Фізико-географічні умови Чорногірського заповідного масиву

У високогір’ї необхідно паримножити популяцію полонинського тетерева, відновити альпійського бабака. У Чорногірському заповід­ному комплексі доцільно вивчити можливості акліматизації та реакліматизації серни, тундряної куріпки, кеклика, сіноставця та муф­лона (у субальпійському поясі, де екологічні піші «вільні»). Фауна Українських Карпат повинна бути не лише відновленою, але й збагаченою перспективними видами, для яких у цих горах с необ­хідні екологічні умови.

3.3 Тварини – компоненти екосистем

У Чорногорі виступають усі рослинні пояси, з якими екологічно зв’язані різноманітні тварини-рослиноїди, або фітофаги. З тваринами-рослиноїдами зв’язані тварини-хижаки, які полюють на них. Цей простий і логічний принцип ієрархічної співзалежності між тваринами-споживачами, або консументами, та зеленими ро­слинами, яких звуть продуцентами, чітко виступає у будь-якій еко­логічній системі, в тому числі і в екосистемах Чорногорії.

У природних гірських біотопах Чорногори, як і взагалі на Зем­лі, спостерігаються складні взаємостосунки, з яких найбільш ре­ально виступають кормові, або трофічні, екосистемні зв’язки. За­лежність між запасами рослинних кормів та тваринами-спожизачами різних рівнів виражають пірамідою чисел. Наприклад, запаси біловуса у Чорногірському високогір’ї величезні, вони можуть прогодувати колосальну кількість травоїдних комах — коників. Біо­маса (сукупність організмів одного виду) коників ніколи не буде перебільшувати загальну біомасу біловусових сходів. Коників-стрибунців залюбки їдять трав’яні жаби, сірі ропухи та інші хижаки, загальна біомаса яких поступається сумарній біомасі коників-тра-воїдів. У свою чергу, па жаб, ропух полюють звичайні вужі, але їх завжди було і є менше, ніж зазначених земноводних. Отже, сумар­на біомаса трав’яних жаб і сірих ропух раніше, а в наш час тим більше, перевищує біомасу всіх чорногірських звичайних вужів. За останніми влітку охоче полюють канюки, змієїди, боривітри та деякі інші денні хижі пернаті, яких пітні стало вкрай мало. Спільна біомаса звичайних вужів постійно залишається значно вищою, ніж загальна біомаса канюків або змієїдів чи навіть сумарна спільна біомаса. Цю конкретну трофічну залежність в екосистемах Карпат­ського заповідника можна показати у вигляді прямокутників різної величини, розташованих один на одному. Сполучивши їх крайні пе­риферичні точки, вийде піраміда.

Тварини, що заселяють Чорногірський заповідний масив, пред­ставлені різними життєвими формами. Одні з них — мешканні стрімких потоків, річок,   високогірних   озер;   другі   полюбляють мішані або хвойні гірські угіддя; треті живуть виключно в субальпій­ському поясі; четверті — в грунті. Цей перелік можна продовжити. Спостерігається пристосування, або адаптація тварин до життя у різних умовах однієї екосистеми. Отже, тваринний світ за його специфічністю до пристосування жити в певних умовах зовнішнього середовища поділяють на життєві форми. Під цим розуміють еко­логічну характеристику виду або будь-якої іншої систематичної групи.

