Поняття про інфекційну хворобу. Основні клінічні ознаки

МІХУР – ексудативний елемент діаметром від 5мм до 10см і більше, що піднімається над шкірою, має круглу або овальну форму, швидко з'являється і швидко безслідно зникає. Колір спочатку рожево-червоний за рахунок розширення судин, потім білий, внаслідок стискання. міхурі мають тенденцію до збільшення в розмірах і злиття між собою з утворенням "гирлянд". Утворюються при сироватковій хворобі, кропивниці, іноді при лептоспірозі, гельмінтозах.

ПУХИР – піднятий над шкірою порожнистий  утвір круглої чи овальної форми  з чіткими краями, розмірами від 5мм до 10см і більше. Здебільшого однокамерний, однак при злитті утворюються багатокамерні. Оболонка пухиря може бути напруженою або в'ялою, вміст – серозним або серозно-геморагічним (при бешисі, сироватковій хворобі).

ВЕЗИКУЛА – дрібний пухирець 1,5 – 5мм, заповнений серозним або серозно-геморагічним вмістом. При розкритті везикули поверхнева ерозія червоного кольору, але частіше пухирець підсихає з утворенням бурої або жовтуватої кірки. При вітрянці, герпесі.

ПУСТУЛА- це пухирець з мутним гнійним  вмістом. На його місці утворюється кірка, іноді рубчик.

НАСЛІДКАМИ висипу можуть бути:

пігментація – за нагромадження  пігменту меланіну в клітинах базального шару епідермісу або утворення кров'яного  пігменту гемосидерину. Має буре забарвлення  різної інтенсивності;

лусочка – з'являється внаслідок  відторгнення клітин рогового шару епідермісу. Воно може бути висівкоподібне (розміри  лусочок до 1мм), пластинчате (1-5мм) або  листоподібне (понад 5мм). Лусочки мають  блідо-жовтий або блідо-сірий кольор. З'являється лущення в період видужання від кору, скарлатини, псевдотуберкульозу тощо;

кірка – утворюється при висиханні  ексудату пухирців, пустул або виділень з виразок. Розрізняють кірки  серозні, гнійні, геморагічні (при вітрянці, герпесі);

виразка – глибокий дефект шкіри, розвивається внаслідок розпаду первинних інфільтративних елементів у глибоких шарах шкіри (при туляремії, сибірці);

рубець – утворюється внаслідок  розростання сполучної тканини  на місці дефекту шкіри. Рубці  мають різні розміри. Свіжі –  рожево-червоні, блискучі, старі – де пігментовані або гіперпігментовані.

З інших клінічних проявів варто  назвати симтоми ураження дихальної  системи (нежить, кашель тощо), серцево-судинної системи (тахікардія, гіпотонія та ін.), а також виникнення синдромів:

ЛІМФАДЕНОПАТІЯ- збільшення лімфататичних вузлів. Звертають увагу на розмір, кількість, консистенцію, болючість, рухомість ,спаяність (при СНІДі, інфекційному мононуклеозі).

ГЕПАТОЛІЄНАЛЬНИЙ синдром- збільшення печінки і селезінки. Печінка  і селезінка містять ретикулоендотеліальну тканину, яка бере участь в імунній відповіді. При патології одного з цих органів обов’язково реагує інший ( при вірусному гепатиті, лептоспірозі)

МЕНІНГІАЛЬНИЙ синдром при ураженні мозкових оболонок (менінгіт, менінгоенцефаліт). Запально-мозкові симптоми спричиняються подразненням больових рецепторів мозкових оболонок запальним ексудатом, токсинами, механічним подразненням за рахунок підвищення внутрішньочерепного тиску.

Менінгіальний або оболонковий  синдром- різкий головний біль розпираючого характеру і на висоті його з'являється раптове, без нудоти, блювання, яке не приносить полегшення.

ЕНЦЕФАЛІТИЧНІ симптоми- паралічі, парези, косоокість, птоз, ураження лицевого, зорового і слухового нервів, патологічний рефлекс Бабінського.

ДІАРЕЙНИЙ синдром при кишкових інфекціях

У разі ураження тонкої кишки-ЕНТЕРИТИЧНИЙ синдром- випорожнення надмірні, рідкі, водянисті. Розвиваються бродильні  процеси -  кислий запах, пінистий кал  з великою кількістю бульбашок  газу. Випорожнення світлого, жовтого  або зеленуватого забарвлення.

У разі ураження товстої кишки - КОЛІТИЧНИЙ синдром- випорожнення кашкоподібні або  напіврідкі коричневого кольору, патологічні  домішки - слиз, гній, кров. При тяжкому  коліті – часта дефекація, причому  з кожним випорожненням об’єм  калових мас зменшується, а патологічні домішки продовжують виділятись і випорожнення складаються тільки зі слизу, крові, гною, що має назву "ректальний плювок". Пат домішки подразнюють внутрішній замикач ануса і виникають НЕСПРВЖНІ позиви. Можуть спостерігатися ТЕНЕЗМИ- болячі позиви на акт дефекації.

   Після з'ясування скарг  хворого, анамнезу і вивчення  даних об'єктивного огляду формулюють  попередній діагноз і складають  план обстеження.

 

 

 

 

                                 МЕТОДИ ЛАБОРАТОРНОЇ ДІАГНОСТИКИ

   Для підтвердження діагнозу і встановлення етіології захворювання вдаються до спеціальних лабораторних та інструментальних методів дослідження.

Сучасні методи специфічної діагностики  дозволяють встановити етіологію інфекційної  хвороби на підставі виявлення збудника чи імунологічних або алергічних зрушень, які виникли в організмі внаслідок його дії.

   До специфічних методів  діагностики належать такі:

мікроскопічний;

мікробіологічний;

біологічний;

імунологічний;

алергологічний;

молекулярно-біологічний.

Медичний персонал при заборі матеріалу повинен дотримуватися заходів профілактики інфікування:

при маніпуляціях, які супроводжуються  порушенням цілісності шкіри і слизових оболонок, слід користуватися засобами індивідуального захисту;

не можна використовувати для  взяття крові та ін.. біорідин скляні предмети з відбитими краями;

будь-які ємності з кров'ю  та ін.. біорідинами, біоматеріалом  відразу необхідно щільно закривати  гумовими або пластмасовими корками.

Мікроскопічний метод дозволяє виявити збудника безпосередньо  в матеріалі від хворого, користуючись світловим мікроскопом. На підставі аналізу морфологічних особливостей мікроба часом можна досить точно визначити його вид. Матеріалом для дослідження можуть бути кров, кістковий мозок, мазки чи змиви зі слизових оболонок рота і носа, сеча, спинномозкова рідини тощо.

У бактеріологічну лабораторію  матеріал подають з письмовим  направленням.

                     Назва лікувального закладу___________

 

                                                 НАПРАВЛЕННЯ на

                                          бактеріологічне дослідження

Матеріал _____________________________________

П.І.П. хворого_________________________________

Адреса  _____________________________________

Вік       _____________________

Відділ закладу ________________________________

Діагноз    ____________________________________

Дата захворювання ______________________________

Дата звернення _________________________________

Дата і час забору матеріалу  _______________________

Прізвіще лікаря _________________________________

Дата і час доставки матеріалу _____________________

 

 

Цю інформацію завіряє підписом медичний працівник, який проводив забір  матеріалу.

Мікроскопічний метод дає змогу  діагностувати малярію, лейшманіоз, лямбліоз, гельмінтози та ін.. У клінічній практиці застосовується також метод електронної мікроскопії для діагностики рота вірусної, цитомегаловірусної та ін.. інфекцій.

Мікробіологічне (бактеріологічне  чи вірусологічне) дослідження є  найбільш достовірним методом діагностики. Залежно від клінічних проявів хвороби, досліджують випорожнення, блювотиння, промивні води шлунка, жовч, сечу та ін..

Бактеріологічне дослідження проводять  також для контролю ефективності лікування, виявлення реконвалесцентного носійства, джерела збудника хвороби  в епідемічному осередку, обстеження осіб, які належать до декретованих груп (працівники підприємств харчової промисловості, дитячих дошкільних закладів тощо).

Правила забору матеріалу

біологічний матеріал необхідно брати  якомога раніше, до призначення етіотропного лікування (антибіотиками, специфічними імуноглобулінами тощо)

посуд повинен бути стерильним, не містити залишків дезінфекційних речовин

при взятті матеріалу суворо дотримуватися  стерильності

забраний матеріал відразу засівати на живильні середовища. Якщо це неможливо протягом найближчих 2 год, для зберігання застосовують спеціальні консервувальні суміші. До відправлення в бак. лабораторію, матеріал зберігають при Т +4*С у холодильнику чи на льоду в темному місці.

Випорожнення необхідно брати  відразу після дефекації із пелюшки, горщика, спеціального лотка чи іншого посуду (який не містить слідів дез.розчинів). У пробу доцільно брати патологічні домішки (слиз) спеціальним стерильним дерев'яним шпателем чи скляною паличкою.  Для дослідження відбирають пробу калу, що не містить домішок крові та гною, бо вони згубно діють на патогенні мікроорганізми і зменшують частоту їх висіву.  Для консервування випорожнень використовують суміш гліцерину з фізіологічним розчином. Випорожнення, що поміщують у консервант, не повинні перевищувати 1/3 її об'єму.  У деяких випадках для перевезення випорожнень у лабораторію використовують накопичувальні середовища (селенітове, магнієве, жовчний бульйон та ін.), забрана проба не повинна перевищувати 1/5 об'му середовища.

Якщо немає дефекації, матеріал збирають безпосередньо з прямої кишки ректальним тампоном (петлею), який вводять у пряму кишку на глибину 8-10см.

Блювотні і промивні води шлунка (50-100мл) збирають у стерильні банки  і відразу відправляють у лабораторію. Для бактеріологічного дослідження використовують перші порції вод, отриманих при промиванні шлунка без використання дезінфекційних засобів. Блювотиння нейтралізують 10% розчином натрію гідрокарбонату.

Жовч (дуоденальний вміст) досліджують  для виявлення бактеріоносіїв, а  також з діагностичною метою. Беруть матеріал при дуоденальному зондуванні. В окремі стерильні пробірки збирають дуоденальний вміст, міхурову жовч і печінкову жовч (жовчних протоків). Слід звертати увагу на зовнішній вигляд отриманого матеріалу і перевіряти його рН за допомогою індикаторних папірців. Кисла реакція порції жовчі, білуватий відтінок рідини, наявність пластівців, що свідчать про домішок шлункового соку, роблять матеріал непридатним для дослідження на наявність ентеробактерій.

Сечу досліджують при ураженнях нирок і сечовивідних шляхів. Після миття з милом зовнішніх статевих органів і ополіскування стерильним ізотонічним розчином натрію хлориду чи кип'яченою водою ділянку зовнішнього отвору уретри висушують стерильним марлевим тампоном або серветкою, випускають першу порцію сечі, а середню (10-20мл) збирають у стерильну баночку. У жінок сечу збирають за допомогою катетера.

Кров при захворюваннях, що супроводжуються  бактеріємією або клінічними ознаками генералізації інфекції  для дослідження  беруть стерильним шприцом (5-10мл) і відразу вносять у флакон із середовищем. Для підвищення частоти виділення гемо культури доцільно проводити повторні посіви крові протягом усього періоду гарячки.

Спинномозкову рідину (ліквор) досліджують  при явищах менінгіту та енцефаліту. отримують її за допомогою люмбальної пункції, яку здійснює лікар. Для цього хворого вкладають на бік на рівне тверде ліжко чи кушетку. Для запобігання бокового вигинання хребта під поперек кладуть валик або подушку. Спину розміщують вертикально по краю кушетки, ноги згинають у колінних суглобах і підтягують до живота, а голову нагинають до грудей; при цьому спина вигинається дугою і збільшується відстань між хребцями для проколу. Медсестра утримує хворого саме в такому положенні. Пункцію лікар проводить спеціальною (біровською0 голкою з ман дреном, здебільшого між остистими відростками ІІІ-ІУ поперекових хребців. Орієнтиром є умовна лінія, що проходить через задні верхні гребені здухвинних кісток. Місце, намічене для проколу, обширно знезаражують йодонатом, потім 0,5% спиртовим розчином хлоргексидину біглюконату. Місцеве знеболення проводять 0,5% розчином новокаїну.

3-5мл ліквору вносять у стерильну  пробірку і відразу направляють  у лабораторію. Транспортувати  необхідно в термосі при Т  37*С, щоб попередити охолодження матеріалу.

Після забору ліквору у голку  вставляють ман дрен і її поволі витягують. Місце проколу обробляють 0,5% розчином хлоргексидину біглюконату  і накладають стерильну суху серветку, яку фіксують лейкопластиром.

Після пункції хворий повинен без подушки лежати на животі протягом 2 год, не вставати з ліжка до наступного дня. Необхідно уважно стежити за хворим після пункції, бо можуть виникнути ускладнення (колапс, кровотеча, біль голови).

   Вирощувати та ідентифікувати  віруси значно важче, ніж бактерії. Віруси розмножуються лише всередині живих клітин. Тому дослідження проводять у спеціальних вірусологічних лабораторіях, використовуючи замість живильних середовищ культури різних тканин: курячі ембріони, клітини тканин людини чи тварин.

Біологічний метод полягає у  відтворенні інфекційної хвороби  на тваринах. Матеріалом від хворого  заражають білих мишей, гвінейських (морських) свинок. Застосовують цей  метод для підтвердження діагнозу ботулізму, правця, сказу.

Імунологічний (серологічний) метод використовують як для встановлення класифікаційної належності мікроба і виявлення антитіл до його антигенів, а також для виявлення антигенів збудника в різних біологічних субстратах – копро фільтрат, кров, сеча, слина. Виявлення в організмі хворих специфічних антигенів рівноцінне виділенню самого збудника. Сучасні методи індифікації антигенів збудника дають можливість встановити етіологію захворювання протягом кількох годин чи навіть хвилин.

   Кров для дослідження  беруть з вени (3-5мл) у сухі стерильні пробірки. сироватку крові після відстоювання чи центрифугування переносять в іншу пробірку і зберігають при Т +4*С. Для запобігання руйнуванню еритроцитів (гемоліз) краще кров брати голкою з достатнім просвітом і збирати в пробірку кров, яка сама витікає під тиском.

Для виявлення антитіл в сироватці  та антигенів застосовують діагностикіми  –завис живих чи вбитих мікробів чи очищені антигени. Парні сироватки  беруть у перші дні захворювання і через 7-10 днів і більше. Діагностичне значення має підвищення титру антитіл.

Антигени збудника виявляють у  матеріалі за допомогою імунних  сироваток.

Для виявлення антитіл використовують серологічні реакції: РА (реакція  аглютинації), РЗК (реакція зв'язування комплементу), РНГА (реакція непрямої гемаглютинації) та ін.

Імуноферментний метод дозволяє визначити кількість бактеріальних і вірусних антигенів. Його суть полягає в тому, що біологічний матеріал обробляють специфічними імуноглобулінами чи антигенами, які зв'язані з пероксидазою або іншим ферментом. Якщо в ньому присутні відповіді (гомологічні) антигени чи антитіла, то вони з'єднуються, і при цьому звільняється фермент. Індикатором є зміна кольору доданого субстрату, на який діє вивільнений фермент. Завдяки простоті виконання і дешевизні, метод є найбільш перспективним для серодіагностики інфекційних хвороб.