Проведення туберкулінізації в ВАТ А/Ф «Слобожанське»

МІНІСТЕРСТВО АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ И ПРОДОВОЛЬСТВА

ЛУГАНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ АГРАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ФАКУЛЬТЕТ ВЕТЕРИНАРНОЇ МЕДИЦИНИ

 

 

 

 

Кафедра епізоотології, патанатомії,

 та судової ветеринарії 

 

 

 

 

 

 

 

 

КУРСОВА РОБОТА

НА ТЕМУ:

« Проведення туберкулінізації в ВАТ А/Ф «Слобожанське»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Роботу виконала:

Студентка 751 групи

                                                                  Василевська Т.М.

                                                                       Науковий керівник:

                        Доцент  Заболотна В.П.

 

 

 

 

 

Луганськ – 2012

                                             

 

План курсової роботи

 

 

Вступ

1. Огляд літератури
1. Визначення хвороби
2. Епізоотологічні дані
3. Етіологія
4. Клінічні ознаки
5. Патологоанатомічні зміни.
6. Діагностика. Диференційний діагноз.
7. Імунітет і вакцинопрофілактика
8. Профілактика і заходи боротьби
2. Обгрунтування теми курсової роботи.
3. Епізоотологічне остеження господарства.
4. Ветеринарно- санітарна характеристика господарства.
5. Характеристика епізоотичної ситуації.
6. Організація і проведення діагностичного дослідження.
7. Висновки

Список використаної літератури

Додатки

 

Вступ

 

Епізоотична ситуація в  Україні характеризується наявністю  різних заразних хвороб, у тому числі  й таких, що підлягають обов'язковому обліку за списком Міжнародного епізоотичного бюро — серед них і туберкульоз.  
Особливої уваги потребує профілактика та боротьба з інфекційними хворобами, які відзначаються значним поширенням, високим рівнем захворюваності та загибелі, тривалим порушенням виробничої діяльності. Багато інфекційних захворювань передається від хворих тварин людині, що становить суттєву загрозу її життю та здоров'ю.

За даними ретроспективних епізоотологічних досліджень Україна є стаціонарно неблагополучною з туберкульозу великої рогатої худоби. Найбільш напружена епізоотична ситуація була в кінці ХІХ та на початку ХХ ст. Серед забитих тварин туберкульоз виявляли у 15–20 із 100 оглянутих м’ясних туш. До 1925–1926 рр. цей показник зріс до 26,7 %. Впровадження туберкулінодіагностики та системи протитуберкульозних заходів у масштабі країни поклали початок етапу зниження захворюваності: у 1933 р. інфікованість стад знизилась до 13,6%, а 1948р. до 0,79%. В цей період напруженість епізоотичної ситуації щорічно сповільнювалась на 0,85%. З 1948 р. по 1981р. середньорічна інфікованість великої рогатої худоби мікобактеріями туберкульозу послаблювалась щорічно на 0,007%, а в наступні два десятиліття відповідно на 0,008 та 0,0015%.

Проспективне вивчення епізоотичної ситуації в кожній із 24 областей та АР Крим вказує на наявність в більшості регіонів країни достатньо високого потенціалу джерел збудника туберкульозної інфекції, що сприятиме стаціонарності туберкульозу великої рогатої худоби.

Наявність в Україні адміністративних регіонів зі стабільно  та відносно благополучною епізоотичною ситуацією, а також з високими показниками захворюваності та виявлення патологоанатомічних змін, характерних для туберкульозу, вказує на недосконалість існуючих протиепізоотичних, ветеринарно-санітарних та організаційно - господарських заходів в системі ліквідації мікобактеріальної інфекції в окремих адміністративних регіонах України.

Тому на данному етапі  найбільш актуальним є проблема ранньої туберкулінодіагностики та  профілактики туберкульозу.

 

1. Огляд літератури

 

1.1.Визначення хвороби

 

Туберкульоз (Tuberculosis) — хронічна хвороба домашніх і диких тварин та птиці, що характеризується утворенням у різних органах дрібних специфічних безсудинних вузликів (туберкул), схильних до сирнистого розпаду і звапнення. На туберкульоз хворіє людина.

Захворювання на туберкульоз  знайоме людству з давніх-давен. В історичних рукописах Вавилона, Китаю та Індії є записи, що свідчать про наявність цієї хвороби в  ті далекі часи, усвідомлення її заразливості й можливості передавання від  людини до людини. У Стародавній Греції туберкульоз був описаний Гіппократом, Галеном, Демокритом, було наведено клінічну картину хвороби та рекомендації з її лікування. Термін «туберкульоз» вперше використав французький лікар Леннек (1819). Інфекційну природу туберкульозу встановлено в 1865 р. Віллеменом, який відтворив експериментальне зараження кролів підшкірним введенням частинок уражених туберкульозом легень від померлої людини. У 1868 р. Шово першим заразив телят шляхом згодовування патологічного матеріалу від хворої на туберкульоз корови. Клебс вперше визначив небезпечність молока хворих корів для дітей, а Шово - м'яса від туберкульозних тварин для людини. Р. Кох у 1882 р. відкрив збудника туберкульозу, а в 1890 р. запропонував для діагностики цього захворювання туберкулін. Кальметт і Герен у 1924 р. виготовили вакцину БЦЖ для профілактики туберкульозу у людей.

