Инфекционный простатит

Автор работы: Пользователь скрыл имя, 15 Мая 2011 в 16:33, курсовая работа

Описание

Причиною уявлень про важке лікування простатиту служать діагностичні помилки. В більшості випадків простатит не супроводжується запаленням в простаті, а часто взагалі не є захворюванням простати. Термін «простатит» об'єднує різні захворювання, деколи зовсім не пов'язані із захворюванням самої залози, і що відповідно вимагають різного лікування. Належна діагностика разом з урологічним вимагає адекватного ультразвукового, неврологічного і мануального обстеження.

Содержание

Вступ.

Розділ 1.

Сучасні аспекти створення супозиторіїв для лікування простатиту.

Анатомо-морфологічні особливості простатиту.
Характеристика препаратів для лікування простатиту.
Антибіотики в сучасній терапії простатиту.
Загальна характеристика супозиторіїв.
Розділ 2

Об'єкти і методи досліджень

2.1. Об′єкти досліджень

2.2. Методи досліджень

Работа состоит из  1 файл

Простати1.doc

— 572.50 Кб (Скачать документ)

     Масаж передміхурової залози залишається  одним з універсальних методів  лікування. Його терапевтична дія полягає  в поліпшенні крово - і лімфообіги, усунення явищ застою секрету передміхурової залози і дренування простатичних ацинусів.

     Фізіотерапія  в комплексному лікуванні хронічного простатиту завжди займала вельми важливе  місце, а останнім часом, в першу  чергу завдяки якісному поліпшенню тих, що мають місце в урологічній  практиці фізіотерапевтичних комплексів, вийшла на провідні ролі.

     Основними фізичними чинниками, використовуваними при лікуванні простатиту, є: магнітотерапія, низькоінтенсивне лазерне випромінювання, термотерапія, електростимуляція. Перші три з приведених чинників надають протизапальну, протинабрякову, і знеболюючу дію, стимулюючи загальний і місцевий тканинною імунітет, покращуючи мікроциркуляцію у вогнищі запалення, а так само сприяючи збільшенню концентрації фармакологічних препаратів в тканині.

     Важливе практичне значення має комплексна дія вищенаведених фізичних чинників, що дозволяє істотно поліпшити результати лікування.

     До  інших патогенетичних методів лікування  відносяться застосування альфа - адреноблокаторів при стійких розладах сечовипускання - нестероїдні протизапальні засоби при вираженій больовій симптоматиці, ензимотерапія.

     Корекція  сексуальних розладів повинна проводитися  індивідуально, строго по патогенезу виявлених  порушень. Не так вже часто еректильна дисфункція безпосередньо пов'язана  з наявним хронічним простатитом, тому дана ситуація вимагає окремого дообстеження.

Лікування

       Для призначення ефективного лікування простатиту необхідно знати результати наступних лабораторних досліджень:

- загальні аналізи крові і сечі;

- спеціальний аналіз сечі з секретом передміхурової залози;

- УЗД передміхурової залози;

- мікроскопія секрету передміхурової залози;

- біопсія секрету передміхурової залози.

     Для виявлення можливих інфекційних  збудників також проводяться  спеціальні дослідження, наприклад, ПЦР - діагноста і бактеріоскопія - такі заходи дозволяють зрозуміти причину виникнення простатиту, а, значить, і підібрати адекватний конкретному випадку метод лікування.

     В основному вдаються до традиційних  способів, тобто використанню специфічних  лікарських препаратів, курс яких обов′язково  повинен бути призначений урологом. Терапія переслідує різні цілі залежно від етіології захворювання: для інфекційних форм першорядним є завдання усунення збудника, а для застійних - нормалізація кровообігу.

       Окрім лікарських препаратів  рекомендуються і імуномодулятори, сприяючі підвищенню природної опірності організму, поліпшенню загального самопочуття хворого.

 Надзвичайно  ефективним в боротьбі з даним  захворюванням по праву визнаний  і масаж передміхурової залози, завдяки якому не тільки відновлюється  кровообіг і нормалізується прохідність проток, але і поліпшується проникнення антибіотиків, неможливе із-за застійних явищ в тканині залози. Важливо відзначити трудомісткість цієї процедури, здійснення якої можливо тільки в лікарському кабінеті.

