:

1)     міжетнічна комунікація – спілкування між етнічними групами. Свою культурну спадщину етнічні групи передають від покоління до покоління. Завдяки цьому вони зберігають свою особливість;