Особливости розмищення миського та сильського населення Украини

Дослідження рівнів життя міського і сільського населення свідчать,що рівні сукупних доходів сімей робітника і службовця (міські поселення),а також сім’ї колгоспника (сільські поселення),скореговані з урахуванням витрат часу на роботу в суспільному господарстві,а також з урахуванням зіставлення доходів,що використовуються вказаними групами населення на будівництво і обслуговування  житла,допоміжних будівель і споруд,на оплату комунальних послуг з фондів суспільного споживання,реально складають відповідно 100 і 66,8%.Словом,різниця між доходами міського і сільського населення досить значна і складає 23,2% на користь міського.Причому,вказана різниця створювалалася в умовах,коли рівні грошових  доходів міських і сільських жителів України були майже îäнакові.Отже,дана різниця формувалася за рахунок того, що в містах оплата житла становила лише незначну частину усіх витрат на його спорудження і  обслуговування, тоді як у селах практично усе це оплачували самі жителі.Крім того, міське населення користувалося значно більшими коштами на інші види соціальних витрат з розрахунку на одного жителя.Особливо велика різниця в рівнях доходів і можливостях соціального розвитку за рахунок держави була серед жителів великих міст і сіл, що пояснюється більшими розмірами коштів, які направляла держава в розрахунку на  одного жителя великого міста, а отже, більшими соціальними витратами і вищою якістю обслуговування.

     На  терені країни в системі сільського населення і розселення поширене таке негативне явище, як депопуляція, особливо в Чернігівській,Вінницькій,Сумській,   Полтавській,   Житомирській,   Черкаській, Кіровоградській, Дніпропетровській областях. Інакше кажучи,це зони,де  смертність перевищує народжуваність, спостерігається природний регрес населення. Справді, починаючи з 1979 р., у сільській місцевості України кількість померлих перевищує кількість народжених. За 1979-1995 рр. чисельність сільського населення зменшилася на 2, 8 млн чол.,або на 14,5%.Все це свідчить про несприятливу демографічну ситуацію.

     Барометром  депопуляції, регресу на селі стала  вся система сільського розселення. Приблизно половина малих сіл країни знелюднена.Деякі "теоретики" вважали це прогресивним явищем, оскільки так нібито ліквідували так звані неперспективні села, а все сільське населення концентрувалося  у  великих  "опорних" поселеннях,прообразах  універсальних, передових, "комуністичних" сіл. До чого ж це призвело? Передусім до абсолютної відсталості села, нестачі сучасного житла, комунальних послуг, мережі шкіл, медичних і культурних закладів.

     Внаслідок цього виникла незворотня міграція у міста. В 1979-1995 рр. щорічно мігрувало з села до міста майже 180 тис. чол. Відповідно за цей самий період зменшилася кількість сільських поселень -на 900 сіл,або на 3% загальної кількості їх. Водночас знизилася середня людність сільських поселень — з 645 осіб у 1977 р. до 580—у 1995 р.

     Проте люди повертаються в села і не завдяки  кращим умовам життя, а тому що жити в містах стало дуже тяжко. Затримка заробітної плати та проживання по дві-три сім'ї в одній квартирі змушують старше покоління  повертатися до батьківських осель.

        Отже, якщо в попередні десятиріччя  переважав міграційний потік  із сіл до міст, то нині спостерігається  зворотний процес — наростання тенденції переселення з міст  у села.  Міграційні  процеси слід вважати найзагальнішим виразником реакції населення на умови проживання.Величина і спрямованість міграційних процесів визначають територіальними відмінностями в умовах життя.

       В області налічується 946 сіл, різних за людністю, в тому числі з населенням до 300 чол., що становить 20, 3 %. Це дрібні села й присілки, здебільшого сконцентровані на півночі області. Вони найбільш зазнали впливу депопуляції та деградації. Село у період колективізації та інших експериментальних процесів колонізаційної політики занепало,а занчна постійна і маятникова міграції спричинили порушення статево-вікової рівноваги, збайдужіння селянина до рідної землі. Сільське населення до того ж старіє. Село не забезпечене фахівцями вищої кваліфікації,навіть кваліфікованими робітниками (механізаторами, будівельниками).

