Особливости розмищення миського та сильського населення Украини

     Планування сільських поселень  в Україні групове,одновуличне,ланцюгове,  регулярне, у вигляді присілків  і хуторів. Села тісно пов’язані між собою різними виробничими, адміністративними, управлінськими, культурно-побутовими зв'язками, що зумовлює різні системи розселення.В Україні існує єдина система розселення, в основу якої покладено адміністративно-, виробниче- та культурно-побутові важелі з центру держави —Києва.  Виділяють такі  регіональні  міжобласні  системи розселення: Центральну, Західну, Північно-Східну і Південну,а іноді ще і  Подільську.

   Однак на території України є 24 обласні системи розселення.Це сукупність міських і сільських поселень, об'єднаних навколо обласних центрів і ними керованих.

       “Розукрупнення” сільських населених пунктів — процес об’єктивний.Людність абсолютної більшості сіл зменшилась насамперед у результаті відпливу сільського населення в міста. Результати досліджень показують,що в багатьох областях України, перш за все західної її частини,малі села практично не ліквідовуються: населення багатьох з них зростає швидкими темпами. Отже, твердження про інтенсивний відплив у міста сільських жителів, які проживають в невеликих селах, не підтверджуються.У ряді  випадків міграція населення з великих сіл більш інтенсивна, ніж з малих.

   Зміни в сільському розселенні, як бачимо з наведених показників,відбуваються відносно невисокими темпами. В той  же час загальна тенденція цих  змін досить чітко відображає об'єктивні  процеси,що мають  місце останнім часом у сільському розселенні.

   При вивченні регіональних особливостей сільського розселення в умовах інтенсивного відпливу сільських жителів у міста  важливе значення має й визначення стійкості (життєздатності) різних розмірних  категорій сільських поселень. При цьому враховувалися як показники масовості  таких сіл, так і показники відносно стабільної чисельності їх населення, оскільки беруть до уваги найбільш типові залежності. Наприклад,певна розмірна категорія сільських населених пунктів як за кількістю так і за  чисельністю населення може видатися, порівняно з іншим,найбільш стабільною.  Тим часом  питома  вага цієї розмірної категорії (за  чисельністю сіл) становить тільки 1% від загальної кількості населених пунктів області, в цих поселеннях проживає лише 1 % сільських жителів.

   Поняття “стійкість”, “перспективність”  зовсім не îçначає,що з найбільш масових і відносно стабільних за кількістю населення сіл жителі не вибувають в інші поселення, переважно в міські. За сучасних умов такий процес цілком закономірний для сільських населених пунктів усіх розмірів, в тому числі і для тих, які відносяться до категорії найбільш стійких. Однак відплив з них населення відбувається менш інтенсивно, причому чисельна рівновага частково забезпечується за рахунок мігрантів, які прибувають з інших населених пунктів. Отже, такі відносно стабільні за чисельністю жителів села є досить важливими  “орієнтирами” при визначенні найбільш прийнятних їх розмірів.

 
 
3.Особливості  сучасного розміщення  міського і сільського  населення України та їх територіальні відмінності.

   Чисельність населення України на початок 1995 р. становила 51,7 млн. осіб(табл.2),а на початок 1997 - 50,9 млн.чол. За кількістю населення Україна належить до великих держав Європи: вона посідає шосте місце після Росії, Німеччини, Âåликобританії, Італії та Франції.

     Україна має високу щільність населення. На початок 1997 року вона становила 84 особи на 1 км². Найменша щільність населення у північній (поліській) частині України та на півдні (трохи більше 60 осіб на 1 км² ),найвища у східному регіоні — Донецькій, Дніпропетровській,Луганській  та Харківській областях (понад 131 особи на 1 км² ).

Згідно  з адміністративно-територіальним поділом Україна складається  (1991 р.) з 25

Таблиця 2 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Кількість населення України

(Статистичний щорічник України за 1994 рік) 

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

областей, 481 району, 436 міст (з них 149 міст республіканського й обласного підпорядкування), 120 районів у містах,925 селищ міського типу і 9211  сільських Рад. Два міста республіканського підпорядкування — Київ і Севастополь — мають статус областей.За останні роки кількість названих адміністративно-територіальних одиниць суттєво не змінювалася. Виняток становлять сільські Ради (за 1940-1987 роки число їх скоротилося  вдвічі, а за 1989—1991 роки — на  406),міста і селища міського типу, райони в містах (за названий період їх кількість також скоротилася майже наполовину).

