Поняття про інфекційну хворобу. Основні клінічні ознаки

Методи експрес-діагностики дозволяють швидко виявити збудника в крові, копро фільтратах, блювотинні та ін. матеріалу. Одним з найкращих  є метод флуоресціюючих антитіл (МФА) чи люмінесцентно-серологічний з  використанням люмінесцентних барвників або флуорохромів (родамін, флуоресцин), ковалентно з'єднаних з молекулами глобулінів. ґрунтується метод на специфічній взаємодії флуоресціюючих антитіл і гомологічного антигену. Утворений комплекс "антиген-антитіло" легко виявляють за характерним світінням у синьо-фіолетових променях люмінесцентного мікроскопа.

Алергологічний метод ґрунтується  на виявленні підвищеної чутливості (алергія, гіперсенсибілізація) при  введенні в організм специфічних  алергенів. Для постановки внутрішньо шкірної проби тонкою голкою інсулінового шприца вводять 0,1мл алергену в шкіру внутрішньої поверхні передпліччя. На місці введення утворюється невеликий білуватий щільний пухирчик, що нагадує лимонну кірку. він зникає через 15 хв. При захворюванні (позитивній пробі) через 24-72 год на місці введення алергену виникає реакція у вигляді інфільтрації з гіперемією. Алергічні реакції стають позитивними з 8-10-го дня захворювання. Використовують для діагностики туберкульозу (р. Манту), бруцельозу (р. Бюрне) , сибірки, токсоплазмозу та ін..

Молекулярно-біологічний метод  є надзвичайно чутливим і високо специфічним. Полягає у виявленні  в досліджуваному матеріалі генетичного  матеріалу збудника – ДНК чи РНК. Найчастіше застосовують полімеразну  ланцюгову реакцію (ПЛР), яка дозволяє як констатувати присутність збудника в мізерній кількості та й встановити його концентрацію.

ЗАГАЛЬНО-КЛІНІЧНІ лабораторні методи – загальний аналіз крові, аналіз сечі, копро грама, біохімічний аналіз (вміст білірубіну, активність амінотрансфераз та ін.), коагулограма (протромбіновий індекс, фібриноген).

ІНСТРУМЕНТАЛЬНІ методи дозволяють визначити  органи чи ділянки ураження внаслідок  хвороби: рентгенологічний метод, комп'ютерна томографія, радіологічний, ультразвуковий та ін.. методи.

РЕКТОРОМАНОСКОПІЯ є простою і високоінформативною. ЇЇ виконує лікар. Напередодні за 1-2 дні хворому рекомендують дотримуватись спеціальної дієти (обмежити їжу, багатою клітковиною). Ввечері та вранці за 2-3 год до дослідження роблять очисну клізму з 1-1,5л теплої води, після якої хворому необхідно спорожнити кишечник. Інший метод полягає в наступному: хворому за 1 год до огляду через задній прохід вводять 500-1 000 см куб. повітря або кисню. Процедуру виконують протягом 5-10 хв. введений газ розширює просвіт кишки, розправляє складки слизової оболонки і, діючи на рецептори, провокує дефекацію, що настає через 5-15 хв.

Дослідження проводять за допомогою  ректоскопа. ректороманоскопія дозволяє досліджувати пряму кишку і частину  сигмоподібної, усього 30-35см. Під час  процедури через ендоскопічну трубку можна взяти мазки зі слизової оболонки кишок, зробити біопсію.

Щоб оглянути всю сигмоподібну кишку  або всю товсту кишку, застосовують спеціальні гнучкі волоконні апарати- сигмо скоп і колоно скоп.

УЛЬТРАЗВУКОВЕ дослідження (УЗД) органів черевної порожнини дозволяє судити про структуру органів, їх розміри, наявність пухлин, камінців у жовчному міхурі, ниркових мисках і сечоводах тощо.

ПІДГОТОВКА хворого

протягом 3-х днів необхідно дотримуватись  дієти з виключенням продуктів, що містять багато клітковини (чорний хліб, сирі овочі, фрукти) і молока;

призначають карболен чи інший ентерособент (еспумізан) тричі на день.

