Оптимізація витрат промислового підприємства з урахуванням невизначених обмежень

3) відслідковування розподілу сукупності затрат відповідно до визначених вище центів затрат;

4) оцінка кількісних  та структурних параметрів центрів  затрат та обґрунтування відповідних  управлінських рішень.

Однак, ABC-аналіз має також  певні недоліки, зокрема:

1) суб'єктивність обґрунтування та вибору базових параметрів АВС-аналізу;

2)  трудомісткість  та затратність інформаційного  забезпечення, організації та проведення  АВС-аналізу.

ХYZ-аналіз являє собою технологію обґрунтування управлінських рішень щодо оптимізації абсолютної величини затрат підприємства шляхом виявлення та ідентифікації резервів їх зменшення, а також визначення методів мобілізації таких резервів. Організація та проведення ХYZ-аналізу ґрунтується на таких основних припущеннях:

1) величина економії затрат підприємства має корегувати із величиною зусиль на виявлення резервів економії та їх мобілізації;

2) співрозмірна економія підприємства на затратах може досягатися, перш за все, шляхом скорочення фінансування тих статей затрат, що складають суттєву частку у структурі сукупних затрат суб'єкта господарювання.

Виходячи з визначеного  вище можна обґрунтувати безпосередньо  порядок та процедуру оптимізації  абсолютної величини затрат суб'єкта господарювання на основі ХYZ-аналізу, при цьому слід відмітити, що групування затрат підприємства у межах ХYZ-аналізу реалізується як сукупність послідовних взаємопов’язаних ітерацій:

1) кількісна оцінка  абсолютної величини окремої  статті затрат та ідентифікацію  її відносної частки у сукупних  затратах суб'єкта господарювання;

2) ранжування статей  затрат відповідно до скорочення  відносної частки статті затрат  у сукупних затратах суб'єкта  господарювання (від статті з  найбільшою відносною часткою  до найменшої);

3) групування статей  затрат відповідно до їх відносної  частки у сукупних затратах. при цьому формується наступні три укрупненні групи затрат підприємства:

- Х-затрати: перші найбільші  статті затрат, частка яких складає  не менше 50% сукупних затрат  суб'єкта господарювання;

- Y-затрати: наступні статті затрат, частка яких складає не менше 25% сукупних затрат суб'єкта господарювання;

- Z-затрати: решта статей  затрат, частка яких, відповідно, складатиме  не більше 25% сукупних затрат суб'єкта  господарювання.

Зрозуміло, що найбільша  увага при виявленні резервів скорочення затрат суб'єкта господарювання або ж оптимізації їх структури зосереджується на групі X-затрат, які спроможні забезпечити максимальну віддачу, у той час як навіть суттєве скорочення статті затрат, що включена до групі Z-затрат, у масштабах підприємства забезпечить несуттєву (а, інколи, і невиправдану) економію, крім того, реалізація ХYZ-аналізу передбачає його інтеграцію із іншими фінансово-математичними методами, оскільки ХYZ-аналіз являється лише методологічною основною, що дозволяє прискорити прийняття обґрунтованих управлінських рішень, а також скоротити витрати (як фінансові витрати, так і витрати часу) на їх прийняття.

Якщо попередні форми  та методи оптимізації абсолютної величини затрат підприємства були зорієнтовані виключно на пошук та мобілізацію  резервів скорочення затрат, то вартісний аналіз передбачає дослідження процесу формування затрат суб'єкта господарювання у співвідношенні із їх доцільністю – співставлення (визначення кореляції) абсолютної величини статті затрат на виготовлення продукції із її впливом на рівень якості такої продукції, відповідно, метою аналізу є пошук резервів скорочення затрат суб'єкта господарювання, мобілізація яких не матиме негативного впливу на якість продукції (або інші цільові характеристики, визначені менеджментом підприємства у якості критеріїв оптимізації) або забезпечення напрямків покращення цільових характеристик виробничого процесу та продукції за наявного рівня затрат.