У наш час невпинно зростає вплив людини на екосистеми: тва­рини змінюють свого екологію, адаптуються до нових умов оточую­чого середовища. У карпатському регіоні відмічені певні законо­мірності в антропоадаптації та темпах антропогенної мінливості. З посиленням аптропогенного впливу види-еврібінти поширюють свій ареал і перетворюються у синантропів, а види-стенобіонти адап­туються до змінених умов середовища. Під впливом господарської уро зубка у прогресивно розвинутих видів темпи мінливості при­скорюються, а природний добір посилюється. Прикладів, які під­тверджують ці положення, багато і в межах заповідника. Чорний дрізд в останні роки гніздиться і тримається не тільки лісових угідь відповідного складу. Його можна зустріти на тваринницьких фермах, в населених пунктах. Поступово він перетворюється у си­нантропа. Полонинський тетерев катастрофічно зменшує свого чи­сельність, і не виключено його вимирання. Звичайна полівка (еврибіонт) безперервно поширює свій ареал і тепер є мешканцем чорногірської субальпіки, взимку живе по різноманітних спорудах, стає синантропом. Європейська норка (стенобіонт) скорочує свій ареал і вимирає. До степобіонтів належать альпійська бурозубка та мала водяна полівка.

Під впливом антропогенних чинників спостерігається адаптація до змінених умов середовища. Так, частково змінюється поведінка і спосіб життя копитних, бурого ведмедя, вовка, лісового кота, при­чому у двох останніх видів спостерігається зміна статевого інстинк­ту. Вони йдуть на близьку, але міжвидову гібридизацію, схрещую­чись із свійською собакою і хатнього кішкою. Виразно простежую­ться темпи антропогенної мінливості, зокрема так званий індустріальний меланізм (оперення у горобців стає темнішим), транспортно-шумова байдужість (бурі ведмеді не реагують на роз­робку лісу тощо).

3.4 Фауна наземних хребетних основних екосистем

Фауна наземних хребетних Чорногірського заповідного масиву розподіляється між двома основними екосистемами: темно-хвойних та хвойно-листяних лісів, з одного боку, і високогір’я ( криволісся та полонини ) – з другого. За літературними даними та сучасними спостереженнями, у цих екосистемах зареєстровано 116 видів наземних хребетних: земноводних – 8, плазунів – 6, птахів – 63, ссавців – 39.

Екосистема чорногірської субальпіки охоплює різноманітні тра­в'янисті та чагарникові угруповання полонин і своєрідне карпатське криволісся з сосни гірської, вільхи зеленої та ялівцю, яке чіт­ко виявлене і подекуди суцільним килимом вкриває схили Брецкула, Данцика, Туркула, Піп Івана та інших гір. Склад хребетних Чорногірського високогір'я вкрай бідний, а взимку під товстим сні­говим покривом воно здається безжиттєвим, хоч це, безперечно, не так. В субальпійській екосистемі Чорногори відмічено 93 види на­земних хребетних.

Незважаючи на те, що з фауни лісових чорногірських екоси­стем до субальпіки проникають численні види, у високогір'ї є не­велика група досить характерних хребетних, які майже не спосте­рігаються у лісових екосистемах Карпат (Ф. Й. Страутман, 1959). До ендеміків чорногірської субальпіки відносять вісім видів: аль­пійського тритона, полонинського тетерева, бородача-ягнятника, гірського шеврика, стінолаза, альпійську тинівку, альпійську буро-зубку, снігову полівку. Ці види у своєму поширенні тісно пов'язані з субальпійською екосистемою, хоч не всі вони постійні мешканці Чорногорії. Так, стінолаз і бородач-ягнятник дуже рідко залітають сюди з Трансільванських Альп.

До пануючих та звичайних видів належать: земноводні — кар­патський та альпійський тритони, жовточерева кумка; плазуни — живородяща ящірка, звичайна гадюка; птахи — гірський та лісовий щеврики, біловолий, співочий та омелюховий дрозди, біла плиска, горихвістка-чорнушка, звичайна кам'янка, луговий чекай, зозуля, крук, сільська та міська ластівки, звичайний боривітер; ссавці — кріт, звичайна бурозубка, лісова, темна, звичайна та снігова полівки, заєць-русак, лиска, дикий кабан.