доцільно приймати ферментний препарат (фестал, мезим-форте) по 1 драже тричі  на день;

у випадку закрепу – проносний засіб – кора крушини, листя сени чи ін.;

на дослідження хворий повинен  взяти рушник, щоб після обстеження витерти живіт.

НЕ рекомендується проводити очисну клізму, тому що вона може посилити газоутворення  в кишках.

ДИСТАНЦІЙНА томографія надає цінну  інформацію про енергетичні процеси в органах і тканинах. За допомогою інфрачервоного випромінювання відповідних анатомічних ділянок. Грунтується вона на виявленні за допомогою високочутливих апаратів (теплові зорів) ділянок з підвищеною Т і перепаду температур. З огляду на високу чутливість методу, дослідження необхідно проводити в постійних умовах – при Т 22,5 +_ 1,0* С), відносній вологості повітря 40-70%, швидкості його потоків 0,15 – 0,2 м/с.

 

ПРИНЦИПИ ЛІКУВАННЯ

Актуальність: У лікуванні інфекційних  хворих досягнуто значні успіхи. За останнє десятиліття вражаюче збільшився арсенал лікарських засоюів, частина з них відзначається високою ефективністю. Проте немало ліків, особливо синтетичних, у хворому організмі проявляє побічну і навіть шкідливу дію. У зв'язку з цим загострилась проблема їх раціонального застосування.

 

   Сучасне лікування повинно  мати комплексний характер, тобто  передбачати нейтралізуючий вплив  на збудника та його токсини  (етіотропна терапія) і поліпшення  функцій організму, зменшення  та усунення патологічних змін (патогенетична терапія). Разом з тим, воно повинно бути  з урахуванням індивідуальних особливостей пацієнта: віку, статі, тяжкості і періоду інфекційної хвороби, її провідних синдромів та ускладнень, сприйняття лікувального чинника. Перш ніж призначити препарат, необхідно уважно ознайомитись з інструкцією до нього, щоб не допустити або хоча б зменшити шкідливий вплив засобів. Це і є основними принципами лікування.

Етіотропне лікування передбачає застосування антибіотиків та інших  хіміотерапевтичних препаратів, бактеріофагів; імуноглобулінів і сироваток – серотерапія; вакцин, інтерферонів та ін..

Антибіотикотерапія. До антибіотиків відносять речовини рослинного і  тваринного походження або їх синтетичні аналоги, які здатні вибірково вбивати патогенні мікроорганізми (бактеріоцидні) або пригнічувати їх ріст і розмноження (бактеріостатичні)

Розрізняють ряд груп антибіотиків, кожна з яких об'єднує низку  препаратів, близьких за хімічною будовою  і механізмом дії.

Пеніциліни – обширна група  природних і напівсинтетичних А. До природних належить бензилпеніцилін, до якого чутливі стрептококи, менінгококи, пневмококи, лептоспіри та ін.. Але він не діє на більшість грам негативних бактерій, а також у відношенні стафілококів, які виробляють фермент, що руйнує пеніцилін. Напівсинтетичні пеніциліни (оксацилін, ампіцилін, амоксицилін) діють згубно на грам позитивні і грам негативні мікроорганізми, тому широко застосовуються.

Цефалоспорини мають широкий спектр дії ( у тому числі на стійкі до пеніциліну штами). Використовують 4 покоління цефалоспоринів: зі старих препаратів – цефазолін, орацефал, дурацеф, цефалексин, цефазол; з нових –цефотаксим, цефтріаксон, цефтазидим (ІІІ покоління) та цефепім, цефпіром, кейтен (ІУ покоління).

Аміноглікозиди –А. широкого спектру дії, найбільше впливають на грам негативні бактерії. Неоміцин, канаміцин, гентаміцин, амікацин, нетроміцин найчастіше застосовують при гострих кишкових інфекціях (шигельоз, черевний тиф) і гнійно-септичних та туберкульозі (стрептоміцин).