     Найбільше міст зосереджено в Західній економічній зоні - 210 (47% усіх міст України), проте в них проживає тільки 36,1% міського населення країни. Навпаки, у Східній економічній зоні — 183 міста(41% міст), проте в них проживає майже половина всіх городян(49,3%).У Південній економічній зоні України зосереджено понад 11% міст і 14% міського  населення держави.

     Найгустіша  мережа міст характерна для Донецької(51 місто), Луганської (37), Київської (25), Одеської та Харківської (відповідно 18 і 17) областей. Найменше їх у Миколаївській та Херсонській(по 9 у  кожній), Рівненській, Закарпатській та Волинській (відповідно 10,10,11).

   У повоєнні роки відбулося певне зміщення питомої  ваги різних розмірних категорій  міських поселень за критерієм частки їх населення : за  1959 — 1989 роки питома вага жителів малих міських поселень скоротилася на 4,1%, середніх—залишилася без помітних змін,великих - зросла на 3%, більших — на 0,3%  і найбільших — на 0, 8%.Таким чином, в Україні найвищими темпами зростало число жителів великих міських поселень. Ця особливість є типовою для більшості країн Західної і Центральної Європи.

       Україна характеризується високою  густотою міських поселень.На 10 тис.  км² у республіці припадає близько 23 міські поселення, в тому числі 7 міст і 16 селищ міського типу. У різних регіонах республіки густота міських населених пунктів суттєво змінюється: різниця в максимальній і мінімальній їх чисельності досягає 6-кратної величини (Донецька обл.- 70, Миколаївська обл.—11). Найвища густота міських поселень в Донбасі (в Донецькій обл. вона становить, як уже зазначалося, 70,Луганській-53). Вищою ніж середня по Україні є густота міських населених пунктів у західних її областях (у Львівській —35, Закарпатській -29, Івано-Франківській—28). Причому переважаючими тут є невеликі поселення.Якщо середня людність міського населеного пункту становить по республіці близько 25 тис. чол., то в названих вище областях - 12-13 тис. чол. Порівняно невеликі міські населені пункти сформувалися  також на півночі України, де середня їх людність у Волинській,Рівненській,Житомирській, Чернігівській областях коливається в межах  15-20 тис.чол.

   У повоєнні роки відбулися певні зміни  в географії міського населення.

Найсуттєвішими  з них є прискорене зростання  чисельності міських жителів  західної і південної частини України. В результаті частка міських жителів східних і південно-східних областей в усьому міському  населенні сильно (майже на 10%) скоротилася. Продовжувався неухильний  процес повсюдної концентрації населення в обласних центрах (табл.3)

   Аналіз  матеріалів перепису населення 1989 р. свідчить,що найвищу частку серед міських жителів України займають євреї (99,1% від усіх євреїв республіки). Різко  
 

   Таблиця 3 

   Питома  вага жителів обласних центрів України  в загальній чисельності міського населення,%

   (Ф.Д.Заставний,”Географія України”,с.186) 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

переважають міські жителі серед найбільшої національної меншини — росіян (87,6%), окремих малочисельних у республіці національностей — осетин, асірійців, киргизів,арабів та інших.(близько 100%). Частка міських жителів молдаван і кримсьих татар (по 33, 3%), гагаузів (27, 5%), угорців (38, 6%), українців (60,3%) та ін. відносно невисока .

   З 1992 р. депопуляційні процеси поширились також на міське населення. Щорічне зменшення населення через перевищення кількості померлих над кількістю народжених, яке 1991 року становило 39,2 тис.осіб, у 1992 - 100, 3 тис., у 1993 році досягло 184, 2 тис. осіб.У 1994 році збереглася тенденція зменшення загальної чисельності населення України.Чисельність населення за природним убуванням упродовж розглядуваного періоду  зменшилася на 243,1 тис., а сільського —на 120,8 тис.осіб.Найбільше зменшення загальної чисельності населення припадало на високоурбанізовані регіони України — Донецьку (64,6 тис.осіб), Харківську (34, 9 тис. осіб), Луганську (40,0 тис. осіб) та Дніпропетровську (34,9 тис. осіб) області. Чисельність жителів у зазначених областях  зменшувалася  через зменшення в них як міського населення,так і сільського. У цих областях загальна  чисельність міського  населення  зменшилася більш як на 174 тис. осіб.

