Власність та право власності як об'єкт кримінально – правової охорони

 

ДЕРЖАВНА ПЕНІТЕНЦІАРНА  СЛУЖБА УКРАЇНИ

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ЮРИДИЧНИЙ  КОЛЕДЖ

 

 

ЦИКЛ: кримінально-правових дисциплін

ДИСЦИПЛІНА: кримінальне право

 

 

КУРСОВА РОБОТА

НА ТЕМУ:

«ВЛАСНІСТЬ  ТА ПРАВО ВЛАСНОСТІ ЯК ОБ'ЄКТ КРИМІНАЛЬНО – ПРАВОВОЇ ОХОРОНИ»

 

 

Виконав: курсант 131 навчальної групи

сержант внутрішньої служби Пшеничний В. Б.

Перевірив: старший викладач циклу

кандидат юридичних  наук

підполковник внутрішньої  служби

Царюк С. В.

 

Чернігів 2011 
ЗМІСТ

 

ВСТУП

 

Розділ 1. Поняття і види злочинів проти власності 

 

1.1. Об'єкт і предмет посягання злочинів проти власності та суб'єкт їх вчинення.

1.2. Види злочинів проти власності  за формою вини, корисливі та  некорисливі злочини. 

 

Розділ 2. Злочини проти  власності за способом їх вчинення.

 

2.1. Таємно і відкрито.

2.2. З насильством і без насильства.

2.3. З проникненням і без проникнення.

2.4. Повторність і рецидив злочинів проти власності та їх кваліфікація.

2.5. Розмір заподіяної шкоди як кваліфікуюча ознака злочинів проти власності

 

ВИСНОВКИ

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Актуальність  теми дослідження. Одним із важливих напрямів розбудови України як незалежної демократичної держави є протидія злочинності. Успіх у цій діяльності значною мірою залежить від теоретичних розробок протидії окремим видам злочинності. При цьому важливо досліджувати діюче кримінальне законодавство та практику його застосування в сучасних умовах дії нового кримінального законодавства України.

Злочини проти власності  становлять одну із найпоширеніших і  найнебезпечніших груп злочинних діянь, тому в кримінальному кодексі їх і виділили в окремий розділ (Розділ VI). За способом вчинення, предметом злочину, іншими об'єктивними, а також суб'єктивними ознаками злочини проти власності можна поділити на три групи:

1) діяння, які характеризуються протиправним корисливим оберненням на свою користь чи користь інших осіб чужого майна, яке заподіює пряму шкоду власникові і здійснюється, як правило, проти волі власника;

2) діяння, які характеризуються  протиправним, як правило корисливим  заподіянням шкоди власникові без обернення на свою користь чи користь інших осіб чужого майна (без заподіяння прямих збитків власникові) або з оберненням на свою користь майна, яке не є чужим (є нічийним);

3) некорисливі посягання  на власність, пов'язані з заподіянням  майнової шкоди власникові іншим чином.

Таким чином, викладене  вище зумовлює актуальність дослідження  курсової роботи.

Метою дослідження є визначення юридичних підстав кримінальної відповідальності за злочини проти власності, передбачених ст.ст. 185 – 198 КК України,

Для досягнення поставленої  мети в курсовій роботі зосереджено  увагу на вирішенні таких завдань:

1) дослідити поняття  та види злочинів проти власності;

2) розкрити кваліфікуючі  ознаки злочинів проти власності;

Об'єктом  дослідження є законодавство України, що регулює суспільні відносини власності, передусім відносини з приводу володіння, користування і розпорядження майном, а його предмет – проблемні питання злочинів проти власності.

Методи  дослідження. Методи дослідження обрані відповідно до мети, завдань, об'єкта та предмета дослідження. В основу покладені методи діалектики та матеріалізму. 3 їх допомогою визначені підходи до розгляду об'єкта та предмета дослідження. Застосування історичного методу дозволило простежити розвиток законодавства щодо кримінальної відповідальності за злочини проти власності в різні періоди в колишньому Радянському Союзі яке поширювалось і на територію України, та в сучасній Україні.

Формально-логічний і  метод системного аналізу дали можливість проаналізувати елементи та ознаки складів злочинів, передбачених ст.ст. 185 – 198 КК України, і дати їм оцінку, визначити критерії розмежування їх між собою та від суміжних злочинів.

