Невербальні стратегії у міжкультурній комунікації

Лінгвіст Н. Ботвина наводить приклад, що коли на конференції зустрічалися і розмовляли два американці, вони стояли один від одного на відстані 90 см і зберігали цю дистанцію протягом усієї розмови. Коли ж розмовляли японець і американець, то вони повільно почали пересуватися по кімнаті. Американець постійно відсувався від японця, а японець поступово наближався до нього. Тим самим кожний з них намагався пристосуватися до звичного зручного для нього простору спілкування. Японець, чия інтимна зона складає 25 см, постійно робив крок уперед, щоб звузити простір. При цьому він вторгався в інтимну зону американця, змушуючи його відступати на крок назад, щоб розширити свій зональний простір. Відеозапис цього епізоду, відтворений із прискоренням, створює враження, що обоє вони танцюють по конференц-залі, і японець веде свого партнера. Стає зрозумілим, чому при бізнес-переговорах азіати й американці поглядають один на одного з деякою підозрою. Американці вважають, що азіати “фамільярні” і надмірно “давлять”, азіати ж вважають, що американці “холодні і занадто офіційні” [3, 135].

Незнання культурно обумовлених розходжень в інтимних зонах різних людей може легко привести до непорозуміння і невірних суджень про поведінку і культуру інших [6, 155].

Отже, проксеміка займає не менш важливе значення у процесі міжкультурного спілкування, оскільки кожна людина прагне мати як свою територію навколо себе. Розміри цієї зони залежать від ряду факторів, передусім від соціокультурних відмінностей людей. Варто зазначити, що знання принципових особливостей інших культур допоможуть уникнути конфліктів.

2.4. Сенсорика

Ще одним типом невербальної комунікації є сенсорика. В залежності від того як ми відчуваємо запахи, смаки, тепло тіла співрозмовника, сприймаємо кольорові та звукові поєднання ми будуємо нашу бесіду з співрозмовником. Ці всі елементи сенсорики є елементами невербальної комунікації, котрі дають змогу дізнатися про співрозмовника навіть більше, аніж через вербальне спілкування [30, 187].

Особливо велике значення має запах. Це, перш за все, запах тіла. Ми відмовляємося від спілкування з людиною, якщо відчуваємо, що від неї погано пахне. Ставлення до запаху в кожній культурі відрізняється. Інколи це викликає чимало неприємних моментів. Йде мова про те, що запах, який є притаманний одній культурі є відразливий для інших культур. Яскравим прикладом цього є те, що жителі Нової Гвінеї натираються болотом з свинним жиром і при цьому майже не миються. Можна лише уявити спілкування з такою людиною [6, 152].

Є. Подольська, виділяючи кольорову гаму, наголошує, що поєднання кольорів має також чимало особливостей у різних культурах. Наприклад, жителі Латинської Америки віддають перевагу яскравій гамі кольрів, араби – золотистим відтінкам [17, 315].

Ще одним важливим аспектом сенсорики є особливості національної кухні. Лінгвіст Н. Ботвина наголошує, що тут важливо врахувати, що кухонні традиції можуть значно відрізнятися в різних народів. Йдеться про те, що аромати, які є звичними для представників однієї культури, можуть бути неприйнятними і навіть відразливими для інших культур. Наприклад, запах варених яєць, який є звичним для американців, оскільки вони дуже часто їх споживають. А от для азіатів він буде нестерпним, бо вони не їдять яєць [136]. Ще одним яскравим прикладом є те, що для індусів наша кухня здаватиметься надто пісною. Саме це являється причиною того, що росіяни з обережністю коштують страви індійської чи індонезійської кухні через велику кількість спецій, яку вони використовують для приготування їжі [3, 145].

Останнім аспектом сенсорики є слухові переваги. Які також варіюються в залежності від національних особливостей культури. Саме через цей фактор так сильно відрізняється музика в різних народів світу. Чужа музика нерідко здається нам дивною та незрозумілою [6, 152].

Отже, усі фактори сенсорики діють і врезультаті зіставляють сенсорну картину культури. Усі ці аспекти є надзвичайно важливими у процесі міжкультурної комунікації.

2.5. Хронеміка

Ще одним аспектом невербальної комунікації є час. Дуже часто для позначення використання часу вживають термін хронеміка. Звичайно, що для спілкування час є не менш важливим аніж слова, міміка, візуальний контакт, жести чи дистанція між співрозмовниками [3, 129].

А. Садохін також зазначає, що використання часу є частиною невербального спілкування і дуже відрізняється в різних культурах. Наприклад, зібрання в африканських жителів починаються лише після того як зберуться всі жителі. А якщо в США ви запізнюєтесь на важливу зустріч, то ви показуєте свою байдужість до та відсутність інтересу до справи, а також цим ви ображаєте свого партнера. Зовсім навпаки все у жителів Латинської Америки, там запізнення на 45 хвилин є звичною справою. Це є причиною того, що зустрічі бізнесменів США та Латинської Америки можуть закінчитися невдало через незнання особливостей використання часу в культурі протилежної сторони [6, 156].

