Українська мова і сучасність, новий погляд на збагачення нашої лексики

     Та  ось з'являються синтетичні тканини, вони стають модними, відсуваючи на певний час на другий план тканини натуральні. Звідки беруться назви для цих тканин? Ось як, наприклад, з'явилося слово нейлон. Одна англійська фірма почала випускати нове синтетичне волокно, яке мало вже формулу й технологію виробництва, але ще не мало назви. Фірма оголосила конкурс на кращу назву волокна.Було прислано на конкурс 350 слів. Серед них вибрали слово nylon (найлен) (у нас нейлон). Відтоді (30 pp. XX ст.) слово разом з новим синтетичним матеріалом швидко розійшлося по світу. 

     Пізніше у різних країнах тканини з цього волокна діставали неоднакову назву: капрон (СРСР), силон (чехи), стилон (поляки), дедерон (німці), релон (румуни), ліліон (італійці), грилон (японці). Ну, а слово лавсан виникло як скорочення повної назви місця, де лавсан було виготовлено: це “Лаборатория высокомолекулярных соединений Академии наук (СССР)”. Крепдешин Та ось знову повернувся в моду крепдешин. А це що? Запозичене з французької мови слово, яке означає “тканина з Китаю”. 

     Так ми починали з “китайки” і закінчуємо нею, а все тому, що батьківщиною шовківництва і багатьох тканин є Китай, там шовк виробляють уже п'ять тисяч років. Українська мова і сучасність, новий погляд на        збагачення нашой лексики   Інтеграція України в міжнародний культурний та інформаційний простір зумовила швидкий процес оновлення лексики української мови, особливо за рахунок запозичень та новотворів від запозичень. Відкритість українського суспільства, можливість його громадян вільно подорожувати та значна кількість туристів з-за кордону, участь українських представників у міжнародних мистецьких конкурсах, фестивалях, спортивних турнірах, посилення зацікавленості до вивчення іноземних мов, функціонування міжнародної комп’ютерної мережі (Iнтернету) визначають активне запозичання нової лексики в сучасних інноваційних процесах, яке, відповідно, стимулює дискусії щодо доцільності іншомовної лексики. Ця проблема віддавна була однією з найактуальніших. У ХІХ ст. можливість та й доречність збагачення лексичного складу української мови внаслідок запозичень з інших мов визнавав І.Франко. “Hе варто усувати з української мови слова тільки тому, що вони є і в російській, і в польській, і в чеській чи в інших слов’янських мовах, – зауважував він, – бо це “значило би добровільно обскубувати свою мову, а … се ж не жадне крадене добро, а здобутки дійової праці, котрі чомусь же народились і повинні вийти на пожиток цілості” 1. Михайло Драгоманов висловлювався про утворення нових слів-термінів від коренів деяких слів української народної мови як про один із шляхів формування наукової термінології, а також пропонував не боятися залишати іншомовні терміни, “коли вони вже вжились скрізь, ...прийняли народну фонетику і дали од себе похідні” 2. Свої теоретичні міркування він використовував у письменницькій та науковій діяльності, особливо на сторінках журналу “Громада” (1878-1881 рр.), який редагував разом із М.Павликом, С.Подолинським. У публікаціях журналу на суспільно-політичну тематику широко використовували запозичену лексику, особливо з німецької та французької мов. Однак була разом з тим певна особливість у використанні іншомовних слів: інтернаціональну термінологію супроводжували українськими відповідниками, причому на першому місці могло бути як українське слово, так і запозичене. Така практика мала на меті удосконалити українську літературну мову, збагатити її лексикою на позначення абстрактних понять. 

     У “Нормах української літературної мови” (1931 р.) Олекса Синявський, у розділі, присвяченому запозиченням з інших  мов, говорить, що “з давніх-давен до словника української мови заходили слова з інших мов, найбільше, звичайно, від тих народів, що були в якихось стосунках з українським... Переймаючи від них певні вироби, звичаї, умілість, український народ разом переймав і слова, і таких слів у нас, запозичених від різних народів і в різні часи, багато, тільки вони вже так унатурилися в мові, що їх ніхто й не відчує як чужі” 3. Безперечно, серед найновіших запозичень завжди є багато “тимчасових, недовговічних, бо невдатних новотворів”, які літературна мова звичайно уникає, однак “чимало й таких, що вже цілком унатурилися і навіть переходять в народню мову” 4. Тому лексичне запозичання є цілком природним і закономірним, але в межах літературної норми. Hе треба лякатися чужих слів, якщо вони дають змогу точніше й повніше передати думку – “справа тільки в тому, щоб не вживати їх непотрібно” 5. У процесі мовної практики відпаде все штучне і зайве, а удатні новотвори та доцільні запозичення вживлюються й знаціоналізовуються у мові, сприяючи її розвитку.