       Своєчасне лікування простатиту дозволить добитися добрих результатів і максимально скоротити кількість рецидивів. Проте старання лікаря в даному випадку буде не досить. Пацієнт повинен переглянути своє відношення до здоров′я: відмовитися від шкідливих звичок (куріння, вживання алкоголю), дотримувати певну дієту, зайнятися спортом. 
 
 

    1. Характеристика  препаратів для лікування  простатиту.
 
Антимікробний препарат Переваги Недоліки Рекомендації
Фторхінолони Відмінне проникнення  в тканину простати. Хороша біодоступність. Еквівалентність пероральної і парентеральної фармакокінетики. Хороша активність відносно типових і атипових патогенів. Перехресна  алергія.

Фото токсичність. Вплив на центральну нервову систему.

Рекомендовані до застосування.
Макроліти Помірна активність

проти грампозитивних бактерій.

Активність проти 

атипових патогенів.

Хороше 

проникнення

в тканину простати

Малотоксичні.

Недостатня 

активність проти 

грамнегативних 

бактерій.

Використовуються  для 

специфічних

збудників.

Тетрацикліни Хороша активність

проти атипових

патогенів.

Неактивні

у відношенні до

синьогнійної

палички.

Недостатня 

активність проти 

стафілококів 

кишкової палички.

Використовуються  для 

специфічних

збудників.

 

Лечение больных  ХБП 

Основные задачи в терапии ХБП заключаются  в эрадикации очага инфекции в простате, снижении бактериурии и устранение симптомов заболевания. Лечение может быть консервативным и хирургическим. Консервативное лечение предусматривает длительное курсовое применение антимикробных препаратов (4-6 нед и более) на фоне патогенетической и симптоматической терапии. Лечение больных БП должно быть комплексным с применением антибактериальных и симптоматических препаратов. Лекарственные средства должны быть липидорастворимыми, обладать свойством низкого связывания протеинов и иметь высокую константу диссоциации (рКа). Чем благоприятнее рКа медикамента, тем выше в плазме крови фракция незаряженных (неионизированных) молекул, способных к инвазии в ткань предстательной железы [13, 14].  

Необходимо акцентировать  внимание на важных аспектах при лечении простатита инфекционной этиологии.  

1. Наряду с  традиционными возбудителями заболевания  возможно присоединение других  патогенных и условно-патогенных  микроорганизмов ( C. trachomatis, U. urealyticum, M. hominis, M. genitalium, N. gonorrhoeae, T. vaginalis и других возбудителей).

2. Не все антибактериальные  препараты обладают способностью  хорошо проникать в ткань и  секрет предстательной железы  и создавать концентрации, достаточные  для эрадикации основных возбудителей  заболевания. Из современных антибактериальных средств наиболее высоким проникновением в ткань и секрет предстательной железы обладают фторхинолоны, несколько меньшим - ко-тримоксазол и доксициклин. Макролидные антибиотики, хорошо проникая в ткань железы, в то же время не обладают активностью в отношении грамотрицательных бактерий - наиболее частых возбудителей хронического простатита.

3. Терапия БП  должна включать следующие компоненты [15]:  

• Антибактериальные  препараты, обладающие высокой активностью  в отношении возбудителей воспалительного процесса в ткани предстательной железы.

• Обеспечение  оттока гнойно-воспалительного отделяемого  из выводных протоков ацинусов предстательной железы (массаж простаты).

• Физические методы воздействия для улучшения кровообращения в предстательной железе (лазеротерапия, физиотерапия, теплые микроклизмы с фитопрепаратами: ромашкой, шалфеем и т.д.).

• Седативные препараты.

• Диета - исключение алкоголя, острой пищи.  

Препаратами выбора при лечении простатита являются фторхинолоны, обладающие высокой микробиологической активностью и доказанной в многочисленных клинических исследованиях эффективностью. Преимуществами фторхинолонов является возможность терапии короткими курсами или одной дозой, хорошая степень безопасности и высокая комплаентность. К новым препаратам данной группы относится спарфлоксацин - дифторхинолон, обладающий более высокой активностью по сравнению с представителями предыдущих поколений данной фармакологической группы в отношении грамположительных бактерий и атипичных внутриклеточных микроорганизмов, при сохранении высокой активности в отношении грамотрицательных микроорганизмов. Механизм действия спарфлоксацина связан с ингибированием двух жизненно важных ферментов микробной клетки - ДНК-гиразы и топоизмеразы 4, за счет чего нарушается синтез ДНК и происходит гибель микроорганизма. Период полувыведения препарата из сыворотки крови составляет в среднем 18-20 ч, что позволяет назначать препарат 1 раз в сутки (что удобно для больного), большой объем распределения (около 300 л), превышающий этот показатель для других фторхинолонов, а также создание эффективных концентраций в ткани и секрете предстательной железы [16].  