 

Розділ 1. Поняття  і види злочинів проти власності

 

1.1. Об'єкт і  предмет посягання злочинів проти  власності та суб'єкт їх вчинення

Злочини проти власності  становлять одну із найпоширеніших і  найнебезпечніших груп злочинних діянь, оскільки вони посягають на одне із найбільш цінних соціальних благ –  право власності.

Право власності –  це, відповідно до п. 1 ст. 2 Закону України "Про власність", врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном. [4] Цей закон визначає, що власність в Україні виступає в таких формах: приватна, колективна, державна. Відповідно до Конституції України від імені українського народу права власника на землю, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси України здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Кожен має право володіти, користуватись і розпоряджатись своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності чи обмежений у його здійснені. Право власності є непорушним. Це засвідчує, зокрема, Конституція України (ст. 41) [1], Цивільний кодекс України (ст.ст. 316, 317, 321) [3].

Стаття 13 Конституції  України проголошує рівність усіх суб'єктів  права власності перед законом  і забезпечення захисту їх прав державою. Тому кримінальне законодавство  також охороняє всі форми власності, що існують в Україні [4].

Злочини проти власності часто іменують майновими злочинами. Така назва пов'язана з предметом їх посягання, який найчастіше становить майно. До речі, у перших кримінальних кодексах нашої держави посягання на власність так і називались – майнові злочини [11].

Об'єктом злочинів проти власності є суспільні відносини власності, що охороняються кримінальним законом як частина економічних відносин, як основа економічної системи держави.

Родовим об'єктом злочинів проти  власності є врегульовані законом  суспільні відносини власності, передусім відносини з приводу володіння, користування і розпорядження майном.

Додатковими обов'язковими об'єктами злочинів, які вчиняються з використанням  насильства або погрози його застосування (насильницький грабіж, розбій, вимагання, погроза знищення майна) виступають здоров'я, життя, психічна або фізична недоторканість людини. При знищенні чи пошкодженні майна додатковими факультативними об'єктами можуть виступати громадський порядок екологічна безпека.

Єдність об'єкта – відносин власності  – не виключає того, що безпосереднім об'єктом конкретних злочинів може виступати та чи інша форма власності. Крім об'єкта, злочини проти власності мають також інші загальні об'єктивні і суб'єктивні ознаки.

Особливе значення для цих злочинів має їх предмет. Ним є приватне, колективне або державне майно.

Безпосереднім об'єктом викрадення є власність певної особи (фізичної чи юридичної). Для кваліфікації викрадення треба визначити безпосередній об'єкт, оскільки дії особи, яка, звертаючи на свою користь майно, припускала, що воно може належати як громадянину, так і державній чи колективній організації, слід кваліфікувати як злочин проти приватної чи державної або колективної власності залежно від фактичної належності майна [5].

Майно як предмет злочину  має певні ознаки:

1) юридична – право на майно належить певному власнику або особі, якій воно на законній підставі ввірено, знаходиться у її веденні чи під її охороною. Юридичними ознаками майна як предмета злочинів проти власності є те, що, по-перше, таке майно повинно бути чужим для винного, по-друге, воно, як правило, має належати на праві власності іншому суб'єкту права власності, по-третє, воно не повинно виступати предметом злочинів.

2) економічна – майно має  представляти певну матеріальну  цінність, мати певну вартість. Іноді  цю ознаку називають соціальною, оскільки вона означає, що в майно вкладена праця людини.

3) фізична – це предмети, речі, які можна вилучити, привласнити,  спожити, пошкодити, знищити тощо. Іншими словами, предметом таких  злочинів можуть бути речі  у фізичному розумінні цього слова. Людина як фізична особа не може бути предметом злочинів проти власності – її викрадення, а також інше незаконне заволодіння слід кваліфікувати за відповідними статтями розділів III або XX Особливої частини КК України.

Викрадення, привласнення, вимагання вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мисливської), бойових припасів, вибухових речовин, вибухових пристроїв чи радіоактивних матеріалів, наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів, прекурсорів, обладнання, призначеного для виготовлення наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів, документів, штампів, печаток чи заволодіння ними шляхом шахрайства або зловживання службової особи своїм службовим становищем, викрадення предметів, які знаходяться в місці поховання або на трупі, викрадення, привласнення, вимагання військовослужбовцем зброї, бойових припасів, вибухових або інших бойових речовин, засобів пересування, військової та спеціальної техніки чи іншого військового майна або заволодіння ними шляхом шахрайства, викрадення на полі бою речей, що знаходяться при вбитих чи поранених, не може кваліфікуватися за статтями, зазначеними у цьому розділі. Незаконне заволодіння таким специфічним майном виділене законодавцем в окремі склади злочинів (ст. ст. 262, 308, 312, 313, 357, 297, 410, 432).