     Не  завжди задовольняє сільського жителя соціально-економічна та  культурно-духовна  інфраструктура. Якщо, наприклад, школами  село забезпечене в цілому задовільно, то самі вони часто не відповідають своєму призначенню. Справді, в сільській місцевості області типових шкіл  усього 45 % і в них навчається 60 °/о дітей. Решта дітей навчається в пристосованих приміщеннях, а часто взагалі у старих та аварійних.Нині в 71 селі області немає шкіл хоч у багатьох з них близько ста і більше дітей шкільного віку. Таке саме становище з дошкільними закладами у сільській місцевості. Рівень забезпечення ними становить 65 °/о, крім того в області є 120 сіл, в яких мешкають не менш як 25 дітей дошкільного віку,але в них немає дошкільних закладів. За таких умов значна частина жінок змушена залишати дітей на родичів похилого віку чи батьків, а іноді взагалі без догляду.

     Розвиток  агломераційних  форм  розселення  призводить до формування найактивніших  зон взаємодії територіальних спільнот людей із навколишнім природним середовищем. Результатом цієї взаємодії є забруднення всіх компонентів природного середовища, насамперед внаслідок виробничої та  комунально-побутової діяльності населення,що зрештою впливає на здоров'я жителів цих регіонів. Це потребує запровадження досконаліших форм територіальної організації розселення людей,  визначення  оптимальних  типів  поселень  і  запровадження  регіональних механізмів компенсації негативного впливу на природу,а також шкідливих для населення природних умов проживання.Для цього слід насамперед визначити зони негативного впливу агломерацій на природне  середовище, розробити економічні механізми та нормативи компенсації  за  завдану шкоду тощо.

            Опріч того, весь повоєнний час  переважав відтік сільської молоді  у міста та за межі України; щорічно він у середньому становив 225 тис.осіб.З 1986 року відтік сільських жителів зменшується і поступово,вже з 1992 року переходить у позитивне сальдо міграції. Багаторічний відплив сільської молоді у міста України та за її межі визначив деформацію всіх  демографічних структур і процесів у сільській місцевості,адже  село залишали  переважно  молоді  та  працездатні  люди. Цей процес супроводжувався збільшенням частки осіб пенсійного віку,зростанням смертності сільського населення, скороченням його народжуваності, зниженням природного приросту населення. І хоча в 1992 році вперше за багато десятиліть сальдо міграції сільського населення в Україні стало позитивним, це не вплинуло на деформації процесів у сільській місцевості , тому  що в  селі спостерігався приплив  людей пенсійного віку.

     Сільське  розселення на сучасному етапі деградує (знелюднюється). Слід зазначити і  те, що в селах залишаються на постійне помешкання, як правило, люди старшого віку (28 %).

     Природно, що в кожній з цих груп сільського розселення  має проводитися  своєрідна державна  політика  щодо  демографічної та  розселенської  ситуації, а тому кожній області, кожному  регіону необхідна програма розвитку народонаселення на найближчі 10— 15 років  з  урахуванням сучасних тенденцій і процесів.

     Село  не забезпечене повноцінними закладами  охорони здоров’я,тут вдвоє менше лікарняних ліжок, ніж у середньому в Україні.Недостатня і мережа служби побуту (будинків побуту, комплексних приймальних пунктів тощо), що здебільшого розміщена в аварійних будинках.У 12 селах  області немає продовольчих крамниць, у 56 селах з населенням понад 500 чол. — непродовольчих. Понад 80 сіл з населенням 1000 чоловік і більше не мають закладів громадського харчування.

        Безперечно, в майбутньому, у зв'язку з переходом до ринкової  економіки, критерії оцінок рівнів життя і можливостей соціального розвитку міського і сільського населення зміняться. Але на сучасному етапі різке перевищення частки міського населення одних національностей порівняно з часткою населення інших є досить переконливим свідченням  неоднозначного підходу до питань соціального  захисту населення різних  національностей в умовах функціонування планової економіки.

