Власність та право власності як об'єкт кримінально – правової охорони

Дії винного не можуть бути кваліфіковані  як грабіж, якщо не доведено, що він  мав умисел відкрито викрасти чуже майно.

 

 

 

2.2. З насильством  і без насильства.

Важливою ознакою грабежу  є насильство, яке застосовує винний з метою заволодіти майном чи утримати його. Застосоване під час грабежу  насильство може бути як фізичним, так  і психічним: удари, побої, заподіяння легких тілесних ушкоджень без розладу  здоров'я, зв'язування, позбавлення волі тощо або погроза застосувати таке насильство. Насильство під час грабежу характерне тим, що воно не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого.

Зі змісту ст. 186 КК випливає, що насильство під час грабежу  застосовується з метою заволодіти майном чи мати доступ до нього або утримати майно.

Якщо винний застосовує насильство з метою звільнитися  від затримання, припинивши викрадення, то таке насильство не може бути підставою  для кваліфікації його як грабежу  за ч. 2 ст. 186 КК. Залежно від способу викрадення (таємно чи відкрито) дії винного у такому випадку кваліфікуються як крадіжка чи грабіж (ненасильницький). Заподіяння при цьому певної шкоди здоров'ю потерпілого утворює окремий злочин проти особи і кваліфікується за сукупністю злочинів.

Не утворює насильницького грабежу (ч. 2 ст. 186 КК) викрадення способом "хапка" (хапання), оскільки винний у такому випадку застосовує не насильство, а розраховує на несподіваність і  раптовість своїх дій.

Найнебезпечнішим способом викрадення є розбій (ст. 187 КК).

Розбоєм визнається напад  з метою заволодіти чужим майном, поєднаний з насильством, небезпечним  для життя чи здоров'я особи, яка  зазнала нападу, або з погрозою застосувати таке насильство (ч. 1 ст. 187 КК).

Обов'язковою ознакою  розбою, як і всякого іншого викрадення, є корисливий мотив нападу. Напад, вчинений не з корисливих спонукань (зокрема, з помсти, ревнощів чи хуліганських мотивів), не може кваліфікуватися як розбій.

Напад під час розбою характеризується несподіваним фізичним чи психічним впливом на потерпілого, застосуванням фізичної сили чи погроз відкрито, раптово, несподівано.

Небезпечне для життя  чи здоров'я потерпілого насильство – це заподіяння йому легкого тілесного  ушкодження, що спричинило короткочасний  розлад здоров'я або короткочасну втрату працездатності, середньої тяжкості або тяжкого тілесного ушкодження, а також інші насильницькі дії, які не призвели до зазначених наслідків, але були небезпечними для життя чи здоров'я в момент заподіяння. [5].

Застосування до потерпілого без його згоди наркотичних засобів, отруйних чи сильнодіючих речовин (газів) з метою заволодіти майном чи грішми належить розглядав ти як насильство, і залежно від того, було воно небезпечним для життя або здоров'я чи не було, кваліфікувати як грабіж (ч. 2 ст. 186 КК) чи розбій за відповідною частиною ст. 187 КК [5].

Умисне заподіяння під  час розбою тяжкого тілесного  ушкодження, що не призвело до смерті потерпілого, не потребує додаткової кваліфікації за ч. 1 чи ч. 2 ст. 121 КК, оскільки воно повністю охоплюється ч. 4 ст. 187 КК.

Оскільки розбійний  напад не охоплює заподіяння смерті потерпілого, то умисне чи необережне вбивство потерпілого під час  розбійного нападу в усіх випадках утворює сукупність злочинів (п. 6 ч. 2 ст. 115 КК та ч. 4 ст. 187 КК, або ст. 119 КК та ч. 4 ст. 187 КК)[11].

Насильство під час  розбою може бути фізичним або психічним. Психічне насильство під час розбою полягає в погрозі негайно  застосувати фізичне насильство, небезпечне для життя чи здоров'я  потерпілого.

Погроза має місце  тоді, коли винна особа, висловлюючи її в будь-якій формі (словами, жестами, демонстрацією зброї тощо), бажає, щоб у потерпілого склалося враження, що якщо він протидіятиме нападаючому або не виконає його вимог, ця погроза буде реалізована, а у потерпілого дійсно таке враження склалося [5].

 

2.3. З проникненням  і без проникнення

Обтяжуючою крадіжку, грабіж і розбій обставиною закон  називає вчинення цих злочинів з  проникненням у житло, інше приміщення чи сховище.