Для успешного  лечения фторхинолонами важным условием является длительность терапии: не менее 4 нед с последующим бактериологическим контролем. При сохранении в анализе мочи пиурии или бактериурии более 103 КОЕ/мл в 3-й порции мочи и секрете простаты при пробе по методу Meares-Stamey необходим повторный курс антибактериальной терапии в течение 2-4 нед. Ведущие эксперты по данной проблеме A.Schaefer и J.Nickel (2000 г.) полагают, что лечение фторхинолонами должно составлять 4-6 нед.  

Согласно рекомендациям  Европейской ассоциации урологов по лечению инфекций мочевыводящих  путей и инфекций репродуктивной системы у мужчин, принятым в 2001 г., длительность антимикробной терапии хронического инфекционного простатита фторхинолонами или триметопримом должна составлять 2 нед (после установления предварительного диагноза). После повторного обследования больного антимикробную терапию рекомендовано продолжать до 4-6 нед только при положительном результате микробиологического исследования секреты простаты, взятого до начала лечения, или если у больного отмечается улучшение состояния после приема антимикробных препаратов.  

Проведены клинические  исследования эффективности спарфлоксацина в лечении ХБП у 30 больных, средний  возраст которых составлял 34,3 года. Препарат назначали по 400 мг 1 раз  в первые сутки, в последующие  дни по 200 мг 1 раз в день, продолжительность  лечения составляла 4 нед. Микробиологическое излечение достигнуто в 86,6% наблюдений, что позволило авторам рекомендовать спарфлоксацин для лечения ХБП [17].  

В исследовании K.Suzuki и соавт. (1992 г.) клиническая  эффективность спарфлоксацина у  больных БП составила 85,7%, а бактериологическая - 93,3% (препарат применяли в дозировке 200-400 мг ежедневно в течение 14 дней) [18].  

Спарфлоксацин применяли у 43 пациентов с пиелонефритом  и простатитом, обусловленными грамположительными и грамотрицательными возбудителями в дозе 400 мг 1 раз в день 7-14 дней, затем по 200 мг в день. Клиническая эффективность лечения составила 83,7%, бактериологическая - 78, 7%. Авторами сделано заключение о том, что спарфлоксацин обладает широким спектром активности и может применяться у пациентов с заболеваниями мочеполовой системы [19].  

Среди препаратов тетрациклинового ряда при лечении  больных простатитом используют доксициклин, который отличается высокой  степенью накопления в ткани простаты. Доксициклин характеризуется высокой  активностью в отношении таких возбудителей, как C. trachomatis, U. urealyticum, M. hominis, M. genitalium, способностью накапливаться в ткани простаты [20]. 

К преимуществам  макролидов следует отнести их активность в отношении грамположительных  бактерий, C. trachomatis, U. urealyticum, M. hominis, M. genitalium, хорошее проникновение в простату, низкую токсичность [20]. 

В сравнительном  рандомизированном исследовании эффективности  доксициклина и азитромицина при  лечении больных простатитом, ассоциированным  c U. urealyticum, наблюдали высокие показатели излечения для использованных препаратов [21]. 

При лечении  урогенитального хламидиоза у больных  хроническим простатитом с использованием доксициклина по 100 мг 2 раза в сутки  в течение 10 дней, эрадикация C. trachomatis была достигнута в 80% наблюдений [22]. 

В табл. 3 представлены характеристики препаратов, используемых при лечении больных простатитами.

Хирургическое лечение больных ХБП показано в исключительных случаях и бывает эффективным при наличии камней простаты, способствующих прогрессированию инфекционно-воспалительного процесса с развитием инфравезикальной обструкции. Методом выбора в подобных клинических ситуациях является трансуретральная резекция простаты.

Информация о работе Инфекционный простатит