Моделювання технологічного процесу потоково-цехової технології виробництва молока

Третій напрям передбачає скорочення трудових і матеріально-грошових витрат на виробництво одиниці продукції на основі підвищення продуктивності худоби, впровадження комплексної механізації трудомістких процесів на молочних фермах і найбільш досконалої технології утримання тварин, а також застосування повної або часткової переробки та зберігання молока на місці, удосконалення цінового механізму на молочну сировину і продукти її переробки, поліпшення форм реалізації молокопродуктів і доведення їх до споживачів та розширення виробництва молока в господарствах усіх форм власності І господарювання.

Удосконалення регіонального  розвитку виробництва молока має провадитись у напрямі повного задоволення попиту на молоко і продукти його переробки на внутрішньому і зовнішньому ринках; підвищення самозабезпечення регіонів молоком і молокопродуктами, особливо малотранспортабельними та швидкопсувними; збільшення виробництва кормів і поліпшення їх якості; зростання економічної ефективності виробництва молочної сировини і продуктів її переробки; раціонального використання основних фондів, трудових ресурсів тощо.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.2. Біологічні  особливості росту та  розвитку  великої рогатої  худоби

Для  того,  щоб  технологія  сприяла  меті  та  завданням  вирощування  тварин,  необхідно  враховувати  біологічні  закономірності  росту  й  розвитку  великої  рогатої  худоби,  формування  продуктивності  під  впливом  зовнішніх  факторів.

На  інтенсивність  росту  насамперед  впливають  рівень  годівлі,  умови  утримання  та  клімат.  При  помітному  відхиленні  від  норми  затримується  розвиток  деяких  частин  тіла  тварин.  При  цьому  найбільше  у  розвитку  затримуються  тканини  і  органи,  що  в даний період  характеризуються  найбільш  високою природною інтенсивністю росту.  Навпаки,  тканини та  органи,  які ростуть і функціонують  менш  інтенсивно,  при несприятливих умовах  затримуються  у розвитку  менше.

Залежно від того, коли тварини затрималися в рості. Розрізняють дві форми недорозвинення:

Ембріоналізм який виникає внаслідок  затримки росту тварин під час  внутрішньоутробного розвитку, та інфантилізм. Що є наслідком затримки росту  тварин після народження. Тобто під час позаутробного розвитку.

Інфантилізм у великої рогатої  худоби спостерігають при бідному  загальному живленні тільних корів, хронічній нестачі протеїну та біологічній  неповноцінності протеїнового живлення, дефіциті мінерального й вітамінного  живлення тільних корів. При виношуванні двійнят тощо, а також при значному недорозвиненні або ожирінні корів. Найчастіше він виникає із-за недостатньої годівлі або захворювань молодняку у перший рік життя

    Ембріоналізм характеризується  насамперед затримкою розвитку периферичного скелета. Тому в ембріоналів короткі кінцівки, порівняно товсті суглоби та тонкі диафізи трубчастих кісток. Вони низькорослі з непропорційно тонкою шиєю, важкою головою. За будовою тіла ембріони зберігають ознаки плода кінця третьої та початку четвертої чверті ембріонального розвитку великої рогатої худоби. Функції розмноження у них непорушені.

Інфантильні тварини у зрілому  віці зберігають ознаки дитячого організму. Вони мають високі кінцівки і зад, вузьке тіло й грудну клітку, короткий тулуб. Інфантилізм при повному його проявленні пов”язаний з недостатнім розвитком статевих органів, порушенням функції розмноження та неплідністю тварин. Але у великої рогатої худоби він, як правило, не пов”язаний із затримкою розвитку органів розмноження, статева діяльність у них проявляється у них нормально. Зазначене явище – поєднання постембріонального недорозвинення з нормальними статевими функціями називають неотенією. У великої рогатої худоби вона може проявлятися в поєднанні з частковою затримкою росту плодів в утробі недорозвинених матерів.

   У практиці скотарства  спостерігають також явища диспропорції  в розвитку на основі загального  перегодовування в поєднанні  з недостатнім раціоном, а часто  і з недостатньою біологічною  неповноцінністю годівлі. При  цих умовах найбільш стимулюється ріст тканин та органів із високою природною інтенсивністю росту та розвитку жирових тканин. Посилюється відкладення резервного жиру, настає часткове жирове переродження деяких тканин.

   Ріст тканин та органів  з невисокою природною енергією росту при цьому не стимулюється   а іноді й пригнічується.

   Як недорозвинення на  основі значної затримки росту,  так і диспропорції в розвитку  на основі перегодовування призводить  до зниження молочної продуктивності  корів. Затримка росту телиць 12-18 місячного віку особливо негативно впливає на їх молочну продуктивність. При ембріональній перерослості та перегодовуванні в перші 6-9 місяців життя спостерігається диспропорція в рості різних тканин і органів. Після чого перегодовування супроводжується надмірним ожирінням телиць [  ].

   Вітчизняною і зарубіжною  наукою та практикою проведені  численні пошуки оптимального  приросту живої маси ремонтного  молодняку. Встановлено, що залежно  від конкретних умов показники  середньодобових приростів телиць за основними віковими періодами вирощування можуть в певних межах         коливатися [   ].

   Встановлено, що тимчасові  затримка в рості можуть бути  компенсовані в наступний період  при поліпшенні годівлі. Така  компенсація відбувається за  рахунок здатності організму відновлювати частини тіла та органів. А саме тварини, що відставали в рості, яке було спричинено несприятливими факторами можуть рости інтенсивніше у пізнішому віці ніж тварини, яких вирощували за нормальних умов.  Проте ступінь компенсації залежить від того якою мірою організм тварин зазнав несприятливого впливу.

Наприклад затримка в рості при  недогодовуванні та перерослість при  перегодовуванні. Які  спостерігались безперервно до півторарічного віку і старше надалі практично не компенсується  навіть при оптимальних умовах годівлі.

 Залежно від умов та мети  застосовують різні системи вирощування  за інтенсивністю росту рівнем  приросту живої маси в різні  періоди. У племінних господарствах  практикують інтенсивне вирощування  молодняку, розраховане на поступове зниження приростів його живої маси з віком. При цьому використовують біологічні особливості молодого організму інтенсивно відкладати в тілі активні білкові речовини.

У товарних господарствах часто  телиць вирощують при помірному  рівні годівлі в перші 6-8 місяців життя і підвищеному – в період статевого дозрівання та інтенсивного розвитку молочної залози.

У багатьох зарубіжних країнах (США, Англія, Канада) широко використовують систему  вирощування розраховану на помірні  прирости в перші три місяці та більш високі прирости у більш зрілому віці. Ця система забезпечує економію дорогих молочних кормів у перші місяці і забезпеченні інтенсивної годівлі при використанні рослинних кормів.

В деяких господарствах практикують  регулювання інтенсивності росту  молодняку за сезоном. Вищі прирости одержують літом на дешевих кормах пасовищ і відповідно дещо менші в зимовий період. Отже в кожному господарстві на основі біологічних особливостей тварин, бажаного типу худоби, а також рентабельності способів ведення скотарства складають план розвитку і годівлі молодняку ВРХ.

Відповідно до особливостей росту  і розвитку молодняку в різні  періоди постембріонального розвитку визначають його потребу в енергії  та основних елементах живлення [  ].

Інтесивний рівень вирощування (650-700гр.) за весь період дає змогу зменшити вік корів при першому отеленні. Підвищити живу масу первісток і одержати від них вищі надої, ніж від корів вирощених за зниженого рівня приросту. Проте межі інтенсивності вирощування телиць слід знати. Адже перебільшення їх призводить до зниження молочності; Рекомендовані норми середньодобових приростів за період вирощування до 18 місячного віку для одержаних корів чорно-рябої породи живою масою 500кг становить 650г, а 600кг, відповідно 700г.

М.А. Єфімов [    ] вважає, що низький і дуже високий рівні годівлі при вирощуванні молочних корів недоцільні; оскільки це  негативно впливає на подальшу молочну та відтворну продуктивність.

Системи вирощування молодняку  великої рогатої худоби поділяють  на:  екстенсивну, коли середньодобові прирости за весь період вирощування становить 460г, інтенсивну 700г і більше, або напівінтенсивну коли середньодобові прирости живої маси перебувають в інтервалі від 400 до 700г. Для вирощування молодняку молочно-м’ясних порід достатньо щоб середньодобові прирости живої маси не перевищували 750 – 800г.

На думку А.П. Солдатова та ін. [  ] останніми роками в породному складі, технології годівлі, та утримання молочної худоби відбувалися істотні зміни, а отже змінилися й вимоги до їх росту й розвитку. Сучасні молочні породи мають істотні відмінності порівняно з попередніми щодо інтенсивності обміну речовин, особливостей підтримання енергетичного балансу, динаміки нагромадження запасів протягом фізіологічного циклу.

Багаторічні експерементальні дослідження більшість вчених та досвід передової практики свідчать, що оптимальними приростами телиць живої масою 500 – 550кг є: у перші 6 місяців 650 – 700кг, з 7 до 12 місяців 550 – 600кг, у наступні періоди (до отелення) – 450 – 500г, а маємо 600 – 650кг-у перше півріччя становить 750 – 800г у подальшому 450 – 500г, 650кг – у перше півріччя становлять 750 – 800г у подальшому 450 –500г.