Туберкульоз є одним  з найпоширеніших захворювань у  всьому світі, яке завдає значних  економічних збитків тваринництву і становить загрозу для людини. За останні роки клінічна та морфологічна картина туберкульозу в економічно розвинутих країнах значно змінилась. Зміни обумовлені, головним чином, соціальним прогресом, досягненнями лікарської та антибактеріальної терапії й розглядаються як природний та індукований патоморфоз.

 

2. Епізоотологічні дані

 

До туберкульозу сприйнятливі понад 55 видів ссавців і близько 25 видів птахів. Із домашніх тварин найбільш чутливою є велика рогата худоба, потім свині, коні; з птахів частіше хворіють кури, фазани. Основним джерелом збудника інфекції є хворі на туберкульоз тварини й птахи, рідше - хворі люди. З організму збудник виділяється з харкотинням, фекаліями, молоком, рідко - із сечею та спермою. Факторами передавання збудника є повітря, корми, вода, підстилка та інші предмети, забруднені виділеннями хворих тварин. Зараження на туберкульоз сприйнятливих тварин відбувається через дихальні шляхи і травний канал. Велика рогата худоба інфікується в основному під час вдихання дрібних крапель, що відкашлюються хворими тваринами, або часточок пилу, в яких міститься збудник. Дуже рідко відбувається внутрішньоутробне зараження, а також через соски вимені, кон'юнктиву, слизові оболонки статевих органів і шкіру. Телята заражаються при згодовуванні їм незнешкодженого молока від хворих корів.

Туберкульоз великої  рогатої худоби є типовою стійловою  інфекцією, хоча зараження спостерігається  і при пасовищному утриманні. Захворювання поширюється в стаді  повільно, масове перезараження відбувається впродовж багатьох місяців. Однак у  разі скупченого утримання тварин, перебування їх у вологих, погано освітлених чи недостатньо вентильованих приміщеннях, відсутності моціону та неповноцінної годівлі перезараження туберкульозом відбувається значно швидше.

Залежно від епізоотичного  стану щодо туберкульозу господарства, населені пункти та адміністративні території поділяють на благополучні та неблагополучні.

Благополучними щодо захворювання на туберкульоз вважають стада, ферми, господарства, населені пункти, райони, області, в яких при дослідженні  не виявлено хворих на  туберкульоз  тварин.

Неблагополучними вважають господарство (незалежно від форми  власності), двір, ферму, бригаду, населений  пункт, район, область, де виявлені хворі  на туберкульоз тварини  в яких введені  карантинні обмеження.

Ступінь неблагополуччя щодо туберкульозу стада, ферми визначають за рівнем розповсюдження хвороби серед тварин: обмежена – при виявленні протягом року незначної кількості (до 15 %) хворих тварин від загальної кількості в стаді (фермі) та значна – при захворюванні більше 15 % тварин.

 

3. Етіологія

 

Збудник – бактерії з  роду Mycobacterium, до якого входять 48 самостійних видів і підвидів, в якому розрізняють 5 видів патогенних мікобактерій: Мус. tuberculosis - збудник туберкульозу людини; Мус. bovis - збудник туберкульозу великої рогатої худоби; Мус. avium - збудник туберкульозу птахів; Мус. murium - збудник туберкульозу мишей; Мус. poikilotermum - збудник туберкульозу холоднокровних. Видову належність збудника туберкульозу визначають на основі культурально-морфологічних властивостей та вірулентності для різних тварин і людини. Морські свинки чутливі до мікобактерій людського й бичачого видів, які зумовлюють у них генералізований туберкульоз, стійкі до пташиного виду. Кролі сприйнятливі до мікобактерій бичачого та пташиного видів, що спричинюють у них генералізований туберкульоз або туберкульозний сепсис, стійкі до людського виду (можливе місцеве ураження). До збудника мікобактерій людського виду чутливі кролі, а також коні, собаки, свині, коти, кози, вівці, птиця, хутрові звірі, велика рогата худоба.