У високогір'ї Карпат деякі види птахів стали рідкісними і мало-чисельними, зокрема полонинський тетерев, сапсан, беркут, осоїд. На полонинах в різні пори року зустрічаються звичайний кашок, зимняк, серпокрилець, сіра ворона, костогриз, снігур, зяблик, зви­чайна вівсянка, гірська плиска, вівчарик-ковалик, чорноголова кро­пив'янка, чорний дрізд, малинівка, волове очко та інші.

Беркут — могутній орел, оспіваний у верховинських піснях, легендах, казках, оповіданнях. Годинами може ширяти він високо над землею, виглядаючи здобич.

Оперення у беркута темно-буре, з домішкою рудого на голові, шиї, череві. Дзьоб синюватий, восковиця та пальці жовті, кігті чор­ні. Ноги оперені до пальців. На 60 см підноситься його голова над землею, а розмах крил досягає майже двох метрів. Гордий, сильний птах тримається у Чорногорі скелястих важкодоступних круч, де влаштовує своє житло. Будує гніздо на верхівці зламаного дерева чи у заглибині скелі з сухих гілок, трави, моху, яке, якщо його не турбують, використовує багато років, щороку добудовуючи. Три­мається беркут гнізда під час відкладання яєць, насиджування та вигодовування пташенят — з кінця березня до початку серпня.

Живуть орли парами, самка трохи більша за самця. У березні в гнізді з'являються одне-два білі з рудувато-сірими плямами яйця, які насиджуються самкою 40—45 діб. Пташенята спочатку нага­дують білі пухнасті клубочки з непомірно великими головами. Че­рез два з половиною місяці вони мужніють і стають дуже подібни­ми до батьків. На початку осені молоді птахи починають самостій­но полювати.

Живляться беркути чималими ссавцями і птахами, але полюють і па дрібних тварин, зокрема па ховрахів, хом'яків, ящірок, змій.

Беркути — давні друзі й помічники мисливців. Приручені змал­ку, вони здатні в час полювання вступати у двобій не лише з зай­цем, лисом, а й із спритним вовком, віддаючи свій трофей господа­рю. Давньою є історія перетворення гордого птаха у покірного по­мічника людини, але вона — свідчення того, що ми зробили ліпне півкроку до використання й приручення диких тварин, що живуть поруч. Ось чому треба бережливо ставитися до диких тварин, зо­крема до хижих птахів, яких у Чорногорському заповідному ком­плексі залишилися лічені пари.

Із ссавців — мала та альпійська бурозубки, мала кутора, вухань, північний ка­жанок, пізній кажан, горностай, кам'яна куниця, бурий ведмідь, рись, вовк, лисиця, полівка та хатня миші, сірий щур, лісовий та горішниковий вовчки, європейська козуля, благородний олень та ін­ші, які час від часу спостерігаються на полонинах та у криволіссі, заходячи сюди з верхнього лісового поясу (лісових екосистем).

Альпійська бурозубка, як і інші землерийки, дещо на­гадує мишу, але відрізняється від неї витягнутою в довгий хоботок мордою, своєрідною будовою зубів та коротким рівним оксамито­вим покривом. її забарвлення однаково темно-буре і на спині, і на череві. Довжина тіла — до 8 см, маса — 10 г.

Навіть тим, хто спеціально вивчає диких звірів, рідко коли до­водилося спостерігати безпосередньо в природі цю потайну мініа­тюрну тваринку. По  карпатських зворах,  де шумлять  гомінливі гірські потічки, доводиться чути її дзвінкий голосок, за що місцево населення назвало її пискухою.

Живуть альпійські бурозубки у зоні шпилькових лісів, серед чагарникових заростей та бурелому, на полонинах з густим траво­стоєм, у криволіссі, на зволожених місцевостях вздовж струмків,, гірських потоків тощо. Живляться різноманітними комахами, їх личинками, дощовими черв'яками, молюсками та дрібними хребет­ними тваринами. Альпійська бурозубка дуже ненажерлива (вага з'їденого нею корму лише за одну добу перевищує масу її тіла на 20 і більше відсотків).

