Поняття про інфекційну хворобу. Основні клінічні ознаки

                  Вступ. Поняття про інфекційну хворобу. Основні клінічні ознаки.

АКТУАЛЬНІСТЬ: Інфекційні хвороби ( а  їх майже 1 500) залишаються однією з  найчастіших причин смертності та інвалідності. вони займають перше місце серед  причин тимчасової втрати працездатності. Не дивлячись на те, що деякі з них ліквідовані (натуральна віспа з 1980р), захворюваність деякими значно знижена (холера, дифтерія, правець та ін..) вони є актуальними, бо з'являються нові хвороби (ВІЛ/СНІД, геморагічні гарячки Ебола, Марбурга та ін.), які є дуже небезпечними, проти яких ще не знайдено як засобів імунопрофілактики. так і засобів лікування.

                                                                План

1. Визначення інфекції, інфекційного процесу, інфекційної хвороби.
2. Форми взаємодії макро- і мікроорганізму.
3. Загальні ознаки інфекційних хвороб.
4. Особливості перебігу.

 

Інфекційні. хвороби – це група захворювань, які спричиняються патогенними чи умовно-патогенними біологічними агентами: бактеріями, вірусами, найпростішими, гельмінтами та ін..

ІНФЕКЦІЯ- це проникнення мікроорганізму в інший організм в умовах впливу зовнішнього середовища і наступна їх взаємодія, яка визначається властивостями макро- та мікроорганізму.

Інфекційний  процес- це сукупність захисних фізіологічних і патофізіологічних реакцій організму в певних умовах зовнішнього середовища у відповідь на вплив патогенного мікроорганізму.  ІНВАЗІЯ- аналогічно інфекційному процесу, але в цьому процесі у взаємодію з макроорганізмом вступають не бактеріальні збудники, а паразити тваринного походження (найпростіші, гельмінти)

  Розрізняють декілька форм  взаємовідносин макро- і мікроорганізму:

1.Знищення збудника макроорганізмом,  ніякі ознаки хвороби не виникають.

2.Бактеріо- і вірусоносійство. Мікроорганізм потрапляє в макроорганізм, знаходить у ньому сприятливі умови для свого розвитку, але це не спричиняє загальної реакції організму, й людина залишається практично здоровою. Носійство патогенних збудників не можна вважати за повне здоров'я, бо в здоровому організмізмі немає умов для їх розвитку. У носіїв спостерігають деякі місцеві зміни: у товстій кишці – у разі носійства шигел, у глотці - дифтерії. Носії мають епідзначення, як приховане джерело інфекції.

3. ЛАТЕНТНА (персестуюча) форма-  за суттю це хронічна інфекція з доброякісним перебігом. Мікроорганізм знаходить умови у макроорганізмі для тривалого зберігання, залишається в органах і тканинах і не спричиняє загальної, а часто і місцевої реакції організму. При зниженні опірності організму ця форма переходить в інфекційну хворобу. Латентні інфекції (герпес, туберкульоз, бруцельоз) в разі хронічного перебігу хвороби змінюється на загострення.

4. Безсимптомна (субклінічна) форма.  В організмі після потрапляння мікроорганізму виникає інфекційний процес, який не супроводжується клінічними проявами хвороби, але в крові накопичуються специфічні антитіла.

5. ІНФЕКЦІЙНА хвороба (маніфест  на, клінічна форма хвороби). Це найвищий ступінь розвитку інфекційного процесу, що супроводжується характерними клінічними симптомами, змінами морфологічного субстрату й зростанням у крові титру специфічних антитіл.

При цій формі мікроорганізми проникають в організм через шкіру, слизові  оболонки носоглотки, кишечника чи інші вхідні ворота- місця проникнення  інфекції. Потім збудник розмножується, що призводить до виникнення місцевого, або первинного, вогнища, з якого він поширюється через кров, лімфу в органи і тканини і можуть спричинити утворення віддалених, або вторинних, вогнищ ураження. Будь яка стадія розвитку цього процесу6 стадія первинного вогнища, системного поширення чи формування віддаленого вогнища – може закінчуватися видужанням чи смертю.

6. ПОВІЛЬНА інфекція –це особлива форма інфекційного процесу, для неї характерні такі ознаки:

1.Тривалий інкубаційний період- від кількох місяців до  кількох років

2. Після появи перших клінічних  симптомів – затяжний (упродовж  кількох років), прогресуючий перебіг,  що закінчується тяжкими розладами  і нерідко смертю

3. Патологічні зміни переважно  в одному органі чи системі  (частіше у нервовій). СНІД, природжена краснуха та ін..

Інфекційна хвороба може бути зумовлена активізацією сапрофітної флори- ендогенна інфекція, або аутоінфекція (переважно це стафілококи, окремі серотипи кишкової палички, протей, деякі з грибків)

При проникненні мікроорганізмів  іззовні виникає екзоінфекція.

 

          Інфекційні хвороби суттєво відрізняються від інших хвороб.

Відмінні ознаки:

1.Наявність специфічного збудника.