Хронеміка вивчає ритми, рух і розрахунок часу в культурі. Наприклад, в у великих містах ми маємо йти по вулиці швидше ніж в маленьких селах. А якщо говорити про міжкультурні особливості, то ритми африканців відрізняються від ритмів європейців.

Лінгвіст Н. Ботвина говорить про те, що різні культури використовують різні формальні і неформальні види часу. Вона зазначає, що неформальний час пов’язаний з невизначеним звітом, а саме: “через деякий час”, “пізніше”, “в другій половині дня”. Формальний час навпаки позначає час дуже точно – “о другій годині”, “завтра o 11.30”. Одна з найсуперечливіших ситуацій в міжнародній комунікації, коли один з співрозмовників притримується формального часу, а другий – ні, бо це суперечить його культурі. Наприклад, коли перший приходить на зустріч о першій годині, а другий – десь в другій половині дня, якщо приходить взагалі [3, 137].

А. Садохін говорить про те, що дослідження хронеміки в різних культурах дозволяють виділити дві основні моделі використання часу: монохромну та поліхромну.

Під монохромною розуміють час як дорогу чи стрічку, яка розділена на сегменти. Цей розподіл часу приводить до того, що людина в даній культурі віддає перевагу займатися тільки однією справою, а також розділяти час для справ та емоційних контактів. В поліхромній моделі нема такого розподілу. Тут людина може займатися кількома справами одразу.

Якщо в поліхромній культурі вважається, що час це гроші, то в поліхромній – такого не спостерігається. Прикладом поліхромної культури може бути російська, латиноамериканська та французькі культури. А от монохромні культури – німецька та північноамериканська [6, 157].

Отож, хронеміка – це використання часу в невербальній комунікації. Розрізняються монохромні та поліхромні культури, а також використовують формальні та неформальні види часу. Знання про особливості використання часу в культурах світу допоможе уникнути непорозумінь при спілкуванні з представниками цих культур.

Отже, усі розглянуті елементи невербальної комунікації дають змогу краще зрозуміти способи, за допомогою яких виражається міжкультурний зміст спілкування. Дуже важливим аспектом невербальної комунікації є те, що вона існує за допомогою всіх органів чуття: зору, слуху, смаку, нюху, дотику. Завдяки здатності бачити співрозмовник сприймає міміку та жести опонента (кінетика). Здатність бачити дає можливість оцінити постави тіла і відстань, на якій знаходяться співрозмовники (проксеміка). До невербальної комунікації відносять розуміння та використання часу (хронеміка).

Всі елементи невербальної комунікації тісно пов’язані між собою, вони доповнюють одна одну, а інколи – замінюють.

Висновки

Отже, успішне спілкування між людьми різних національностей і різних культур відбувається не лишень завдяки мові, а й за допомогою невербальних засобів комунікації.

Невербальна комунікація, більш відома як мова жестів і постави тіла, включає всі форми самовираження людини, які не опираються на слова. Психологи вважають, що невербальна комунікація є ефективним способом спілкування. Невербальні сигнали є важливими через ряд причин:

1)     близько 70% інформації людина сприймає через візуальний контакт;

2) невербальні сигнали дають можливість зрозуміти справжні почуття і думки співрозмовника;

3) відношення до співрозмовника нерідко формується під впливом першого враження, а воно в свою чергу є результатом взаємодії невербальних факторів – манери ходи, виразу обличчя, погляду, манери поведінки, стилю одягу, тощо.

Невербальна комунікація є культурно-історичним і психологічним феноменом внутрішньоособистісної природи, тісно пов’язаним з розвитком і становленням особистості, її психічним станом і властивостями. Вона слугує засобом об’єктивізації, одним із шляхів пізнання людини. Отже, система невербальних засобів комунікації є найпростішою і найекономічнішою системою, що усуває зайві формальні засоби та дозволяє досягти однозначності комунікації за умов узагальненого та полісемантичного характеру власне мовних засобів.

На рубежі другого і третього тисячоліття стає все очевидніше, що людство розвивається на шляху розширення взаємозв’язків та взаємозалежності різних культур.

