Поділ та порядок поділу спільного майна подружжя

Зміст

Вступ……………………………………..…………………………………..4 
Розділ І. Правовий  режим майна подружжя……..……… .+  
1.1 Право подружжя на спільне майно………………………………………12

1.2 Власність кожного з подружжя. …………………………………………17 
Розділ ІІ. Поділ та порядок поділу спільного майна подружжя…………………………………………………………………20 
2.1 Поділ спільного майна подружжя в судовому порядку. ………….. ….23 
2.2 Визначення часток при поділі спільного майна подружжя. ……… ….27

Практична частина………………………………………………….34 
Висновки …………………………………………………………………44 
Список використаних джерел………………………………….45 

 

ВСТУП

Будь-яка  наука поєднує в собі систему  понять, які дають об'єктивно правильну  уяву про предмет, що вивчає певна  наука, розвиток якої завжди пов'язаний з удосконаленням понятійного апарату, з уточненням понять, які складають  її зміст. Точність законів визначається перш за все точністю та визначеністю понять, від якості яких значною  мірою залежить якість судової практики, дотримання законності.

При визначенні поняття «Поділ сімейного майна  подружжя», її окремих видів та класифікації вчені використовували різні  підходи та методи дослідження.

Для того, щоб правильно сформулювати поняття «Поділ сімейного майна  подружжя» та види поділу, а саме за угодою сторін, та в судовому порядку, необхідно з'ясувати, які елементи входять до змісту поняття взагалі.

При формуванні наукових понять в  якості ознак, які складають основу узагальнення відповідних предметів, необхідно виділити найсуттєвіші риси і співвідношення предметів, знання яких дає змогу пояснити інші суттєві  риси і прояву цих предметів. Тому до змісту самого поняття ввійде саме сукупність тих ознак предметів, які є основою для узагальнення цих предметів у даному понятті.

Терміни повинні вживатися тільки в тому значенні, яке надав йому законодавець.

Отже, сімейне кодекс має право  для можливого виникнення суб'єктивного  права на поділ майна після  розірвання шлюбу . Право на поділ  майна  може виникнути тільки за наявності як об'єктивного, так і  суб'єктивного факторів.

Мета курсового дослідження  полягає в тому, щоб з урахуванням  досягнень науки сімейного  права, узагальнення правозастосовної практики, вітчизняного та зарубіжного досвіду  розробити концептуальні напрямки правового регулювання поділ  майна подружжям , визначити правові  дефініції в умовах побудови демократичної  правової держави.

Об’єкт дослідження становлять  права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

При поділі майна  потрібно визначити  його предмет, тобто те майно подружжя, яке підлягає поділу. При поділі майна подружжя мають враховуватися  три категорії об’єктів:

а) речі (окрема річ або сукупність речей), які належать подружжю на праві  спільної сумісної власності;

б) кредиторські вимоги подружжя (право  вимоги за договором позики, купівлі-продажу  тощо, коли подружжя виступає як кредитор і вправі вимагати повернення боргу, передачі речі тощо);

в) боргові зобов’язання подружжя (зобов’язання, за якими подружжя виступає як боржник і зобов’язане повернути  борг, повернути або передати річ  тощо).

Методологічна база дослідження складається із сукупності наукових методів і принципів, що в комплексі застосовуються для вирішення задач дослідження та досягнення його мети.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ І. Правовий режим спільного майна  подружжя

Сімейне право України закріплює принцип  спільності майна подружжя, який означає  об’єднання майна чоловіка і жінки (повністю або в певній частини) в  єдину майнову масу та встановлення ряду спеціальних правил щодо його володіння, користування та розпорядження. Режим спільності майна подружжя означає, що: майно, набуте подружжям  за час шлюбу, вважається спільним, якщо інше не встановлено домовленістю сторін; подружжя має рівні права  щодо майна, яке належить їм на праві  спільної сумісної власності; майно  належить подружжю без визначення часток кожного з них у праві власності; права подружжя на майно визнаються рівними незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба  тощо) самостійного заробітку (доходу); до тих пір, поки не буде доведено протилежне, вважається, що кожен з подружжя, який здійснює правочини щодо розпорядження  спільним майном, діє в інтересах  подружжя.

Щодо  спільного майна подружжя здійснює права власника. В літературі правильно  зазначалося, що право спільної сумісної власності подружжя є різновидом права приватної власності фізичних осіб. Тому на подружжя поширюються  загальні правила щодо об’єктів права приватної власності1. Сімейне законодавство містить норми, що визначають різновиди майна, які належать подружжю на праві спільної сумісної власності. Розглянемо їх детальніше.