Реалізація моделі вартісного аналізу передбачає, як правило, співвідношення наступних послідовних ітерації:

1) визначення об'єкта  аналізу та формування цільової  функції (як в масштабах підприємства  в цілому, так і його окремих  структурних підрозділів, виробництв  чи технологічних процесів);

2) формування інформаційної  бази аналізу, у тому числі  оцінка наявного рівня затрат (в абсолютних та відносних величинах) та функціональних характеристик виробничого процесу та/або продукції;

3) співставлення рівня  поточних затрат із відповідним  результатом (якістю продукції) та оцінка їх обґрунтованості;

4) формування альтернативних сценаріїв розвитку та обґрунтування оптимального управлінського фінансового рішення;

5) прийняття, виконання  та контроль за виконанням  такого управлінського рішення. [3]

Максимальну вигоду підприємствам можуть принести програми зниження витрат, а не окремі дії. Кожна з таких програм може включати кілька проектів, які в різні періоди часу реалізуються підприємством з єдиною метою – знизити витрати.

Виділяють такі типи програм скорочення витрат:

• Робота над зниженням трудомісткості бізнес-процесів;
• Перегляд принципу компенсації персоналу;
• Оптимізація продуктів і каналів розподілу;
• Оптимізація використання активів і капіталу;
• Робота зі зниження цін на закупівлі;
• Зміна технологій з метою зменшення витрат.

Докладно розглянемо перші чотири типи програм із скорочення витрат. Останні два типи дуже залежать від галузі й специфіки підприємства й часто рішення у цих областях досить індивідуальні.

Зниження трудомісткості бізнес-процесів вимагає спеціальних знань, методології, значних ресурсів і часу. Наприклад, збір даних для аналізу бізнес-процесів займає близько 10-12 тижнів. Основна робота в тому, щоб порахувати, скільки коштує кожний бізнес-процес із огляду на кількість часу, який персонал витрачає на його виконання. Результатом аналізу, у свою чергу, є набір дій, які необхідно виконати для поліпшення бізнес-процесів (зменшення кількості часу, необхідного на їхнє виконання). Надалі дії за логічним принципом об’єднуються в проекти. Прикладом дій, пов'язаних зі зменшенням витрат на процеси, можуть бути централізація функцій, спрощення бізнес-процесів і документообігу, перерозподіл  функцій усередині компаній і т.д.

За оптимізацією бізнес-процесів іде перегляд системи мотивації персоналу. Інакше кажучи, у результаті зміни бізнес-процесів виробляється «оновлений» набір показників (KPI), що дозволяють вимірювати ефективність процесів. Відповідно до ключових показників ефективності перебудовується система мотивації. Розповсюджений приклад – частина «фіксованої» заробітної плати переводиться в категорію «змінної» із прив'язкою до KPI і виплачується, наприклад, у вигляді бонусу за досягнення певних показників. Це зв'язує частину фонду оплати праці з результатами роботи співробітників, і у випадку невиконання підприємством планів дозволяє знизити витрати, пов'язані із заробітною платою. Є випадки, коли компаніям вдається організувати роботу за принципом «немає результату – немає грошей».

У рамках роботи над оптимізацією продуктів і каналів розподілу визначаються продукти, товари, канали розподілу, регіони і види бізнесу, які не є рентабельними. Вся робота з управління дистрибуцією (ланцюжками поставок) розглядається в даному блоці. Часто самі по собі канали й методи розподілу продукції містять у собі значний резерв оптимізації. Для використання всього потенціалу скорочення витрат, як правило, необхідно провести функціонально-вартісний аналіз продуктів, оцінити вартість підтримки каналів розподілу і т.п. Важливо враховувати результат аналізу бізнес-процесів, тому що на підтримку певних продуктів, їхній розвиток або обслуговування може витрачатися дуже велика кількість часу персоналу.

Оптимізація активів  і використання капіталу – це четвертий напрямок програм із зниження витрат, у ході яких аналізується і підвищується ефективність використання основних фондів і капіталу. У рамках напрямку завжди розглядається можливість продажу або виділення непрофільного бізнесу, альтернативного використання активів (можливість перепрофілювання, здачі в оренду). [4]

З метою якомога оптимального зниження витрат необхідно глибоко вивчати усі статті витрат підприємства. Тому що при управлінні  підприємством головною метою є не максимальне зниження витрат на виробництво, а насамперед оптимальне, тобто таке, яке б забезпечило отримання підприємством запланованої суми прибутку. В зв’язку з цим виділяють різні шляхи оптимізації витрат.

