Поділ та порядок поділу спільного майна подружжя

Із змісту ст. 65 СК випливає, що подружжя може укладати правочини щодо майна, яке не є  цінним. Згода іншого з подружжя на укладення таких правочинів може висловлюватися в усній формі. Разом  із тим, дружина та чоловік мають  право на звернення до суду з позовом  про визнання такого договору недійсним, якщо його було укладено без її (його) згоди (ч. 2 ст. 65 СК).

Відповідно  до ч. 1 ст. 65 СК подружжя можуть укладати щодо спільного майна дрібні побутові правочини. Такі правочини мають  усну форму і не можуть бути визнані  недійсними на тій підставі, що їх було укладено без згоди іншого з подружжя. Вперше сімейне законодавство закріплює  поняття дрібного побутового правочину  і, на жаль, також не дає його визначення. З урахуванням правил ЦК можна  вважати, що дрібним побутовим правочином, який укладається одним із подружжя щодо їх спільного майна, можна визнати  такий, який, по-перше, задовольняє побутові потреби членів сім’ї та, по-друге, стосується предмета, який має невисоку вартість. Подружжя має право домовитися між собою про порядок користування спільним майном (ч. 1 ст. 66 СК). Так, сторони  можуть вирішити проживати в квартирі, яка належить на праві власності  одному з подружжя, а житловий будинок  передати в користування їхній дитині або іншим родичам. Подружжя на свій розсуд визначає порядок користування автомобілем, іншим рухомим та нерухомим  майном. Якщо ж подружжя уклало нотаріально  посвідчений договір про порядок  користування житловим будинком, квартирою, іншою будівлею чи спорудою або земельною  ділянкою, то зобов’язання з цього  договору пере-

шлюбу набули, наприклад, автомобіль, житловий будинок, квартиру тощо, то ці речі зберігатимуть режим спільного майна і після розірвання сторонами шлюбу. Порядок розпорядження таким майном колишній чоловік та дружина здійснюють відповідно до Цивільного, а не Сімейного кодексу України [11;ч. 2 ст. 68 СК].

1.  Право подружжя на спільне майно 

Як вже зазначалося, у разі відсутності  між подружжям шлюбного контракту, правовий режим їх майна визначається відповідно до положень сімейного законодавства, які мають імперативний характер, тобто подружжя не може односторонньо  змінювати встановлений законом  правовий режим на власний розсуд. Однак подружжя не позбавлені права  вчиняти будь-які дії щодо придбаного в період шлюбу майна, в тому числі  ділити його у будь-яких частках  між собою. Головним принципом прав подружжя на майно є принцип спільності всього того майна (за винятками, прямо  встановленими законом), яке набувається  ним за час шлюбу.

Відповідно  до ст. 60 СК України "майно, набуте подружжям  за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності, незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба  тощо) самостійного заробітку (доходу)". Така законодавча правонаступність очевидно обумовлена наявністю позитивного  досвіду в застосуванні наведеного положення. Однак, на наш погляд, ще існують можливості вдосконалення  положень про спільну власність подружжя. 
         Так, у них безпосередньо не роз'яснюється зміст поняття "майно, нажите (набуте) подружжям за час шлюбу". Цілком зрозуміло, що не може вважатися таким майно, придбане кожним із них до шлюбу та після шлюбу. Однак певні труднощі може викликати тлумачення терміна "нажите" чи "набуте". Цей термін в юридичній практиці зустрічається досить рідко, оскільки несе швидше побутове, а не правове змістовне навантаження. Термін "набуте майно" також не визначає конкретних підстав набуття подружжям майна у спільну власність. Словом, значення термінів "нажите", "набуте" майно не має допоки свого однозначного тлумачення. Така неоднозначність у розумінні цього терміна не сприяє застосуванню правових норм на практиці. Тому в СК України бажано було б розкрити зміст поняття "набуте майно", аби чітко відтворити юридичну суть правовідносин, які забезпечують виникнення у подружжя права спільної сумісної власності. Це можна зробити, зокрема, давши перелік конкретних правових підстав, що забезпечують виникнення у подружжя права спільної сумісної власності. На наш погляд, спільною сумісною власністю подружжя можна визнавати те майно, яке нажите чи набуте ним шляхом одержання доходів від праці у суспільному секторі економіки, від участі у підприємницькій діяльності, від укладених обома з учасників подружжя угод або одним із них - за рахунок спільних коштів чи іншого майна, створення тих чи інших матеріальних благ індивідуальною працею одного з подружжя або їх обох, від одержання дивідендів. 
             У СК України відсутнє застереження про те, що ступінь участі кожного з подружжя не впливає на обсяг їх прав на спільне майно, що може на практиці призводити до іншого тлумачення такого факту. Так, відповідно до п. 1 ст. 60 СК "майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважних причин (ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку ". Подружжю належить майно на праві спільної сумісної власності незалежно від розміру внеску кожного окремо до сімейного бюджету, відсутності самостійного заробітку чи іншого доходу в зв'язку з веденням домашнього господарства, доглядом за неповнолітніми чи непрацездатними дітьми, хворобою або з інших  поважних причин. 
 Може виникнути питання про зміст неповажних причин, що перешкоджали поповненню загальносімейного бюджету. Безперечно, це може мати місце тоді, коли відсутні поважні причини для участі чоловіка у створенні спільного майна. Думається, не може розглядатися як поважна неучасть чоловіка чи дружини у створенні сімейного бюджету їх перебування у місцях позбавлення волі. Однак закладати таку обставину в закон як підставу, що перешкоджає виникненню права спільної сумісної власності, небажано. Інша справа, що в законодавстві має бути норма, яка давала б суду право в таких ситуаціях на вимогу одного з подружжя визнавати роздільною власністю майно, набуте кожним з них. 
В ст. 325 ЦК України записано, що фізичні та юридичні особи можуть бути власниками будь-якого майна, за винятком окремих видів майна, які відповідно до закону не можуть їм належати. Власне, подібне правило закріплено в п. 1 ст. 61 СК, згідно з яким об'єктами права спільної сумісної власності подружжя можуть бути будь-які речі, за винятком тих, які виключені з цивільного обігу. 
На перший погляд, особливих проблем у визначенні можливого об'єктного складу майна подружжя не повинно виникати

            На думку І. Жилінкової, при  визначенні правового режиму  страхових відшкодувань необхідно  виходити з того, що вони є  спільною сумісною власністю,  якщо мало місце страхування  спільного сумісного майна подружжя, і роздільною, якщо страхувалося  роздільне майно одного з подружжя. З такою позицією можна в  цілому погодитись. [4;c.25]Проте автор  нічого не говорить про правову  долю страхових платежів, внесених  одним з подружжя - страхувальником  за договором страхування його  роздільного майна, адже такі  платежі могли вноситися за  рахунок спільних коштів подружжя. Вони можуть бути повернуті  страхувальнику при достроковому  припиненні договору відповідно  до закону [18;ст. 28] Очевидно, якщо  вони вносилися за рахунок  спільних коштів подружжя, то  також мають вважатися його  спільною власністю. 
Певні труднощі можуть виникати при вирішенні питання про включення до спільного сумісного майна подружжя також деяких цінних паперів, особливо акцій. Сімейне законодавство не містить заборон щодо включення таких об'єктів до спільної сумісної власності подружжя. Такий підхід законодавця знаходить відповідну підтримку в юридичній літературі. Однак, на наш погляд, при застосуванні режиму спільності щодо акцій, придбаних одним із подружжя, необхідно враховувати їх правову природу. Так, відповідно до ст. 8 Закону України " Про цінні папери та фондовий ринок " Акція - іменний цінний папір, який посвідчує майнові права його власника (акціонера),  що стосуються акціонерного товариства, включаючи право на  отримання частини   прибутку   акціонерного товариства  у вигляді дивідендів  та  право на отримання частини майна акціонерного товариства у разі  його  ліквідації,  право на управління  акціонерним товариством,  а також немайнові права, передбачені Цивільним кодексом України та законом,  що регулює питання створення,  діяльності та  припинення  А тому і постає питання про допустимість поширення режиму спільності на іменні акції одного з подружжя. На думку В. Жилінкової, іменні акції, придбані на спільні кошти подружжя, можуть бути об'єктом права спільної сумісної власності. Думається, що юридичних перешкод для цього не існує. Отже, законодавець допускає можливість перебування акції у власності кількох осіб, а відтак - і у власності подружжя. Інша справа, що законодавець допустив у ст. 5 цього Закону певну юридичну некоректність, вважаючи, що кілька осіб можуть бути визнані одним власником акції. У однієї речі не може бути кілька власників, однак у однієї речі може бути кілька співвласників.

