Підстави звільнення від цивільно-правової відповідальності

     Під збитками розуміють витрати, що понесеш кредитором, втрату або пошкодження майна кредитора, а також не одержані кредитором доходи, які він одержав би, якби боржник виконав своє зобов'язання належним чином. Як видно, збитки складаються з негативних наслідків, які виникли у майновій сфері потерпілого у зв'язку з порушенням його майнових прав. Збитки поділяються на два види. Перший вид — дійсні збитки — це сума, на яку зменшилась вартість майна кредитора внаслідок неправомірних дій боржника. Вони складаються з витрат, які кредитор зробив або повинен був зробити для відновлення порушеного права, а також вартості втраченого кредитором майна.

     Другий  вид збитків - це та сума, на яку не збільшилось майно кредитора через правопорушення. Його ще називають "упущена користь" . Прикладом упущеної користі може бути випадок, коли наймач пошкодив найнятий автомобіль, внаслідок чого наймодавець не тільки був змушений затратити кошти на ремонт автомобіля, а й не отримав прибутку, який він мав би від перевезення пасажирів, якби не було правопорушення.

     Цивільне  законодавство закріплює принцип  повного відшкодування збитків, а це означає, що відшкодуванню підлягають як дійсні збитки, так і .упущена  користь. Але в деяких установлених законом випадках допускається відхилення від цього принципу. Так, ст. 206 ЦК України передбачає можливість обмеження розміру відповідальності по зобов'язаннях. А ст. 17 Закону "Про захист прав споживачів" передбачає відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю або майну споживача товарами (роботами, послугами), що містять конструктивні, виробничі, рецептурні або інші недоліки, в повному обсязі, якщо законодавством не передбачено більш високої міри відповідальності.

     Майнова шкода поділяється на дві частини. Перша частина негативних наслідків називається реальною шкодою і виражається у зменшенні (пошкодженні або знищенні) майна потерпілого (ст. 22 ЦК України). Реальна шкода містить у собі витрати, які особа, права якої порушено, зробила або мусить зробити для відновлення порушеного права у зв'язку з втратою або пошкодженням її майна, тобто як витрати, що особа вже зазнала, так і витрати   на   полагодження   пошкодженої  речі,   які   особа   вимушена  буде здійснити. Розмір відшкодування шкоди при пошкодженні майна складе різниця між вартістю майна до його пошкодження і після, а не вартість одного окремо взятого пошкодженого елемента речі.

        Пошкодження речі може означати  всі несприятливі зміни як  тимчасового характеру (тобто  ті, що вимагають певних витрат  на їх полагодження), так і незворотні, які допускають використання речей за призначенням, але зі зниженням їх вартості, а також іноді такі, що призводять до загибелі речі. На вимогу особи, якій завдано шкоди, майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того самого роду та тієї самої якості, полагодження пошкодженої речі тощо).

     Доходи, які особа могла б реально  одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене, називають упущеною вигодою (неодержаними доходами). Якщо особа, яка порушила право, у зв'язку з цим одержала доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватись особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право. Проте законодавством можуть бути встановлені винятки із загального правила.

     Різниця між реальною шкодою та упущеною вигодою  полягає у тому, що в першому  випадку майно кредитора (потерпілого) внаслідок заподіяння шкоди зменшується, а в другому випадку не збільшується, хоча мало б збільшитися, якби не було шкідливої поведінки іншої сторони.

     Відповідно  до правил, за якими обраховується  розмір збитків, якщо інше не передбачено  законом або договором, під час  визначення збитків беруться до уваги ринкові ціни, що існували на день добровільного задоволення вимоги кредитора, у місці, де зобов'язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно — у день вчинення позову. Суд може задовольнити вимогу щодо відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення.

     При визначенні упущеної вигоди (неодержаних  доходів) враховуються вжиті кредитором заходи для їх одержання (ст. 623 ЦК України). При обрахуванні розміру упущеної вигоди мають враховуватися тільки ті точні дані, які безспірно підтверджують реальну можливість отримання грошових сум або інших цінностей, якби зобов'язання було виконано боржником належним чином. Нічим не підтверджені розрахунки кредитора про можливі доходи до уваги братися не повинні. Обґрунтування і доказ розміру збитків, завданих порушенням зобов'язання, здійснюється кредитором. Така вимога обумовлена основною спрямованістю інститутів цивільно-правової відповідальності саме на відшкодування заподіяних збитків.

     Відшкодування позадоговірної шкоди відбувається за принципом генерального делікту, тобто повного відшкодування заподіяної шкоди. Конкретні механізми і порядок обрахування заподіяної шкоди можуть бути в окремих випадках встановлені законом. Встановлення певних правил відшкодування стосується, в першу чергу, відшкодування шкоди, заподіяної життю і здоров'ю громадян, що є додатковою гарантією об'єктивного обрахування заподіяної шкоди.

