Особливости розмищення миського та сильського населення Украини

     За  кількістю жителів села поділяють  на малі (до 500 осіб)-57,7%, середні (500—1000 осіб) —22, 4 °/о і великі (понад 1000 осіб)-19,9%. Переважна більшість сільського населення проживає у середніх і великих селах.  Територіальні відмінності сільського  розселення зумовлені природними  умовами,  суспільно-економічними  відмінностями та історичним минулим, мають свої особливості у різних природних зонах і районах України. Так, на Поліссі, де сільськогосподарські угіддя мозаїчні, села здебільшого  невеликі  за людністю,  хоча  є  відмінність між  Правобережним і Лівобережним Поліссям. У Лісостепу густота сільського  населення висока і багато сільських поселень, розміщених поблизу одне від одного; у Степу — зріджена мережа сільських поселень, розміщених  біля  водотоків при незначній густоті сільського населення.

     У районах Закарпаття та Прикарпаття — села великі. У Криму вони розміщені уздовж  водотоків та на крутих гірських схилах.

     Про чисельність сільського населення  України та її областей різних  розмірних категорій сільських поселень йдеться у табл. 4.

   Найбільш  інтенсивно скорочувалася кількість  сільських жителів в областях колишнього Донецько-Придніпровського економічного району, особливо в регіонах з високою питомою вагою сільського населення (менш розвинутих у промисловому відношенні). За 1970—1989 рр. чисельність сільського  населення в колишньому  Донецько-Придніпровському  економічному районі зменшилася приблизно на 10% в Сумській і Полтавській областях — відповідно майже на 15%. 

   Таблиця 4 

   Чисельність сільського населення в поселеннях різних категорій

   (за даними всесоюзного перепису населення 1989р.,.К.,1990.С.132-133) 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

   Сільське  розселення України своєрідне у  тій чи іншій місцевості.Це й зрозуміло, оскільки села перебувають у різних соціально-економічних  та географічних умовах. Взагалі в Україні виділяють 26 класів сільського розселення. Найтиповіший регіон сільського розселення (за площею він становить трохи більше  третини території країни- 38%)- Східноукраїнський. У ньому низька щільність сільського населення -21  чол./км²  і невелика людність сільських поселень — у середньому 423 особи. Він займає значну територію на Лівобережній Óкраїні,аж до Автономної Республіки Крим і заходить на Правобережну в районі Київсько-Житомирського  Полісся,  а  на  півдні  — до Одеської і Кіровоградської областей. У цьому регіоні є й великі сільські поселення,проте в цілому це регіон дрібного розселення, який потребує активних державних заходів щодо відтворення сільського розселення,збільшення чисельності сільського населення.

     Другий  за площею — Подільський регіон сільського розселення,що  розміщується на Подільській височині (Хмельницька, Вінницька області), має середні показники розселення (густота сільського населення-34 чол./км²  і людність сільських поселень в середньому 620 чол.).Села  розміщуються в лісостеповій частині України уздовж численних річок і шосейних шляхів.

     З  Поділлям  пов'язані  ще  два  класи  сільського розселення; Східноподільський та Західноподільський. Перший розміщений на сході Поділля і на Придніпровській височині. Тут вища густота  сільського розселення (понад 41 чол./км ²  і більше), людніші села (в середньому 869 чол.). Другий — Західноподільський, розміщений клином  від Луцька - Гощі (Рівненська обл.) до Бара (Вінницька обл.). У ньому порівняно висока  густота сільського населення (понад 48 чол./км ² ) і середні за чисельністю населення села (до 600 чол.).

   Чисельність сільського населення в колишньому Південно-Західному районі за 1970—1989 роки знизилась більше ніж на 10°/о. Тим часом тут мали місце значні територіальні відхилення. У групі областей західної  частини України чисельність сільських жителів практично збереглися на рівні 1970 р. Окрему групу становлять північно-західні області,де сільське населення скорочувалося дещо повільніше, ніж у цілому по економічному району. Що стосується областей центральної частини Полісся і Поділля ,то тут чисельність сільського населення знизилася найбільш — на 20-25(за винятком Київської обл., де це скорочення становило близько 12%.

