Гарантії реалізації основних прав i свобод громадян Украiни

ТЕМА № 3 ГАРАНТІЇ РЕАЛІЗАЦІЇ ОСНОВНИХ ПРАВ І СВОБОД ГРОМАДЯН УКРАЇНИ

Вступ.

Метою даної роботи є формування комплексного уявлення про конституційно-правову відповідальності.

Розкриваючи перше питання плану необхідно надати визначення  конституційно-правової відповідальності та встановити ознаки, які відрізняють її від інших видів юридичної відповідальності. Конституційно-правову відповідальність як галузевий вид юридичної відповідальності (негативну конституційно-правову відповідальність) слід відрізняти від так званої „позитивної” конституційно-правової відповідальності, оскільки вони є омонімами. Необхідно визначити співвідношення конституційно-правової з іншими видами юридичної відповідальності та з політичною відповідальністю.

У другому питанні треба розкрити поняття та ознаки конституційно-правового делікту (протиправність, винність та ін). Слухачу також необхідно навести класифікацію конституційно-правових деліктів.

Дослідженню суб’єктів конституційно-правової відповідальності слід присвятити третє питання плану курсової роботи. Розгляд цього питання передбачає визначення кола суб’єктів конституційно-правової відповідальності. Необхідно надати характеристику названих у роботі суб’єктів конституційно-правової відповідальності. Важливим також є питання щодо кола суб’єктів перед якими учасники конституційних правовідносин несуть відповідальність.

Досліджуючи четверте питання плану, крім визначення поняття конституційно-правової санкції, необхідно розкрити зміст та навести приклади конституційно-правових санкцій з діючого законодавства України.

План:

1. Поняття і система гарантій реалізації основних прав та свобод громадянина України.

2. Загальні (загальносоціальні) гарантії реалізації основних прав і свобод громадян України.

3. Юридичні (матеріально-правові та процесуальні) гарантії реалізації основних права і свобод громадян

4. Інституційні гарантій реалізації основних прав і свобод громадян України.

5. Міжнародно-правові гарантії прав людини та громадянина.

1. Поняття і система гарантій реалізації основних прав та свобод громадянина України.

Права і свободи людини і громадянина є однією із найважливіших суспільних цінностей, головним об'єктом більшості конституційно-правових відносин. Ефективність їх виконання, використання та дотримання визначається, врешті їх реальність залежать від рівня їх захищеності, гарантованості.

Отже, важливим елементом конституційно-правового статусу людини і громадянина є гаранти цих прав і свобод. Під гарантіями конституційних прав і свобод людини і громадянина прийнято розуміти систему умов і засобів, юридичних механізмів забезпечення належної реалізації визначених Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина.

Система гарантій конституційних прав і свобод представлена загальними і спеціальними (юридичними) гарантіями. Загальні гарантії визначаються рівнем розвитку основних сфер суспільного і державного життя - політичної, економічної, соціальної, культурної (духовної) та інших.

До політичних гарантій конституційних прав і свобод належать, насамперед, такі основні політичні інститути, як інститут народного суверенітету, форм безпосередньої демократії, політичного та ідеологічного плюралізму, багатопартійності та ін. Економічні гарантії конституційних прав і свобод представлені інститутами власності, економічного плюралізму, свободи підприємницької та господарської діяльності тощо. Соціальні гарантії конституційних прав і свобод передбачають наявність розвиненого громадянського суспільства, соціальної держави, громадського контролю тощо. Культурні (духовні) гарантії конституційних прав і свобод виражені в наявності розвиненої національної культури та культури національних меншин, повагою до прав і свобод як до традиційних духовних цінностей тощо.

Загальні гарантії конституційних прав і свобод людини і громадянина мають значний, а іноді й визначальний вплив на реалізацію цих прав і свобод, оскільки вони визначають готовність суспільства і держави реалізувати зазначені права і свободи. Будь-який, навіть найдосконаліший юридичний механізм реалізації конституційних прав і свобод є безсилим за умови низького рівня політичного та соціально-економічного розвитку суспільства і держави, відсутності традицій правової культури.

Спеціальні юридичні гарантії конституційних прав І свобод людини і громадянина в Україні представлені нормативно- та організаційно-правовими механізмами реалізації цих прав і свобод.

Нормативно-правові гарантії основних прав і свобод людини і громадянина представлені системою норм конституційного права, що встановлюють і закріплюють основні права і свободи, визначають принципи та шляхи їх реалізації. Нормативні гарантії знаходять своє об'єктивне відображення в системі чинного законодавства України у сфері прав 1 свобод людини і громадянина, а саме - в Конституції України, законах України та підзаконних нормативно-правових актах.

Наприклад, виборче право та принципи й механізми його реалізації закріплюються у статтях 38,69,70,71,76 Конституції України, законах України "Про вибори народних депутатів України" від 25 березня 2004 р., "Про вибори Президента України" від 5 березня 1999 p., "Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад, сільських, селищних, міських голів" від 6 квітня 2004 p., "Про Центральну виборчу комісію" від 30 червня 2004 р., постановах Верховної Ради України, указах Президента України, рішеннях і висновках Конституційного Суду України, рішеннях і повідомленнях Центральної виборчої комісії та інших підзаконних актах у сфері виборчого права. Схожі нормативно-правові гарантії створюють умови для належної реалізації й інших конституційних прав і свобод людини і громадянина в Україні.

Конституція України також встановлює загальні принципи нормативно-правових гарантій. Зокрема, ст. 57 Основного Закону визначає, що закони та Інші нормативно-правові акти, які визначають права громадян, мають бути доведені до відома населення у порядку, встановленому законом. В іншому випадку такі нормативно-правові акти є нечинними.