Як бачимо невербальні засоби комунікації зберігають етнічні особливості, не зважаючи на глобалізацію інформаційних систем. Слід дуже обережно послуговуватися невербальними символами, навіть, якщо вони видаються природними і зрозумілими для всіх. Звичайно, в межах даної курсової роботи неможливо було охопити всю різноманітність національних особливостей несловесних засобів спілкування, оскільки кожна з систем невербальних знаків може бути предметом окремого дослідження. Ми намагалися звернути увагу на значущість оволодіння не лише іноземною мовою, а й акцентувати увагу на тому, як важливо бути знайомим з несловесними особливостями культури, мову якої вивчаємо. Адже, невербальні символи є особливо важливі через те, що вони спонтанні, несвідомі, і на відміну від слів, завжди щирі.

Список використаної літератури

1.        Абрамович С., Чікарська М. Мовленнєва комунікація. – К., 2004. – 472 с.

2.        Биркенбил В., Язык интонации, мимики, жестов. – CПб.: Питер, 1997. – 176 c.

3.        Ботвина Н.В. Невербальні засоби ділової комунікації // Ботвина Н.В.Міжнародні культурні традиції: мова та етика ділового спілкування. – К.: Либідь, 2000. – C. 128-146.

4.        Горбенко В. К вопросу о коммуникативном и некоммуникативном невербальном поведении // Вестник Санкт-Петербургского ун-та. – Серия: Филология, востоковедение, журналистика. – № 4. – Ч 1, 2. – Санкт-Петербург, 2007. – C. 63-68.

5.        Горелов И.Н. Невербальные компоненты коммуникации. – М.: Наука, 1980. – 238 с.

6.        Грушевицкая Т.Г., Попков В.Д., Садохин А.П. Основы межкультурной комуникации: Учебник для вузов / Под ред. А. П. Садохина. – М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2003. – 352 с.

7.        Дудик Р. Психологічні умови використання невербальних засобів спілкування диригента // Вісник Прикарпатського ун-ту. – Серія: Мистецтвознавство. – Вип. 15-16. – Ів.-Франківськ, 2009. – С. 207-212.

8.        Кнапп М.Л. Невербальные коммуникации. – М.: Наука, 1978. – 308 с.

9.        Конецкая В.П. Социология коммуникации. – М.: МУБУ, 1997. – 164 с.

10.   Кубрак О.В. Манера поведінки, пози, жести – невербальна мова // Кубрак О.В. Етика ділового та повсякденного спілкування: Навч. посібник. – Суми, 2005. – С. 195-204.

11.   Лабунская В.А. Невербальное поведение (социально-перцептивный подход). – Ростов-на-Дону: Феникс, 1988. – 246 с.

12.   Лабунская В.А. Экспрессия человека: общение и межличностное познание. – Ростов-на-Дону: Феникс, 1999. – 214 с.

13.   Леонтьев А.А. Психология общения. – М.: Смысл, 1997. – 239 с.

14.   Мамич М. В. Вербальні і невербальні аспекти слідчого діалогу // Актуальні проблеми держави і права: Зб. наук. праць. – Вип. 18. – Одеса, 2003.– С. 914-919.

15.   Морозов В.П. Искусство и наука общения: Невербальная коммуникация. – М.: Искусство и наука, 1998. – 189 с.

16.   Пастух О. Міміка та жест як виражальні засоби мистецтва художнього читання // Еврика – ІХ: Зб. студ. наук. праць. – Ів.-Франківськ, 2008. – С.199-202.

17.   Подольська Є. Вербальна і невербальна комунікації // Подольська Є. Кредитно-модульний курс культурології: Навч. посіб. – К., 2006. – С. 296-328.

18.   Радевич-Винницький Я. Етикет і культура спілкування. – Львів, 2001. – 223 с.

19.   Рюкле X. Ваше тайное оружие в общении. Мимика, жест, движение. – М., 1996. – 369 с.

20.   Сарбаш О.С. Вербалізація позитивних емоцій // Іноземні мови. Зарубіжна література. Методика викладання. – 2004. – Т. 1. – № 3. – С. 42-52.

21.   Симоненко М. Комунікація // Український юрист. – 2008. – № 1. – С. 74-76.

22.   Сисоєнко М. Мовою тіла // Український юрист. – 2008. – № 2. – С. 72-73.

23.   Солощук Л. Про двоїсту природу невербальних компонентів комунікації // Іноземні мови. Зарубіжна література. Методика викладання. – 2006. – № 1. – С. 51-65.

24.   Ставицька Л.С. Мова і гармонія людського духу // Українська мова та література. – 1999. – № 41. – С. 12.

25.   Ставицька Т.С. Функціональна спрямованість невербальних засобів комунікації у навчальному процесі // Іноземні мови. – 2009. – № 3. – С. 15-18.

26.   Тер-Минасова С.Г. Язык и межкультурная комуникация. – М.: Слово, 2000. – 163 с.

27.   Токарская Л.М. Что чаще всего “говорит” за нас, когда мы молчим? Невербальные средства как неотъемлемые средства общения // Русская словесность в школах Украины. – 2009. – № 3. – С. 22-24.