Рівень росту визначає необхідну  для вирощування телиць кількість  часу, а тому є фактором який встановлює він першого отелення. Період вирощування корів (24-29 місяців) – зазвичай є найсприятливішим як з економічного так і селекційного погляду: прискорюється повернення капіталовкладень і знижуються виробничі витрати (годівля, робоча сила); знижується кількість телиць. Потрібних для підтримання розміру стада, прискорюється нагромадження генетичної цінності стада. За умов подальшого зниження віку першого отелення зростає ризик важких отелень та збільшуються витрати високоякісних концентрованих і об”ємних кормів.

На думку М.В.Зубця та Й.С. Сірацького [  ] у тих господарських де виробництво високоякісних кормів є дорогими досягнення високого рівня росту і затримує час першого отелення. Проте така стратегія вирощування сьогодні може бути економічно виправдано.

Відомо, що рівень інтенсивного росту телиць змінюється впродовж періодів в їх вирощуванню. Статева зрілість телиць молочних порід настає за умов досягнення ними живої маси 40 – 50% від показників для повновікових порід. Вік настання статевої зрілості телиць коливається в межах від 9-12 до 20 міс. Залежно від рівня їх росту й розвитку. Встановлено що недогодівля та низький рівень росту до статевої зрілості збільшує ризик затримки першого отелення і недостатній розвиток організму телиці при отеленні. Високий рівень росту до статевої зрілості може обмежити формування секреторних тканин у вимені корови і тим самим назавжди знищити її молочну продуктивність. Низький рівень росту в період після статевої зрілості і протягом періоду кількості є також небажаним. Рівень запліднювальності може бути знижений якщо телиці до цього періоду не досягли відповідної маси. Доки телиця не запліднена низький рівень росту в період після статево зрілості не має негативних наслідків  окрім затримки часу отелення.

У телиць які в період вирощування  не мали різких коливань середньодобових приростів, відмічено порівняно високу запліднюваність ніж у ровесниць із значним коливанням приростів живої маси по періодах росту. Нетелі з оптимальним рівнем росту по місяцях тільності під час отелення мають більшу живу масу та менший ризик ускладнень, а також вищу молочну продуктивність за першу лактацію.

Новонароджені телята практично беззахисні проти бактеріальної флори навколишнього  середовища. Лише після двотижневого віку в їх організмі розвиваються власні захисні функції. Молозиво є тим стартерним кормом, завдяки якому в крові новонародженого з”являються антитіла, комплекс вітамінів та необхідні мінеральні речовини. Дослідженнями встановлено що концентрація антитіл в молозиві через добу після отелення зменшується в два рази. Найбільшу біологічну цінність має молозиво першого удою. Організм теляти біологічно пристосований до пасивної імунізації за рахунок організму матері через молозиво. Цим пояснюється високий рівень абсорбції антитіл у кишечнику телят у перші 6 годин життя і різке зниження його через 18 –24 години. Тобто глобуліни та зв”язані з ними антитіла молозива у першу добу життя теляти всмоктуються з травного каналу у кров без змін. Це зумовлює технологію випоювання молозива новонародженим телятам – вони повинні одержувати його якнайшвидше, після того як тільки зможуть звестися на ноги. Оптимальним перше випоювання повинно бути через 30-50 хвилин після народження.

Теляті рекомендується давати 4 – 6  % їх живої маси. Враховуючи що місткість  шлунка теляти близько 1,3 літра, доцільніше випоювати новонародженим за одну даванку 4% їх живої маси, доводячи кратність годівлі до 4-5 разів. Поступово на другу, третю добу збільшують разову даванку до 2 літрів і більше [   ].

Нині у нас та за кордоном широко застосовується метод вирощування заснований на здатності організму телят мобілізувати захисні сили у відповідь на екстремальні умови середовища. Мова йде про так званий “холодний” метод вирощування телят який вперше був використаний в радгоспі “Караваєво” при створені високопродуктивного молочного стада під керівництвом зоотехніка С.І.Штеймана [  ]. Але тоді телят утримували не на свіжому повітрі, а у холодних приміщеннях. Крім того вони одержували подвійні норми незбираного                (500 – 600кг) і збираного молока. Отже підвищення резистентності ремонтних телиць, а потім і їх продуктивності оплачувалися значними енергетичними витратами.

Суть теперішньої технології полягає  втому що телят через 8 – 10 годин  чи 2-3 доби після народження переводять у спеціально обладнану клітку будиночок на відкритому повітрі, де утримують протягом 1,5 – 3 місяці.