Житло – це житловий будинок  чи житлове приміщення, які призначені для постійного (приватний будинок, квартира, кімната в будинку, квартирі чи гуртожитку) чи тимчасового (кімната в готелі, санаторії, казармі чи кубрику військовослужбовців, палата в лікарні чи іншому закладі охорони здоров'я, дачний чи садовий будинок, палатка, вагончик) проживання людей, а також ті їх складові частини, які використовуються для відпочинку, зберігання майна або задоволення інших потреб людини (балкон, веранда, комора тощо).

Судова практика визнає житлом купе провідника, каюту члена команди морського чи річкового судна, будівельний вагончик, збірний будинок та іншу тимчасову споруду, яка спеціально пристосована і використовується для тривалого проживання людей.

Під сховищем слід розуміти частину території, відведену для  постійного чи тимчасового зберігання матеріальних цінностей, яка обладнана огорожею або технічними засобами чи забезпечена іншою охороною, а також залізничні цистерни, контейнери, рефрижератори, сейфи і тому подібні сховища.

Проникнення – це вторгнення у житло, інше приміщення чи сховище з метою вчинення крадіжки, грабежу чи розбою. Воно може здійснюватися як таємно, так і відкрито, як з подоланням перешкод або опору людей, так і безперешкодно, шляхом обману тощо, а також за допомогою різних знарядь, які дають змогу винній особі викрадати майно із житла, іншого приміщення чи сховища без входу до нього, спосіб проникнення значення для кваліфікації не має. У разі заподіяння в результаті проникнення фізичної шкоди особам, які перешкоджали такому проникненню дії винних осіб за наявності для того підстав слід додатково кваліфікувати як злочин проти життя чи здоров'я.

Вирішуючи питання про  наявність у діях винної особи  даної обтяжуючої обставини, слід з'ясувати, з якою метою особа опинилася  у житлі, іншому приміщенні чи сховищі І коли у неї виник умисел на заволодіння майном. Не можна кваліфікувати як вчинені з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище дії особи, яка потрапила до житла, іншого приміщення чи сховища без наміру вчинити викрадення, а потім заволоділа чужим майном.

Не утворює цієї ознаки викрадення майна з житла, іншого приміщення чи сховища особою, яка  відповідно до свого службового становища, у зв'язку з роботою, правовим статусом, особливим характером діяльності підприємства, установи, організації була наділена правом безперешкодного доступу до них. Це, зокрема, стосується викрадення майна службовцями та робітниками з службових чи виробничих приміщень, в яких вони працюють, членами сім'ї – з житла, в якому вони мешкають, відвідувачами магазинів, ательє, виставок – з приміщень чи сховищ, де здійснюються продаж чи виставка товарів і доступ до яких є вільним для всіх бажаючих [21].

Проникнути  в житло, інше приміщення, сховище  винний може способом:

а) усунення перешкод (запорів, замків, загороди, охорони тощо);

б) подолання опору  людей;

в) обману;

г) використання зручних  обставин (якщо приміщення, сховище  чи житло залишені незачиненими, без  охорони тощо).

Не можуть вважатися  такими, що проникли в приміщення чи сховище, ті особи, які в цих приміщеннях  працюють (сторожі, підсобні робітники, вантажники), якщо вони вчинили викрадення під час роботи.

Проникнення у житло, інше приміщення чи сховище є кваліфікуючою  ознакою не саме по собі, а лише за наявності мети – викрасти майно  чи гроші. Причому треба довести, що цю мету винний мав, уже проникаючи в житло, інше приміщення чи сховище [5].

Родовим об'єктом злочинів проти власності є економічні відносини власності як закріплювані суспільством і державою можливості власника володіти, користуватися і  розпоряджатися належним йому майном.

Видовими об'єктами злочинів проти власності є ті суспільні відносини власності, на які посягають окремі, конкретні види злочинів – крадіжки, грабежі, розбої, шахрайства і т. ін.

Безпосереднім об'єктом  злочинів проти власності є власність  окремої особи (фізичної чи юридичної).

Предметами злочинів проти власності є:

1. Майно – матеріальні  речі, створені працею людей для  задоволення матеріальних і культурних  потреб, що мають вартість і  ціну.

2. Гроші – національна  та іноземна валюта, що знаходиться  в обігові, а також інша валюта  і валютні цінності.

3. Цінні папери –  облігації, чеки, сертифікати, векселі,  акції тощо. Не визнаються предметами злочинів проти власності земля, її надра, ліси, дикі тварини і птахи.

Головною об'єктивною ознакою злочинів проти власності  є те, що відносини власності є їх головним безпосереднім об'єктом посягання.

Другою головною ознакою  злочинів проти власності є їх суб'єктивна сторона. Переважна більшість  злочинів проти власності скоюється  умисно і лише з прямим умислом.