   За 1970—1989 роки практично не зменшилась кількість сільських жителів колишнього Південного економічного району, а в таких його областях, як Кримська і Херсонська, воно навіть помітно зросло.

   Не  зупиняючись на регіональних особливостях чисельності населення різних розмірних категорій сільських поселень (табл. 1), зробимо спробу  виявити найстійкіші розмірні категорії сільських населених пунктів України.

        Наведені  в  табл.  5  показники дають досить  повну картину  територіальних відмінностей, що склалися в зміні чисельності  сільського населення республіки та областей, а також сільських населених пунктів  різних розмірних категорій. Але вони не дають змоги повністю виявити  найбільш  стійкі  розмірні  категорії сіл, які можна прийняти за типові. Пояснюється це тим, що наведені показники не враховують масштабності  змін у чисельності населення в різних розмірних категоріях сільських  поселень. А це є конче необхідним, оскільки в одних  випадках може становити кілька  
 
 

Таблиця 5 

Чисельність сільського населення в поселеннях різних категорій

(Ф.Д.Заставний “Географія України”,с 189) 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

тисяч чоловік, в інших — кілька сотень тисяч і більше. Тому  однакова  абсолютна величина  приросту  (або скорочення) чисельності населення в результаті неоднакової частки цих величин серед  усіх жителів буде виражатися різними показниками.

     Усі 26 класів сільського розселення  можна об’єднати у такі групи :

   1.Типовоукраїнська

   2.Прикарпатська

   3.Середньосільська

   4.Буковинська-Закарпатська

   5.Великосільська 
 
 

4.Вплив  розміщення міського та сільського  населення на територіальну організацію  продуктивних сил України

      Відтік  сільських жителів у міста  докорінно змінив  характер розселення в межах України. Тут сформувались системи розселення з високою  концентрацією  міського  та  сільського  населення, що співвідносяться з найбільш складними та динамічними,виробничими,урбаністичними, транспортними структурами України.Одночасно у сільській місцевості в багатьох регіонах утворюються та ширшають слабозаселені території, де через це вилучаються з господарського  обороту  значні за площею землі.

     Малі  та середні міста виконують, як правило, адміністративні та  торгово-розподільні  функції і є центрами областей та адміністративних  районів України. У них часто зосереджуються переробні  підприємства поблизу джерел сільськогосподарської сировини, родовищ корисних  копалин. Ці міста використовують власну робочу силу і трудові ресурси  навколишньої сільської місцевості.

     Проте на Сході і Півдні України є  ряд великих міст,які обслуговують  потужну  промисловість  Донбасу  та Придніпров’я,морський транспорт і курортно-рекреаційну галузь. Це — Горлівка,Єнакієве, Костянтинівка, Алчевськ, Макіївка, Севастополь, Сімферополь,Керч, Євпаторія та ін. Саме ця група міст за 1989—1993 рр. зросла чисельно на 17,1 %, тоді як усе міське населення — лише на 2,5%.У містах-мільйонерах фактично чисельність населення знизилася до рівня 1989р.,а у великих містах (100—500 тис. чол.) навіть зменшилася на 0,6%.

     В  Україні  склалися  помітні  територіальні  відмінності у характеристиках  зайнятого населення, що пояснюється  регіональними особливостями структури  матеріального виробництва та невиробничої сфери, рівнем розвитку продуктивних сил, демографічною ситуацією, традиціями місцевого населення тощо. Висока зайнятість у промисловому виробництві, зокрема у важкій промисловості. Аналіз свідчить,що в усіх великих  містах  склалася  висока  частка  зайнятості  працівників у машинобудуванні, легкій та харчовій промисловості. Малі та середні за розміром міські поселення є переважно центрами харчової індустрії та промислового обслуговування сільськогосподарського виробництва.

            Для України характерне таке  утворення, як міські агломерації  -їх 19. Це зосередження функціонально пов'язаних між собою міських поселень, що концентрують у собі потужний виробничий,культурний,освітній і торговий потенціал. Проте надмірна концентрація великих міських агломерацій породжує  негативні явища через надмірну концентрацію  промисловості, зменшуються рекреаційні  зони і  взагалі  вільні території для озеленення та ін. Моноцентричні агломерації зумовлені значним виробничим та невиробничим потенціалом.Це стосується міст Києва,Харкова,Одеси,Львова.