 Згідно  з ч. 1 ст. 60 СК подружжю на праві  спільної сумісної власності  належить майно, набуте за час  шлюбу. Сімейне законодавство  встановлює, що кожна річ, набута  за час шлюбу, крім речей  індивідуального користування, є  об’єктом права спільної сумісної  власності подружжя [11;ч. 2 ст.60]. Подружжя  може проживати, працювати і  отримувати майно у різних  містах і навіть у різних  країнах, управляти майном будь-якої  вартості та місце знаходження.  Головним є відповідність дій  кожного з подружжя принципу  добросовісності й пріоритету  сімейних інтересів. Отримане  кожним із подружжя майно (незалежно  від того, хто саме його отримав)  буде визначатися як майно,  набуте подружжям під час шлюбу.

Сімейне законодавство не розкриває детально зміст поняття «майно, набуте за час шлюбу». Відсутній у ньому  і перелік такого майна. В ч. 1 ст. 61 СК вказано, що об’єктами права  спільної сумісної власності подружжя можуть бути будь-які речі, за винятком тих, які виключені з цивільного обороту. Важливо зазначити, що закріплення  певного нерухомого, а також окремих  видів рухомого майна лише за одним  із подружжя не означає, що другий не має  на нього права. Процедура реєстрації має формальний характер і не визначає права власності подружжя. Незалежно  від реєстрації майна на ім’я одного із них, якщо воно було набуте за час  шлюбу, майно вважатиметься спільним на загальних підставах.

Серед доходів  подружжя важливе значення мають  заробітна плата, пенсія, стипендія  та інші грошові надходження такого типу. Сімейний кодекс визначає правовий режим вказаного майна таким  чином. Відповідно до ч. 2 ст. 61 СК заробітна  плата, пенсія, стипендія, інші доходи належать до спільного майна подружжя лише у випадку, якщо вони були внесені:

 а)  до сімейного бюджету, 

б) на особистий  рахунок кожного з подружжя до банківської (кредитної) установи.

 Таким  чином, надходження тільки тоді  будуть вважатися спільним майном  подружжя, якщо кожен з них  виявив свою волю щодо передачі  грошей до сімейного бюджету.  Якщо цього зроблено не було, то майно вважається роздільним  і належить тому з подружжя, який його отримав.

Треба зазначити, що вказана норма є для сімейного  законодавства України. Правила, що діяли раніше, не пов’язували виникнення права спільної власності подружжя з фактом внесення заробітної плати, пенсії та стипендії до сімейного  бюджету. Таким чином, це майно вважалося  спільним з моменту, коли виникало право  власності на нього, тобто з моменту  отримання заробітної платні одним  із подружжя. Утім, законодавче рішення, закріплене в Сімейному кодексі  України, в теоретичному плані не є новим. Свого часу питання щодо правового режиму заробітної плати, пенсії та стипендії досить жваво  обговорювалося в юридичній літературі. Деякі вчені дійсно пов’язували  виникнення права спільної власності  подружжя щодо заробітної плати й  інших надходжень з фактом передачі їх до бюджету сім’ї. Надалі така позиція  зазнала значної критики, бо відповідно до неї між отриманням вказаних сум  та їх переходом у спільну сумісну  власність подружжя виникає певний розрив. Унаслідок цього з моменту  отримання до моменту безпосередньої передачі грошей до спільного бюджету  той з подружжя, хто отримав  гроші, будучи їх власником, вправі самостійно володіти, користуватися та розпоряджатися ними. Це суперечить основній ідеї режиму спільності майна, встановленого сімейним законодавством України. Заробітна  плата та інші різновиди грошових надходжень одного із подружжя мають  вважатися спільним майном подружжя з моменту їх фактичного отримання, тому що намір одного з подружжя внести їх до бюджету сім’ї передбачається.

Відповідно  до  СК України, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах  сім’ї, то гроші, інше цінне майно, в  тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об’єктом права спільної сумісної власності  подружжя. Ця норма є не зовсім чіткою. Не зрозуміло, про які саме договори в ній ідеться. Можна припустити, що — про участь одного з подружжя у різноманітних вигравальних конкурсах, лото тощо. Якщо за участь у такому конкурсі один з подружжя отримає винагороду, вона відповідно до ч. 3 ст. 61 СК є об’єктом права спільної сумісної власності  подружжя. Треба однак зазначити, що винагорода, про яку йде мова в ч. 3 ст. 61 СК, не може бути відзнакою  особистих знань, вмінь або досягнень  одного з подружжя в певній сфері. Премії і нагороди, які один із подружжя одержав за особисті заслуги, складають  роздільне майно подружжя відповідно до ч. 3 ст. 57 СК.

Серед об’єктів права спільної власності подружжя сімейне законодавство особливо виділяє речі професійних занять кожного з подружжя, спеціально встановлюючи їх правовий режим. Відповідно до ч. 4 ст. 61 СК речі професійних занять (музичні  інструменти, оргтехніка, лікарське  обладнання тощо), придбані за час шлюбу  для одного з подружжя, є об’єктом права спільної сумісної власності  подружжя. Таким чином, якщо за час  шлюбу були придбані речі, професійно необхідні одному з подружжя, відповідно до закону вони не визнаються об’єктом його права власності. Законодавство  виходить з того, що такі речі були придбані за рахунок спільних коштів подружжя, тому вони мають належати обом з  подружжя. Чоловік або жінка, професійні заняття котрого обслуговують такі речі, може лише претендувати на їх отримання  у разі поділу майна подружжя. При  цьому він зобов’язаний виплатити  другій стороні вартість належної йому частки майна. В ст. 61 СК використовується термін «професійні заняття». Однак  його не можна трактувати занадто  вузько  тільки в плані безпосередньої професії одного або обох з подружжя. Мова може йти про речі, які обслуговують не тільки професійну діяльність подружжя, а й їх хобі, різні захоплення, не пов’язані безпосередньо з  їх основною професією. Головне, щоб  це були особливі, специфічні предмети, що дають можливість здійснювати  певний вид діяльності (займатися  фотографуванням, музикою, живописом  тощо).

Подружнє  життя є, як правило, тривалим за характером, тому речами, що належать на правi власності  одному з подружжя, протягом спільного  життя нерідко користуються обидва з них. Здійснюючи догляд за таким  майном, подружжя вкладає в нього  спільні кошти та працю. У випадку  поділу майна, один із подружжя, який не є власником, нерідко просить  врахувати цю обставину i визнати  вказане майно спiльним. Законодавство  вирiшує це питання таким чином. Згiдно зi ст. 62 СК України, якщо майно, яке було власнiстю одного з подружжя, за час шлюбу iстотно збiльшилося у  своїй вартості внаслiдок спільних трудових чи грошових витрат або витрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об’єктом права спільної сумісної власності подружжя. Для визнання роздiльного майна спільним згiдно зi ст. 62 СК необхідно, щоб вартість роздiльного майна в перiод шлюбу збільшилася істотно. Тільки у цьому разі майно може бути визнане спільним.

Відповідно  до ст. 63 СК дружина та чоловік мають  рівні права щодо володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. У зв’язку з тим, що в праві власності на майно  частки подружжя не визначені, вони мають  координувати свої дії щодо цього  майна і не можуть розпоряджатися своєю часткою в праві, як це має  місце у відносинах спільної часткової  власності. Невизначеність часток у  праві власності подружжя на майно  спричинює два важливих наслідки. По-перше, за загальним правилом, дії  одного з подружжя щодо володіння  та розпорядження спільним майном розглядаються  як дії подружжя. Згода іншого з  подружжя передбачається до того часу, коли не буде доведено протилежне. По-друге, у випадках, передбачених законом, для  здійснення певних юридичних дій  потрібна воля подружжя. Це пояснюється  тим, що річ належить подружжю на праві  власності без визначення часток, тому розпорядження здійснюється в  обсязі речі в цілому, а не її окремої  частки.

Сімейний  кодекс встановлює кілька правил щодо розпорядження спільним майном подружжя залежно від особливостей об’єктів права власності [11;ст. 65].

Відповідно  до норм цивільного та сімейного законодавства  України правочини щодо нерухомого та деяких видів рухомого майна мають  бути нотаріально посвідчені і (або) підлягають державній реєстрації. Так, нотаріальної форми та державної  реєстрації потребують договір купівлі-продажу  земельної ділянки, єдиного майнового  комплексу, житлового будинку, квартири або іншого нерухомого майна (ст. 657 ЦК). Нотаріальної форми потребують договір дарування нерухомої  речі (ст. 719 ЦК), спадковий договір  та заповіт подружжя [16;ст. 1304, 1243, 1247 ]; шлюбний договір [11;ст. 94 ] тощо. З  урахуванням особливого значення майна, яке передається за такого рода правочинами, згода другого з подружжя на їх укладення має бути нотаріально  посвідчена [11;ч. 3 ст. 65].

Відповідно  до ч. 3 ст. 65 СК для укладення одним  із подружжя договорів стосовно цінного  майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Таким  чином, законодавство закріплює  нову оціночну категорію «цінне правочинами, згода другого з подружжя на їх укладення має бути нотаріально  посвідчена [11;ч. 3 ст. 65].

Відповідно  до ч. 3 ст. 65 СК для укладення одним  із подружжя договорів стосовно цінного  майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Таким  чином, законодавство закріплює  нову оціночну категорію «цінне майно», хоча і не дає її визначення або  загальних критеріїв, які б дали змогу в разі спору віднести те чи інше майно подружжя до цінного  майна.