            У ЦК України збережене правило  про момент виникнення прав  власності у набувача майна  за договорами (ст. 329).  
Стаття 30 Земельного кодексу (ЗК) України 1991 р. передбачала, що при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об'єктами переходить у відповідних розмірах і право власності або право користування земельною ділянкою. Таким чином, у даному випадку момент виникнення права власності (права користування) на земельну ділянку поставлено в залежність від моменту виникнення права власності на будівлю чи споруду. Однак у ЗК України від 25 жовтня 2001 р. таке питання вирішене дещо по-іншому. Так, відповідно до ст. 120 ЗК 2001 р. при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частку може переходити на підставі цивільно-правових угод. Оскільки тут не визначається прямо момент виникнення права власності на земельну ділянку, його необхідно визначати з врахуванням положень ст. 125 ЗК України 2001 р., згідно з якою право власності на земельну ділянку виникає після одержання її власником документа, що посвідчує право власності, та його державної реєстрації, а також ст. 132, згідно з якою угоди про перехід права власності на земельні ділянки вважаються укладеними з дня їх нотаріального посвідчення. Найбільше дискусій виникло в юридичній літературі з приводу моменту виникнення права спільної сумісної власності подружжя на одержувану одним з них заробітну плату та інші трудові доходи, пенсії, стипендії. Тут сформувалося в основному три точки зору, які в цілому зводяться до того, що режим спільності на заробітну плату та інші подібні доходи подружжя поширюється:

 а) в момент набуття подружжям-працівником  права на одержання винагороди;

б) в момент доставки винагороди в  сім'ю;

в) в момент фактичного отримання  винагороди за працю подружжям-працівником. 
Дійсно, непереконливою є думка про те, що нарахована, але не отримана зарплата належить подружжю на праві спільної власності, оскільки до моменту одержання її працівником вона взагалі не є об'єктом права власності. На наш погляд, втілення такої пропозиції в законодавчому порядку могло б породити негативні ситуації і вступало б в суперечність з принципами трудового права, адже відповідно до ст. 97 Кодексу законів про працю України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

1.2 Власність  кожного з подружжя

        Сімейний Кодекс України відтворює діяло раніше положення про те, що до майна, що не входить до складу спільної власності подружжя, а належить кожному з них, відносяться три види майна   
а) дошлюбне майно, тобто речі і права, що належали кожному з подружжя до вступу в шлюб;  
б) майно, отримане одним з подружжя під час шлюбу в дар, в порядку успадкування або з інших безоплатним операцій;  
в) речі індивідуального користування кожного чоловіка, за винятком предметів розкоші.  
          Цим майном кожен чоловік має право самостійно володіти, користуватися і розпоряджатися. При розділі загальної власності подружжя і визначенні їх часток це майно не враховується.  
          Визначення конкретного майна, яке належало кожному чоловікові до шлюбу (дошлюбного майна), підтверджується відповідними документами, які свідчать про придбання його до вступу в шлюб, або показаннями свідків і суперечок, як правило, не викликає. Виняток становить випадок, врегульований [11;ст.37 ].