     Біцентричні та поліцентричні міські агломерації характерні для районів інтенсивного розвитку сучасної важкої індустрії у Східному та Придніпровському    економічних    районах:    Донецько-макіївська, Дніпропетровсько-Дніпродзержинська, Горлівсько-Єнакіївська та ін.У всіх 19 агломераціях проживає понад 16 млн чол. міського населення країни. Проблемами розвитку і планування міст в Україні займається ряд науково-дослідних та проектних інститутів (у Києві) та їх  обласних центрах.

     Функціонально виділяють столицю держави Київ -головний адміністративно-політичний,  індустріальний,  науковий  і культурний центр. Крім того, є 24 міста — центри адміністративних одиниць,які відзначаються  багатофункціональністю.

     До  багатогалузевих промислових центрів  належать Кривий Ріг,Нікополь, Маріуполь, Горлівка, Макіївка та ін., одногалузевих-Торез,Шостка, Делятин тощо. Окремо виділяють транспортні центри: Здолбунів,Жмеринка, Фастів, Козятин та ін.

           До невеликих міст, що виконують  організаційно-господарські,промислово-переробні та культурно-освітні функції місцевого значення, відносять Жидачів, Коломию, Косів, Стрій, Кременець,Дубно,Острог, Славуту, Літин, Ніжин та ін.

     Центрами  рекреації та оздоровлення населення  є такі міста,як  Моршин, Хмільник, Трускавець, Євпаторія, Ялта та ін.

     Сільські  поселення  виконують  функції  сільськогосподарські і  несільськогосподарські (біля промислових підприємств, транспорнтих вузлів, лісопромислових  закладів та ін.).

     Основна маса сільських поселень — це села першого типу.В них є умови для розвитку переробної промисловості, культурно-побутового,торгового та медичного обслуговування. У певний час соціально-економічні умови розвитку господарства зумовили таку форму розселення,як хутори, присілки і взагалі дисперсну (розсіяну) форму розселення,яку у 50-х роках XX ст. ліквідовували як неперспективну.

     Прямої  залежності  між розміщенням  міського  та сільського населення  України і теріторіальною організацією продуктивних сил  не простежується. Але, все ж таки, можна говорити, що нові промислові підприємства орієнтуються на велику кількість робочої сили,переважно кваліфіковану, тому і будуються у великих та середніх містах.Що  стосується сільського населення, то воно є головним “двигуном” аграрно- промислового комплексу нашої країни.

     Зібравши  все разом,скажу,що демографічні фактори:чисельність населення і його розміщення,кількісна та якісна оцінки трудових ресурсів у розрізі областей і районів,міст і селищ відіграють першочергову роль при розміщенні продуктивних сил як України,так і інших держав.Нерівномірність розселення населення зумовлює потребу розміщення промисловості відносно споживача готової продукції ,а також оцінки мобільності населення для прогнозування його міграції з огляду перспектив розвитку економічних  районів.Ефективне використання трудових ресурсів потребує розміщення виробництва у невеликих і середніх містах і обмеження нового будівництва - у великих.Демографічні фактори найбільше впливають на розміщення трудо- та наукомістких галузей промисловості(приладобудування,інструментальної,радіотехнічної,електронної,електротехнічної галузей тощо).Розміщення підприємств цих галузей здебільшого залежить від наявності кваліфікованих кадрів. 
 
 
 

     5.Проблеми  та перспективи розвитку та  розміщення міського та сільського  наслення України в умовах  розвитку ринкової економіки 

     Уповільнення  і вирівнювання темпів росту великих,більших  та найбільших міст необхідно оцінювати  позитивно.Тимчасом подальше уповільнення темпів зростання малих та середніх міських поселень не можна визнати  прийнятим.У багатьох міських поселеннях названої розмірної категорії існують досить сприятливі умови для розвитку:в них та і на прилеглих до них територіях є певні резерви трудових ресурсів,запаси багатьох видів мінеральної сировини,води,палива тощо.