   Визначення  перспективних розмірних категорій сільських поселень вимагає вивчення територіальних аспектів проблеми. Потрібно,зокрема, встановити, чи виявлені розмірні категорії населених пунктів є масовим і стійкими повсюдно, тобто по всій території України, чи різним її  регіонам  властиві  свої особливості. При такому підході можна більш мотивовано  визначити оптимальну категорію населеного пункту, виявити групи сіл,в яких доцільно будувати соціально-культурні об'єкти, підвищувати рівень благоустрою. Йдеться про те, щоб управління сільським розселенням виступало  фактором  територіальної  стабілізації  сільських жителів,стримувало їх відплив у міста, створювало можливості для розвитку фермерського та інших форм сільськогосподарського  виробництва.

     Слід враховувати і те, що в  перспективі чисельність сільського населення також буде скорочуватися. При визначенні найбільш масових  розмірних категорій сільських поселень необхідно такой враховувати реальні зміни, які відбудуться в сільському розселенні  в умовах приватизації  сільськогосподарського виробництва. Такі корективи  сприятимуть виявленню випадкових залежностей.

    В Україні село потребує додаткових можливостей  для  прискорення будівництва  і впровадження в дію низки  об'єктів сфери ïîñлуг,соціально-економічної інфраструктури, заходів, спрямованих на зменшення  відпливу населення, закріплення молоді на селі, оптимізації маятникової  міграції до міста, а саме:

       приватизації землі, її роздержавлення і паювання різних колективних організацій та           підприємств, здебільшого нерентабельних;

       поліпшення умов сільськогосподарської праці за рахунок досягнень науково-технічного прогресу (комплексів сільськогосподарських машин,трудозберігаючих технологій тощо), істотного зменшення ручної праці;

       розширення в сільськогосподарських районах будівельної індустрії,збільшення послуг для будівництва і ремонту житлових будівель;

  збільшення  обсягів будівництва водопровідних  і газових мереж  тощо.

      Необхідно посилити увагу до  соціально-культурного та побутового  обслуговування населення, особливо децентралізації його у зонах і регіонах, що може позитивно вплинути на поліпшення демографічної ситуації : зменшення міграційних потоків сільського населення,збільшення  у центральних великих опорних населених пунктах, де виникає так звана сільська переробна промисловість тощо.

          Слід потурбуватися про збереження  молодої сім'ї,підвищення  міцності  і стійкості шлюбу, створення  умов для формування великих  сімей, поліпшення здоров'я населення  і подовження тривалості життя,  охорону матері та дитини, зменшення міграційного відпливу сільського  населення.

      Усі проблеми можуть бути розв'язані  певною мірою за умови приватизації  землі і зміни виробничих відносин, які сприятимуть тому,що селянин  стане господарем свого життя.  Тоді і сільське розселення  відродиться і зміцніє. За інших умов його спіткає доля Російського Нечорнозем'я, де сільське розселення знищила соціалістична система господарювання. Отже, можна зробити такі висновки: сільське розселення України зазнало змін через хибну аграрну політику і диференціацію сіл на перспективні й неперспективі,геноцид і  депортації;

     важкі умови життя та праці селянина, відсталість сфери послуг і побуту спонукали до масових виїздів, особливо молоді, не лише  з села,а й  за межі країни, що призвело до знелюднення  українського села,його деградації,  депопуляції,  старіння  населення  і  від'ємного  сальдо в природному прирості.

           Сільське розселення може якісно  відродитися лише на основі  докорінної зміни виробничих  відносин на селі і приватизації  землі.

     Як  показало дослідження, трансформацію відтворювальних процесів населення потрібно розглядати як функціональну систему,враховуючи динаміку всіх процесів життєдіяльності людей. Регіональне дослідження  процесів відтворення населення в їх єдності та взаємозумовленості дає  підстави для обгрунтованих висновків про характер їх змін,соціальні та  економічні наслідки трансформації цих процесів, а також розробити пропозиції  щодо  оптимізації  геодемографічних  процесів стосовно конкретних  умов  для  різних  типів  геодемографічних систем.Ці  відмінності важливі для розробки стратегії економічного і соціального розвитку кожної територіальної одиниці.