Предметом злочинів проти власності  може бути як рухоме, так і нерухоме майно: житлові будинки, квартири, засоби виробництва, транспортні засоби, грошові  кошти, предмети домашнього господарства, продуктивна і робоча худоба та насадження на земельній ділянці, вироблена продукція, акції, деякі інші цінні папери, а також інше майно споживчого і виробничого призначення.

Привласнення особою знайденого або  чужого цінного майна, що випадково  опинилося у неї, не є викраденням  і виділено законодавцем у самостійний склад злочину (ст. 193).

Майну як предмету злочинів проти  власності, пов'язаних з його знищенням  чи пошкодженням (ст. ст. 194-196), притаманні певні особливості порівняно  з майном як предметом викрадення, привласнення, вимагання майна, заволодіння ним шляхом шахрайства або зловживання службової особи своїм службовим становищем (ст. ст. 185-187, 189-191). Адже, як правило, неможливим є викрадення нерухомого майна, лісів, надр як таких. Знищення ж перелічених об'єктів або їх пошкодження є реально можливим. З іншого боку, можна вимагати право на майно, але знищити чи пошкодити таке право неможливо [21].

Предметом злочинів проти  власності, пов'язаних з його знищенням  чи пошкодженням, може бути будь-яке  майно, окрім певних його видів, знищення чи пошкодження яких визначено законом спеціальним видом знищення чи пошкодження чужого майна. КК до таких видів знищення чи пошкодження майна відносить знищення (руйнування) чи пошкодження (зіпсуття) таких видів майна, як, зокрема: ст. 113, 178, 179, 245, 246, 252, 265, 277, 292, 298, 338, 347, 352, 378, 399, 357, 360,411, 412.

За певних обставин знищення чи пошкодження такого майно має  додатково кваліфікуватися за ст. ст. 194 та 196. Не можуть кваліфікуватися  як розкрадання дії особи, яка  має право на отримання певного майна, але порушує встановлений порядок його передачі – отримання. Не утворюють розкрадання і випадки помилки.

Якщо крадіжка чиниться з території, що охороняється, то воно вважається закінченим з того моменту, коли викрадене майно було винесене за межі території, оскільки воно вже вилучене з володіння власника, і винна особа має реальну можливість ним скористатися чи розпорядитися (продати, віддати, поміняти і т. ін.).

Доки можливість використати  майно, розпорядитися ним не настала, суб'єкт не може вважати, що він уже виконав усі дії, необхідні для досягнення наслідків – збагатитися за рахунок чужого викраденого майна.

Якщо ці наслідки не настали  за обставин, від винного не залежних, то його дії кваліфікуються як незакінчений замах за ч. 1 ст. 15 КК і відповідною статтею Особливої частини КК.

Крім майна у деяких злочинах проти власності предметом  можуть бути право на майно, а також  будь-які дії майнового характеру, наприклад, при вимаганні (ст. 189 ККУ) та шахрайстві (ст. 190 ККУ).

Право на майно – це набута в результаті дій потерпілого можливість шахрая чи вимагача користуватися, володіти і розпоряджатися чужим майном. Щодо об'єктів власності, що можуть відчужуватися тільки в установленому нормативно-правовими актами порядку, така можливість шахраєві чи вимагачу може бути надана лише шляхом оформлення відповідних документів. Під ними слід розуміти документи, які мають правове значення, тобто встановлюють право на майно або ж звільняють від обов'язків майнового характеру (договір дарування речі, доручення на право користування нею). [23].

З об'єктивної сторони  більшість з них сконструйовані законодавцем як злочини з матеріальним складом – їх обов'язковою ознакою  є спричинення внаслідок протиправного  діяння суспільне небезпечних наслідків  у вигляді матеріальної шкоди відносинам власності. Тому закінченими вони є з моменту настання цієї шкоди. Однак для закінчення таких злочинів як розбій, вимагання, погроза знищення майна не потрібно фактичного настання шкоди (це так звані усічені склади злочинів).