2. Заразливість або контагіозність

3. Циклічність перебігу

4. Вироблення імунітету до повторного  зараження.

СПЕЦИФІЧНИЙ збудник

Для того, щоб збудник проник і  виникло захворювання, необхідне  поєднання преморбітного фону, властивостей збудника і особливостей їхньої взаємодії.

Преморбітний фон  визначається 2 групами факторів:

1 Неспецифічними - цілісність шкірно-слизових бар'єрів, кислотність і ферментативна активність шлункового соку, нормальна мікрофлора організму.

2 Специфічні - клітинний і гуморальний імунітет.

На сприйнятливість впливають - схильність до вживання алкоголем, дефіцит імуноглобулінів, недостатнє харчування, тривалий прийом стероїдних гормонів та ін., залежить від віку.

ВЛАСТИВОСТІ мікроорганізму впливають  на розвиток хвороби.. Найважливіші властивості  це:

1 Патогенність (хвороботворність)- це генетично зумовлена потенційна здатність мікроорганізмів спричиняти хворобу. За цією ознакою м/о діляться на патогенні, умовно-патогенні, сапрофіти.

2. Вірулентність - це міра патогенності мікроорганізму, здатність розмножуватися й жити за рахунок макроорганізму. Вона може змінюватися під впливом імунітету, антибіотиків.

3. Інвазивність - це здатність мікроорганізму до проникнення через шкіру і слизові оболонки в тканини й органи за рахунок ферментів мікроорганізмів ( гіалуронідази, нейрамінідази ).

4. Токсигенність - це здатність мікроорганізмів накопичувати й виділяти токсини. Розрізняють

ЕКЗОтоксини- виділяють в основному  грам позитивні бактерії (дифтерія, правець), вони високо специфічні, мають  тропізм до певних тканин і органів, що спричиняє клінічну картину. Екзотоксини  чутливі до високих температур, при  обробці формаліном втрачають токсигенні властивості, але зберігають імуногенні - анатоксини, які застосовують для імунізації проти дифтерії, правця.

ЕНДОтоксини тісно пов’язані з  клітиною мікроорганізму і вивільняються  тільки у разі її руйнування. Мають  меншу специфічність, термостабільні, їх продуктують переважно грам негативні бактерії.

Для виникнення захворювання необхідна  певна мінімальна кількість збудника (інфікуюча доза).

ЗАРАЗЛИВІСТЬ (контагіозність) залежить від особливостей збудника та механізму передачі. Організм хворого стає джерелом інфекції. Не всі інф. хвороби можуть передаватися від хворої людини до здорової ( бешиха, правець, ботулізм)

Заразливість інф. хвороби оцінюється ІНДЕКСОМ контагіозності- це кількість захворілих на маніфестну форму серед 100 контактних неімунних осіб. Він виражається у відсотках або десятковим дробом ( для чуми він становить 100% або 1; скарлатини -40% або 0,4)

ЦИКЛІЧНІСТЬ перебігу-характерна для гострих інфекційних хвороб. Розрізняють зміну таких періодів:

1. ІНКУБАЦІЙНИЙ триває від моменту проникнення збудника в організм до появи перших клінічних симптомів хвороби. Тривалість його різна- від кількох годин, днів, тижнів, місяців. У цей період збудник розмножується і накопичується. При деяких хворобах (вірусний гепатит, вітряна віспа, висипний тиф) хворі стають заразними як правило у кінці інкубаційного періоду.

2.ПОЧАТКОВИЙ (продромальний період) характеризується появою перших загально інфекційних симптомів - озноб, нездужання, головний біль, слабкість, підвищення температури. Іноді з'являються характерні симптоми( блювання без нудоти при менінгококовій інфекції, плями Копліка при кору).

Тривалість періоду 1-3 днів, кілька годин, 5-10 днів.

3. ПЕРІОД ОСНОВНИХ  проявів хвороби характеризується максимальним проявом ознак, появою ТИПОВИХ. Цей період інколи можна умовно поділити на ПЕРІОД НАРОСТАННЯ клінічних проявів та ПЕРІОД РОЗПАЛУ хвороби. У цей період хворі як правило виділяють найбільше збудників.

Триває період від кількох днів до кількох тижнів і місяців (гепатит  В, черевний тиф).

Період ЗГАСАННЯ клінічних проявів хвороби. Інтенсивність патологічних процесів зменшується.

4. Період видужання (реконвалесценції). Поступово зникають усі клінічні симптоми. Відновлюються структура й функції порушених органів, нейтралізація та виведення з організму збудника, його токсинів та продуктів життєдіяльності, Проте іноді людина може стати на тривалий час- місяці, роки - бактеріоносієм

Видужання буває ПОВНИМ, коли відновлюються  всі порушенні функції, і НЕПОВНИМ, коли спостерігаються залишкові явища (поліомієліт, менінгіт); залишковими явищами є симптоми піст інфекційної астенії - підвищена втомлюваність, лабільність серцево-судинної системи, пітливість, головний біль.

