Гарантії реалізації основних прав i свобод громадян Украiни

Загальносоціальні гарантії.

До загальносоціальних гарантій відносяться політичні гарантії, соціально-економічні та культурні гарантії (духовні, деякі вчені називають їх ще ідеологічними). Такими гарантіями є відповідні суспільні системи – політична, соціально-економічна та культурна (духовна), – які склались і функціонують у нашому суспільстві.

Політичні гарантії пов’язані з різними формами здійснення влади народу (вибори), до них відносяться проведення референдумів, розподіл влади (на законодавчу, виконавчу та судову), багатопартійність, вільна опозиція, участь громадян в управлінні державними справами безпосередньо чи через представників. Гарантією є можливість користуватись своїми правами та свободами, захищати свої інтереси тощо.

Соціально-економічними гарантіями прав і свобод є єдність соціально-економічного простору, свобода економічно діяльності. До таких гарантій відносяться існуюча система форм власності і ринкових відносин, захист конкуренції в підприємницькій діяльності, існування соціальної держави тощо.

Духовними (ідеологічними) гарантіями виступає ідеологічне розмаїття. Це заборона монополізації ідеології, а також існуюча система цінностей в суспільстві, рівень культури, система освіти, науки та ін.

Юридичні гарантії.

Юридичні гарантії — це норми права, які передбачають у своїй сукупності правовий механізм, покликаний сприяти реалізації законів. Якісна характеристика юридичних гарантій передбачає оцінку всієї діючої системи права в цілому з точки зору повноти охоплення правовим інструментарієм усіх найбільш важливих взаємовідносин державних органів та громадян, а також громадян між собою. Юридичні гарантії є специфічним правовим засобом забезпечення, реалізації, охорони та захисту прав людини та громадянина; першочергового значення вони набувають при практичній реалізації суб'єктивних прав громадянина. Тобто юридичні гарантії — це передбачені законом спеціальні (специфічні) засоби практичною забезпечення прав та свобод людини і громадянина.

Юридичні гарантії – це встановлені законом спеціальні механізми практичного забезпечення, охорони та захисту прав та свобод людини та громадянина. Загальної юридичною гарантією є існування правової держави. Юридичні гарантії поділяються на нормативно-правові та інституційні (організаційно-правові) гарантії.

До нормативно-правових гарантій належать норми-принципи матеріального і процесуального характеру, юридичні обов'язки, юридична відповідальність.

Інституційні гарантії – це наявність інституту влади, що повинен виступати гарантом.

Гарантії матеріального характеру відображені в матеріальних нормах права, це так звані декларативні норми, що закріплюють принципи правового статусу, правосуб’єктність. Правові обмеження як елемент (наслідок) юридичної відповідальності можна розглядати і як самостійний та ефективний засіб правового забезпечення прав і свобод людини і громадянина. Адже шляхом застосування спеціальних нормативно-правових обмежень створюються умови, які спонукають конкретних осіб до неухильного виконання конституційних обов'язків. Крім того, виконання юридичних обов'язків може забезпечуватись шляхом заохочення, матеріального стимулювання тощо.

Конституцією України передбачаються такі принципи правового статусу особи:

-принцип свободи та рівності людей у своїй гідності та правах – всі люди є вільними та рівними щодо своїх прав та гідності (ст. 21);

-принцип невідчужуваності й непорушності прав і свобод людини (ст. 21);

-принцип невичерпності прав і свобод людини й громадянина, закріплених Конституцією – коло прав і свобод людини й громадянина, закріплених цією Конституцією, може збільшуватися (ст. 22);

-принцип гарантованості і довічності прав та свобод – конституційні права і свободи не можуть бути скасовані (ст. 22);

-принцип права на вільний розвиток особистості – кожна людина має право на вільний розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших осіб, та має обов'язки перед суспільством, в якому забезпечується вільний і всебічний розвиток її особистості (ст. 23);

-принцип рівності конституційних прав і свобод громадян та їх рівності перед законом – не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками (ст. 24);

-принцип права громадянства і його зміни – громадянин України не може бути позбавлений громадянства та права перемінити громадянство (ст. 25);

-принцип національного режиму для іноземців і осіб без громадянства – іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть ті самі обов'язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України (ст. 26).

Конституція України є гарантом прав громадянина, оскільки вона гарантує кожній людині широке коло політичних, соціальних та економічних прав і свобод. Серед них важливу роль відіграють і процесуальні норми. Гарантії процесуального характеру – процесуальні норми, які закріплюють порядок організації прав та свобод людини. До них відносяться:

-право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (ст. 55) – найголовна юридична гарантія захисту прав людини;

-право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, що завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (ст. 56);

-право знати свої права та обов’язки – закони та інші нормативно-правові акти, які визначають права і обов'язки громадян, мають бути доведені до відома населення у порядку, встановленому законом; закони та інші нормативно-правові акти, які визначають права й обов'язки громадян, але не доведені до відома населення у встановленому законом порядку, є недійсними (ст. 57);

-принцип недопустимості зворотної дії закону – закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи; ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення (ст. 58);

-право на правову допомогу (ст. 59);

-право на невиконання явно злочинного розпорядження чи наказу (ст. 60);

-принцип недопустимості подвійного притягнення до юридичної відповідальності одного виду (кримінальної, адміністративної тощо) за одне й те саме правопорушення (ст. 61);

-презумпція невинуватості особи – особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду; ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину (ст. 62);

-принцип звільнення від відповідальності за відмову давати показання або пояснення – особа не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів своєї сім`ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом (ст. 63);

-принцип недопустимості обмеження конституційних прав і свобод – конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України (ст. 64).

