Метод статистичного дослідження структури капіталів банків

Міністерство  освіти та науки України 

Київський національний торгівельно-економічний університет 

Кафедра статистики та економетрії

КУРСОВА РОБОТА

                                            з дисципліни «Статистика»

                                                            на тему:

№41 Метод статистичного дослідження  структури капіталів банків

 

 

 

Студента 1 курсу 3 групи

денної форми навчання

 

Факультету фінансів

та банківської справи

Данилішина Євгена Володимировича

 

Науковий керівник:

Антонюк Олександр Андрійович

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Київ 2011

Зміст

 

 

 

Вступ

 

У сучасних умовах розвитку та функціонування банківських установ важливу  роль  відіграє  діяльність,  пов’язана  з  управлінням  банківськими  ризиками,  що  є невід’ємною  складовою  процесу  управління  банком.  Різноманітність  банківських  ризиків, специфіка  їх  прояву  та  реалізації  зумовлює  необхідність  впровадження  нових  підходів  під  час здійснення оцінки  і вимірювання рівня ризиків, на які наражається банк, що у кінцевому підсумку веде  до  вдосконалення  існуючих  у  банках  систем  ризик-менеджменту.  Проблема  оцінки  та вимірювання різного роду ризиків, що опосередковують діяльність банківських установ, пов’язана з використанням  різних  прийомів  та  методів  аналізу  кожного  окремого  виду  ризику,  а  також відсутністю  чіткого  методологічного  інструментарію  щодо  вимірювання  рівня  ризиків,  які  не піддаються кількісній оцінці, що створює при цьому складність у визначенні кінцевих результатів, які характеризували б ступінь ризиковості цього типу фінансової установи загалом.

Під час здійснення процесу консолідації отриманих даних вимірювання  різних видів ризику у банку та зведенні їх до кінцевого результату особлива увага зосереджується на можливості оцінити роботу  банку  з  погляду  ризиковості,  визначивши  при  цьому можливий  рівень  втрат  у  результаті прояву  тих  видів ризику,  які  визнає банк,  і  звести отриману  величину до конкретного  вартісного показника. Одним з таких підходів, що дає змогу це зробити, є методика розрахунку економічного капіталу,  яка  застосовується  у  зарубіжних  фінансових  установах  світу  та  є  рекомендованою  для застосування  оцінки  ступеня  ризиковості  банку  провідними  світовими  організаціями,  компетентними  у  сфері  здійснення  банківської  діяльності (Базельський  Комітет  з  питань  банківського нагляду; міжнародні рейтингові агентства, такі як “Fitch”, “Standard & Poor’s”, “Moody’s”; компанія “KPMG”; корпорація “Deloitte”; фінансова група “ДОЙЧЕ БАНК” та ін.).

Метою дослідження є виявлення  тенденцій статистичного аналізу  капіталів банку.

Об’єктом дослідження є структура  капіталу банку.

Завданнями дослідження є:

• систематизація теоретичних основ статистичних методів аналізу структури капіталів банків;
• дослідження методів аналізу структури капіталів банків;
• дослідження структури капіталу на прикладі банку

Предметом дослідження є статистичні  методи аналізу структури капіталів  банків.

В ході дослідження було використано загальнонаукові методи: аналізу, синтезу, індукції, дедукції, узагальнення, систематизації та інші.

 

1.Теоретичні засади статистичного дослідження структури капіталів банку

 

Основна мета аналізу  діяльності банку – забезпечити  оптимальну структуру активних і пасивних операцій задля отримання в кінцевому підсумку максимального прибутку.

Аналіз фінансових форм звітності – процес оцінки поточного  і минулого фінансового стану  банку та основних результатів його діяльності.

Інформаційними джерелами  для аналізу діяльності банку є річна та квартальна фінансова звітність.

Згідно п.3.1 «Інструкції про порядок складання та оприлюднення фінансової звітності банків України», затв. Постановою Правління НБУ  №480 від 27.12.07:

1. Загальна інформація  про діяльність банку.

2. Звіт «Баланс».

3. Звіт про фінансові  результати.

4. Звіт про власний  капітал.

5. Звіт про рух грошових  коштів.

6. Примітки до звітів.

Основні завдання статистики балансу є :

• розробка системи відносних показників і моделей аналізу балансу банку;
• визначення структурної відповідності активу та пасиву балансу;
• визначення здатності активів забезпечити обсяги доходів для покриття власних витрат банку та здійснення розрахунків за зобов`язаннями, а також забезпечення прибутковості вкладеного капіталу;
• визначення ефективності поточного управління активними та пасивними операціями банку;
• розробка системи управління активними і пасивними операціями банку з точки зору мінімізації можливих ризиків;
• визначення джерел внутрішніх резервів у структурі балансу банку.

Аналізуючи фінансову  звітність, підраховують середні показники  ключових категорій балансового  звіту за період, що покривається цими даними, та визначають [14, с. 65]:

• Стан надходжень – за прибутком на середні активи та капітал;
• Коефіцієнти приросту ключових показників (позик, депозитів та капіталу);
• Продуктивність роботи персоналу;
• Отримані та сплачені процентні ставки;
• Вартість посередництва.

За такого підходу  для вироблення ключових індикаторів (показників) діяльності поєднують  дані аналізу балансового звіту та звіту про фінансові результати, що не залежать від розміру банку. Їх порівнюють із даними інших банків та між собою.

Аналізуючи баланс банку, застосовують:

1. метод порівняння, який дає змогу визначити причини й рівень динамічних змін та відхилень за статтями на ліквідність банку та прибутковість його операцій, а також визначити резерви підвищення дохідності останніх;
2. метод групування, застосувавши який, шляхом систематизації даних балансу можна розібратись у суті аналізованих явищ і процесів;
3. метод коефіцієнтів, за допомогою якого виявляють кількісний взаємозв`язок між різними статтями, розділами чи групами статей балансу.
4. графічний метод, який дає змогу комплексно (візуально) оцінити динаміку окремих показників і структурні зміни.

Аналіз за періодичністю проведення поділяють на:

• Щоденний;
• Щотижневий;
• Місячний;
• Квартальний;
• Річний.

Залежно від спектра  питань, які вивчаються, аналіз поділяють  на:

- Повний, тобто вивчаються всі аспекти діяльності банку, його зовнішні та внутрішні зв`язки;

-  Тематичний, коли з метою поліпшення окремих напрямів діяльності банку розглядається лише вузьке коло питань.

За метою і характером розрізняють [21, с. 85]:

• Попередній аналіз, який застосовують, щоб оцінивши стан рахунків, з`ясувати, чи спроможний банк здійснювати ті чи інші операції;
• Оперативний аналіз, який проводиться у ході поточної діяльності банку з метою перевірки дотримання нормативів та інших показників. У разі необхідності вживаються термінові заходи, щоб підтримувати на належному рівні нормативи та інші показники, а також одержувати достатній прибуток;
• Остаточний (подальший) аналіз необхідний для визначення ефективності роботи банку у звітний період, виявлення резервів підвищення дохідності;
• Перспективний аналіз, що застосовується для прогнозування очікуваних результатів у майбутньому періоді, вибору нових видів операцій та визначення внутрішньобанківської політики.

Залежно від об`єкта аналіз поділяється на шість видів:

