Поділ та порядок поділу спільного майна подружжя

а) у період шлюбу;

б) в процесі  його припинення;

в) після  розірвання шлюбу.

При цьому  не має значення, в добровільному  чи в судовому порядку здійснюється визначення розміру цих часток.

Проте визначення часток, здійснене у період шлюбу, має особливі наслідки. Поділ буде змінювати правовий режим лише того майна, яке було поділене сторонами. Якщо подружжя поділило між собою  певні речі, вони в подальшому належатимуть дружині та чоловікові окремо на праві  приватної власності. Втім, будь-які  інші речі, набуті ними за час шлюбу  у подальшому, автоматично набуватимуть режиму спільного майна подружжя. їх поділ потребуватиме нового договору подружжя або відповідного рішення  суду.

 Як  у добровільному, так і у  судовому порядку поділ майна  подружжя може бути здійснений:

а) у рівних частках,коли за кожним із подружжя визначається право на 1/2 частку в праві власності;

б) у нерівних частках,коли дружина та чоловік  отримують більшу або меншу частку у порівнянні із тим, що отримує друга  сторона.

Частки  подружжя в праві власності на майно визначаються арифметично.

Загальний принцип полягає у тому, що частки дружини та чоловіка визнаються рівними. Саме з цього, як правило, виходить подружжя при добровільному поділі спільного майна. СК України закріплює широкі можливості врегулювання сімейних відносин безпосередньо їх учасниками.   Тому, якщо сторони бажають здійснити поділ спільного майна за власним вибором, вони можуть зробити це за допомогою відповідного договору, закріпивши в ньому, що дружина та чоловік виходять з принципу рівності часток подружжя в праві власності на майно.

Треба вважати, що як в першому, так і в другому  випадку йдеться про договори подружжя, якими встановлюється розмір часток в праві власності на майно. Визначення цього питання може здійснюватися подружжям в різний спосіб. По-перше, сторони можуть укласти спеціальний договір про визначення часток в праві власності на майно, трансформувавши режим спільної сумісної власності на майно у режим спільної часткової власності. По-друге, сторони можуть визначити в договорі свої частки в праві на майно та здійснити його реальний поділ відповідно до розміру цих часток. Нарешті, по-третє, сторони можуть визначити розмір часток кожного з них у шлюбному

Якщо  сторони не дійшли згоди щодо поділу спільного майна, розмір часток кожного  з подружжя визначається судом при  розгляді спору. За загальним правилом. Це правило не змінюється і в тому разі, якщо один з подружжя не мав з поважних причин (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу) Принцип рівності часток подружжя реалізується при вирішенні судом відповідного майнового спору.

Разом із тим законодавство встановлює два  виключення із загального правила щодо рівності часток подружжя в праві  на майно. Відповідно до цього суд  може зменшити або збільшити частку одного з подружжя із відповідною зміною частки другого з подружжя. Відступаючи від засад рівності часток подружжя, суд має вказати, які саме обставини стали підставою для збільшення або зменшення частки одного з подружжя в майні. Такі обставини можна поділити на дві групи:

а) негативні, що надають можливість суду зменшити розмір частки одного з подружжя (приховання, знищення спільного майна тощо), - ч. 2 ст. 70 СК України)

б) позитивні, що надають можливість суду збільшити розмір частки одного з подружжя (проживання з одним із подружжя дитини), - ч. З ст. 70 СК України. 
            На жаль, практика демонструє непоодинокі випадки недобросовісної поведінки подружжя за час шлюбу та в процесі поділу спільного майна. Свідченням цього може бути намагання дружини або чоловіка приховати окремі речі, передати їх на зберігання родичам, продати спільне майно без згоди другого з подружжя. Одним із способів впливу на недобросовісну особу, що застосовується судом може бути зменшення розміру її частки при поділі подружнього майна.

Також передбачаються позитивні обставини для зміни  одного з подружжя в праві власності  на спільне майно. Суд може збільшити частку в праві на майно того з подружжя, із яким проживають діти до 18 років або повнолітні непрацездатні діти, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування [11;ч. З ст. 70 ]

З прямої вказівки закону випливає, що частка в  праві на майно того з подружжя, з яким залишається дитина, може бути збільшена лише у разі, якщо недостатнім є розмір аліментів, які вони одержують. Таким чином, закон передбачає такий розвиток подій: а) дитині призначаються аліменти; б) розмір аліментів, які вона одержує, недостатній для забезпечення її фізичного, духовного розвитку та лікування; в) при поділі майна подружжя частка в майні того з них, хто опікується дитиною, за рішенням суду збільшується.

Зрозуміло, що виникає питання про можливість збільшення частки у майні у тому разі, коли поділ майна подружжя здійснюється до того, як дитині призначені аліменти Із тексту закону, на жаль, випливає, що таке збільшення неможливе і суд  зобов'язаний поділити подружнє майно  порівну. Саме на такому розумінні ч. З ст. 70 СК України наполягає і  З.В. Ромовська . В своєму коментарі  до СК України вона пише, що «сфера чинності норми частини третьої статті 70 СК може бути звужена або навіть зведена до мінімуму, якщо вимога про  поділ майна заявлена другим з  подружжя одночасно із вимогою про  розірвання шлюбу. Тобто, коли ще невідомо, наскільки сумлінно він виконуватиме свій батьківський обов'язок». Іншими словами, вимога про збільшення частки при поділі майна подружжя не може бути заявлена одночасно із вимогою  про розірвання шлюбу, якщо розмір аліментів  ще не було визначено. Така вимога можлива  лише після розірвання шлюбу, поділу майна та стягнення аліментів  і лише у тому разі, якщо розмір аліментів, які одержує дитина, недостатній  для забезпечення її фізичного, духовного  розвитку та лікування.

При цьому  виникає питання про можливість подання нового позову про поділ  майна подружжя після розірвання шлюбу. З.В. Ромовська відповідає на нього таким чином: «Якщо після  поділу майна на рівні частки згодом виявиться, що розмір аліментів дітям  є недостатнім, заінтересована особа  не позбавлена права на звернення  до суду... За умови появи інших, додаткових обставин спір про той самий предмет  та між тими ж сторонами може бути предметом судового розгляду. А це означає, що поділене в минулому майно може бути перерозподілене». [10;c.36]

СК України  у ч. З коментованої статті пов'язує  збільшення розміру частки одного з  подружжя в майні лише з випадками  стягнення аліментів на дитину.

Разом з  тим, як показує судова практика, розмір частки одного з подружжя нерідко  збільшується судами і у тих випадках, коли аліментні вимоги заявлені не були, якщо, наприклад, дитина хворіє, потребує матеріальної допомоги. Суди практично  повністю ігнорують новий порядок  збільшення розміру частки подружжя в праві на майно і не пов'язують його із процедурою стягнення аліментів. Це пояснюється «незручністю» вказаної норми та неможливістю її практичного застосування. Намагаючись якось «прив'язати» ч. З ст. 70 СК України до конкретних ситуацій, суди лише вказують, що «відповідач не сплачує аліментів на дитину», «суд може відійти від засад рівності часток подружжя з урахуванням наявності дітей» тощо. Такий підхід не відповідає вимогам ч. З ст. 70 СК України, однак він застосовується судами для забезпечення інтересів того з подружжя, з яким залишається проживати дитина. В окремих випадках суди, формально виконуючи вимоги закону, відмовляють в проханні одного з подружжя збільшити його частку в праві на майно на тій підставі, що з ним залишається проживати дитина (якщо аліменти не були нараховані та сплачені). Таке рішення відповідає вимогам ч. З ст. 70 СК України, однак за своєю суттю залишає питання. Важко погодитися з тим, що підхід, закріплений в ч. З ст. 70              СК України, має на меті забезпечити інтереси того з подружжя, який опікується дитиною і несе основний тягар її утримання після розірвання шлюбу. Вказане свідчить про те, що закріплена в ч. З ст. 70 СК України норма є невдалою як в теоретичному аспекті, так і з практичної точки зору.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКи

Спільність майна, як правило, найбільш повною мірою забезпечує інтереси подружжя. Проте в житті можуть виникати ситуації, коли подружжя доходить висновку про припинення режиму спільності та поділ належного йому майна.

Отже, під час написання курсової роботи були розглянуті основні питання  право поділу майна  подружжя.

Подружжя може бути суб'єктом майнових відносин, у тому числі — відносин власності, як на загальних цивілістичних  засадах, так і на підставі спеціальних  умов, спричинених фактом перебування  їх у шлюбі. При цьому найбільш істотно виявляються особливості  тих майнових відносин подружжя, які  складаються між ними (внутрішні  відносини). Ці особливості визначаються переважно нормами сімейного  законодавства, а зовнішні (відносини  подружжя з третіми особами) —  переважно нормами цивільного законодавства. Таким чином, правове регулювання  поділу майна подружжям ускладнене і переобтяжене характером особистих  стосунків між чоловіком і  дружиною, що, в свою чергу, і вимагає  окремого глибокого їх дослідження.

У літературі з сімейно-правових питань останнім часом завершилося формування концепції правового режиму поділу власності.

Головним принципом прав подружжя на майно є принцип спільності всього того майна, яке набувається  ним за час шлюбу. Подружжя користується рівними правами на майно набуте у шлюбі, під час його поділу

Таким чином, Майно, набуте подружжям  за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба  тощо) самостійного заробітку (доходу).

Дана курсова робота спрямована на безпосереднє розуміння як можна  поділити майно в разі розлучення, та яка частина буде відділена  кожному із подружжю.

Отже, розгляд питання про поділ  майна  подружжя є актуальним в  сімейному праві, тому що при розлученні подружжя в будь якому разі буде ділити спільно набуде майно в  шлюбі. Підводячи висновки можна  сказати, що поділ майна може бути як в судовому порядку, так і в  добровільному, прикладом цього  є документи, які зазначені в  практичній частині даної курсової роботи.

На даному етапі сімейний кодекс розвивається, та удосконалюється відповідно тому безліч питання так і саме поділ спільного майна не є  досконалим, та зміниться у продовж  існування України. 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаних джерел

1. Ариванюк Тетяна Олексіївна. Правове  регулювання відносин власності  між подружжям: Автореферат до  дис... канд. юрид. наук: 12.00.03 / Волинський  держ. ун-т ім. Лесі Українки. - К., 2002. - 190арк. - Бібліогр.: арк. 179-190.

2. Дзера О. В. Деякі проблеми  врегулювання відносин власності  подружжя в Сімейному кодексі  України // Юридична Україна. —  2003. — №1.-С.58.

3. Драгневич Л. Сутність і  ретроспектива становлення та  розвитку шлюбно-сімейних відносин  в Україні // Підприємництво, господарство, право. — 2002. — № 1.

4. Жилінкова І.В. Правове регулювання  майнових відносин у сім'ї в  контексті сімейного законодавства  // Еволюція цивільного законодавства:  проблеми теорії і практики: Матеріали  міжнародної науково-практичної  конференції. 30 квітня 2004 р., м. Харків. - К., 2011. - С. 212.

5.Закону "Про страхування" (в  редакції від 4 жовтня 2001 р.).

6. Конституція України: Прийнята  на п’ятій сесії Верховної  Ради України 28 червня 1996 року. - К.: Юрінком, 1996.- 80 с.

7. Миронова Г. Моральні засади  Сімейного кодексу України // Право  України. — 2004. — № 4.

8. Науково-практичний коментар  до Сімейного кодексу України  / За ред. Ю. С. Червоного.  — К. : Істина, 2010. - 215 с.

9.  Ромовская З. Семейний кодекс  України // Юридическая практика. — 2007. — №1.-8 янв

10. Ромовська 3. Сімейний кодекс  України: погляд у майбутнє // Право  України. — 2001. — № 2.

11. Ромовська З.В. Сімейний кодекс  України: Науково-практичний коментар . - К.: Видавничий Дім "Ін Юре", 2007. - С.297

12. Сімейний кодекс України : Офіційний текст: (Міністерство юстиції  України (Київ). -К.: Кондор, 2011. -103

13. Сімейне право України: Підручн. / За ред. Гопанчука В. С. К.: Істина, 2005. - 299 с.

14. Сімейне право: Нотаріат. Адвокатура. Суд: Наук.-практ. посіб.: У 2-х  кн. / За заг ред. С.Я. Фурси. - К., 2005. - С. 561.

15. Сімейне право України. - К.: Істина, 2008. - С. 77-78.

16. Спільна сумісна власність  подружжя. Майнові відносини у  фактичному шлюбі: ... Монографія. –  Х.: «Ксилон», 1997. – 236с. Жилинкова  И.В.

     17. Цивільний кодекс України  від 2003, NN 40-44, ст.356 , зі змінами N 5405-VI ( 5405-17 ) від 02.10.2012

18. Харитонов Є.О., Калітенко О.М., Зубар В.М Цивільне та сімейне  право України у запитаннях  та відповідях. — X.: ТОВ «Одіссей», 2005.— 630 с.