Поряд з нормативно-правовими гарантіями, які містять Конституція і закони України, надзвичайно важливу роль відіграють також інституційні гарантії. Основними інституційними гарантами прав і свобод людини й громадянина, за Конституцією України, є:

Верховна Рада України, яка виключно законами України визначає права і свободи людини й громадянина, гарантії цих прав і свобод, основні обов'язки громадян (ст. 92);

Президент України (ст. 102);

Кабінет Міністрів України, міністерства та інші центральні органи виконавчої влади. Зокрема, Кабінет Міністрів України вживає заходи щодо забезпечення прав і свобод людини й громадянина (ст. 116);

Місцеві державні адміністрації, які на відповідній території забезпечують додержання прав і свобод громадян (ст. 119);

Суди, які захищають права і свободи людини й громадянина (ст. 53);

Уповноважений Верховної Ради України з прав людини (ст. 55);

Прокуратура, яка здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом (ст. 121);

Органи місцевого самоврядування (ст. 143);

Адвокатура, яка діє для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах (ст. 59);

Політичні партії і громадські організації, які здійснюють і захищають права й свободи громадян, що об'єднуються у них (ст. 36);

Міжнародні судові установи та відповідні органи міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна (ст. 55).

До юридичних гарантій слід віднести також юридичні обов'язки та юридичну відповідальність. Під юридичною відповідальністю розуміється встановлений законодавством і забезпечений державою юридичний обов'язок правопорушника зазнати (понести) позбавлення певних благ, цінностей, які йому належать (позбавлення волі або обмеження у правах, позбавлення прав на майно шляхом його конфіскації, стягнення штрафів та ін.). Тобто це форма впливу на порушників, реакція держави на порушення правових норм, прав та свобод людини. Гарантом прав і свобод людини і громадянина є також держава в цілому, оскільки, відповідно до ст. 3 Конституції України, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, держава відповідає перед людиною за свою діяльність, утвердження та забезпечення прав і свобод людини є обов'язком держави. Взагалі ж, гарантом прав і свобод людини й громадянина є сама особа – людина й громадянин, – яка може захищати свої права і свободи в порядку і межах, передбаченому Конституцією і законами.

5. Міжнародно-правові гарантії прав людини та громадянина.

З огляду на особливу важливість прав і свобод людини, що містяться в міжнародних актах, та їхнє наступне закріплення в конституційному і поточному законодавстві України у формі прав і свобод людини і громадянина, представляється доцільним провести порівняльну характеристику сприйняття Україною міжнародних стандартів прав і свобод людини.

Такий аналіз вважається актуальним не тільки з пізнавальної точки зору (що є дуже важливим, з огляду на соціальну апатію наших громадян), але і з метою усвідомлення кожним громадянином України демократичності Основного Закону держави, його спрямованості на забезпечення і реалізацію прав і свобод людини і громадянина і виконання ними обов'язків у практично повній відповідності з найвищими міжнародними мірками.

Рівність прав і свобод людини і громадянина

Рівність прав і свобод людини і громадянина означає насамперед рівність усіх перед законом і судом.

              «Всі люди рівні перед законом і мають право без усякої дискримінації на рівний захист закону. У цьому відношенні всякого роду дискримінація повинна бути заборонена, і закон повинний гарантувати всім особам рівний і ефективний захист проти дискримінації за будь-якою ознакою, як-от: раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних та інших переконань, національного або соціального походження, майнового становища, народження або іншої обставини» (стаття 26 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права). «1. Всі особи рівні перед судами і трибуналами. Кожний має право при розгляді будь-якого карного обвинувачення, пред'явленого йому, або при визначенні його прав і обов'язків у будь-якому цивільному процесі на справедливий і публічний розгляд справи компетентним, незалежним і безстороннім судом, створеним на підставі закону. Преса і публіка можуть не допускатися на весь судовий розгляд або частину його із міркувань моралі, суспільного поряДку або державної безпеки в демократичному суспільстві або коли того вимагають інтереси приватного життя сторін, або — у тій мірі, у якій це, на думку суду, строго необхідно, — при особливих обставинах, коли публічність порушувала б інтереси правосуддя; проте будь-яка судова постанова по карній або цивільній справі повинна бути публічною, за винятком тих випадків, коли інтереси неповнолітніх вимагають іншого або коли справа стосується матримоніальних суперечок або опіки над дітьми» (стаття 14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права).

«Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками» (чч. 1, 2 статті 24 Конституції України).

              «Усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними» (стаття 21 Конституції України).

              Рівність усіх перед законом означає: що закон, його розпорядження рівною мірою обов'язкові для усіх; що суд рівною мірою доступний для всіх і повинний керуватися тільки законом, а не якимись сторонніми міркуваннями; що не приймаються до уваги не передбачені законом особливості особи, яка звертається за судовим захистом або відповідає перед судом за свої дії. Обов'язок притримуватися закону, його виконання, право використовувати закон у своїх інтересах, а також юридична відповідальність перед законом за його порушення є рівним для всіх громадян.