Права авторів. Захист авторського права

     Варто брати до уваги, що правові норми, безперечно, будуть змінюватись як за обсягом, так і за складом, відповідно до нових угод Всесвітньої організації  інтелектуальної власності (ВОІВ) та Європейських директив. Кожні нові зміни вимагатимуть внесення нових  доповнень і до тексту Цивільного кодексу України. Та попри це, Кодекс і закони неодмінно будуть відрізнятися один від одного. Тож логічнішим було б закріплення в Цивільному кодексі України лише основних положень, перевірених часом, вітчизняною  та зарубіжною практикою, зокрема й  на міжнародному рівні.

     Принципово  новим є положення, за яким майнові  права інтелектуальної власності  на об’єкт, створений у зв’язку  з виконанням трудового договору, належать працівникові, що створив  цей об’єкт, і юридичній або  фізичній особі , де чи в якої він  працює, спільно, якщо інше не встановлено  договором (п.2 ст.429 ЦК України). Ця новела суперечить визначенню прав на службовий  твір у Законі України “Про авторське  право і суміжні права”, в якому  виключні майнові права належать роботодавцеві, якщо інше не передбачено  трудовим договором (контрактом) і (або) цивільно-правовим договором між  автором та роботодавцем.

     Цивільний кодекс України намагається відродити  “право на недоторканність”, що існувало за часі Радянського Союзу. Для прикладу, “автор має право протидіяти супроводженню  твору без його згоди ілюстраціями, передмовами, післямовами, коментарями, тощо” (п.1 ст.439 ЦК України). Очевидно, що цей пункт не може реально діяти  на практиці і буде масово ігноруватись особливо при використанні в цифрових мережах, продуктах мультимедіа  та ін. Адже сам “цифровий формат”  передбачає, що твір на екрані монітору буде виглядати інакше, ніж на сторінках  книги чи журналу. До того ж подання  твору кожного разу буде додатково  модифікуватися програмним забезпеченням, яке використовується, шрифтами, що підтримують програму, тощо.

     Пункт 2 ст. 439 ЦК України передбачає, що в  разі смерті автора та відсутності  спадкоємців недоторканність твору  охороняється заінтересованими особами. Однак, хто ці особи – не пояснено, що створює розбіжності в трактуванні.

     Незаконним  стає і перегляд будь-якого твору  на екрані комп’ютера, оскільки при  цьому неминуче відбувається “доповнення” твору іншими елементами на моніторі (приміром, курсором “мишки”).

     Аналіз  тексту нового Цивільного кодексу України  дає підстави говорити про те, що основні юридичні невідповідності  є, переважно, понятійними чи термінологічними. Законодавство у сфері авторського права, як неодноразово оголошували спеціалісти, визначено положеннями міжнародних угод. Цим зумовлюється необхідність використання лише загальновизнаної термінології. Натомість, неузгодженість з положеннями міжнародних договорів неминуче призведе до послаблення охорони творів українських правовласників за кордоном.

     Однією  з основних умов успішного функціонування системи інтелектуальної власності  є забезпечення захисту прав авторів. Отож важливу роль у цьому відіграють поява в 2001 р. нового Кримінального  кодексу України та подальші його редакції та зміни, зокрема від 22 травня 2003 р. та 9 лютого 2006 р.

     На  відміну від попереднього Кримінального  кодексу, який практично не торкався захисту прав авторів , у новому охорона  інтелектуальної власності здобула  істотну підтримку. Так, у старій редакції існувала тільки одна ст.136 КК України 1960 р. щодо порушень прав на всі  об’єкти інтелектуальної власності. Вона поєднувала винахідницькі та авторські  права, а до об’єктів охорони за нею належали, поряд з літературними  та художніми творами, промислові зразки і сорти рослин. Такий підхід фактично унеможливлював захист авторських прав у порядку кримінального судочинства. Натомість, новий Кримінальний кодекс України виправив цю прикру помилку, виділивши порушення у сфері саме авторського права та суміжних прав у окрему ст.176 КК України. В ній чітко визначене коло об’єктів авторського права і суміжних прав, у разі незаконного відтворення, тиражування та розповсюдження котрих настає кримінальна відповідальність. Подано найширше визначення “порушення авторського права і суміжних прав”, яке охоплює якщо й не всі, то, принаймні, більшість з можливих випадків порушення авторського права та суміжних прав .

     Зміни, внесені до Кримінального кодексу  України у травні 2003 р. та лютому 2006 р., встановлюють суворіші санкції, що можуть бути застосовані до порушників чинного законодавства у сфері  авторського права та суміжних прав.

     Загалом прийняття нового Кримінального  кодексу України можна розглядати як політично важливий крок у напрямі  європейської інтеграції та створення  в Україні якісного законодавства, що регулює значну частину правовідносин  у сфері захисту об’єктів інтелектуальної  власності.

       РОЗДІЛ 2

     2.1. Об’єкти авторського права 

     Авторське право поширюється на твори науки, літератури та мистецтва, що є результатом  творчої діяльності, завершені й  незавершені, оприлюднені та не оприлюднені, незалежно від їхнього призначення, жанру, обсягу і мети. Також авторським правом охороняються передачі організацій  мовлення, що розміщені на території  України та здійснюють мовлення за допомогою передавачів, розташованих на цій території.

     Тож до об’єктів авторського права належать усі твори, що мають названі ознаки. Законодавство подає приблизний перелік цих творів, та оскільки життя не стоїть на місці, з’являються  нові види творів також, цей перелік  не є вичерпним. До основних об’єктів авторського права належать:

     1) літературні письмові твори белетристичного,  публіцистичного, наукового, технічного  або іншого характеру (книги,  брошури, статті тощо);

     2) виступи, лекції, промови, проповіді  та інші усні твори; 

     3) комп’ютерні програми;

     4) бази даних; 

     5) музичні твори з текстом і  без тексту;

     6) драматичні, музично-драматичні твори,  пантоміми, хореографічні та інші  твори, створені для сценічного  показу, та їх постановки;

     7) аудіовізуальні твори; 

     8) твори образотворчого мистецтва; 

     9) твори архітектури, містобудування  і садово-паркового мистецтва; 

     10) фотографічні твори, у тому  числі твори, виконані способами,  подібними до фотографії;

     11) твори ужиткового мистецтва, у  тому числі твори декоративного  ткацтва, кераміки, різьблення, ливарства,  з художнього скла, ювелірні вироби  тощо;

     12) ілюстрації, карти, плани, креслення,  ескізи, пластичні твори, що стосуються  географії, геології, топографії, техніки,  архітектури та інших сфер  діяльності;

     13) сценічні обробки творів, зазначених  у пункті 1 цієї частини, і обробки  фольклору, придатні для сценічного  показу;

     14) похідні твори; 

     15) збірники творів, збірники обробок  фольклору, енциклопедії та антології,  збірники звичайних даних, інші  складені твори за умови, що  вони є результатом творчої  праці за добором, координацією  або упорядкуванням змісту без  порушення авторських прав на  твори, що входять до них  як складові частини; 

     16) тексти перекладів для дублювання, озвучення, субтитрування українською  та іншими мовами іноземних  аудіовізуальних творів;

     17) інші твори. 

     Охороні підлягають як оприлюднені, так і  не оприлюднені твори. Це законодавче  визначення є дуже важливим, оскільки згідно з ним навіть твір, який, окрім  автора, ніхто не чув і не бачив, незалежно від цього факту  існує та автоматично охороняється авторським правом Виникає питання: як же тоді визначити початок існування  твору ? Відповідь криється власне у  понятті твору. Закон не дає визначення цього терміну. Та серед численних  його тлумачень, найбільш універсальним  і найширшим є визначення, сфорлульоване  В.Серебровським: “твір – це сукупність ідей, думок і образів, які набули вираження в результаті творчої  діяльності автора у доступній для  сприйняття людськими почуттями  конкретній формі, що передбачає можливість відтворення”. Тож твором потрібно вважати результат творчої діяльності автора, що набув об’єктивної форми вираження.

     Твір  починає існувати й охоронятися  з моменту його вираження в  об’єктивній формі 

     Об’єктивна  форма вираження твору – це своєрідний початок його існування. Доки думки й образи автора не проявилися зовні, а тільки існують як творчий  задум, вони не можуть бути сприйняті  іншими людьми, тож не підлягають правовій охороні. Для того, щоб результат  творчої праці почав охоронятися  авторським правом, він має бути втілений у якій-небудь об’єктивній  формі.

     Форма, в якій виражений твір, може бути:

     - письмовою (рукопис, машинопис,  нотний запис);

     - усною (публічне виконання, публічне  виголошення);

     - звуко- чи відеозапис (механічний, магнітний, цифровий, оптичний);

     - зображення (малюнок, ескіз, картина,  кіно-, теле-, відео- або фотокадр);

     - об’ємно-просторовою (скульптура, модель,макет,  споруда).

     Авторське право охороняє лише форму вираження  твору. Важливими категоріями в  наданні правової охорони авторським творам є форма і зміст. У будь-якому  творі розрізняють елементи форми  та змісту, що є категоріями, які  не можуть існувати один без одного. До елементів змісту належать: ідея, тема, сюжет, художні образи тощо. Натомість  до елементів форми – мова, стилістичні  звороти тощо.Зміст будь-якого  твору завжди відображений у певній формі, через яку він подається. І якщо змістові елементи (ідея, сюжет, художні образи) в творах різних авторів можуть повторюватися, то форми, в яких вони подаються, завжди будуть оригінальними. Саме тому використання ідеї, сюжету та художнього образу в  новій формі не є порушенням авторського  права.

     Авторське право на твір виникає внаслідок  факту його створення. Для виникнення і здійснення авторського права  не вимагається реєстрація твору  чи будь-яке інше спеціальне його оформлення, а також виконання будь-яких інших  формальностей.

     Проте, на сьогоднішній день актуальною проблемою  залишається доведення авторства  на власний твір, одним із шляхів вирішення якої є зазначення знака  охорони авторського права на творі. Метою його використання є  сповіщення третіх осіб про свої авторські  права. Довести факт неправомірного використання авторського твору, що був позначений знаком охорони авторського  права, значно легше, а покарання  для порушників буде суворішим.

     Після приєднання України в складі Радянського  Союзу в 1973 р. до Всесвітньої конвенції  про авторське право на всіх виданнях, а згодом і на аудіовізуальних  творах почали зазначати знак охорони  авторського права, що складається  з трьох елементів:

     - латинської літери “с”, обведеної  колом – Ó; 

     - імені особи (найменування власника), що володіє авторським правом;

     - року першої публікації твору. 

     Наприклад, Ó ОДТРК “Галичина”, 2006.

     До  об’єктів авторського права не належать твори, що не є результатом творчої  діяльності (технічний переклад, набір, копіювання тощо) та не можуть бути віднесені  до сфери науки, літератури й мистецтва. Українське законодавство подає чіткий перелік категорій і об’єктів, які не підлягають авторській охороні. До них належать:

     - твори, які стали суспільним  надбанням і термін авторсько-правової  охорони яких закінчився (крім  немайнових прав);

     - ідеї, теорії, принципи, методи, процедури,  процеси, системи, способи, концепції,  відкриття; 

     - інші об’єкти, що зазначені  в законі як такі, що не охороняються  авторським правом:

     а) повідомлення про новини дня або  поточні події, що мають характер звичайної прес-інформації; б) твори  народної творчості (фольклор);

     в) видані органами державної влади  у межах їх повноважень офіційні документи політичного, законодавчого, адміністративного характеру (закони, укази, постанови, судові рішення, державні стандарти тощо) та їх офіційні переклади;

     г) державні символи України, державні нагороди; символи і знаки органів  державної влади, Збройних Сил України  та інших військових формувань; символіка  територіальних громад; символи та знаки підприємств, установ та організацій;

     д) грошові знаки;

     е) розклади руху транспортних засобів, розклади телерадіопередач, телефонні довідники  та інші аналогічні бази даних, що не відповідають критеріям оригінальності і на які  поширюється право sui-generis (своєрідне  право, право особливого роду).

     2.2. Суб’єкти авторського права 

     Суб’єкти  авторського права – особи, котрим належить суб’єктивне авторське  право на твір. Ними можуть бути як громадяни  України, так й іноземні громадяни  чи особи без громадянства. Вік  фізичної особи, що є суб’єктом авторського  права, не випливає на охороноспроможність  твору. Суб’єктивне авторське право  на твір виникає внаслідок створення  твору, успадкування чи передання авторських прав за договором. До основних суб’єктів  авторського права належать: