Отже, юридичний механізм захисту людиною своїх прав — це динамічний взаємозв'язок носія права на захист та відповідного державного органу, що здійснюється у процесуальному режимі реалізації правоохоронних відносин з метою захисту суб'єктивного права.

    Конституційно-правовий механізм захисту людиною своїх прав — це: система влади держави, функцією якої є захист прав людини; процедури такого захисту, а також конституційне право людини на захист, яке реалізується з допомогою держави і за цією процедурою.

3.2. Гарантії основних  прав і свобод  людини і громадянина

    Гарантії  основних прав і свобод людини і  громадянина становлять собою систему  норм, принципів, умов і вимог, які  у сукупності забезпечують додержання прав і свобод та законних інтересів особи.

    Як  показує міжнародний досвід, ефективність гарантій основних прав і свобод людини залежить від рівня розвитку правових принципів і інститутів демократії, стану економіки, засобів розподілу життєвих благ, правотворчої атмосфери в суспільстві, рівня правового виховання і культури населення, ступеня суспільної злагоди, наявності певних елементів у системі функціонування державної влада. До останніх, зокрема, треба включити: наявність писаної конституції, чинність якої не може бути призупинена довільно, та жорсткої процедури її формальної дії; надійне законодавче забезпечення користування правами і свободами (знаменно, що у ст. 16 французької Декларації прав людини зазначалося: "Суспільство, у якому не забезпечено користування правами і не проведено розподіл влади, не має конституції"); визнання владою конституції як джерела цієї влади і умови її легітимності; конституційні гарантії стримування надмірного посилення виконавчої влади; наявність компетентних і ефективно діючих органів представницької влади; закріплення у конституції основних прав і свобод людини, що відповідають міжнародним стандартам; наявність незалежної судової влади у вигляді судів загальної і спеціальної юрисдикції; наявність компетентного, високоефективного та авторитетного органу конституційного контролю[7, c.97].   

    Система гарантій прав і свобод людини включає передумови економічного, політичного, організаційного та правового характеру, а також захисту прав і свобод. Система гарантій — це умови, засоби й методи, які забезпечують фактичну реалізацію та всебічну охорону прав і свобод особи.

    Практична реалізація конституційних прав і свобод забезпечується двома категоріями  гарантій. Це, по-перше, загальні гарантії, які охоплюють усю сукупність об'єктивних і суб'єктивних факторів, спрямованих на практичне здійснення прав і свобод громадян, на усунення можливих причин і перешкод щодо їх неповного або неналежного здійснення, на захист прав від порушень. По-друге, це спеціальні (юридичні) гарантії — правові засоби і способи, за допомогою яких реалізуються, охороняються, захищаються права і свободи громадян, усуваються порушення прав і свобод, поновлюються порушені права.

    Загальні  гарантії прав і свобод можна класифікувати  на економічні, політичні та організаційні.

    Економічні  гарантії конституційних прав і свобод громадян України це: спосіб виробництва; економічний лад суспільства, який має забезпечувати неухильне зростання продуктивних сил на основі визнання й захисту різних форм власності на засоби виробництва; соціальне орієнтована ринкова економіка; економічна свобода громадян та їхніх об'єднань у виборі форм і здійсненні підприємницької діяльності.

    До  політичних гарантій належать: держава  — головний організатор здійснення та захисту прав людини; народне волевиявлення, яке здійснюється безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування; право громадян на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації для здійснення й захисту своїх прав і свобод; право громадян на участь в управлінні державними справами, у референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування; право громадян звертатися за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.

    Організаційні гарантії — це організаторська діяльність держави та всіх її органів, посадових осіб, громадських організацій зі створення сприятливих умов для реального користування громадянами своїми правами і свободами.

    Спеціальні (юридичні) гарантії — це надання  державою формальної (юридичної) загальнообов'язковості тим умовам, які необхідні для того, щоб кожна людина могла скористатися своїми конституційними правами і свободами. Юридичні гарантії встановлюються державою в Конституції, нормах поточного законодавства, їхньою метою є реальне забезпечення правовими засобами максимального здійснення, охорони й захисту конституційних прав і свобод громадян. Зокрема, Основний Закон передбачає низку конкретних гарантій, які є переважно традиційними для Конституції і законів України. До них належать [7 c.95]:

    — право на оскарження у суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів самоврядування, посадових і службових осіб (ст. 55);

    — право на відшкодування за рахунок  держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної шкоди, що завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю зазначених органів і осіб;