     Іноді законом може бути встановлена кратна відповідальність щодо заподіяних збитків. Наприклад, п. 2.12 Інструкції про порядок застосування в бібліотеках України грошової застави за особливо цінні книги та об'єкти користування передбачено, що у разі втрати чи пошкодження книги користувач повинен замінити її новою чи рівноцінною книгою або копією. При неможливості здійснити таку заміну робиться кратне грошове відшкодування її реальної вартості[16;5]

     Моральна (немайнова) шкода — це такі наслідки правопорушення, які не мають економічного змісту і вартісної форми, можуть полягати у: 1) фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку зі знищенням чи пошкодженням її майна; 4) приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (ст. 23 ЦК України). 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     2.4. Причинний зв'язок між протиправною поведінкою і шкодою.

     Важливою  умовою цивільно-правової відповідальності є причинний зв'язок між противоправною поведінкою правопорушника і шкодою, якої зазнала потерпіла сторона. Доказ наявності причинного зв'язку є обов'язком кредитора (потерпілого). У зв'язку з тим, що цивільним правом для притягнення до цивільної відповідальності допускається неповний склад правопорушення, встановлення причинного зв'язку є необхідним лише в умовах, коли така шкода дійсно заподіяна. Якщо немає шкоди, немає необхідності доказувати існування причинного зв'язку.

     Цивілістичною наукою розроблено цілий ряд теорій причинного зв'язку, але найбільш поширеною є теорія прямого і непрямого причинного зв'язку, яка базується на двох основних загально філософських положеннях. По-перше, причинність — це об'єктивний зв'язок між явищами, що існує незалежно від нашої свідомості. Тому є неправильним при вирішенні питання про причинний зв'язок керуватися можливістю або ступенем передбачення правопорушником шкідливих наслідків. Можливість передбачати настання збитків носить суб'єктивний характер і має значення при вирішенні питання щодо вини правопорушника, а не причинного зв'язку. По-друге, причина і наслідок мають значення лише щодо даного конкретного випадку. Виходячи за межі конкретного випадку, він пов'язується з усім ланцюжком взаємодії матеріального світу, в якому уявлення про причини і наслідки сходяться і переплітаються, весь час міняючись місцями. Слід обмежуватися з'ясуванням безпосередньої причини, тобто найближчого щодо шкоди явища.

     Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною шкоди, коли вона прямо (безпосередньо) пов'язана зі збитками. Непрямий (опосередкований) зв'язок між протиправною поведінкою і збитками означає лише, що поведінка оцінюється за межами конкретного випадку і, відповідно, за межами юридичне значимого зв'язку.

   Теорію  прямого і непрямого причинного зв'язку широко застосовують у випадках, коли шкода виникає внаслідок дії (бездіяльності) кількох осіб. У цьому разі всі протиправні дії, які прямо (безпосередньо) пов'язані з наслідком, слід розглядати як причини заподіяння шкоди, якщо індивідуальні особливості таких дій дістали відображення у протиправному результаті. Наявність же непрямого (опосередкованого) зв'язку між протиправною поведінкою особи і збитками означає, що дана поведінка лежить за межами конкретного випадку, а отже і за межами юридично значущого причинного зв'язку. Разом з тим необхідно мати на увазі, що всі дії спричиняють наслідки через шлях яких-небудь інших чинників. Проте одні із згаданих чинників не мають значення для юридичної відповідальності і тому не роблять зв'язок протиправної поведінки особи із збитками непрямим (опосередкованій). Інші ж — впливають на юридичну відповідальність і тому опосередковуватимуть зв'язок між протиправною поведінкою особи і результатом, що наступив (збитками). За шкоду, заподіяну малолітніми, відповідають їхні батьки саме тому, що діям малолітніх закон не надає юридичного значення зважаючи на їхню недієздатність, через що між неправомірною поведінкою батьків (неналежний нагляд або виховання) і шкодою, що наступила, є прямий причинний зв'язок, достатній для покладання юридичної відповідальності. Навпаки, між поведінкою члена риболовецького колгоспу, що продав колгоспну риболовну сіть браконьєрам, яку останні використали для незаконного рибного лову, і збитком, заподіяним рибним ресурсам, існує лише непрямий причинний зв'язок, оскільки вона опосередкована протиправними діями браконьєрів.