Макроліди – еритроміцин, роваміцин, макропен, кларитроміцин – ефективні щодо грам позитивних мікроорганізмів і грам негативних коків. До них чутливі рикетсії, хламідії, мікоплазми, деякі найпростіші. Застосовуються при пневмонії, бешисі, ангіні, бруцельозі, дифтерії, орнітозі.

Левоміцетин (хлорамфенікол) виявляє  бактеріостатичну дію на грам позитивні  та грам негативні мікроби, рикетсії, хламідії та ін.. Застосовується при  черевному тифі, паратифах А і  В, сальмонельозі, бруцельозі.

Тетрацикліни – А. широкої дії (тетрациклін, окситетрациклін, морфоциклін, доксициклін), пригнічують більшість бактерій, спірохети, лептоспіри, рикетсії, більшість найпростіших.

З інших препаратів, що діють згубно головним чином на бактерії:

фторхінолони – офлоксацин, ципрофлоксацин, норфлоксацин;

похідні нітрофурану – фуразолідон, фура гін, фурацилін;

оксихіноліни – ентеросептол, мексаформ, мексаза;

похідні налідиксової кислоти –  невіграмон, неграм. Вони мають широкий  спектр дії, згубно діють на рикетсії, хломідії, мікоплазми.

Не втратили значення і сульфаніламіди. Фталазол, сульгін слабо всмоктуються  з кишечника в кров і тому показані при деяких кишкових інфекціях (шигельозі), інші (сульфапірідазин, сульфадиметоксин, сульфален) відзначаються тривалою дією, завдяки чому призначаються раз на день, що зручно в лікуванні.

Загальноприйняті правила хіміотерапії:

засіб повинен діяти на збудника;

він повинен проникати  в органи чи тканини, де є збудник;

його призначають в оптимальній  дозі;

препарат не повинен бути токсичним  і виявляти шкідливої дії на організм.

Патогенні мікроорганізми можуть мати різну чутливість до А., тому необхідно  визначати його чутливість до антибіотиків в умовах лабораторії.

При тяжкому перебігу, ускладненнях нерідко виникає потреба одночасного  призначення двох і навіть трьох хіміотерапевтичних засобів, для цього складено таблиці ефективності комбінованого застосування А.

Перш ніж призначити будь-який препарат, треба розпитати хворого, чи не викликали  побічну дію препарат (при наявності  побічної дії препарат не призначається). Крім того необхідно перед введенням препарату виконати пробу на чутливість організму до нього.

Якщо проба позитивна, препарат не можна вводити.

   При вірусних інфекціях  призначають інтерферони – неспецифічні  білки, які пригнічують реплікацію  вірусів, а також поліпшують імунні реакції організму (лаферон, нітрон А, реаферон, роферон).

Для стимуляції вироблення організмом власних інтерферонів призначають  аміксин, циклоферон, мефенамінову кислоту, настоянки женьшеню, китайського  лимоннику, елеутерококу (при вірусних гепатитах, грипі, герпесах тощо).

Інша група антимікробних засобів  – бактеріофаги  - паразити бактерій, які вибірково зумовлюють їх лізис (розчинення). Застосовуються у лікуванні  стафілококовий, черевнотифозний та ін.. Їх призначають всередину, у  клізмі, підшкірно, у гнійні порожнини, зрошують рани. Проте їх ефективність низька, вони застосовуються як допоміжний лікувальний засіб.

Специфічні імуноглобуліни та сироватки  містять антитіла до збудників інфекційних  хвороб. Препарати готують із крові  донорів, які раніше перенесли захворювання і зберігають імунітет, або після штучної імунізації (гомологічні препарати), а також із крові гіперімунізованих тварин – частіше коней (гетеро логічні препарати). Імуноглобуліни більш ефективні, ніж сироватка чи плазма, тому що концентрація потрібних антитіл у них значно вища. Використовують імуноглобуліни проти збудників грипу, кору, кліщового енцефаліту, лептоспірозу та ін.. Гетерологічні імуноглобуліни та сироватки можна вводити тільки після шкірної прои на чутливість до чужорідного білка і дробної десенсибілізації організму. Пробу ( за методои Безредке) виконує лікар або медична сестра під наглядом лікаря.

