Гарантії реалізації основних прав i свобод громадян Украiни

Припис «кожен є вільним у виборі захисника своїх прав» треба розуміти як конституційне право підозрюваного, обвинуваченого і підсудного при захисті від обвинувачення, а також особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, з метою отримання правової допомоги вибрати захисником своїх прав особу, яка є фахівцем у галузі права і за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи.

Ст. 55 Конституції України передбачає: «Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань».

Одним із найбільш доступних і тому поширених засобів захисту своїх прав є звернення зі скаргами, зауваженнями та пропозиціями до органів державної влади, місцевого самоврядування, об’єднань громадян, підприємств, установ, організацій, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов’язків.

Відповідно до ст. 56 Конституції України «Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень».

Ця конституційна норма спрямована на забезпечення захисту громадянина від чиновницького свавілля, матеріальної компенсації шкоди, завданої громадянинові в результаті незаконного порушення його прав і свобод, дотримання законності в діяльності державних органів, їх посадових і службових осіб.

Право на відшкодування завданої матеріальної та моральної шкоди виникає за наявності двох умов, а саме, коли: 1) рішення, дії чи бездіяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, що спричинили шкоду, були незаконними; 2) шкода була заподіяна при здійсненні ними своїх повноважень. Загальні підстави і порядок відшкодування завданої матеріальної і моральної шкоди визначаються Цивільним кодексом України.

Один із способів боротьби людини за свої права - це звернення за їх захистом до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини на підставі ст. 55 Конституції України.

Згідно зі ст. 101 Конституції України, Уповноважений Верховної Ради України здійснює парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина. Закон «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» визначає такі, зокрема, функції цієї посадової особи: 1) захист прав і свобод людини і громадянина, проголошених Конституцією України, законами України та міжнародними договорами України; 2) запобігання порушенням прав і свобод людини і громадянина або сприяння їх поновленню; 3) запобігання будь-яким формам дискримінації щодо реалізації людиною своїх прав і свобод; 4) сприяння правовій інформованості населення та захист конфіденційної інформації про особу.

Уповноважений, відповідно до ст. 150 Конституції України, законів України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» і «Про Конституційний Суд України», має право: а) звернутися до Конституційного Суду України для вирішення питань про відповідність Конституції України (конституційність) законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим або для отримання офіційного тлумачення Конституції та законів України; б) вимагати від посадових і службових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій сприяння проведенню перевірок діяльності підконтрольних і підпорядкованих їм підприємств, установ, організацій, виділення спеціалістів для участі у проведенні перевірок, експертиз і надання відповідних висновків; в) звертатися до суду із заявою про захист прав і свобод людини і громадянина, які за станом здоров’я чи з інших поважних причин не можуть зробити цього самостійно, а також особисто або через свого представника брати участь у судовому процесі; г) направляти у відповідні органи акти реагування Уповноваженого (конституційне подання та подання) для вжиття цими органами заходів.

Відповідно до ст. 55 Конституції України «Права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб». Ст. 8 Конституції України гарантує «звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України», адже її норми є нормами прямої дії.

Статтею 16 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немай нового або майнового права та інтересу. При цьому способами захисту таких прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним: 3) припинення дій, які порушують право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов’язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Що стосується розгляду судами скарг громадян на рішення, дії або бездіяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, то ці питання більш детально регулюються Цивільно-процесуальним кодексом України.

Після використання всіх національних засобів правового захисту кожен, згідно зі ст. 55 Конституції України, має право звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна.

        Можливість використовувати порядок захисту своїх суб’єктивних прав і свобод, який певний час застосовується у країнах - членах Ради Європи, з’явилась у громадян України після вступу України до Ради Європи і прийняття Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», який набрав чинності з 22 вересня 1997 р.

Рішення Європейського суду мають не тільки індивідуальне значення для людини, яка звернулася до нього, а й у певному сенсі універсальне значення: вони є орієнтиром для національних судів, у тому числі для Конституційного Суду України, вони надають можливість більш глибоко і правильно зрозуміти обсяг і зміст гарантованих Європейською конвенцією з прав людини, іншими міжнародними актами, а також і Конституцією України прав і свобод людини і громадянина, а отже, більш ефективно захищати їх.

Місце органів внутрішніх справ у реалізації прав людини

Права людини унікальні за характером, важливістю та обсягом соціально-гуманітарних проблем. Вони визначають статус людини у будь-якому суспільстві і є конструктивним засобом здійснення цивілізованої діяльності людей, задоволення їх інтересів та потреб.

Свідоцтвом прагнення до формування правової держави, утвердження демократичних принципів в житті суспільства є проголошення в Конституції України (ст. 3) відповідно до Декларації прав і свобод людини, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Фактично всі внутрішні та зовнішні функції держави безпосередньо або опосередковано спрямовані на зміцнення і вдосконалення загальносоціальних гарантій прав людини та громадянина. Згідно з цим певні державні органи й інші владні суб'єкти на виконання норм Конституції більш конкретно і предметне в своїй діяльності мають реалізовувати дані положення Основного Закону. Це передусім стосується органів влади та управління різних ступенів, а також посадових осіб, починаючи з Президента України як глави держави. Забезпечення реалізації та охорони прав і свобод особи здійснюється через більшість їх різноманітних функцій, включаючи нормотворчі у галузі правового статусу особистості. Разом з тим гарантування прав і свобод не є провідним напрямом їх діяльності, а здійснюється переважно у зв'язку з використанням своїх загальних посадових владно управлінських повноважень. Особливе місце в цій системі займають суд, прокуратура та інші правоохоронні органи, до яких належать і органи внутрішніх справ.

Сфера діяльності органів внутрішніх справ має складну структуру. Вона включає в себе певні групи суспільних відносин, що пов'язані з захистом особи та держави від злочинів й інших посягань, і містить забезпечення суспільного порядку та суспільної безпеки, захист об'єктів незалежно від форм власності; розкриття і розслідування злочинів; забезпечення дотримання правил перебування в Україні іноземців і осіб без громадянства; виправлення і перевиховання засуджених та ін. Хоча ці види суспільних відносин взаємопов'язані, вони не є ідентичними та характеризуються специфічними рисами та ознаками. Це в свою чергу визначає відмінність в основних видах діяльності органів внутрішніх справ (адміністративна, оперативно-розшукова, кримінально-процесуальна, виконання покарання); різновиди складових частин системи органів внутрішніх справ (міліція, органи попереднього слідства; державна протипожежна служба та ін.); розподіл компетенції між міліцейськими структурами (підрозділи охорони громадського порядку, по боротьбі з економічними злочинами, кримінального пошуку, державної автомобільної інспекції та ін.); різноманітність форм, методів їх роботи, заходів, що вживаються. Існуючі відмінності не впливають на загальну оцінку діяльності органів внутрішніх справ як правоохоронної. Правозахисна орієнтація більшості їх функцій закономірна й обумовлена вирішенням переважно охоронних завдань, а також стосовно прав та свобод людини і громадянина окремо. Це невипадково, оскільки основу прав та свобод становлять важливі для особи блага у економічному, політичному, духовному та особистому житті, а більшість злочинів і адміністративних правопорушень, з якими ведуть боротьбу органи внутрішніх справ, безпосередньо чи опосередковано зазіхають на ці блага. Від ефективності боротьби залежить можливість користування ними особою, реальність і міцність їх прав та свобод, тобто те, що впливає на рівень демократизму, благополуччя та стабільності суспільства, на законність і правопорядок.

Рівень розвитку свободи та демократії у суспільстві визначається не тільки формальним визнанням влади прав та свобод людини, включаючи офіційне приєднання до міжнародно-правових документів, що їх регламентують, але й багатьма іншими факторами. Одним з найважливіших серед них є наявність діючого, ефективного соціально-юридичного механізму реалізації прав та свобод, що містить гарантії їх забезпечення і захисту. У цьому механізмі вагоме місце, згідно з специфікою діяльності, займають правоохоронні органи, зокрема органи внутрішніх справ.

