Основні напрямки підвищення ефективності виробництва приросту свинини

Повноцінність годівлі свиней визначається вмістом, доступністю та співвідношенням  у раціонах поживних (вуглеводи, білки, жири, мінеральні речовини) і біологічно активних (вітаміни, мікроелементи, стимулятори  росту) речовин. Для збільшення обсягів виробництва свинини та скорочення виробничого циклу необхідно створити міцну кормову базу, яка б забезпечувала фізіологічні потреби свиней відповідно до обґрунтованого рівня продуктивності. Основним напрямом розвитку кормовиробництва слід вважати підвищення урожайності, поживності сільськогосподарських культур та зниження їх вартості. Це сприяє скороченню витрат кормів на одиницю продукції, зменшенню грошових витрат на придбання кормових добавок і підвищенню ефективності виробництва в цілому.

Продуктивність тварин, витрати кормів на виробництво свинини та економія енергоносіїв на 25-30% залежать від обраної технології підготовки кормів. Будь-який спосіб підготовки корму потребує додаткових витрат, які скуповуються лише за умов підвищення продуктивності свиней та скорочення їх витрат.

Корми є складними комплексами  різних елементів харчування, здатними певною мірою задовольняти потреби  організму, які залежать від фізіологічного стану, живої ваги та віку, рівня  і напряму продуктивності тварин.

Для організації повноцінної годівлі необхідно знати потребу тварин в основних незамінних поживних речовинах, їх вміст у кормах, здатність задовольняти фізіологічні потреби та високий рівень продуктивності свиней.

У практичній роботі розрахунки річної потреби свиней у кормах здійснюються на підставі розробки планового руху поголів'я, визначення чисельності свиней різних статево-вікових груп, виходу поросят на свиноматку, рівня середньодобових приростів при вирощуванні та відгодівлі, планового обсягу виробництва свинини.

На ефективність галузі свинарства негативно впливає формування кормової бази на підставі залишкового принципу: неузгодженості обсягів виробництва  свинини з обсягами реалізації зерна, недостатньої площі посівів та низької  урожайності, відсутності коштів на придбання кормів та різноманітних добавок (комбікормів, преміксів, білково-вітамінних добавок, мінеральних підкормок тощо), незбалансованості кормів за основними поживними речовинами.

Інтенсивний шлях розвитку свинарства забезпечується в основному  високим рівнем продуктивності тварин і низькими витратами кормів на виробництво свинини, а екстенсивний – збільшенням чисельності поголів'я, неефективним використання свиноматок та низьким рівнем середньодобових приростів, що призводить до значних перевитрат кормів (у 1,5-2 рази) і підвищення собівартості свинини.

Оптимальний тип годівлі та структура  раціонів свиней залежать від зонально-кліматичних  особливостей та вартості виробництва  кормів. Дані таблиці 3.1 свідчать, що концентратний  тип годівлі сприяє підвищенню рівня середньодобових приростів майже на 16% і скороченню витрат кормів на 11,6-13,2 % порівняно з концентратно-коренеплодним типом.

Таблиця 3.1

Вплив типів годівлі  (за питомою  вагою кормів у раціонах) на ефективність виробництва свинини

Високий рівень продуктивності свиней та низька вартість кормів при концентратному типі годівлі є головними чинниками  зниження собівартості 1 ц свинини. Таким чином, для збільшення обсягів  виробництва свинини та скорочення виробничого циклу галузі доцільно реалізовувати свиней при досягненні ними живої ваги 110-120 кг.

Вітчизняні підприємства хімічної промисловості мають обмежені можливості виробництва вітамінів й амінокислот, і особливо кормової групи. Київський та Уманський вітамінні заводи практично не використовують свої потужності з виробництва вітамінів, значна частина устаткування застаріла, асортимент продукції не цілком відповідає запитам агропромислового комплексу, а група вітамінів В-4 (хлорид холіну) взагалі не виробляється в Україні.

В зв'язку з цим потреба вітчизняного комбікормового ринку у вітамінах  здійснюється практично повністю за рахунок імпорту. У комплексі найважливіших факторів, що забезпечують успішний розвиток галузі, надзвичайно важливу роль відіграє удосконалення матеріального стимулювання праці робітників.

На мою думку, слід скоротити  імпорт тваринницької продукції  шляхом збільшення митних зборів, підвищення санітарних, ветеринарних та екологічних  вимог до якості. Проблему задоволення потреби в цих продуктах слід вирішувати за рахунок самозабезпечення, удосконалення внутрішнього виробництва та споживання, поліпшення якості продукції та її товарного вигляду.

Вивезення продукції тваринництва за межі України можливе лише після задоволення потреби внутрішнього ринку, продукція, щ о вивозиться, повинна відповідати міжнародним стандартам і вимогам ефективного господарювання. Якщо господарства охоплять всі наведені напрями, то можливо, вони подолають кризу в галузі свинарства.

Ситуація в галузі свинарства дуже складна, але не безнадійна. Шляхи  виходу із стану, що склався, є і їх треба енергійно впроваджувати  в життя. До першочергових заходів, які б дали змогу зробити перші  кроки до стабілізації галузі свинарства, можна віднести:

• відшкодування витрат підприємствам сільського господарства на будівництво та утримання об’єктів соцкультпобуту;
• зміцнення матеріально-технічної бази має здійснюватись шляхом введення в дію цінових, податкових, кредитних та інших регуляторів економіки на пільгових умовах;
• заборона стягнення боргів із сільськогосподарських товаровиробників ресурсами, необхідними для відновлення виробництва;
• збереження впровадженої системи дотацій тваринницькому комплексу;
• підвищення ролі і значення науково-технічного забезпечення розвитку галузі, вимагає гарантованого державного фінансування. Воно має ґрунтуватися на чотирьох пріоритетних напрямках – селекція і розведення, стандартизація і сертифікація продукції свинарства, удосконалення технології, економіка й організація галузі в ринкових умовах.
• зменшення собівартості продукції на основі дотримання технологічних параметрів (одержання 1,5-2 опоросів - 16-18 поросят) за рік на основну свиноматку, середньодобових приростів живої маси тварин на вирощуванні і відгодівлі не менше 400-450г, забезпечення повноцінними кормами з розрахунку ПО-120 ц корм. од. на одну свиноматку із шлейфом);
• використання виробничих потужностей галузі, особливо промислових комплексів з прогресивними технологіями;
• інтеграція виробництва свинини з її переробкою, впровадження поглибленої переробки сировини та розширення асортименту готової продукції; розробка і впровадження інвестиційних проектів із застосуванням прогресивних технологій виробництва, переробки та реалізації готової продукції в конкретних підприємствах та нових формах господарювання (агрофірми, асоціації, корпорації тощо);
• встановлення стабільних технологічних і економічних зв'язків між сільськогосподарськими й переробними підприємствами та узгодження інтересів усіх учасників технологічного циклу виробництва м'ясної продукції;
• створення кооперативів, асоціацій виробників свинини з переробниками і торгівлею, встановлення справедливої частини <span class="dash041e_0431_044b_0447_043d_044b_0439__Char"