   Найбільш  щільна мережа міських поселень склалася в Донбасі : у Донецькій та Луганській областях  зосереджено відповідно 50 і 37 міст, а також 134 і 109 селищ міського типу. Це становить близько четвертої частини всіх міських поселень республіки.

   У Донбасі ці поселення характеризуються порівняно високою густотою заселення,   західній частині України також  зосереджена густа мережа міських поселень — міст і селищ міського типу (містечок),але густота заселення більшості з них незначна (4—10 тис. чол.).

   Найбільшим  населеним пунктом республіки є  її столиця м.Київ з населенням 2635 тис. чол. (1991 р.) в Україні розташовано п’ять міст мільйонерів: Харків (1623) тис. чол.), Дніпропетровськ(1189тис.), Донецьк (1121 тис.), Одеса (1101 тис. чол.). До мільйонного рубежу  наближаються  Запоріжжя (897 тис.) і Львів (802 тис. чол.).Населення Кривого Рогу (724 тис.), Маріуполя (522 тис.), Миколаєве(512 тис.) і Луганська (504 тис.) перевищило 0,5 млн чол.; Макіївки(424 тис.) - 0,4 млн чол.Понад 0, 3 млн чол. живе у Вінниці (381 тис.), Севастополі (366 тис.), Херсоні (362 тис.), Сімферополі (353 тис.), Горлівці(337 тис.), Полтаві (320 тис.), Чернігові (306 тис.), Черкасах (302 тис.),Сумах (301 тис.). В Україні розташована велика кількість малих (до 50 тис.чол.) і середніх (50—100 тис.) міських поселень (у 1989 р.— відповідно-1241 і 51), частина яких має необхідні територіальні ресурси для свого розвитку.Такі міста є в усіх областях; найбільше їх ñêîíöåíòðîâàно у західній частині республіки,  включаючи Хмельницьку, Вінницьку,а також  Черкаську області. В Україні є близько 40 міст з населенням  від 100 до 500 тис.чоловік .

   Важливою  є вчасна оцінка тих змін, які  відбуваються у розвитку міських  поселень. За останні роки спостерігається значне скорочення темпів приросту міського населення : за 1979—1989 роки вони стали втроє нижчі, ніж за 1959—1970 роки.У цілому такі зміни оцінюються позитивно, оскільки прискорене зростання чисельності  міських жителів, яке відбувалося переважно за рахунок сільського населення, ускладнює проблему  розвитку сільського господарства й соціальної перебудови села.

     Чисельність міського населення України на початок 1997 року становила 34, 5 млн. осіб (67,8% загальної чисельності населення  держави). Територіальна концентрація міських жителів  має істотні відмінності. Аналіз даних щодо динаміки чисельності міських жителів  свідчить, що до 1993 року спостерігався щорічний приріст міських жителів. У 1993 році приріст змінився на скорочення міського населення, яке становило 70,3 тис.осіб, у 1994 понад 281 тис., у 1995 - 286,3  тис.,а в 1996 році — 138, 7 тис. осіб. Міське населення проживає в містах,яких на 1 січня 1996 р. в Україні налічувалося 446, і в селищах міського типу,яких на той час було 907, а на 1 січня 1997 року — відповідно 447 та 904.

    На  карті 3 частка українців по областях від загальної їх чисельності в країні зображується колом відповідного діаметру. Два сектори цього кола демонструють частку українців, що проживають у міській та сільській місцевості кожної з областей, більшість українців в Україні -  це міські жителі (58,9%  від загальної їх чисельності). Цей показник дещо нижчий від частки всього міського населення країни в цілому (67, 9%),і набагато менший  від аналогічних показників  інших національностей,що проживають в Україні. Так, зокрема, частка міського населення серед росіян складає 87, б%, серед євреїв близько 97%. Міжобласні відміни цього показника для українців зумовлюються диференціяцією рівня урбанізованості областей. Найвищою частка українців, що проживають у  містах, є в Донецькій (85, 5%), Луганській (81,9%), Дніпропетровській(79,4%) областях; найнижчою - в Закарпатській (38, 4%), Івано-Франківській (39, 0%), Тернопільській (39, 1%) областях .