Особенности политического дискурса в корейском языке

31

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………………..3

1.      ТЕОРЕТИЧНЕ ОБҐРУНТУВАННЯ ФЕНОМЕНУ ПОЛІТИЧНОГО ДИСКУРСУ……………………………………………………………………7

1.1.     Дискурс як лінгвістичне явищя……………………………….................7

1.2.     Політичний дискурс як комунікативне явище………………………...10

1.3.     Характерні ознаки сучасного політичного дискурсу…………………15

2.      ОСНОВНІ ЛІНГВОКУЛЬТУРОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ПЕРЕКЛАДУ ПОЛІТИЧНОГО ДИСКУРСУ……………………………………………….18

2.1.     Відмінності корейськомовного і україномовного сучасного політичного дискурсу…………………………………………………...18

2.2.     Труднощі мовного та екстралінгвістичного характеру при перекладі політичного дискурсу з корейської мови на українську……………...24

2.3.     Особливості ідіостилю мовця і їх адекватна передача під час перекладу політичного дискурсу з корейської на українську мови………………………………………………………………………27

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………...31

АНОТАЦІЯ………………………………………………………………………34

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………………….35

ВСТУП

Наприкінці ХХ століття виключно важлива роль мови як засобу комунікації, що стрімко та невпинно зростає, стала очевидною не лише для лінгвістів, а й для фахівців, які працюють в інших областях. Головною причиною цього став інформаційний бум, зумовлений становленням та розвитком найновітніших технологій та їх зрощенням з бізнесом, що у свою чергу зумовило необхідність доступу до інформації та максимально швидкого обміну нею, а також викликало удосконалення старих та створення нових засобів зв’язку, у тому числі й електронних, а також сприяло розвитку ЗМІ. Інформаційний бум став поштовхом до розвитку мов, які обслуговують цей бум, і насамперед міжнародних,  і в першу чергу до розвитку лексичних систем цих мов. Надання і пошук релевантної інформації в умовах глобального мультикультурного та мультимовного простору загострили проблему ефективності комунікації. Це безпосередньо стосується політиків, що професійно займаються забезпеченням взаєморозуміння, неприпустимістю та врегулюванням конфліктів у глобальному просторі, використовуючи у якості засобу комунікації природні мови.

Наше дослідження присвячене аналізу особливостей перекладу політичного дискурсу, зумовлених впливом екстралінгвістичних факторів, а саме лінгвокультурологічних. Як, відомо кожний окремий народ володіє своєю власною історією, культурними традиціями і соціальним устроєм, відображення яких втілюється в його мові. Саме тому останнім часом в науці відводиться окрема ніша для вивчення процесу перекладу з урахуванням лінгвокультурних особливостей вихідного тексту, намагаючись віднайти найбільш підходящі способи та засоби відтворення тексту оригіналу у тексті перекладу.

Актуальність даної теми обумовлена інтенсифікацією міжнародної інтеграції у сфері політики та соціального життя, і, у зв'язку з цим, необхідністю адекватного, коректного перекладу політичного дискурсу для ефективної міжнародної політичної взаємодії. Політичний дискурс є дуже яскравим прикладом насиченості тексту лінгвокультурологічно маркованими одиницями, які є носіями інформації про народ, державу та власне автора тексту оригінала. Не дивлячись на пожвавлення інтересу до саме цього аспекту політичного дискурсу, питання відтворення цих одиниць у тексті оригіналу українською мовою залишається малодослідженим. Адже досконалий і повноцінний переклад дискурсу з урахуванням лінгвокультурних особливостей потребує від перекладача не лише високого рівня володіння мовою, але й глибокої бази фонових знань, а саме відомостей про країну народу носія мови, якою виконується усний або вже виконаний письмовий політичний дискурс.

Метою нашої роботи є проведення комплексного дослідження лінгвокультурних факторів впливу на процес перекладу україномовного та корейськомовного політичного дискурсу відповідно корейською та українською мовою.

Реалізація поставленої мети передбачає розв’язання низки поставлених завдань:

1) визначити поняття «політичний дискурс», вивчити різні підходи до тлумачення цього явища;

2) розкрити суть поняття дискурс як комунікативного явища та його роль у поза лінгвістичному просторі;

3) вивчити лінгвістичні особливості політичної мови;

4)  проаналізувати новоутворення в політичному дискурсі;

5) проаналізувати корейськомовного і україномовного політичного дискурсу, для виявлення схожих та відмінних рис, і дізнатися яким чином це впливає на процес перекладу;

6) здійснити комплексний констративно-перекладознавчий аналіз особливостей передачі лінгвокультурно маркованих лексичних одиниць у тексті оригіналу при перекладі корейськомовного політичного дискурсу на українську мову;

7) визначити таке поняття як ідіостиль сучасного політичного діяча, з’ясувавши яким чином впливає індивідуальний імідж на формування лінгвістичного змісту дискурсу, а також виокремити засоби відтворення особливостей ідіостилю, які віддзеркалюються у дискурсі тексту оригінала.

Об’єктом дослідження виступають фактори мовного так екстралінгвістичного характеру, що впливають на досконалий і повноцінний переклад сучасного корейськомовного та українськомовного політичного дискурсу.

Предметом дослідження є лексика політичного дискурсу і прояв її особливостей в практиці перекладу, як засобу міжкультурного спілкування.

Методи дослідження.

Робота виконана комплексною методикою на основі порівняльного аналізу текстів. А також використання лінгвостилістичного аналізу, комплексного контрастивно-перкладознавчого аналізу.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що в ній:

1)     досліджуються основні принципи формування політичного дискурсу, його складові та характерні особливості;

2)     проводиться дослідження щодо відтворення екстралінгвістичних та етноспецифічних компонентів політичного дискурсу;

3)     уточнюється спектр соціальних факторів та їхній вплив на функціонування мови у політичній комунікації сучасного корейського суспільства;

4)     порівнюються основні прийоми та способи віднайдення мовних та екстралінгвістичних особливостей у перекладі текстів політичної тематики;

Теоретичне значення дослідження полягає в тому, що його результати становлять внесок у розвиток теоретичних аспектів перекладознавства, політичної лінгвістики, лінгвокультурології. Результати проведеного дослідження становлять внесок до зазначених вище наукових дисциплін і можуть використовуватися у подальшому вивченні способів передачі лінгвокультурологічно маркованих одиниць не лише під час перекладу матеріалів не лише політичного дискурсу, але й дискурсів інших тематик.

Практичне значення  роботи полягає у можливості використання результатів дослідження у розв’язанні проблем, пов’язаних з корейсько-українським та україно-корейським перекладом, зокрема перекладом текстів різних тематик. Охоплені проблеми дають можливість використовувати дані дослідження в інших гуманітарних науках, зокрема, у політології, психології, соціології. Крім цього, викладений у роботі матеріал, наведені приклади та висновки можуть бути враховані при підготовці лекцій, семінарів, спецкурсів із культури Кореї, лінгвокраїнознавства тощо.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНЕ ОБҐРУНТУВАННЯ ФЕНОМЕНУ ПОЛІТИЧНОГО ДИСКУРСУ

1.1              Дискурс як лінгвістичне явище

Питання взаємодії мови та влади знайшло вираження у політичному дискурсі, який протягом останнього часу знаходиться у центрі уваги філософів, політологів, соціологів та лінгвістів. Пояснюється це загальною тенденцією до демократизації усіх сфер життя суспільства, розвитком засобів масової інформації, завдяки яким стало можливим оформлення політичного дискурсу.

Поняття дискурсу набуває широкого спектру різноманітних визначень, які розмежовуються його приналежністю до різних сфер як науки, так і суспільного життя. По-перше дискурс фігурує у науці як лінгвістичне явище. А по-друге, він є яскравим комунікативним феноменом, що розкриває його нові особливості. Так, наприклад, К. С. Серажим виокремлює методологічний, прагматико-семантичний і жанрово-лінгвістичний аспекти дискурсу [16, с. 4]. Але спочатку спробуємо сформулювати загальне визначення поняття дискурсу.

У науковій літературі, насамперед лінгвістичній, слово дискурс, в основному, вживається як синонім слова текст. Причому під текстом може розумітися не тільки специфічний продукт мовної діяльності, а й будь-яке явище дійсності, що має знакову природу і певним чином структуроване: наприклад, фільми, спектаклі, мітинги, дебати тощо [15]. Щодо відмінності тексту від дискурсу, О. С. Кубрякова зазначає: "хоча текст і являє собою зразок емерджентного утворення (яке виникає під час здійснення певного процесу), він вивчається саме у своїй закінченій формі, тобто як дещо кінцеве. Це й і відрізняє його від дискурсу, вивчення якого як би природно передує процесу його виникнення. У будь-якому випадку, дискурсивний аналіз потребує відновлення цього процесу, навіть якщо досліджується його результат" [11, с. 74].

Ю. А. Сорокин визначає політичний дискурс через його співвідношення з ідеологічним дискурсом: "Політичний дискурс є різновид - видовий - ідеологічного дискурсу. Відмінність полягає в тому, що політичний дискурс експліцитно прагматичний, а ідеологічний - імпліцитно прагматичний. Перший вид дискурсу - субдискурс, другий вид дискурсу - метадискурс" [4, с. 57].

Отже, в лінгвістичній літературі термін "політичний дискурс" використовується в двох значеннях: вузькому і широкому. В широкому значенні він включає такі форми спілкування, в яких до сфери політики відноситься хоча б одна з складових: суб'єкт, адресат або зміст повідомлення. У вузькому значенні політичний дискурс - це різновид дискурсу, метою якого є завоювання, збереження і здійснення політичної влади. Ми, приймаючи широке розуміння дискурсу, включаємо також в нього процес і результат породження і сприйняття текстів плюс екстралінгвістичні чинники, що впливають на їх породження і сприйняття. Крім того, термін "дискурс" в сучасній лінгвістиці використовується для позначення різних видів мови і мовних творів, осмислення яких повинне будуватися з урахуванням всієї сукупності мовних і немовних чинників [12].

Загальноприйнятого визначення політичного дискурсу на сьогоднішній день не існує, проте, ми можемо його розглядати як вербальну комунікацію в певному соціально-психологічному контексті, в якій відправник і одержувач наділяються певними соціальними ролями згідно їх участі в політичному житті, яке і є предметом комунікації. Політичний дискурс як вид інституційного спілкування має в своєму розпорядженні систему конститутивних ознак і наділяється низкою функцій.

Призначення політичного дискурсу - не просто "описати, а переконати, збудивши в адресаті намір, дати ґрунт для переконання і спонукати до дії" [12, с. 48]. Тому ефективність політичного дискурсу слід визначати щодо цієї мети.

Цією-то обставиною і користується автор дискурсу, нав'язуючи свою думку адресату. Адже намагаючись зрозуміти дискурс, інтерпретатор хоча б на мить переселяється в чужий уявний світ. Досвідчений автор, особливо політик, передує такому мовному навіюванню підготовчою обробкою чужої свідомості, з тим щоб нове відношення до предмету гармонізувало зі сталими уявленнями – усвідомленими або неусвідомленими. Розпливчата семантика мови сприяє гнучкому упровадженню в чужу свідомість: новий погляд модифікується (це своєрідна мімікрія) під впливом системи усталених думок інтерпретатора, а заразом і міняє цю систему. [1].

Вже сама мова, як показав Э. Косеріу [3, c. 24], «політично навантажена», оскільки є знаком солідарності з іншими членами суспільства, що вживають ту ж мову. Іноді навіть говорять, що мова – як проміжна ланка між думкою і дією – завжди була «найважливішим чинником для встановлення політичного придушення, економічної і соціальної дискримінації» [8, c. 53]. Політична мова відрізняється від звичайної тим, що в ній:

– «політична лексика» термінологічна, а звичайні, не чисто «політичні» мовні знаки вживаються не завжди так само, як в звичайній мові;

– специфічна структура дискурсу – результат іноді дуже своєрідних мовних прийомів;

– є специфічною і реалізація дискурсу – звукове або письмове його оформлення [4, c. 11-28].

Політичний дискурс може розглядатися з мінімум трьох точок зору:

– чисто філологічної – як будь-який інший текст; проте, «бічним зором» дослідник дивиться на фон – політичні і ідеологічні концепції, пануючі в світі інтерпретатора;

– соціопсихолінгвістичної – при вимірюванні ефективності для досягнення прихованих або явних, – але поза сумнівом політичних –цілей того, хто говорить;

– індивідуально-герменевтичної – при виявленні особових значень автора та /або інтерпретатора дискурсу при певних обставинах.

Отже, навівши тлумачення поняття "дискурс" різними вченими, і його основні характеристики, ми пропонуємо зупинитися на визначенні запропонованому Н. Д. Арутюновою у "Лінгвістичному енциклопедичному словнику": "Дискурс – це зв’язний текст у сукупності з екстралінгвістичними – прагматичними, соціокультурними, психологічними та іншими факторами; текст, що розглядається у аспекті події … Дискурс – це промова, "занурена у життя" [13, с. 136-137]. Це визначення найбільш широко розкриває необхідний ракурс теми дослідження. Адже нас цікавить дискурс саме у ситуативному аспекті, та з огляду на вплив соціокультурологічних факторів на дискурс.