            Суперечки виникають на практиці у випадках, коли грошові суми, виручені від реалізації дошлюбного майна чи іншого майна, що належить на праві власності одному чоловікові, були потім витрачені на придбання інших речей або внесені в якості внеску в банк або іншу комерційну організацію.  Отже, якщо на гроші, виручені від продажу дачі, що належала до шлюбу дружині, була придбана меблі, якою користуються всі члени сім'ї, то ці меблі залишається у власності дружини. Якщо на вклад в ощадбанку, який належить одному чоловікові, якого вносилися додатково кошти, які складають загальну власність подружжя, то при поділ вкладу потрібно виділити суму, яка належить першому дружину.  
Майно, отримане одним з подружжя у дар або по спадку, не включається у спільну власність. Цей перелік джерел майна, що представляє собою власність одного чоловіка, є відкритим: у п.1 ст.36 СК вказані інші безоплатні угоди. На практиці це може бути придане, що виділяється родичами дружини. Судова практика відносить до власності кожного чоловіка отримані їм цінні призи, премії, якщо останні присуджені за індивідуальні творчі досягнення, якими є, наприклад, Державні премії, а також інші нагороди, медалі і т.п., якщо, звичайно, премії не є способом додаткової винагороди за працю як вид заробітної плати. В останньому випадку вони включаються до складу загального майна. У випадках спору часто буває необхідно відмежувати подарунки, зроблені одному чоловікові, від весільних подарунків, які, як правило, робляться обом подружжю і, отже, відносяться до їхньої спільної власності.  
            Оскільки закон допускає можливість здійснення між подружжям цивільно-правових угод, у тому числі і договору дарування, то слід вважати роздільною власністю чоловіка речі, подаровані йому іншим. Що стосується інших угод по передачі права власності, наприклад, купівлі-продажу, міни, то вони між подружжям практично не зустрічаються, хоча і не заборонені.

             Як правило, спори не виникають і з приводу майна, отриманого одним чоловіком у спадок, тому що коло спадкоємців чітко визначений законом або в заповіті. Майном кожного чоловіка є речі індивідуального користування - одяг, взуття, косметичні препарати, лікувальні прилади й ін, навіть якщо вони придбані за рахунок спільних коштів подружжя. Виняток зроблено для коштовностей та інших предметів розкоші. У поняття коштовностей включаються золоті речі та інші ювелірні вироби з дорогоцінних і напівкоштовних металів і каменів. До предметів розкоші відносяться цінні речі, твори мистецтва, антикварні й унікальні вироби, колекції та інші речі, які не є необхідними для задоволення насущних потреб членів сім'ї. Предмети розкоші - поняття відносне, воно змінюється у зв'язку із змінами загального рівня життя в суспільстві. Воно неодноразово різному трактувалося судовою практикою, яка свого часу визнавала предметами розкоші холодильники, телевізори та інші предмети, які стали сьогодні предметами звичайної домашньої обстановки.            
             У СК не визначена доля предметів професійної діяльності подружжя, наприклад, концертного рояля для музиканта, комп'ютера - для програміста, медичного обладнання - для лікаря і т.п. Якщо їх вартість незначна, вони можуть бути віднесені до речей індивідуального користування і, відповідно, вважатися власністю кожного чоловіка (наприклад, рибальські снасті, столярні інструменти, тощо). Але оскільки в даний час багато хто з них коштують дуже дорого, їх несправедливо віднести до власності тільки того чоловіка, який ними користується. Адже вони були придбані на спільні кошти і часто на шкоду загальним інтересам сім'ї. Тому їх потрібно визнати спільною власністю подружжя. Звичайно, професійні інтереси подружжя враховуються під час розподілу їхньої спільної власності, і ці предмети в натурі отримає чоловік, який ними користується. Але якщо їх вартість перевищує належну йому частку, то іншому дружину присуджується грошова або інша компенсація.  
                Правила, встановлені статтею 37 СК про визнання майна одного з подружжя їх спільною власністю, застосовуються судовою практикою давно і відносяться до речей тривалого спільного користування подружжя, до будинків, дач, які з власності одного чоловіка, таким чином, переходять у спільну власність. Для цього необхідно встановити, що в період шлюбу вартість майна одного чоловіка істотно збільшилася за рахунок спільного майна подружжя або за рахунок праці і засобів другого з подружжя. Це положення може застосовуватися і до автомашин, дорогим приладів і устаткування тривалого користування, в сучасних умовах - до підприємств. У таких випадках виникає питання: з якого моменту виникає спільна власність подружжя на ці предмети.