Проведені за останній час реформи виявили цілу низку несприятливих для особистості тенденцій, що суттєво послаблюють її реальних статус у суспільстві, соціальну та правову захищеність.

Проблема забезпечення реалізації, охорони і захисту прав, свобод та законних інтересів громадян на нинішньому етапі розбудови держави набула особливої актуальності. Конституцією України гарантується державний захист прав та свобод людини і громадянина. Для органів внутрішніх справ виконання цього положення Основного Закону є одним з головних завдань. У зв'язку з цим заслуговує на увагу ст. 5 Закону “ Про міліцію”, де спеціально сформульовані вимоги про діяльність міліції щодо додержання прав громадян (відсутність упередженості, неухильне додержання закону; жодні надзвичайні обставини, а також вказівки посадових осіб ке можуть розглядатися як підстава для порушення прав громадян; гуманне ставлення до особи; поважання гідності тощо).

Аналіз завдань і функцій, шо виконуються різними підрозділами системи МВС України, свідчить, що в діяльності органів внутрішніх справ питання забезпечення, реалізації, охорони та захисту прав, свобод та законних інтересів громадян займають особливе місце. Міліція – система державних органів виконавчої влади, які покликані захищати насамперед життя, здоров'я, права та свободи громадян. Практично всі служби МВС України: адміністративна, охорона громадського порядку, пожежна охорона, кримінальний розшук, апарати по боротьбі з економічною злочинністю, паспортної служби, ДАІ – за допомогою різноманітних засобів та методів беруть участь у вирішенні цих завдань безпосередньо на своїх ділянках роботи.

Велика відповідальність у забезпеченні реалізації, охорони та захисту прав і законних інтересів громадян покладена на органи попереднього слідства та органи виконання покарань. Органи внутрішніх справ у своїй повсякденній діяльності займаються охороною прав, свобод та законних інтересів громадян шляхом забезпечення суспільного спокою і безпосередньої охорони певних благ особи. Це охорона життя, здоров'я, честі та гідності громадян, забезпечення їм нормальних умов для життя, праці і відпочинку, вжиття заходів з надання невідкладної допомоги особам, які потерпіли від правопорушень та нещасних випадків, а також тим, які перебувають у безпорадному або іншому небезпечному для їх життя та здоров'я стані. У випадку стихійного лиха та надзвичайних обставин органи внутрішніх справ беруть участь у рятуванні людей, організовують охорону особистого майна громадян, що лишилось без нагляду, та ін.

Згідно із Законом “Про міліцію” (ст. 2) основними її завданнями є забезпечення особистої безпеки громадян, захист їх прав і законних інтересів; своєчасне запобігання злочинам та адміністративним правопорушенням; швидке й повне розкриття злочинів; охорона суспільного порядку та забезпечення суспільної безпеки; захист власності від протиправних посягань; надання правової і організаційної допомоги громадянам, посадовим особам та іншим суб'єктам у здійсненні їх законних прав та інтересів. Характерно, що вирішення цих проблем пов'язано із задоволенням різноманітних потреб й інтересів кожної людини, оскільки дотримання вимог закону, правопорядок та його захищеність є важливою умовою реальності свободи особи у суспільстві, гарантією здійснення всієї системи її прав та свобод. Таким чином, гарантування прав і свобод людини і громадянина міліцією реалізується виконанням нею своїх провідних функцій. При цьому гарантування суб'єктивних прав обумовлює та конкретизує завдання, що стоять перед міліцією. У підсумку всі інші завдання виступають як похідні від головного – забезпечення та захисту прав і свобод людини і громадянина у комплексі з інтересами суспільства. Законом про міліцію досягнуто головне – закладено основу правової регламентації, чітко і ясно визначено головні принципи діяльності органів міліції.