Підстави звільнення від цивільно-правової відповідальності

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Зміст

*

Вступ………………………………………………………………………З

Розділ  І.

1.Особливості   цивільно-правової відповідальності……………………5 

Розділ  ІІ.

2.Підстави  та умови цивільно-правової відповідальності, їх відмінність……………………………………………………………….10

1. Склад   правопорушення—підстава цивільно-правової відповідальності……………………………………………………...….13
2. Протиправна поведінка особи………………………………………15
3. Шкода………………………………………………………………...18
4. Причинний зв'язок між протиправною поведінкою і шкодою.......................................................................................................22
5. Вина особи…………………………………………………………...27

Розділ ІІІ.3. Підстави звільнення від цивільно-правової відповідальності........................................................................................31

Висновок…………………………………………………………………36

Список  використаної літератури  …………………………………38  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     ВСТУП

     Ще  за законами ХП таблиць (451-450 р.р. до нашої  ери) була передбачена особиста відповідальність. Вона полягала в тому, що за невиконання зобов'язання боржник відповідав фізично - його били, саджали до боргової в'язниці, а якщо протягом 60 днів ніхто не сплачував за нього борг, то боржника вбивали або продавали в рабство. З розвитком цивільного обігу дійшли висновку, що буде краще, коли боржник відповідатиме майном, а не тілом. З розвитком цивільно-правових відносин відповідальність набувала більш демократичних форм. На даний час юридична відповідальність — вид соціальної відповідальності, сутність якої полягає у застосуванні до правопорушників (фізичних та юридичних осіб) передбачених законодавством санкцій, що забезпечуються у примусовому порядку державою.

     Соціальною  сутністю юридичної відповідальності є здійснювана "руками держави" природна негативна реакція суспільства (принаймі тієї його частини, волю якої виражає держава) на порушення певних соціальних інтересів, на "пошкодження" певних соціальних чи особистих благ.

     Класичними  видами юридичної відповідальності за законодавством України є: адміністративна, дисциплінарна, кримінальна і цивільна відповідальності.

     Питання  поняття цивільно-правової відповідальності є спірним в юридичній науці. Деякі автори виділяють так звану  позитивну відповідальність, під якою розуміється неухильне, строге, граничне, ініціативне здійснення всіх обов'язків[16;350] . Стосовно відповідальності у сфері зобов'язань, така відповідальність фактично співпадає з належним виконанням зобов'язань

     Для нормального розвитку цивільного обороту  є характерним те, що його учасники повинні належним чином виконувати зобов'язання. В тих же випадках, коли зобов'язання не виконане або виконане неналежним чином, говорять про порушення зобов'язань. Порушення зобов'язань шкодить не тільки кредитору, але і, часто, всьому цивільному суспільству в цілому, оскільки порушення в одній ланці, як ланцюгова реакція, приводить до перебоїв в роботі всього механізму товарно-грошових відносин в суспільстві. В цілях запобігання подібних правопорушень і усунення їхніх наслідків, встановлюється цивільно-правова відповідальність.

     Однак цивільно-правова відповідальність може мати місце за наявності певних юридичних підстав, які будуть висвітлені в даній курсовій роботі. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     І Розділ 

     1.Особливості  цивільно-правової відповідальності.

     Цивільно-правова  відповідальність — вид юридичної відповідальності. Полягає у настанні передбачених цивільно-правовою нормою негативних майнових наслідків, які завжди є для правопорушника додатковим майновим обтяженням (додатковими майновими втратами або майновими обов'язками). Цивільно-правова відповідальність виражає осуд держави і суспільства протиправної поведінки правопорушника.

     Цивільно-правова  відповідальність має компенсаційний характер, оскільки пов'язана з відновленням порушених прав кредитора (потерпілого). Тому обсяг відповідальності, як правило, повинен відповідати обсягу завданих збитків чи шкоди.

     Відповідно  до ст. 611 ЦК України у разі порушення  зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором, або законом. Статтями 623 та 624 ЦК України боржник, що порушив зобов'язання має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

       Основну масу регульованих цивільним  правом відносин складають майнові  відносини, тому основною особливістю цивільно-правової відповідальності є її майновий характер, у т.ч. при відшкодуванні фізичних і моральних страждань, заподіяних їм неправомірними діями.

       Цивільні правовідносини будуються  як відносини між рівноправними  партнерами, де порушення обов'язків одним завжди спричиняє порушення прав іншого.

     Зокрема особливостями цивільно-правової відповідальності є:

     1) державний примус, який відрізняє юридичну відповідальність від інших видів соціальної відповідальності, наприклад, моральної;

     2) крім    державного    примусу,    який    характеризує    право    взагалі,    для відповідальності типовими є несприятливі наслідки, що настають для її суб'єкта (в цивільному праві це, як правило, — наслідки майнового характеру, майнові втрати, наприклад,  відшкодування збитків за рахунок порушника, стягнення з нього неустойки тощо); еквівалентно-оплатний характер товарно-грошових відносин визначає другу особливість цивільно-правової відповідальності: відповідність розміру заподіяної  шкоди чи збитків розміру відповідальності .   А з цього випливає, що цивільно-правова відповідальність , за загальним правилом, носить компенсаційний, відбудовний, виховний і стимулюючий характер.

     3) державний і суспільний осуд порушника, який висловлює йому докір за порушення     норм,     встановлених     державою,     і     дозволяє відмежувати відповідальність від інших випадків настання несприятливих наслідків.