• Функціональний аналіз дає змогу з`ясувати спеціалізацію, місце установи в системі розподілу банківських послуг, форми і перспективи взаємодії з іншими контрагентами системи, а також допомагає оцінити ефективність і доцільність функцій, які виконує банк. Такий аналіз здійснюється на підставі загальної суми балансу, співвідношень розмірів депозитів і кредитів, частки міжбанківських операцій у загальному обсязі ресурсів і вкладень. Мета функціонального аналізу – виявити можливості щодо підвищення прибутку від банківських операцій та їх ліквідність. Її досягають, відмовляючись від неефективних та обираючи прогресивні шляхи виконання потрібних операцій;
• Структурний аналіз здійснюється за видами банківських операцій. Базується на відсоткових значеннях кожного рядка таблиці щодо загального підсумку. Зміни відносних показників окремих статей відображають зміни питомої ваги активів чи пасивів та прибутків або збитків від окремих операцій банку;
• Операційно-вартісний аналіз розгортає масштабну картину становища банку при визначенні його доходності, допомагає точніше оцінити вартість конкретних операцій, їх прибутковість чи збитковість. Аналіз дає змогу з`ясувати значення кожного виду операцій у формуванні прибутку банку, розробити основні напрями депозитно-позичкової політики щодо конкретних контрагентів із метою максимізації доходу;
• Рейтинговий аналіз має виняткове значення для комплексної оцінки фінансового стану комерційних банків і порівняння їх між собою. Рейтинг визначають на підставі висновків, зроблених спеціалістами різних категорій:
• Експертна оцінка ґрунтується на досвіді і кваліфікації фахівців, які, використовуючи доступну їм інформацію, аналізують якісні й кількісні параметри.
• Бухгалтерська оцінка здійснюється на основі офіційної фінансової звітності банку шляхом аналізу лише кількісних показників.
• Факторний аналіз покликаний з`ясувати вплив окремих чинників на показники фінансового стану банку, виявити його сильні і слабкі сторони, зорієнтувати як найповніше використовувати внутрішні резерви, приймати правильні управлінські рішення та розробляти ефективну стратегію розвитку. В практиці факторного аналізу застосовують методи ланцюгових підставлянь і пайової участі (долевой участи);
• Макроекономічний аналіз дає змогу визначити масштаби активно-пасивних операцій та обсяг банківського прибутку, а також рівень участі комерційного банку чи групи банків у форсуванні грошової маси, розподілі банківських послуг, регіональному розподілі кредитних ресурсів. Як правило, його проводить центральний банк.

Етапи проведення аналізу:

• Попередній;
• Аналітичний;
• Заключний (інтерпретаційний) [24, с. 34].

На попередньому етапі звітність готують до подальшої аналітичної роботи: оцінюють правильність її складання і ступінь достовірності отриманих даних, групують окремі статті активу і пасиву балансу, звіту про прибутки і збитки, складають аналітичні таблиці та відбирають певні показники. Потім на основі опрацьованої первинної інформації відбирають абсолютні й відносні показники, які характеризують ту чи іншу сторону діяльності банку, і визначають порядок їх розрахунку. Зрештою, всі показники групують в аналітичні таблиці відповідно до запланованих напрямів досліджень.

На аналітичному етапі  визначають вид та необхідну кількість  аналітичних таблиць, обирають методи аналізу, форми відображення динаміки та структури досліджуваних показників, роблять необхідні розрахунки.

На заключному етапі аналізу описують отримані результати розрахунків, роблять висновки, готують аналітичні записки, коментарі, доповіді. Слід зазначити, що результати виконаних аналітичних процедур не є єдиними і безумовними критеріями для остаточного висновку щодо фінансового стану банку. Процес аналізу залежить від кваліфікації, досвіду того, хто його проводить, а також від додаткової інформації про об`єкт дослідження.

Основними видами аналізу  балансового звіту є :

• Структурний аналіз, який дає змогу оцінювати зміни у структурі активів і пасивів протягом певного часу;
• Коефіцієнтний аналіз, за допомогою якого можна з`ясувати якісні характеристики активів і пасивів (при цьому використовують ряд коефіцієнтів).

Аналіз балансу складається  із таких розділів:

• Аналіз активних операцій;
• Аналіз пасивних операцій;
• Аналіз балансу щодо ліквідності (див. окремо тему 8).

Пасивні операції  -  операції  банку,  спрямовані  на   формування ресурсів   банку.  Обліковуються  в  пасиві  балансу.  Розрізняють пасивні операції з  формування  капіталу  та  пасивні операції  з формування залучених коштів  («Методичні рекомендації щодо організації та функціонування систем ризик-менеджменту в банках України», затв. Постановою Правління НБУ від 02.08.2004  N361).

У процесі аналізу  характеризують такі показники: