Підстави звільнення від цивільно-правової відповідальності

     Випадок (казус) — обставина, яка свідчить про відсутність вини будь-кого з  учасників зобов'язання, а не взагалі  про відсутність будь-чиєї вини у  заподіянні шкоди. Випадок характеризується суб'єктивною непередбаченістю: якби особа знала про можливість настання випадку, вона могла б запобігти шкоді. Передбачення можливості настання шкідливого результату внаслідок впливу випадку, на відміну від необережного заподіяння шкоди, не є обов'язком правопорушника. Саме тому внаслідок необережної (винної) поведінки особа відповідає за настання шкідливого результату, а при випадковому (безвинному) заподіянні шкоди особа за загальним правилом від відповідальності звільняється. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів (ст. 617 ЦК України).

     Винятки із загального правила, коли відповідальність наступає при випадковому заподіянні шкоди, можуть бути передбачені законом або договором, а при вчиненні деліктів — тільки законом[3;87-88]

     До  спеціальних випадків притягнення  до цивільної відповідальності, коли особа відповідає навіть за випадково заподіяну шкоду, можна віднести відповідальність за заподіяння шкоди джерелом підвищеної небезпеки (ст. 1187 ЦК України). Іншим прикладом є відповідальність професійного зберігача, який відповідає за втрату (нестачу) або пошкодження речі, якщо не доведе, що це сталося внаслідок непереборної сили або через такі властивості речі, про які зберігач, приймаючи її на зберігання, не знав і не міг знати, або внаслідок умислу чи грубої необережності поклажодавця (ст. 950 ЦК України).

     Отже, об'єктивними передумовами притягнення  до відповідальності при випадковому заподіянні шкоди є шкода, протиправність, причинний зв'язок. Механізм впливу мір. цивільно-правової відповідальності дістає вираження у несприятливих майнових наслідках для боржника і відновленні майнової сфери потерпілого. Різниця між загальними і спеціальними підходами у притягненні до відповідальності полягає лише в суб'єктивних умовах. У зв'язку з тим, що «випадок рівнозначний невинності», при випадковому заподіянні шкоди немає підстав для засудження правопорушника, отже, тут варто говорити не про відповідальність, а про особливі правові форми розподілу випадкових збитків[3;89]

     У двосторонніх договорах, де кожна зі сторін одночасно є кредитором і боржником, проблема розподілу ризиків за випадкове заподіяння шкоди може регулюватися умовами договору. Від двосторонніх договорів слід відрізняти інші випадки, коли у сторін в зобов'язанні виникають певні права і обов'язки одного перед одним, наприклад, у деліктних правовідносинах, де шкода випадково може бути заподіяна кількома суб'єктами. Так, вважається, що шкода, заподіяна третім особам зіткненням джерел підвищеної небезпеки, є шкодою, заподіяною взаємопов'язаними, сукупними діями або з єдністю наміру, і володільці джерел підвищеної небезпеки у цьому випадку несуть солідарну відповідальність. Відповідальність за шкоду, заподіяну при цьому самим джерелом підвищеної небезпеки, настає на загальних підставах, тобто необхідним є встановлення вини володільця джерела підвищеної небезпеки. Шкода, заподіяна одному з володільців з вини іншого, відшкодовується винним, при наявності лише вини володільця, якому заподіяна шкода, вона йому не відшкодовується, а інший учасник зіткнення звільняється від відповідальності за випадкове заподіяння шкоди, оскільки відсутня його вина, при наявності вини двох володільців — розмір відшкодування визначається відповідно до ступеня вини кожного, при відсутності вини володільців у взаємному заподіянні шкоди — жоден з них не має права на відшкодування.

     Вина  потерпілого (кредитора). За загальним правилом шкода, заподіяна внаслідок умислу потерпілого, відшкодуванню не підлягає (ст. 1193 ЦК України). Так, ст. 1187 ЦК України передбачено, що особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

     Правочин, яким скасовується чи обмежується відповідальність за умисне порушення зобов'язання, є  нікчемним (ст. 614 ЦК України). Необережність потерпілого внаслідок деліктного правопорушення в цілому не звільняє заподіювача шкоди від обов'язку відшкодувати збитки. Вина потерпілого може лише впливати на обсяг належного йому відшкодування у сторону зменшення. Якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, — також залежно від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом (ст. 1193 ЦК України). 
 
 
 
 
 

     Висновок

     На  основі проведених досліджень під час роботи над даною курсовою роботою, можна сформулювати наступні висновки. Цивільно-правова відповідальність є самостійним видом ретроспективної юридичної відповідальності, тобто відповідальність фізичної та юридичної особи за порушення договірних зобов'язань, заподіяння позадоговірної майнової шкоди, а також за порушення майнових та особистих немайнових прав фізичних осіб. Завданням цивільно-правової відповідальності є захист прав власника. Окрім майнового, цивільно-правова відповідальність має ще компенсаційний характер. З допомогою цивільного права регулюються й особисті немайнові відносини. У випадку порушення норм законів, не виконання своїх обов'язків держава в правовій формі примусу забезпечує відновлення порушеного права і виконання зобов'язаним суб'єктом відповідних обов'язків..

       Цивільно-правова відповідальність  наступає при наявності певного  юридичного факту який породжує правовідносини між правопорушником   і потерпілим і створює певні претензії потерпілого та обов’язки порушника  відшкодувати шкоду, заподіяну протиправними діями.

     Юридичні  підстави цивільної відповідальності встановлені у законодавстві, а  фактичною підставою є склад  цивільного правопорушення. Окремі ж частини складу цивільного правопорушення прийнято називати умовами цивільно-правової відповідальності. До таких умов належать : 1) протиправна поведінка (дія чи бездіяльність) особи; 2) шкідливий результат такої поведінки (шкоди); 3) причинний зв'язок між протиправною поведінкою і шкодою; 4) вина особи, яка заподіяла шкоду.

     Правопорушник звільняється від відповідальності за відсутності хоча б однієї умови  притягнення до неї. Певні винятки  з цього правила можуть встановлюватися законом. Можливість застосування в окремих випадках мір відповідальності без вини правопорушника, без збитків як результату правопорушення, без причинного зв'язку фактично значно розширює межі застосування цивільної відповідальності.

     Водночас  законодавство передбачає можливість звільнення від відповідальності. Таке звільнення відбувається у зв'язку з неможливістю виконання зобов'язання внаслідок: 1) дії непереборної сили (ст. 617 ЦК України); 2) випадкового заподіяння шкоди (ст. 617 ЦК України); 3) вини потерпілого у заподіянні шкоди (ст. 1193 ЦК України). 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Список  використаної літератури 

     1.Цивільний  кодекс України: Офіц. текст: Прийнятий  Верхов. Радою України 16 січня 2003 р.: Набирає чинності з 1 січня 2004 р.— К.: Концерн "Видавничий Дім "ІнЮре", 2003.—432 с.

       2.Цивільний кодекс України: Коментар.—X.-:ТВО „Одіссей", 2003.856 с.

     З.Брагинский М. Й., Витрянский В. В. Договорное право. Книга первая: общие положення. — М, 2000. — С. 615.

     4.Грибанов  В. П. Осуществление й защита  гражданских прав. — М.,2000.

     5.Иоффе  О. С. Обязательственное право.  — М., 1975.

     б.Кулагин  М. Й. Избраные труд ьі. — М.: Статут, 1997. — С. 279.

     7.Покровский  Й. А. Основные проблемы гражданского  права. — М., 1998.

     8.Смирнов  В. Т., Собчак А. А. Общее учение  о деликтны х обязательствах  в советском гражданском праве.  — Ленинград, 1983. — С. 100.

     9.Цивільне право України: Академічний курс: Підруч.: У двох томах/За заг. ред. Я.М. Шевченко. — Т. 1. Заг. частина.—К.: Концерн "Видавничий Дім. Ін Юре", 2003.—520.

     10. Тархов В. А. Гражданское право: Обсчая часть: Курс лекций. Чебоксари, 1997. — С. 319.

       11. Матвеев Г. К. Вина в советском гражданском праве. — К., 1955. — С. 216; Матвеев Г. К. Основания гражданско-правовой ответственности. — М., 1970. — С. 209-241.

     12.Цивільне право України. Підручник: у 2-х кн. О.В. Дзера В.В Боброва, А.С. Довгерт та ін.; За ред О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової.—К.: Юрінком Інтер, 2002.

     13.Юр. енцикл.: В 6. Т./ Редкол.: Ю.С. Шемшученко(відп. ред.) та ін. —К.: "Укр. Енцикл.", 1998.—Т.1: А-Г. 672с: іл.

     14. Гражданское право: В 2-х т. Т.1 : Учебник - отв. Ред. Проф. Е.А. Суханов, 2 изд., перер., допол., - М.: Волтерс Клувер, 2004 ,- с.816.

     15. Теория государства и права: Курс лекций. — М.:Юристь, 1999. — С. 552; Брагинский М. Й, Витрянскш В. В. Договорное право. Книга первая: обсчие положення. — М., 2000. — С. 610-611.

16. Алексєєв С.С. Проблеми теорії права. М., 1972. Т. 1.С.371.
17. Гражданское право: Учеб. Под. ред. А.Г. Калпина, А.И Масляева. М.:Юристь,1997 ч.1 471ст.
18. Церетелі Т.В. Причинний зв'язок в кримінальному праві. М., 1936. З. 192—193.

     19. Інструкції про порядок застосування в бібліотеках України грошової застави за особливо цінні книги та об'єкти користування, затверджена наказом Міністерства культури і мистецтв України від 5 травня 1999р.№274