Побічна дія препаратів специфічної  дії 

При хіміотерапії можуть виникнути:

Алергічні реакції – медикаментозна алергія ( можуть викликати майже всі ліки, і при контакті з ними), яка проявляється почервонінням і набряком слизових оболонок, висипки на шкірі, рідше перебігають з ураженням серця, легень, печінки. Алергічні реакції на ліки розвиваються від декілька сек до 12 год і можуть спровокувати анафілактичний шок, приступи бронхіальної астми, набряк Квінке, кон'юнктивіт, алергічний нежить.

При появі перших ознак алергії  –негайно припинити прийом препарату, десенсибілізуюча терапія.

2.Токсична дія препаратів на  різні органи: поява гепатиту з жовтяницею при лікуванні тетрацикліном; глухота  та токсичний вплив на нирки – при лікуванні стрептоміцином, гентаміцином; левоміцетин пригнічує кістковомозкове кровотворення.

3. Анафілактичний шок – небезпечне  ускладнення, яке може виникнути при введенні антибіотиків (часто- пеніциліну) та гетерогенних імуноглобулінів і сироваток. Зненацька з'являються блідість і синюха, відчуття стиснення грудей, свербіння, падає артеріальний тиск, хворий починає часто дихати, може приєднатись блювання. Якщо не надати термінову допомогу, то хворий втрачає свідомість, зупиняються дихання і діяльність серця.

Невідкладна допомога при перших ознаках:

припинити введення препарату;

накласти джгут на кінцівку вище місця введення препарату і холод  на місце (пухир з льодом);

якщо алерген потрапив в око  або ніс, промити їх проточною  водою, закапати судинозвужувальні  краплі та 1% розчин гідрокортизону. у  випадку попадання алергену в  шлунок – промити останній, якщо дозволяє стан хворого;

підняти головний кінець тіла і забезпечити доступ свіжого повітря, по можливості подати кисень через носовий катетер;

увести 0,5мл 1% розчину адреналіну підшкірно  або внутрішньовенно, краще обколоти ним місце ін'єкції;

Налагодити крапельне внутрішньовенне  введення 60-90мг преднізолону, 2 мл 0,25 розчину норадреналіну і 2-4мл 1% розчину димедролу на ізотонічному розчині хлориду натрію;

при появі ядухи внутрішньовенно  ввести 10мл 2,4% розчину еуфіліну, почати штучне дихання;

якщо шок зумовлений пеніциліном, негайно внутрішньовенно ввести 1 млн ОД пеніцилін ази.

4. При введенні гетерогенного  імуноглобуліну та сироватки  може наступити алергічна реакція  у формі гарячки, анафілактичного  шоку, сироваткової хвороби.

Сироваткова хвороба   може проявитися через 1-20 днів, при анафілактичній формі сироваткової хвороби – через декілька годин, хвилин. Найбільш постійна і характерна ознака – уртикарна висипка (різні по величині і формі рожеві чи червоні бляшки, які виступають над рівнем шкіри та інші види (кореподібна, скарлатино подібна, при тяжких формах- геморагічна). . При тяжких формах висипка може бути по всьому тілу Сильний свербіж, печія.  Нерідко – набряк шкіри і підшкірної клітковини. Збільшення лімфатичних вузлів починається з регіональних по відношенню до місця введення. У хворих –арталгії, часто у 2/3 хворих – гарячка від декількох годин до 3 тижнів різного характеру, тахікардія, гіпотонія.

Інколи сироваткова хвороба  посилює згасаючі прояви хвороби, з  приводу якої вводилась сироватка. Так, у хворих на правець в період початку реконвалесценції стає більш виражений тризм; у хворих ботулізмом – диплопія і т.п.