    — право знати свої права та обов'язки; закони та інші нормативно-правові  акти, що визначають права і обов'язки громадян, мають бути доведені до відома населення у порядку, встановленому законом; закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права та обов'язки громадян, але не доведені до відома населення у порядку, встановленому законом, є нечинними (ст. 57); гарантується неприпустимість зворотної дії закону; ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визначалися законом як правопорушення (ст. 58);

    — право на правову допомогу, яке  означає, зокрема, що кожний вільний  у виборі захисника своїх прав і що у випадках, передбачених законом, ця допомога надається безплатно (ст. 59);

    — принцип необов'язковості виконання  явно злочинного розпорядження чи наказу (ст. 60);

    — принцип презумпції невинності людини, який означає що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину  і не може бути піддана кримінальному  покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку та встановлено обвинувальним вироком суду, і що ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину (ст. 62);

    — гарантія неприпустимості обмеження  конституційних прав і свобод означає, що дані права і свободи не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією (ст. 64).

    Призначення цих та інших нормативно-правових гарантій, які містять Конституція і закони України, полягає в тому, щоб забезпечити найсприятливіші умови за яких закріплений у Конституції України статус людини і громадянина став би юридичним і фактичним соціальним становищем кожної особи. Гарантії, таким чином, є тією ланкою, яка дає змогу здійснити необхідний в правовому статусі громадян перехід від передбаченої у Конституції та в законах України можливості до реальної дійсності.

    Для реалізації прав і свобод людини необхідно, звичайно, щоб особа, по-перше, сама бажала цього, і по-друге, мала певний рівень правового виховання і  правової культури. Тому важливою є роль держави у формуванні належної правової свідомості у кожного громадянина. На це, зокрема, звертається увага у проекті Концепції державно-правової реформи у сфері захисту прав людини в Україні [7 c.108].

    Найважливішими  передумовами і водночас елементами захисту прав людини і громадянина в системі гарантій в Україні повинні виступати норми та принципи матеріального і процесуального права, які закріплені у Конституції і які мають бути реалізовані у поточному законодавстві й судовій практиці. До таких норм та принципів, наприклад, належать: принцип, що конституційні права і свободи не можуть бути скасовані, а при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод (ст. 22 Конституції); принцип передбачуваності та ясності законів, які приймаються.

    Проте основною юридичною гарантією прав і свобод людини виступає судовий захист.

    Конституція України досить чітко визначає систему  органів та осіб, які мають захищати права і свободи людини і громадянина. Це: Президент України, як гарант прав і свобод людини і громадянина (ст. 102), Верховна Рада України, яка виключно законами визначає права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод (ч. 1 ст. 22), Кабінет Міністрів України, який повинен вживати заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина (ч. 2 ст. 116), місцеві державні адміністрації на відповідній території, які повинні забезпечувати додержання прав і свобод громадян (ч. 2 ст. 199), підсистема судів загальної юрисдикції та спеціалізованих судів (ст. 125), Конституційний Суд України (ст. 147 Конституції і ст. 42 Закону України "Про Конституційний Суд України"); Уповноважений Верховної Ради України з прав людини (ч. 17 ст. 85 Конституції), прокуратура, адвокатура, інші правоохоронні органи України.

    Висновок

    Отже, підсумовуючи вищевикладене, зазначимо, що на сучасному етапі розвитку українського суспільства, коли відбувається формування правової держави, першочерговим завданням є всебічна й повна реалізація прав та свобод громадян. Їх закріплення в Основному Законі держави – Конституції є важливим кроком до побудови громадянського суспільства з основними пріоритетами інтересів людини. При уникненні формалізму щодо їх реального використання, коли держава стане створювати всі умови для реалізації громадянами власних можливостей – дійсно можна стверджувати про перехід до суспільства з громадянськими пріоритетами.

    Система прав, свобод та обов'язків людини і  громадянина, встановлена Конституцією України, визначає основний зміст правового статусу людини і громадянина України. Залежно від характеру діяльності, здійснюваної в основних сферах життя громадянського суспільства Конституція фіксує основні права, свободи та обов'язки громадянина і людини. Вони належать усім громадянам як суб'єктивні права певного виду.

    Конституція України виділяє наступні права і свободи людини і громадянина: природні, громадянські, а також економічні, соціальні, політичні і культурні.

    При всій важливості закріплення прав і  свобод людини відповідно до міжнародних  стандартів найважливішим, безумовно, є визначення механізму реалізації прав і свобод людини, закріплення їх дійсних гарантій захисту. Механізм захисту людиною своїх прав являє собою динамічний взаємозв'язок носія права на захист та відповідного державного органу, що здійснюється у процесуальному режимі реалізації правоохоронних відносин з метою захисту суб'єктивного права.

    Гарантії  основних прав і свобод людини і  громадянина становлять собою систему  норм, принципів, умов і вимог, які  у сукупності забезпечують додержання прав і свобод та законних інтересів особи. Гарантії є тією ланкою, яка дає змогу здійснити необхідний в правовому статусі громадян перехід від передбаченої у Конституції та в законах України можливості до реальної дійсності.

    Отже, питання, пов'язані з проблематикою прав людини, в нашому Основному Законі мають актуальне значення. Їх розв'язання допоможе забезпечити відповідну практику, наповнити її демократичним змістом. Перспективи розвитку такої політики в суспільстві і державі багато в чому визначатимуть реальність нормозастосування та й самої Конституції.

    Список  використаних джерел 

1. Конституція України – К., 1996.
2. Загальна декларація прав людини 1948 року – К., “Юрінком”, 1997р.
3. Міжнародний пакт про громадянські та політичні права 1966 року  - К., “Юрінком”, 1997р.
4. Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права 1966 року - К., “Юрінком”, 1997р.
5. Волинка К. Забезпечення прав і свобод особи в Україні: теоретичні і практичні аспекти //  Право України. 2003. №11.
6. Грошевой Ю.М. Судебная реформа в Украине: современное состояние и перспективы развития // Судова реформа в Україні: проблеми і перспективи. – К., 2002. – 280c.
7. Гуренко М. М. Теоретико-правові проблеми гарантій прав і свобод людини та громадянина: Монографія. — К.: НАВСУ, 2003.– 310c.
8. Заєць А. П. Правова держава в контексті новітнього українського досвіду. — К.: Парламентське вид-во, 2001.– 220c.
9. Князев В. Поняття та елементи конституційного статусу людини і громодянина в Україні //  Право України, 1998. № 12.
10. Колодій А.М., Копейчиков В.В., Лисенков С.Л., Медведчук В.В., Основи конституційного ладу Укpаїни. Hавч.посібник., К., "Либідь", 2004.– 290c.
11. Колодій А.М., Олійник А.Ю. Права людини і громадянина в Україні: Навч. посібник. – К.: Юрінком Інтер, 2003.– 340c.
12. Конституційне пpаво Укpаїни. Підpучник для студентів юpидичних спеціальностей вищих закладів освіти. За pед. В.Ф.Погоpілка., К., "Hаукова думка", 2003 р.– 380c.
13. Конституційне право України. / Під ред. В. Ф. Погорілка. – К., “Наукова думка”, 2002 р .– 300c.
14. Конституція незалежної Укpаїни. Книга пеpша. Документи, коментаpі, статті. Під pед. С.Головатого. Укpаїнська Пpавнича Фундація. К., 1999.
15. Летнянчин Л. І. Конституційні обов'язки людини і громадянина в Україні: проблеми теорії і практики: Дис. ... канд. юрид. наук за спеціальністю 12.00.02 - конституційне право. -Харьків: НЮА України ім. Ярослава Мудрого, 2002.
16. Олійник А. Ю. та ін. Теорія держави і права: Навч. посіб. - К.: Юрінком Інтер, 2001.– 320c.
17. Основи конституційного права України / За ред. акад. АПрН України, проф. В. В. Копєйчикова. - К.: Юрінком, 2002 р.– 300c.
18. Права людини: Міжнародні договори України, декларації, документи. — 2-е вид. / Упоряд. Ю. К. Качуренко. — К.: Юрінформ, 2001.– 250c.
19. Права людини: Підручник / За ред. М. Бурменського та ін. — К.: Право,    2003 р.– 400c.
20. Селіванов В. Приватно-правові засади концепції державної політики захисту прав і свобод людини в Україні // Право України. № 12. 2002.
21. Сіленко А. Політико-правові аспекти розвитку соціальної сфери: забезпечення прав людини //  Право України. 2002. № 11.
22. Сташис В.В. Судова реформа в Україні: проблеми і перспективи. – Київ-Харків: “Юрінком Інтер”. – 2002 р.– 300c.  
23. Теорія держави і права: Навч. посіб. / За заг. ред. С. Л. Лисенкова, В. В. Копєйчикова. - К.: Юрінком Інтер, 2002.– 280c.
24. Хальота А. Класифікація конституційних особистих прав і свобод людини та громадянина // Право України. 2000.№8.
25. Черней В., Строков І. Конституційне забезпечення прав людини в Україні // Право України, 1999. № 10.