       4) юридична рівноправність сторін  і, отже, рівної відповідальності, незалежно від форм власності, на якій вона заснована.

            Зі сказаного випливає, що цивільно-правова  відповідальність  є одна з форм державного примусу, пов’язаного із застосуванням компетентним державним органом (судом і т.п.) до порушника цивільних прав і обов'язків санкцій майнового характеру, що тягнуть для нього несприятливі майнові наслідки.

     Не  менше, ніж з категорією "санкція" юридична відповідальність пов'язується з категорією "обов'язок". Наприклад, підкреслюється, що відповідальність слід вважати обов'язком, що примусово виконується, який вже існував раніше або знову виник внаслідок правопорушення. Такий зв'язок здається цілком обґрунтованим, однак потребує уточнення. Очевидно, під відповідальністю слід розуміти не будь-який обов'язок, що існує у звичайному відношенні, а обов'язок, що виникає вже після порушення, тобто той, який існує в так званому охоронному правовідношенні.

     Істотними особливостями такого обов'язку є  те, що на відміну від звичайного обов'язку, сформульованого в законі або договорі, обов'язок-відповідальність покладається на порушника, він сформульований в санкції правової норми або в договорі — в тих його пунктах, де передбачені наслідки невиконання або неналежного виконання договірного зобов'язання. Таким чином, відповідальність — це новий, додатковий обов'язок, що є вторинним стосовно первинного обов'язку, не виконаного внаслідок правопорушення; цей новий обов'язок нерідко полягає в необхідності зазнання обтяжень і обмежень, що покладаються понад обов'язки, що вже існують. Саме в покладанні такого додаткового обов'язку, що є карою, виражається державний осуд особи, яка вчинила правопорушення.

     Вище  йшлося про те, що юридична відповідальність полягає в реалізації санкції. Стосовно цивільно-правової відповідальності необхідне  деяке уточнення. Воно полягає в тому, що ведучи мову про неналежне виконання зобов'язання як про протиправну дію з боку боржника, слід мати на увазі, що йдеться про порушення останнім не тільки норми права, а й суб'єктивного права кредитора. Звідси випливає, що санкція застосовується як за порушення норми права, так і за порушення суб'єктивного права іншої особи. При цьому слід мати на увазі, що в цивільному праві застосування санкції для захисту суб'єктивного права уповноваженої особи не завжди пов'язане з відповідальністю. Наприклад, якщо майно вилучається з чужого незаконного володіння в примусовому порядку, то має місце санкція, яка застосовується за скоєне діяння. Водночас таку санкцію не можна вважати відповідальністю, оскільки вона не пов'язана з якимсь позбавленням для порушника, у якого вилучається річ, що йому не належить. Тому щодо цивільно-правової відповідальності слід особливо підкреслити, що вона є не просто санкцією за цивільне правопорушення, а заходом, що спричиняє певні втрати майнового характеру, тобто спрямовано діє на майнову сферу правопорушника.

     З урахуванням названих ознак відповідальність в цивільному праві визначається як правовідношення, що виникає у  зв'язку з порушенням встановленого  договором або законом обов'язку, що має змістом покладання на особу, винну в скоєнні цивільного правопорушення, негативних майнових наслідків її поведінки.

     Ведучи  мову про ознаки цивільно-правової відповідальності як одного з видів  юридичної  відповідальності  взагалі,  слід детальніше  зупинитися  на  такій  її особливості, як те, що вона за своїм характером є заходом державного примусу. У зв'язку з цим слід зазначити, що в цивілістичній літературі широко обговорювалося раніше, та й сьогодні не втратило своєї актуальності, питання про те, чи є мірою цивільно-правової відповідальності, наприклад, добровільне відшкодування несправним боржником збитків, що виникли у кредитора внаслідок невиконання або неналежного виконання договірного зобов'язання. Це ж питання можна віднести і до добровільної сплати неустойки за невиконання або неналежне виконання зобов'язання.

     Логіка  міркувань противників стосовно того, щоб віднести добровільне відшкодування  збитків або добровільну сплату неустойки до заходів відповідальності, приблизно така: юридична відповідальність пов'язана із осудом і державним примусом правопорушника. Якщо останній виконує обов'язок відшкодувати збитки добровільно, то немає примусу з боку держави, а отже, немає і державного осуду (С.Н. Братусь).

     Однак цьому можна протиставити зауваження Г.К. Матвєєва, який зазначав, що момент осуду правопорушення завжди проходить подвійну стадію: абстрактну, коли держава засуджує той або інший тип поведінки в законі, і конкретну, при якій суд від імені держави висловлює осуд за правопорушення стосовно певної особи. Тому навіть при добровільному відшкодуванні збитків або сплаті неустойки з боку держави присутній осуд.

     Слід  визнати, що можливість відповідальності поза діяльністю державних органів, настання її і при добровільному відшкодуванні винно заподіяної шкоди є однією з особливостей цивільно-правової відповідальності. Традиційно в юридичній літературі виділяють три функції цивільно-правової відповідальності: превентивну (виховно-попереджувальну), репресивну (каральну) і компенсаційну. Деякі цивілісти при цьому вважають каральну функцію такою, що невластива цивільно-правовій відповідальності. Такий підхід видається невиправданим, оскільки цивільно-правова відповідальність, як і практично будь-яка інша, виконує всі три зазначені функції. Наприклад, у випадку коли на боржника, винного в невиконанні зобов'язань, покладається обов'язок відшкодувати кредитору збитки, що виникли у нього, цей обов'язок відшкодування має потрійний вплив.