Права авторів. Захист авторського права

ПЛАН 

ВСТУП

РОЗДІЛ 1 Становлення та сучасний стан системи  авторського права в Україні 

1.1. Законодавча база з авторського права в Україні

РОЗДІЛ 2 Об’єкти та суб’єкти авторського  права 

2.1. Об’єкти  авторського права

2.2. Суб’єкти  авторського права 

РОЗДІЛ 3 Права авторів. Захист авторського  права 

3.1. Права  авторів 

3.2. Цивільно-правовий  захист авторського права 

3.3. Кримінально-правовий  захист авторського права 

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     ВСТУП

     Зміна функцій знання та культури в цивілізації  кінця ХХ століття призвела до різкого  збільшення обсягів використання результатів  інтелектуальної діяльності. Набутки  людського розуму стали об’єктами  економічного обігу. Економічної цінності набула й інформація, що є основним виробничим продуктом засобів масової  інформації. Нині тиражування матеріальних носіїв – об’єктів авторського  права – сформувалося в потужну  індустріальну галузь, яка містить  підгалузеві структури: книговидання, друк періодичної продукції, тиражування  кінофільмів, аудіо- та відео матеріалів.

     На  цьому тлі особливо актуально  постало питання правомірності  використання цих творів - об’єктів авторського права та визначення обсягу прав на них. Вирішення таких  завдань здатна забезпечити лише держава. Поза як авторське право  у своїй основі є юридичним  проявом усвідомлення державою важливості охорони культури як гаранту розвитку суспільства. Підтримка і захист творчості, охорона результатів  інтелектуальної діяльності безпосередньо  пов’язані із захистом свободи слова  та прав людини.

     Сучасна Україна будує незалежну правову  державу, засновану на системі ринкових економічних відносин. Незалежність, як складне суспільне явище, серед  інших необхідних умов, передбачає постійний розвиток інтелектуального потенціалу держави. Без переходу до загальноприйнятих правових засобів  забезпечення прав створювачів об'єктів  права інтелектуальної власності  неможливі вихід на ринки сучасних технологій та участь у міжнародних  інтелектуальних проектах. Гарантування прав кожної окремої особи щодо створених  нею результатів є необхідною умовою інтеграції України до системи  світових досягнень, участі у міжнародному розподілі праці, торгівлі тощо.

     Невід'ємною  частиною становлення в Україні  цивілізованих відносин у всіх сферах суспільного життя є становлення  і всебічний розвиток нормативно-правової бази, зокрема інститутів права інтелектуальної  власності.

     Нормативна  база правового регулювання у  сфері права інтелектуальної  власності потребує значного розвитку і вдосконалення, бо містить прогалини  з питань визначення правового статусу  авторів об'єктів права інтелектуальної  власності. Правові рішення у  вказаній сфері регулювання часто  характеризуються застосуванням невипробованих правових моделей. У той же час має місце недостатнє сприймання досвіду інших країн: юридичні конструкції і методи правового регулювання, ефективність застосування яких доказано практикою, часто не знаходять відбиття в українському законодавстві. Перелічені недоліки істотно знижують ефективність правової регламентації відносин, пов'язаних зі створенням та використанням творів, що в кінцевому підсумку негативно впливає на правовий статус авторів і в цілому на ситуацію у сфері інтелектуальної діяльності.

     Об'єктом  дослідження виступають суспільні  відносини, що складаються при створенні  і використанні творів як об'єктів  права інтелектуальної власності. Предметом дослідження є законодавство  України, включаючи її міжнародні договори, яке регулює правовідносини в  сфері права інтелектуальної  власності, а також зарубіжні  джерела права у даній галузі правового регулювання.

     РОЗДІЛ 1

     1.1. Законодавча база з авторського права в Україні

     Нині  законодавча база, що стосується авторського  права в Україні практично  сформована. Це не розрізнена сукупність чинних нормативних актів, а достатньо  цілісна система. Ієрархія законодавчої бази формується на основі правової сили певних нормативних актів. Нормативні акти нижчого рангу співголосні  та не суперечать актам вищого рангу, що мають більшу юридичну силу.

     Розглянемо  систему нормативних актів з  авторського права в Україні, до яких належать:

     - Конституція України; 

     - міжнародні угоди; 

     - закони України : а) спеціальні, б) інші закони;

     - Цивільний та Кримінальний кодекси  України;

     - підзаконні акти (Президента, Кабінету  Міністрів України, міністерств  і відомств).

     Основний  Закон є найважливішим джерелом українського авторського права  та має найвищу юридичну цінність. Усі закони й інші нормативно-правові  акти ґрунтуються на положеннях Конституції  України та повинні відповідати  їй. Конституція України гарантує однакові права всім громадянам. Стосовно сфери інтелектуальної творчої  діяльності в Основному Законі йдеться : про свободу літературної, художньої  та наукової творчості, право володіти, користуватися й розпоряджатися результатами своє творчої діяльності; право на захист інтелектуальної  власності, авторських прав громадян, моральних і матеріальних інтересів, які виникають у зв’язку з  різними видами інтелектуальної  діяльності. Кожний громадянин “має право  на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності” та ніхто  не може використовувати чи розповсюджувати  ці твори без згоди автора, якщо інше не встановлене законом (статті 41 і 54 Конституції України).

     Конституція України є не тільки базою для  авторського права, але й чинним законом, стрижневою частиною системи  нормативних актів. Норми Конституції  України є нормами прямої дії, безпосередньо ними потрібно керуватися в тих випадках, коли норми галузевого законодавства суперечать Основному  Закону (п.1 ст.8 розд.15 Конституції України). Значення Конституції як основного  джерела авторського права, полягає  також у тому, що вона є основою  для появи інших законодавчих і нормативних актів. У ній  сформовані загальні принципи, що набувають  розвитку та деталізації в галузевих  законах.

     Незважаючи  на важливість конституційних норм, більшість  з них діють повною мірою лише через інші правові норми та в  поєднанні з ними визначають поведінку  учасників інформаційних відносин. Отож з’являється така ієрархічна сходинка, котру посідають інші, найвищі за юридичною силою після  Конституції України, нормативні документи  – закони України.

     До  нормативно-правових актів українського законодавства, що регулюють авторські  правовідносини, належать закони України: “Про авторське право і суміжні  права”, “Основи законодавства  про культуру”, “Про інформацію”, “Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні”, “Про інформаційні агентства”, “Про кінематографію”, “Про телебачення і радіомовлення”, “Про власність”, “Про видавничу справу”, “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення  відповідальності за порушення прав на об’єкти права інтелектуальної  власності” та ін.

     Першу редакцію Закону України“Про авторське  право і суміжні права” було прийнято в грудні 1993 р. Та проголошений Україною курс на інтеграцію в ЄС вимагав  внесення певних змін до законодавства  та його гармонізації з нормами ЄС. Це зумовило появу нової редакції Закону в травні 2003 р.

     Сьогодні  – це один з основних законів, які  регулюють діяльність в контексті  дотримання авторських прав. У разі виникнення темпоральних та ієрархічних  колізій між нормами різних законів, пріоритет належатиме цьому Закону, оскільки при цьому треба діяти  за принципом specialia genegalibus derogant (спеціальний  закон має перевагу перед загальним).

     За  змістом і трактуванням юридичних  норм Закон максимально наближений до найавторитетнішої міжнародної  угоди – Бернської конвенції  про охорону літературних та художніх творів. Однак, характерною рисою  українського Закону є його ринкова  спрямованість. Він значно розширює права учасників авторсько-правових відносин і дає можливість вільно розпоряджатися правами, що їм належать. І якщо в цьому аспекті порівнювати  Бернську конвенцію та Закон України  “Про авторське право і суміжні  права”, необхідно визнати, що останній значно випередив Конвенцію, акцентуючи увагу на так званих “вторинних” , тобто майнових, правах. Справді, в  межах національних систем і в  міжнародних конвенціях, відповідно до традицій континентального (європейського) права, особливе значення надається  володінню автором первинними правами. Та не менш важливим є регулювання відносин, які виникають у зв’язку зі створенням і подальшим використанням твору, тобто на етапі, пов’язаному з економічною реалізацією автором отриманих у межах Закону широкомасштабних прав. Бернська конвенція більшу увагу приділяє моральним правам автора, й тільки у ст.6 наявне побіжне згадування майнових прав. Реальність сьогодення поставила матеріальні права, що є джерелом прибутку для автора, на перше місце. Тож неабиякою заслугою українського законодавства є орієнтація на економічний характер відносин.

     Позитивним  фактом є доповнення названого Закону новими термінами та їх визначеннями. Зокрема, з’явилися визначення таких  термінів, як : фонограма, відеограма, контрафактний  примірник твору, організація ефірного та кабельного мовлення. Ці уточнення  сприятимуть однозначному тлумаченню понять, які використовуються в авторському  праві.

     Загалом, проведений аналіз дає підстави говорити про перевагу позитивних нововведень  та їхній вагомий внесок у національну  систему авторських та суміжних прав, який був зроблений прийняттям цього  Закону. Безумовно, він потребує подальшого вдосконалення. Та його наближення до норм європейського права, що є важливим інструментом забезпечення інтеграційних  процесів у Європі, відкриває Україні  шлях до Європейського Співтовариства.

     Оскільки  авторське право є складовою  частиною цивільного права, найвищу  юридичну чинність серед нормативно-правових актів якого має Цивільний  кодекс України, останній широко застосовується в регулюванні авторських відносин.

     Від здобуття незалежності Україна тривалий час послуговувалася нормами  радянського Цивільного кодексу, що був прийнятий ще в 1963 р. Однак  унаслідок невідповідності цього  документа новим суспільним умовам, у 1994 р. спеціальним законом були вилучені статті 473-513, тобто фактично всі статті, що регулювали авторські правовідносини . Необхідність цих дій очевидна – такі статті, як 498 та 499 ЦК УРСР, відповідно до яких держава мала право на примусовий викуп авторського права чи проголошення твору надбанням держави; ст. 496 , у якій зазначено, що юридичні особи наділені безстроковим авторським правом, є для сучасного авторського права абсолютно неприйнятними.

     Водночас, повна відсутність інституту  авторського права мала й свої негативні наслідки. Вітчизняний  ринок інтелектуальної власності  розвивався надзвичайно повільно, а  забезпечення належного рівня охорони  авторських прав на практиці виявилося  неможливим за відсутності основного  нормативного документа - Цивільного кодексу. Адже в єдиній ст.472, що залишилася від  старого Цивільного кодексу УРСР, ішлося тільки про можливість регулювання  авторсько-правових відносин, які виникають  під час створення та використання об’єкта авторського права Законом  України “Про авторське право  і суміжні права” й іншими законодавчими  актами України.

     Прийняття нової редакції книги ІV Цивільного кодексу, щодо регулювання інтелектуальної  власності, розтягнулося на сім років. Відповідний законопроект, поданий  на розгляд Верховної Ради України ще в грудні 1996 р., змінювався та доповнювався десятки разів і лише в січні 2004 р. набув чинності оновлений текст Цивільного кодексу України. Певною мірою це пояснюється тяжкою економічною ситуацією в країні, законодавчою нестабільністю, ненормальною ситуацією, що склалася за останні роки навколо законодавства про інтелектуальну власність. Як відомо, чим частіше змінюються закони, тим рідше вони виконуються, та тим “комфортніше” почувають себе пірати в хаосі чергової перебудови.

     Нова  книга Цивільного кодексу України, що має назву “Право інтелектуальної  власності”, складається з 12 розділів, з-поміж яких лише 2 присвячені проблемам  авторського права.

     Істотним  недоліком нового Цивільного кодексу  України є, фактично, дублювання в  ньому норм, закріплених у Законі України “Про авторське право  і суміжні права”, нерідко з використанням зовсім інших формулювань. Так, у ст.433 подано детальний перелік об’єктів авторського права, до яких згідно зі згаданим Законом належить дизайн. Це ставить під загрозу авторську охорону дизайну друкованого видання.