   Таким чином, прямий (безпосередня) причинний  зв'язок має місце тоді, коли в  ланцюзі подій, що послідовно розвиваються, між протиправною поведінкою особи і збитками не існує яких-небудь обставин, що мають значення для цивільно-правової відповідальності. В тих же випадках, коли між протиправною поведінкою особи і збитками присутні обставини, яким цивільний закон надає значення в рішенні питання про відповідальність (протиправна поведінка інших осіб, дія непереборної сили і т.п.) в наявності непрямий (опосередкована) причинний зв'язок. Це означає, що протиправна поведінка особи лежить за межами даного з погляду юридичної відповідальності випадку, а отже, і за межами юридично значущого причинного зв'язку. Так, в наведених прикладах причиною отримання недоброякісного сплаву є дії самого покупця, який без перевірки пустив в переплавлення поставлені йому види сталі. Між же протиправною поведінкою постачальника і зіпсованим сплавом є лише непрямий причинний зв'язок, недостатній для цивільно-правової відповідальності за зіпсований сплав. Навпаки, поведінка тринадцятирічного підлітка не має значення для цивільно-правової відповідальності зважаючи на його недієздатність. Тому в даному прикладі між протиправною поведінкою шофера і наїздом на пішохода існує прямий (безпосередня) причинний зв'язок.

   В повсякденному житті нерідко  зустрічаються ситуації, коли збитки виникають в результаті дій (бездіяльності) декількох осіб. В таких випадках всі протиправні дії, прямо (безпосередньо) пов'язані з результатом, що наступив, необхідно розглядати як причини, якщо індивідуальні особливості цих протиправних дій знайшли віддзеркалення в протиправному результаті.

   Необхідність  розмежування прямих і непрямих причинних  зв'язків не тільки витікає з теоретичного положення про те, що поняття причини  і слідства мають сенс і значення лише в рамках окремо взятого випадку, але і диктується міркуваннями практичної властивості. Дана теорія легко застосовна на практиці. Не випадково саме вона знайшла віддзеркалення в судовій практике1.

   Разом з тим, в літературі широке розповсюдження отримали інші теорії причинного зв'язку.

  Однією  з таких теорій є теорія необхідної умови, відповідно до якої причиною протиправного результату може бути будь-яка обставина, за відсутності якої наслідок не настав би. Це призводить  до відповідальності за найвіддаленіші від випадку події, що досліджуються, тому що ланцюжок причин і наслідків, керуючись цією теорією, важно перервати. Щоб обмежити ряд причин і наслідків, представники цієї теорії намагаються обмежити ланцюжок причин і наслідків за допомогою суб'єктивних критеріїв, тобто вирішення питання ставиться у залежність від вини і протиправності. Так, Г.В. Церетелі пише: «Суддя, що досліджує питання про причинний зв'язок в аспекті кримінальної відповідальності, перериває своє дослідження там, де протиправна і винна поведінка вже не може передбачатися...»[18;192-193] Неважко помітити, що рішення питання про юридично значущий причинний зв'язок в даній теорії ставиться в залежність від вини і протиправності. І якщо в кримінальному праві, де немає відповідальності без вини, то в цивільному праві, що припускає відповідальність незалежно від вини, дана теорія втрачає своє практичне і багато в чому теоретичне значення.

     Відповідно  до теорії можливостей і дійсності  одні фактори створюють можливість реалізації протиправного наслідку, водночас як інші перетворюють їх можливість у дійсність. Ті фактори, що перетворюють можливість у дійсність, завжди перебувають у причинному зв'язку з протиправним наслідком. Інші, які лише створюють можливість настання протиправного результату, можуть як бути, так і не бути у причинному зв'язку з указаним наслідком. Якщо поведінкою особи створюється конкретна можливість, то наявним є причинний зв'язок, достатній для притягнення до відповідальності. Коли поведінкою особи створюється лише абстрактна можливість настання протиправного результату, відповідальність має виключатися у зв'язку з відсутністю юридичне значимого причинного зв'язку. Під конкретною слід розуміти таку можливість, яка перетворюється на дійсність обставинами, що об'єктивно повторюються у даних ситуаціях, завдяки чому в особи з'являється можливість передбачати настання протиправних наслідків. Абстрактна можливість перетворюється на дійсність обставинами[5;113-128].Тим часом, якщо можливість перетворюється в дійсність обставинами, що об'єктивно повторюються в даних умовах, то той, хто створив таку можливість, міг і повинен був передбачати настання протиправного результату. І навпаки, якщо можливість перетворюється на дійсність обставинами, що об'єктивно не повторюються за даних умов, то особа, що створила таку можливість, не передбачала і не могла передбачати настання протиправного результату саме тому, що настання останнього пов'язано з обставинами, що об'єктивно не повторюються, передбачати які неможливо. Тому в даній теорії критерій, за допомогою якого виявляється юридично значущий причинний зв'язок, фактично залежить від такої суб'єктивної умови відповідальності, як вина.