Поряд з яскраво вираженою  видовою патогенністю різні види мікобактерій можуть спричинювати захворювання і в інших видів тварин, а  також у людини. Мікобактерії бичачого виду можуть бути збудниками захворювання людини, а також усіх господарських тварин, хутрових звірів. Птахи до мікобактерій обох видів не чутливі. Мікобактерії пташиного виду крім птахів можуть викликати захворювання у свиней, коней, собак, овець та кіз. Зараження великої рогатої худоби пташиним видом супроводжується локалізацією процесу в легенях та вимені. Від птахів люди можуть заразитись під час догляду за нею, а також при вживанні сирих яєць. 
За морфологічними та культуральними властивостями мікобактерії різних видів майже не відрізняються один від одного і являють собою прямі або злегка зігнуті нерухомі грампозитивні зернисті палички із заокругленими кінцями, розміром (1,5...5,5) х (0,2...0,5) мкм. Кислото-, спирто- і лугостійкі у зв'язку з наявністю в клітині жиро-воскових речовин. За певних умов мікобактерії здатні утворювати ниткоподібні, гіллясті форми з колбоподібним здуттям на кінцях, що стало підставою для зміни назви «бацили Коха» на «мікобактерії туберкульозу». Спор і капсул мікобактерії не утворюють. Фарбуються за методом Ціля - Нільсена у яскраво-червоний (інші бактерії - в синій) колір. Мікобактерії туберкульозу культивують в аеробнихумовах на елективних живильних середовищах Петраньяні, Гельберга, гліцериновому МЛА та МПБ, середовищі Левенштейна - Йенсена. Ростуть мікобактерії дуже повільно: людського виду - впродовж 20 - 30 діб, бичачого - 20-60 діб, пташиного виду - 11-15 діб. На твердих живильних середовищах мікобактерії ростуть у вигляді крихкуватих, малих або великих, поодиноких блискучих чи матових колоній, іноді суцільних скупчень, а також у вигляді зморшкуватого нальоту білого або біло-жовтого кольору. Утворюють гладенькі S-форми та шорсткі R-форми.

Завдяки вмісту ліпідів  мікобактерії дуже стійкі проти дії  фізичних і хімічних факторів. У  висушених шматочках уражених легень зберігають свою життєздатність упродовж 7 міс, у висохлому харкотинні й пилу - до 7 - 10 міс, у ґрунті - понад 2 роки, гною, підстилці - до 1,5 року, фекаліях - до 1 року, річковій воді - до 10 міс, на пасовищі - до 1 року, в замороженому м'ясі - до 1 року, засоленому м'ясі - 45-60 діб, свіжому молоці на холоді - 9-10 діб, маслі та сирах на холоді - 10 міс. Пряме сонячне світло інактивує мікобактерії через 4-5 год., розсіяне світло - через 30-40 діб. Підігрівання молока до 55 °С руйнує мікобактерії через 4 год., до 85 °С - 30 хв., до 100 °С - через 3-5 хв. Під дією 5 %-го розчину карболової кислоти інактивація збудника туберкульозу настає через 24 год., лужного 3 %-го розчину формальдегіду - 1 год о Мікобактерії туберкульозу порівняно швидко інактивуються під дією хлоровмісних препаратів.

Поряд з патогенними  мікобактеріями з організму людей, великої рогатої худоби та об'єктів  зовнішнього середовища ізолюються не патогенні, так звані атипові, мікобактерії, які не викликають захворювань  на туберкульоз, але зумовлюють сенсибілізацію організму і позитивну реакцію на туберкулін. Атипові мікобактерії важко диференціюються від справжніх мікобактерій туберкульозу, що дуже ускладнює встановлення діагнозу при захворюванні великої рогатої худоби.

 

1.4. Клінічні  ознаки

 

Розглянемо клінічні ознаки та перебіг хвороби у ВРХ.

Інкубаційний період триває 2-6 тижнів. Початок захворювання у заражених тварин виявляється  появою алергічних реакцій на туберкулін. Клінічні ознаки хвороби з'являються  значно пізніше. Розрізняють активний (відкритий) туберкульоз, коли збудник хвороби виділяється з організму в зовнішнє середовище з бронхіальним слизом, молоком та фекаліями, і латентний туберкульоз, коли мікобактерії з організму хворої тварини назовні не виділяються.

Туберкульоз характеризується стадійним розвитком. Розрізняють первинний туберкульоз із стадіями первинного комплексу і ранньої генералізації та вторинний із стадією пізньої генералізації й ізольованого ураження органів.

Для первинного туберкульозу типовим є первинний комплекс, що складається з трьох компонентів: первинний афект (первинне вогнище), туберкульозне запалення регіонарних лімфатичних вузлів (лімфаденіт), туберкульозне запалення відвідних лімфатичних судин (лімфангіт). Первинний комплекс може бути повним, неповним і складним.

Повний первинний комплекс являє собою одночасне ураження органа і регіонарного лімфатичного вузла. Первинний же афект має вигляд одного або декількох туберкулів розміром 1 см і більше, з казеозним розкладом, частковим вапнуванням некротичних ділянок, сірувато-білою облямівкою типової грануляційної тканини і пояском гіперемії та набряку. За сприятливих умов вузлик зменшується, значно обвапновується та інкапсулюється (вогнище Гона).