РОЗВИТОК ІМУНІТЕТУ в динаміці інф. захворювання - іноді вирішальний механізм захисту від інфекції. Проте немає інф. хвороб, що не повторюються. Деякі повторно спостерігаються дуже рідко (кір, черевний тиф), інші –частіше (малярія, грип).

Імунна відповідь людського  організму буває двох типів:

• клітинна, яку здійснюють Т-лімфоцити та макрофаги;
• гуморальна, тобто за допомогою антитіл, що синтезуються В-лімфоцитами.
• Клітинний імунітет частіше формується при вірусних хворобах, гуморальний – при бактеріальних.

Наявність тривалого імунітету  після перенесеної інфекційної  хвороби пов'язують з утворенням клону Т- і В-клітин пам'яті. Вони спроможні запустити синтез антитіл і клітинні реакції до антигенів збудника, який проник повторно в організм.

Постінфекційний імунітет буває природжений  і набутий. Природжений передається  від організму вагітної, що колись перенесла інфекційну хворобу, до плода. Він формується внаслідок передачі готових антитіл, що є в організмі матері, через плаценту, а після пологів – з грудним молоком. Такий імунітет триває 3-6 міс. Значно довше, іноді по життєво, зберігається набутий самим організмом імунітет внаслідок перенесеної хвороби (в явній або прихованій формі0. він ділиться на стерильний і нестерильний. Стерильний імунітет свідчить про повне звільнення організму від збудника. Нестерильний підтримується наявністю в організмі живого збудника ( при туберкульозі, малярії) і оберігає організм від розвитку хвороби після повторного зараження.

ОСОБЛИВОСТІ перебігу інфекційних  хвороб:

І. За загальним характером:  типові- присутні всі характерні симптоми;

атипові – відсутні декілька характерних симптомів.

ІІ. За швидкістю розвитку клінічної картини:

• блискавичні – перебігають дуже тяжко з відносно швидким розвитком всіх клінічних симптомів і в більшості випадків закінчуються смертю.
• гострі форми характерні для холери, кору – симптоми наростають швидко;
• підгострі;
• хронічні, які можуть перебігати декілька місяців, років (бруцельоз)

ІІІ. За тяжкістю:

• легка форма – симптоми виражені не різко. Серед легких форм виділяють абортивні, при яких захворювання розвивається типово, але раптово закінчується (обривається);
• середньої тяжкості – типова яскраво виражена симптоматика, не тривалий перебіг і частіше сприятливий ісход;
• тяжка форма – різко виражена симптоматика, довготривалий перебіг і нерідко наявність ускладнень.

Критерії розподілу за тяжкістю необхідні в першу чергу для визначення методів лікування (дози, курсів антибіотиків тощо).

Внаслідок зниження захистних сил  організму можливий розвиток ускладнень, які обумовлені дією збудника даного інфекційного захворювання: наприклад, перфорація кишечника чи кишкова кровотеча при черевному тифі; тромбоз ссудин при висипному тифі; міокардит при дифтерії.

Інфекційні хвороби, які викликані  одним видом мікроорганізму називаються  моно інфекцією, а викликані одночасно  декілька ми видами (мікробні асоціації) – називають змішаними, чи міксінфекцією.

Реінфекція – повторне захворювання, яке виникло внаслідок нового зараження тим же збудником. Якщо вона настала ще до ліквідації первинної хвороби, кажуть про суперінфекцію (малярія, туберкульоз).

Рецидив – повернення симптомів хвороби внаслідок послаблення захисних сил організму при наявності в ньому збудника, а не нового зараження (малярія, черевний тиф).

 

                                        Вчення про епідемічний процес

Актуальність: Особливістю інфекційних хвороб є здатність їх розповсюджуватись серед людей і тварин. Особливості поширення  інфекційних хвороб залежать від багатьох факторів. Знання особливостей поширення лежить в основі і організації профілактичних і протиепідемічних заходів.

Епідеміологія – самостійна галузь медицини, яка вивчає причини виникнення і поширення інфекційних хвороб, а також розробляє способи боротьби з ними, можливості їх запобігання і викорінення.

Сьогодні епідеміологія має  добре розроблену теорію і науково  обґрунтовані, ефективні протиепідемічні заходи.

Розрізняють загальну (теоретичну) епідеміологію, в якій пояснюється епідемічний  процес як явище, та спеціальну (практичну), що розробляє заходи боротьби з інфекційними хворобами.

   Для існування мікробів  необхідним є постійне відтворення себе в нових поколіннях. Впродовж еволюції живого світу багато видів мікроорганізмів (бактерії, віруси, найпростіші0 пристосувались до життя в організмі людини або тварини, де вони знайшли необхідні умови для росту і розмноження. Але їх біологічний хазяїн є смертним. Перебування в організмі хазяїна – може спричинити хворобу. Тому організм хазяїна намагається нейтралізувати збудника ( за рахунок імунітету) і переважно звільняється від нього. Це і викликає потребу мікробу періодично змінювати біологічного хазяїна.