При цьому конституційні права і свободи людини і громадянина, згідно зі ст. 64 Основного Закону, не можуть бути обмеженими, крім випадків, передбачених Конституцією України. Окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень можуть встановлюватися виключно в умовах воєнного або надзвичайного стану.

Організаційно-правові гарантії представлені системою основних суб'єктів конституційного права, що включає народ України, територіальні громади, органи державної влади й органи місцевого самоврядування та їх посадові і службові особи, політичні партії, громадські організації тощо. Ці суб'єкти конституційного права уповноважені визначати основні права і свободи людини і громадянина, закріплювати механізми їх реалізації та здійснювати судовий і позасудовий захист конституційних прав і свобод людини і громадянина.

Особлива увага в механізмі організаційно-правових гарантій приділяється судовому і позасудовому захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина. Відповідно до ст. 55 Конституції України судовий захист прав і свобод людини і громадянина здійснюється системою судів загальної юрисдикції України. Держава гарантує кожному право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, що порушують права і свободи людини і громадянина. У випадку використання всіх національних засобів судового захисту своїх прав і свобод особа може звернутися до міжнародних судових установ, наприклад до Європейського суду з прав людини. На сьогодні Україна посідає третє місце за кількістю звернень громадян України до цієї поважної міжнародної судової установи.

Кожен має право звернутися за захистом своїх прав і свобод до позасудових суб'єктів, уповноважених захищати конституційні права і свободи людини і громадянина. В Україні для цього існує спеціально створений орган - Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, порядок діяльності якого визначається Законом України "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини" від 23 грудня 1997 р. У разі, коли національні позасудові засоби захисту прав людини вичерпано, особа має гарантоване Конституцією України право звернутися до міжнародних правозахисних організацій (ст. 55).

З огляду на сучасну теорію та практику юридичного гарантування конституційних прав і свобод людини і громадянина, поряд з національними нормативно- і організаційно-правовими гарантіями, слід виділяти міжнародні гарантії конституційних прав і свобод людини і громадянина в Україні. Міжнародні спеціальні правові гарантії прав і свобод людини і громадянина прийнято розмежовувати на нормативні та інституційні.

Нормативні міжнародні гарантії представлені системою міжнародних договорів, угод і рамкових конвенцій у сфері основних прав і свобод людини і громадянина. До основних міжнародних актів у цій сфері відносять Загальну декларацію прав людини 1948 p.. Європейську конвенцію про захист прав і основних свобод людини. Міжнародний пакт про громадянські й політичні права 1966 року, Конвенцію про охорону культурної І природної спадщини 1972 року та ряд інших. Інституційні міжнародні гарантії представлені системою міжнародних установ і організацій, уповноважених здійснювати судовий і позасудовий захист основних прав і свобод людини й громадянина.

              Під правами людини розуміють певні її можливості, виокремлену її свободу; деякі основні її потреби чи інтереси; й вимоги про надання певних, благ, адресовані суспільству, державі, законодавству; певний вид (форма існування. спосіб вияву) матеріалів. Найбільш виразно права людини виявляються в її суб'єктивних правах.

Суб'єктивне право особи — це закріплена в юридичних нормах можливість певної поведінки, спрямованої на здійснення відповідних прав людини. Передумовою суб'єктивного права є правоздатність, тобто загальна (абстрактна) здатність мати права. Суб'єктивне право — необхідний елемент конкретних правовідносин, тому воно виникає на основі юридичного факту.

Суб'єктивне право включає:

можливість самостійно здійснювати чи не здійснювати певні дії (поведінку),

— можливість вимагати цього від іншої особи (інших осіб), оскільки така поведінка зумовлює реалізацію суб'єктивного права, так і можливість застосування в разі необхідності механізму державного примусу.

Зокрема, власник землі має право володіти, користуватися й розпоряджатися нею у рамках закону самостійно, без допомоги інших осіб, не вимагаючи від них здійснення будь-яких дій. Таке суб'єктивне право називають абсолютним, воно захищається законом від дій будь-кого, хто своєю поведінкою перешкоджає його здійсненню.

За депутатським запитом депутат має право вимагати від посадових осіб або певного державного органу здійснення певних дій. Таке суб'єктивне право є відносним, оскільки вимоги про здійснення дій (або утримання від них) стосуються певної особи або певних осіб.

У разі порушення суб'єктивного права воно захищається законом у примусовому порядку шляхом пред'явлення у суді або іншому встановленому законом державному органі вимог до порушника суб'єктивного права.

Залежно від виду суспільних відносин, які регулюються різними галузями права, суб'єктивні права можуть бути конституційними, цивільно-правовими, трудовими, адміністративними і т. п. Вони можуть бути спрямовані на захист майнових і немайнових особистих інтересів особи (громадянина, органу), можуть випливати безпосередньо із закону (право на недоторканність особи, охорону здоров'я, на освіту тощо).

Конституція України закріпила основні права, свободи та обов'язки особи, гарантії здійснення і процедуру їх правового захисту. Тим самим громадянин має можливість реалізувати свої суб'єктивні права.

Основні необхідні для людини права, як певні її можливості нормального існування та розвитку в конкретно-історичних умовах, об'єктивно визначаються рівнем розвитку людства (економічним, духовним, соціальним) і мають бути загальними та рівними для всіх людей.

Отже, права людини — це певним чином внормована її свобода; певні її потреби чи інтереси; вимоги про надання благ, спрямовані суспільству, державі, законодавству, це певний вид, форма існування, спосіб прояву моралі.