Гнізда сплітає із сухих трав'янистих стеблинок та моху, влашто­вуючи їх на грунті або на стеблах трав'янистих рослин на висоті 10—20 см над землею, до яких легко добирається завдяки довгому хвосту. Тут двічі на рік, весною і в кінці літа, з'являється потомство — 5—8 малят, які швидко ростуть й переходять до самостійно­го життя. В альпійських бурозубок багато ворогів — дрібні хижаки, сови, змії тощо, які помітно впливають на чисельність цих звірків.

На Україні альпійська бурозубка збереглася у незначній кіль­кості лише в лісовій і і субальпійській зонах Карпат. Занесена до Червоної книги.

Роль хребетних в екосистемах Чорногірського заповідного ма­сиву неоднакова з огляду на чисельність окремих популяцій. Най­важливіше значення мають фонові види (їх небагато, максимум 10), які з року в рік досягають високої чисельності. Суттєва роль видів-субдомінантів, що періодично по сезонах року або по роках дося­гають значної щільності. Крім того, у кожній екосистемі є малочисельні види. їх багато, але жоден з них ніколи не дає високого відтворення (див. додаток 4). У лісових екосистемах Чорногірсько­го заповідного масиву наявні всі три групи.

До пануючих і звичайних належать: із земноводних — карпат­ський тритон, трав'яна жаба, жовточерева кумка, сіра ропуха; із плазунів — живородяща ящірка, звичайна гадюка; із птахів — сой­ка, чиж, снігур, ялиновий шишкар, зяблик, в'юрок, чорна та чубата синиці, чорноголова гаїчка, жовтоголовий корольок, дрізд-омелюх, біловолий та співочий дрозди, малинівка; із ссав­ців — кріт звичайний, бурозубка, пізній кажан, карпатська білка, лісова та темна полівки, жовтогорла та лісова миші, лисиця, ласка, дикий кабан.

До малочисельних і рідкісних видів належать: із земноводних — альпійський тритон, саламандра, квакша, зелена ропуха; із плазу­нів — прудка ящірка, веретінниця, звичайний вуж, мідянка; із пта­хів — глухар, синяк, слуква (вальдшнеп), чорний лелека, сільська ластівка; із ссавців — звичайний їжак, мала бурозубка, мала кутора, велика, водяна, вусата та інші нічни­ці, вухань, лісовий тхір, горностай, борсук, бурий ведмідь, вовк, рись, лісовий кіт, козуля європейська, благородний олень.

Велика кількість атмосферних опадів у Карпатах, значний про­тягом року період з плюсовою температурою повітря створили оп­тимальні екологічні умови для земноводних, тому саме тут їх ви­довий склад найрізноманітніший з усіх зоогеографічних районів СРСР. Із 33 видів земноводних, поширених на території нашої кра­їни, 17 (більше 50%) зареєстровано у західних областях УРСР.

Карпатський тритон зустрічається на висоті від 200 до 2000 м над рівнем моря. Заселяє найрізноманітніші водойми в до­линах річок Пруту, Тиси. Трапляється в неглибоких криницях, ка­навах та калюжах. Зберігає активність при температурі води плюс З—4°. Із зниженням температури частина їх гине. Зимують на суші під гнилими стовбурами, хмизом, у кротових ходах. У водоймах з'являються у кінці квітня — па початку травня.

Характерною особливістю карпатських тритонів є відсутність на спині гребеня. На верхній частині тулуба з боків має шкіряні зморшки. У самців хвіст закінчується тонкою шкіряною ниткою, в самок — загостреним виступом. Шкіра злегка горбкувата, звер­ху — буро-коричнева, знизу — оранжева, без плям.

Шишкарі. Птахи, як відомо, виводять пташенят в ту пору року, коли легше всього добувати корм, необхідний для вигодову­вання потомства. Декому може здатися неймовірним, що саме в розпалі зими, в морози і снігопади шишкарі приступають до гніздування. Чим же це пояснити?