Шляхи для оптимізації матеріальних витрат розглядають з таких аспектів: пошуку надійних контрагентів, які здатні вчасно виконувати всі умови договору постачання; можливості оптимізації асортименту товарів; збільшення обсягів товарообігу, у разі зростання обсягів товарообігу знижуються витрати на одиницю продукції.

Значні витрати відносяться  на оплату праці. Тому потрібно оптимізувати роботу персоналу підприємства шляхом підвищення продуктивності праці. Для  цього пропонується такі підходи для підвищення продуктивності праці:

1) зниження трудомісткості внаслідок автоматизації виробничих процесів;

2) вдосконалення організації виробництва і праці;

3) зміна обсягу виробництва [5, с. 225].

Стосовно інших операційних (поточних) витрат, то тут необхідно підвищити увагу адміністративного персоналу до прийняття управлінських рішень. Тобто необхідно прогнозувати наслідки управлінських рішень і таким чином уникати малоефективних і збиткових рішень.

Також, з метою скорочення витрат, потрібно постійно відстежувати такі пункти: необхідність придбання нового обладнання; наявність зайвого приміщення яке можна здати в оренду; відстеження витрат електроенергії та інших енергоносіїв так, щоб не платити за електрику та опалювання, коли в приміщеннях немає людей [6, c. 374].

Виходячи з вище викладеного  слід констатувати, що з розвитком  нових економічних методів і  підходів витрати підприємства піддаються все більшому управлінському впливу, з'являються можливості знайти більш  ефективні шляхи їх оптимізації та зниження. Отже, посилення уваги до витрат підприємства має першочергове значення, оскільки від правильної оцінки реальної собівартості залежить ефективність управління виробництвом, що в підсумку вплине на фінансовий результат діяльності підприємства.

 

 

РОЗДІЛ 2. Математична постановка задачі оптимізації витрат підприємства з урахуванням невизначених обмежень.

Будемо оптимізувати питомі витрати підприємства ( ), тобто витрати на виробництво одиниці реалізованої продукції с з урахуванням податкового навантаження :

, (2.1)

де С – витрати на виробництво продукції в грошових одиницях,

N – загальний обсяг податків і зборів, які повинно сплачувати підприємство,

V – обсяг виручки від реалізації продукції підприємства.

У першому розділі  ми визначили основні види витрат, які слід врахувати у дослідженні, а саме: матеріальні витрати C_m, витрати на оплату праці C_zp, амортизаційні відрахування C_a , інші операційні витрати C_in .

Витрати можна записати наступним чином:

 (2.2)

де  – витрати за відповідними видами на виробництво продукції в натуральних одиницях;

 – ціни на відповідні ресурси.

Кожне підприємство є об’єктом оподаткування, тому воно сплачує обов’язкові податки  по кожному із видів витрат. Модель загальних обсягів податків і  зборів (обов’язкових платежів), що повинні  сплачувати підприємства, має вигляд [7, c. 45-50]:

 (2.3),         

де  – агрегована ставка оподаткування доходу малого підприємства, яка розраховується за формулою:

 (2.4)

Агрегована ставка оподаткування  доходу підприємства згідно з формулою (2.4) має постійну складову γ, що залежить тільки від чинних ставок податків, та складову (-β·с), що залежить ще й від питомих витрат підприємства с та від їхньої структури.

Величина γ визначається тільки чинним законодавством, а саме діючими ставками податків і розраховується так:

,  (2.5)

де α_F – податок на прибуток підприємства,

 (2.6)         

α_pdv – ставка податку на додану вартість.

Величина β визначається, окрім діючих ставків податків, ще й структурою витрат на виробництво та реалізацію продукції:

, (2.7)

де s_m, s_zp, s_in – частки відповідно матеріальних витрат C_m, витрат на оплату праці C_zp та витрат C_in у загальному обсязі витрат С, тобто:

 (2.8)

α_zp – сума ставок внесків на обов’язкове соціальне страхування, обов’язкове державне пенсійне страхування, до Державного фонду сприяння зайнятості та до Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань; α_in – ставка податку, який відноситься на валові витрати виробництва згідно з чинним законодавством, до яких відносять, зокрема, плата за землю, збір за спеціальне використання природних ресурсів, комунальний податок тощо. [8]

Ця модель розроблена для оподаткування підприємств до впровадження нового Податкового кодексу України № 2755-VІ від 02.12.2010. Її можна використовувати і зараз, тому що зміни відносились лише до розміру податкових ставок.