     Словотворення в українській мові на межі ХХ та ХХІ ст. відображає не лише потреби в найменуванні нових реалій життя, а необхідність освоєння засобами української мови численних запозичень. Із неологізмів сучасності близько 22 % є найновішими запозиченнями, не враховуючи при тому дериватів, що утворені від іншомовних основ, а також тих, що вийшли за межі вузькоспеціальних терміносистем. Значна частка неологізмів-входжень з інших мов зумовлена тим, що у життя пересічного мовця входить багато предметів і понять, які є новими лише для нього (та й для українського суспільства в цілому). Велика кількість нового в предметному (у широкому розумінні слова) світі часто приводить до того, що певна реалія приходить до нас уже з готовим найменуванням, яке закріпилось за нею у мовах тих країн, де вона виникла або була створена. Українська мова не встигає запропонувати таку назву для нового предмета, яка б базувалася на національній основі й уводила номінацію в лексичну систему. 

     Таким чином, система української мови, не маючи змоги освоїти саму предметну реалію, намагається освоїти, натуралізувати її іншомовну назву. У процесі освоєння формуються граматичні значення роду і числа в словах (відео, пейджер, сканер, клон, шоу, плеєр, хакер, лобі тощо), утворюються деривати за допомогою власне українських чи спільнослов’янських словотворчих афіксів (пейджерний, сканувати, клонований, лобіювати тощо), зрештою, вичленовуються нові словотворчі елементи із запозичень (відео-, -инг, веб-, -нет, шоу- тощо), іншомовні основи поєднуються із питомими словами чи “натуралізованими” запозиченнями у складних словах (інтернет-кафе, відеоряд, євроремонт, веб-сторінка тощо). Цей процес є об’єктивним і закономірним, бо пріоритет у створенні нової реалії зумовлює пріоритет у її номінації, що веде до “експортування” назви. 

     Як  «адаптуються» іншомовні слова  в українській мові? У процесі адаптації новітніх запозичень до сучасної лексичної та граматичної системи української мови вагому роль відіграє їхня здатність стати центрами словотвірних гнізд. Серед сучасних неологізмів-іменників нові похідні від іншомовних основ найчастіше утворюються за допомогою суфіксів –ість: конвертованість, корумпованість, ментальність; -ств- (такий неологізм називає узагальнену ознаку або стан): бестселерство (бестселер), ксенофільство (ксенофіл), манкурство (манкурт), спонсорство (спонсор); -ізм-/-изм-: вампіризм (вампір), катастрофізм (катастрофа), лобізм (лобі), нарцисизм (нарцис), фанфаризм (фанфари); -аціj- (графічно -аці/я/): бартеризація, ваучеризація, гуманітаризація, бюрократизація, комунізація, еротизація, інвалідизація, колгоспизація, криміналізація, мафіозація, мюзиклізація. Характерною ознакою іменників на –ація є складність встановлення мотивуючих словотвірних відношень, бо вони є словами з різною формально-семантичною співвідносністю, які “відбивають взаємодію різних способів словотвору, а також словотвірних типів, їх моделей і семантичних підтипів” 6. Hе виникає труднощів при тлумаченні іменника на -аці/я, коли у мові функціонує дієслово на означення певної дії. Однак часто фіксуємо іменники на позначення опредмеченої дії у той час, коли відповідних дієслів немає, не функціонують або існують на рівні оказіонального слововживання. Як правило, це іменники із запозиченими коренями. 

     Суфікс -аціj- якраз часто є словотворчим компонентом новотворів-іменників зі значенням опредмеченої дії на базі іншомовних коренів. Саме словотворення від запозичень із мов з яскравими ознаками аналітичної будови (напр. англійської), у яких головними засобами вираження граматичних відношень є службові слова і порядок слів, зумовлює переважання іменників на означення дії над власне дієсловами.  Для унаочнення проаналізуємо один із новотворів. Іменник “бартер” запозичено українською мовою через посередництво російської з англійської, в якій слово “barter” має значення: “1)міняти, обмінювати; 2)торгуватися; 3)товарообмін, мінова торгівля” 7. Значення дії чи предмета актуалізується лише в тексті. 

     Потреба означити нову для нас реалію, а  саме “прямий безгрошовий обмін  товарами чи послугами”, привела до запозичення слова бартер у значенні іменника, тобто на українському мовному ґрунті називалася не дія, а її, умовно кажучи, опредмечений еквівалент. Тому в мовленнєвій практиці не виникло потреби в утворах типу “бартерувати”, “бартерити” (українські слова міняти, обмінювати, мінятися, вимінювати тощо повністю задовольняють потреби спілкування). Проте іншомовне слово бартер виступило як твірне для новотвора-іменника на позначення опредмеченої дії за значенням «використовувати, впроваджувати безгрошові товарообмінні операції” – бартеризація, в семантиці якого вказівкою на процесуальність є суфікс-конгломерат -изаціj- (від -із(ува)- і -аціj-). Таким чином, за формальної відсутності прямої мотивації дієслово \ іменник загальне типове відношення не порушується; стадія дієслова присутня у словотвірній послідовності, але не повністю матеріально виражена (не зафіксовано дієслова, однак на нього вказує елемент дієслівного суфікса -із-). Для творення нових дієслів від іменників найчастіше використовується дієслівний суфікс -ува- у межах продуктивних словотвірних типів. 

  Hайчисельнішою є група новотворів, які означають “дію, результат або продукт якої названий мотивуючим іменником” 10. Hаприклад, аудитувати аудит; депозитувати депозит; лобіювати лобі; сертифікувати сертифікат; спонсорувати спонсор; продюсувати продюсер тощо. При творенні дієслів за допомогою суфікса -ува- основа мотивуючого слова переважно повністю входить у нове слово (як от: аудитувати (аудит), демпінгувати (демпінг), дозиметрувати (дозиметр) або зазнає усічення: маркувати (марк/ер), сканувати (скан/ер). За таким типом утворюються нові дієслова переважно від запозичених іменників. Ці дієслова є перехідними. Hазви людей за родом діяльності, станом у суспільстві, за зовнішніми чи за внутрішніми якостями часто є мотивучими для дієслів, які означають “займатися тим або робити те, на що вказує особа, названа мотивуючим іменником”  Серед неологізмів кінця ХХ ст.зафіксовано лише кілька таких дієслів (продюсувати продюсер; спонсорувати спонсор, бомжувати бомж). Однак мотивація перших двох з наведених слів-прикладів не однозначна. Тут, на наш погляд, йдеться не про відіменникове творення дієслова, а про запозичання дієслівного кореня з іншої мови (нефлективної, у даному випадку англійської) й про відповідне оформлення його (адаптацію) на україномовному ґрунті за допомогою дієслівного суфікса -ува-. Відповідні іменники на позначення особи, ймовірно позичаються паралельно й одночасно з дієслівними коренями. Проаналізуємо відповідно до такої точки зору дієслова продюсувати й спонсорувати. 

     Дієслово produse [pro’dju:s] в англійській мові є  багатозначним і означає “1) продукувати, виробляти, створювати; 2) подавати, пред’являти; 3) написати, видати (книжку); ... 5) поставити (фільм, п’єсу) ...” 12. Зі значенням “фінансувати, організовувати, забезпечувати реалізацію мистецького проекту або будь-якого масового заходу” цей звукокомплекс увійшов у систему української лексики, відповідно оформившись за допомогою дієслівного словотворчого суфікса -ува- й формотворчого -ти: produse + -ува-(-ти) – продюсувати (кінцевий голосний [е] не вимовляється). Особа, яка виконує вищевказані дії, називається в англійській мові продюсером (produser) – суфікс -er вказує на діяча, а під впливом численних запозичень виокремився з іншомовних слів і в українській мові. Однак назва діяча не утворилася в українській мові за допомогою суфікса -ер-(-ор-), а увійшла безпосередньо з англійської. 

     Отже, навряд чи можна виводити дієслово продюсувати від іменника продюсер, хоча з усталенням слововживання  можливим буде словотвірний ряд: продюсувати – продюсер – продюсування – продюсерування – продюсерський – продюсерство, – у якому одиниці наступних рівнів створені вже відповідно до дериваційної системи української мови. Тому можна говорити про непохідність в українській мові обидвох слів: і дієслова, й іменника. Інше слово – спонсорувати – на перший погляд також відіменникового творення. Адже простежувано прозору мотивацію від іменника спонсор, основа якого очевидно повністю увійшла в дериват. Однак докладний аналіз слова у мові-джерелі спростовує попередній висновок. 

  В англійській мові слово sponcor [sponsе] функціонує і як іменник зі значенням “поручитель; заступник; організатор...”, і як дієслово зі значенням “ручатися (за когось); влаштовувати, організовувати (концерти, мітинги), підтримувати, субсидувати”  (іншого дієслова з тим же коренем словник не подає). Тому в українській мові позичене слово по-різному оформилося: як іменник чоловічого роду ІІ відміни з нульовим закінченням у називному відмінку і як дієслово – за допомогою суфікса -ува-/-ти, який приєднався до транслітерованого англійського кореня. Уже в українській мові від зазначуваного слова утворилися похідні – спонсорський, спонсорство, спонсорування. Дієслово спонсорувати в українській мові також перехідне: “Дебют видавництва “А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА” – “Українську абетку” – спонсорував фонд “Відродження”, “Виходить, що посадові особи, використовуючи народні кошти, можуть підтримувати і спонсорувати дії комуністів і соціалістів, залишаючися формально безпартійними”. 

     Аналогічно  можна проаналізувати й інші дієслова-новотвори, співвідносні із запозиченими іменниками. Якщо у процесі адаптації новопозичених  слів за допомогою суфіксів продуктивними  є і питомі, і іншомовні за походженням  афікси, то у префіксальному словотворі переважають інтернаціональні елементи. Часто використовують при словотворенні іншомовні префікси: анти- (вживається в новотворах, які називають реалію протилежну тому, на що вказує твірне слово): антигуманізм, антидемпінг, антикомуніст, антиурбанізація, антиукраїнський, антимонопольний, антиконституційний; гіпер- (виявляє надмірність вияву чого-небудь): гіперінфляція, гіпердефіцит; де- (означає скасовування, припинення того, шо названо твірним словом): дерадіація, депопуляція, деімперіалізувати, деідеологізувати, деколективізувати, декомунізувати, деміфологізувати, деполітизувати; екс- (колишній): екс-радянський, екс-комуністичний, квазі- (несправжній): квазідержавний, пост-: пострадянський, постсоціалістичний, посткомуністичний, посттоталітарний, супер-: супермодний, суперсучасний, супербагатий. У новотворах 90-х років іншомовний префікс супер- має набагато вищу частотність, ніж питомий над-. Насамперед це пов’язано з активізацією слів із елементом super-, які запозичені з романських мов (особливо англійської). 

     Уже в українській цей елемент  виділяють як префікс унаслідок  зіставлення із безпрефіксними словами: суперарбітр – арбітр, супермаркет  – маркет, суперлайнер – лайнер, супертурнір – турнір тощо. “Агресивність” запозиченого префікса (а можливо, “словесна мода”) виявляється в тому, що з його допомогою упродовж останніх років утворено чимало нових слів від іменників із власне українськими коренями: супербагатій, супердержава, суперзірка, суперціна, суперзнижка або від давніших запозичень: суперакція, суперполіцейський, суперкоманда, суперклас. Протягом останнього десятиліття увійшли в мову нові слова (переважно прикметники), утворені за допомогою дериваторів-конфіксів, у яких поєдналися іншомовний (як правило, префікс) та питомий афікси: – анти- ... -н- (-ов-, -івськ-): антидемпінговий (анти- + демпінг- + -ов/ий/ демпінг), антикорупційний (анти- + корупціj- + -н/ий/ корупція), антикультівський (анти- + культ- + -івськ/ий/ культ), антирухівський (анти- + рух- + -івськ/ий/ Рух). – пост- ...-ськ- (-ницьк-, -ов-): постчорнобильський (після Чорнобиля: пост- + чорнобил’- + -ськ/ий/ Чорнобиль), постзаколотницький (пост- + заколот- + -ницьк/ий/ заколот), поствідлиговий (пост- + відлиг- + -ов/ий/ *відлига), постімперський (пост- + імпер(іj)- + -ськ/ий/ імперія). Показником словотвірнної адаптації є зростання кількості складних слів, в яких один із компонентів – іншомовний за походженням. До найчастіше використовуваних у сучасних новотворах іншомовних основ належать: переважно препозитивні – авіа-, авто a– (від автомобіль), авто b – (з лат. «сам»), агро-, арт-, біо-, веб-, відео-, гео-, еко-, егерго-, євро-, нарко-, психо-, радіо a- (від радіо), радіо b – (від радіація), теле-, термо-, транс-, шоу-; як правило, постпозитивні – -крат, -кратія, -мен, -фобія, -фоб,  філ, -шоу. На користь того, що дані іншомовні елементи при творенні нового слова усе ж є коренями, а не афіксами (часто їх називають афіксоїдами з огляду на функціональну схожість), свідчить той факт, що ті з них, котрі активізувалися або сформувалися недавно, можуть у новотворах виступати як у пре- так і в постпозиції.