З урахуванням способу  вчинення, а також мотиву і мети всі злочини проти власності розподіляються на три групи: викрадення чужого майна, спричинення власникові майнової шкоди, некорисливі посягання на власність. 
2.4. Повторність і рецидив злочинів проти власності та їх кваліфікація

Повторність, сукупність та рецидив злочинів, про які йдеться у ст. ст. 32-34, є різновидами множинності злочинів, під якою розуміється вчинення однією особою двох або більше злочинів.

Повторність виникає  незалежно від того, чи була винна  особа засуджена раніше за вчинення одного чи кількох злочинів, які утворюють повторність; поняттям повторності охоплюється і рецидив злочинів (ст. 34).

Згідно з ч. 2 ст. 32 не є повторністю продовжуваний  злочин – злочин, що складається  із двох чи більше вчинених у різний час тотожних злочинних діянь, які є реалізацією єдиного злочинного наміру винної особи. Продовжуваний злочин починається вчиненням першого і закінчується вчиненням останнього із тотожних злочинних діянь, які складають цей злочин [21].

Єдиний злочинний намір, який об'єднує злочинні діяння при вчиненні продовжуваного злочину, як особливий вид умисної форми вини, має місце тоді, коли винний, за наявності загальних ознак умислу, реалізовує свій задум, розраховуючи вчинити у різний час не одне, а декілька (два чи більше) тотожних за своїми ознаками злочинних діянь, спрямованих на досягнення загального результату. Єдиний злочинний намір на вчинення продовжуваного злочину, як правило, виникає у винного ще до вчинення першого із діянь, які складають продовжуваний злочин.

Продовжуваність як форма вчинення злочину характерна зокрема для різних корисливих посягань на власність, давання чи одержання хабара, ухилення від сплати податків тощо. Вчинення особою двох чи більше самостійних продовжуваних злочинів, передбачених однією статтею КК, слід розглядати як повторність злочинів.

Якщо один чи декілька із вчинених винним повторних злочинів підпадають під норми КК, які є  особливо кваліфікованими складами (наприклад, ч. ч. 3, 4, 5 ст. 185, ч. ч. 3, 4, 5 ст. 186), вчинене кваліфікується за тією частиною відповідної статті, яка передбачає найбільш тяжке покарання.

У деяких випадках повторністю  також визнається вчинення злочинів, передбачених різними статтями КК (ч. З ст. 32). Такі випадки передбачено  зокрема ч. 2 ст. 152, ч. 2 ст. 187, ч. ч. 2 і 4 ст. 289, ч. 2 ст. 307, ч. 2 ст. 308, ч. 2 ст. 309, п. 1 примітки до ст. 185, п. З примітки до ст. 368 тощо).

Якщо винний вчинив два  або більше передбачених різними  статтями КК злочинів, які закон  визнає повторністю, кожен із вчинених злочинів кваліфікується за відповідною статтею (частиною статті) КК, але другий і наступні злочини – за частиною відповідної статті КК, яка передбачає вчинення зазначеного злочину повторно. Виняток у цьому плані становлять злочини (другий та наступні), що підпадають під норми КК, які є особливо кваліфікованими складами [21].

Згідно із законом викрадення визнається повторним:

1) у випадках закінченого  попереднього злочину, готування  до нього чи замаху на нього;

2) як тоді, коли винна  особа була виконавцем попереднього  злочину, так і тоді, коли вона брала у ньому участь у ролі пособника, підмовника чи організатора;

3) незалежно від того, чи була особа притягнута до  відповідальності за попередній  злочин, чи була вона за нього  засуджена, чи відбувала за  нього покарання і чи відбула його.

Викрадення визнається повторним незалежно від того, від різних чи від одного власника вилучалося майно (гроші), крім випадків, коли викрадення було продовжуваним.

Продовжуваним викраденням  визнається неодноразове незаконне  безоплатне вилучення чужого майна, що складається з кількох тотожних злочинних дій, які мають загальну мету – незаконне заволодіння майном, охоплюються єдиним умислом винного і становлять у своїй сукупності один злочин.

Повторність розбою має  особливості. Розбій (ст. 187 КК) вважається повторним тільки тоді, коли йому передувало вчинення такого самого злочину (передбаченого ст. 187 КК) чи бандитизму (ст. 257 КК).

Рецидив злочинів виникає  у випадках, коли особа, яка раніше була засуджена за вчинення умисного злочину, вчиняє новий умисний злочин, маючи незняту, непогашену у встановленому законом порядку судимість за попередній злочин. При цьому немає значення, кваліфікуються всі вчинені винним злочини за однією чи за різними статтями Особливої частини КК.