Правова природа договору міни

ВСТУП

 Договір міни відомий людству з давніх часів і був передбачений ще римським правом. Як і будь-який договір, він являє собою певний юридичний факт, з наявністю якого закон пов’язує відповідні юридичні наслідки. Договір міни - це вольова дія, здійснення якої передбачає наявність у суб’єкта певного рівня свідомості і волі. Передбачається, що суб’єкти повинні бути правосуб’єктними.

 У зв’язку з ринковими перетвореннями, що відбулись останнім часом в економіці України, значно зросли можливості учасників майнового обороту щодо свободи укладення різного роду цивільно-правових договорів. Це сприяло істотному оновленню системи договорів, в т.ч. виникненню нових договірних конструкцій, а також набуття нового значення, змісту та функцій класичними договорами, до яких відноситься й договір міни.

 Доведено, що поняття «міна» і «бартер», які використовуються в ЦК України, є нетотожними поняттями: міна застосовується до відносин щодо обміну товару на інший товар, а бартер – товару на роботи (послуги). Разом з тим, законодавець надає можливість поширювати на бартер усі законодавчі положення про договір міни, в тому числі й положення про договір купівлі-продажу, інші договори, якими сторони можуть скористатися в процесі укладення та виконання договору міни на підставі ст. 716 ЦК України.  

 Договір міни, до якого застосовуються положення про інші договори, не можна відносити до змішаних договорів у прямому їх розумінні, оскільки не зважаючи на законодавчо передбачену можливість застосування до договору міни положень про інші договори, він належить до одного виду договору – міни.

 Вищезгаданий договір часто зустрічається у нашому повсякденному житті. Кожного дня, кожен з нас можливо і не помічаючи цього укладає його. Саме вивчення основних особливостей договору міни,основних умов укладання договору зумовило вибір курсової роботи.

 Метою написання курсової роботи слугує спроба дослідити сутність договору міни у цивільно-правових відносинах.Для досягнення мети необхідно виконати наступні завдання:

1)дослідити основні  елементи договору міни

2)дослідити істотні  умови та особливості укладання  договору міни

3)розглянути договір  міни у зовнішньоекономічних  відносинах

 Об’єктом дослідження — договір міни у Цивільному праві України.

 При на написанні даної роботи використані такі методами дослідження, як історичний, порівняльно-правовий аналіз, об’єктивності, логічно формальний, систематизації та аналізу інформації, тощо.

 Джерельну базу дослідження складають: Цивільний кодекс України, Закон України ’’Про регулювання товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності’’, Закон України ’’Про оподаткування прибутку підприємств’’ тощо.

 Структура курсової роботи відповідає меті та завданням дослідження і складається із вступу, трьох розділів, висновку та переліку використаної літератури.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1

 

ДОГОВІР МІНИ У ЦИВІЛЬНОМУ ПРАВІ УКРАЇНИ

  

           1.1 Правове регулювання договору міни в законодавстві України    

 За статтею 716 Цивільного кодексу,до договору міни застосовуються загальні положення про купівлю-продаж,положення про договір поставки,договір контрактації або інші договори,елементи яких містяться в договорі міни,якщо це не суперечить суті зобов’язання[2].

 Застосування до договору міни загальних положень про купівлю-продаж, поставку, контрактацію чи інші договори, які передбачають оплатне передання майна у власність, обумовлене тим, що договір міни за родовими ознаками належить до цієї ж групи договорів. Не застосовуються до договору міни ті положення, які суперечать міновому зобов'язанню. Наприклад, отримувач товарів не несе обов'язку сплатити їх ціну. В той же час, положення про виконання грошових зобов'язань можуть застосовуватись і до бартерних відносин, наприклад, в частині виконання зобов'язань з доплати за товар більшої вартості, що обмінюється на товар меншої вартості (ч. 3 ст. 715 Цивільного кодексу України).

 В договорі міни кожен з учасників договору вважається продавцем майна,яке він передає,і покупцем майна,яке він набуває.Тому до договору міни застосовуються правила про договір купівлі-продажу,якщо інше не випливає з відносин сторін.Поширення на відносини переважної більшості норм Цивільного кодексу,що регулюють купівлю-продаж,свідчить про схожу правову природу цих договорів.Правила Цивільного кодексу,що стосуються предмета і форми договору,умов його дійсності,моменту виникнення права власності на майно,відповідальність за невиконання або неналежне виконання договірних обов’язків та інше,застосовуються до договору міни.Тому спори,пов’язані з договором міни,вирішуються на підставі саттей Цивільного кодексу,що стосуються договору купівлі-продажу[12,ст.312].

 За статтею 629 Цивільного кодексу договір є обов’язковим для виконання сторонами.

 З моменту укладання договору  всі його умови-істотні,звичайні та випадкові-стають однаково обов’язковими для виконання сторонами.У цьому полягає сенс цивільно-правового договору,як правової форми погодження волі сторін,спрямованої на встановлення,зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

 Загальні вимоги щодо виконання зобов’язань,зокрема тих що виникають з договорів,встановленні главою 48 Цивільного кодексу,невиконання або неналежне виконання сторонами договору своїх обов’язків тягне наслідки,передбачені главою 51 Цивільного кодексу.

 Відмова від договору(від виконання договору) можлива лише у випадках,передбачених самим договором або законом.

 

           1.2 Поняття та види договору міни

 За статтею 626 Цивільного кодексу України:

 Договором є домовленість двох або більше сторін,спрямована на встановлення,зміну або припинення цивільних прав та обов’язків[2].

 Договір є одностороннім,якщо одна сторона бере на себе обов’язок перед другою стороною вчинити певні дії або утримання від них,а друга сторона наділяється лише правом вимого,без виникнення зустрічного обов’язку щодо першої сторони.

 Договір є двостороннім,якщо правами та обов’язками наділені обидві сторони договору.

 До договорів,що укладаються більш як двома сторонами(багатосторонні договори),застосовуються загальні положення про договір,якщо це не суперечить багатосторонньому характеру цих договорів.

 Договір є відплатним,якщо інше не встановлено договором,законом або не випливає із суті договору.

 Цивільно-правовий договір є основною правовою формою,що опосередковує рух цивільного обороту,переміщення матеріальних цінностей,виконання робіт,надання послуг тощо.Саме договору належить чільне місце у системі підстав виникнення цивільних прав та обов’язків.

 Категорія ’’договір’’ використовується і в інших галузях законодавства(наприклад,у трудовому-трудовий договір),але там ця категорія має власне правове регулювання,і цивільно-правові норми можуть застосовуватися щодо неї лише за умови,якщо це прямо не передбачено законодавством[9,ст.166].

  Частина перша статті,що коментується визначає цивільно-правовий договір як домовленість (угоду) двох або більше сторін,спрямовану на встановлення,зміну або припинення цивільних прав та обв’язків.Отже,договір є правовою формою (засобом) узгодження волі двох чи декількох сторін,спрямованих на досягнення певного правового результату.

  За своєю правовою природою будь-який цивільно-правовий  договір є правочином.Категорії  ’’правочин’’ і  ’’договір’’ співвідносяться між собою як загальне і окреме:будь-який договір є правочином,але не всякий правочин є договором.Договорами є лише дво- чи багатосторонні правочини,тоді як до правочинів належать також і дії однієї особи,спрямовані на виникнення,зміну або припинення цивільних прав та обов’язків — односторонні правочини[13].

 Отже,на договори поширюються загальні положення щодо дво- та багатосторонніх правочинів,передбачені главою 16 Цивільного кодексу України.

  Водночас,договір є й основною підставою виникнення зобов’язальних правовідносин і найбільш поширеним видом зобов’язальних правовідносин як таких і,отже,на нього поширюються загальні положення щодо зобов’язань,встановлені розділом книги 5 Цивільного кодексу[16].

  Якщо  у договорі одна сторона наділена лише правом вимоги до другої сторони,а інша-лише обов’язком відносно першої,то такий договір є одностороннім,тобто таким,що зобoв’язує лише одну сторону.До односторонніх договорів належать переважно так звані реальні договори,тобто такі,що вважаються укладеними лише з моменту іншої певної дії(наприклад,договори довічного утримання,позики)

 Отже,в односторонньому договорі одна сторона є лише кредитором,а інша — лише боржником.

 Більшість цивільно-правових договорів є двосторонніми,тобто такими,у яких кожна сторона має як права,так і обов’язки відносно другої сторони.Так,наприклад,у договорі купівлі-продажу продавець зобов’язаний передати покупцю певну річ і має право вимагати від покупця сплати покупної ціни,а покупець,навпаки,зобов’язаний сплатити продавцю визначену договором грошову суму і кредитором і боржником:кредитором—відносно того,що вона має право вимагати від другої сторони,і боржником—відносно того,що вона зобов’язана вчинити на користь другої сторони[19].

 Права і обов’язки сторін у двосторонніх договорах завжди взаємопов’язані між собою,є зустрічними:те,що для однієї сторони є обов’язком,складає зміст права вимоги другої сторони.Отже,поки одна сторона не виконає свій обов’язок,інша сторона не може реалізувати своє право.

 Багатосторонніми називаються договори,що укладаються більш ніж двома сторонами.До багатосторонніх належать,наприклад договір простого товариства.

 Особливістю багатосторонніх договорів є те,що у них,як правило,відсутня зустрічність прав і обов’язків сторін.Обов’язки кожної сторони у більшості випадків спрямовані не на задоволення прав інших сторін,а на досягнення певної спільної мети.

 Загальні положення про договір,встановленні розділом 2 книги 5 Цивільного кодексу,застосовуються за умови,якщо це не суперечить багатосторонньому характеру цих договорів.

 Багатосторонні договори не слід змішувати з односторонніми чи двосторонніми договорами з множинністю осіб.Так,наприклад,у договорі майнового найму на стороні наймодавця,на стороні наймача або на обох сторонах може бути не по одній особі,а по дві і більше.Але від цього договір майнового найму не стає багатостороннім договором,оскільки сукупність осіб на кожній із сторін виступає як єдине ціле,як одна сторона.

 Відплатним є договір,у якому обов’язок однієї сторони здійснити дії відповідає зустрічний обов’язок другої сторони щодо надання матеріального чи іншого блага.Відплатність у договорі може виражатися у переданні грошей,речей,наданні зустрічних послуг,виконанні роботи тощо.У безвідплатному договорі обов’язок надання зустрічного виконання другою стороною відсутній.

 Частиною 5 ст.626 Цивільного кодексу України,встановлюється важливе загальне правило,згідно з яким будь-який договір є відплатним,якщо інше не встановлено договором,законом або не випливає із суті самого договору.Так наприклад,відповідно до статті 949 Цивільного кодексу,установчим документом юридичної особи або договором може бути передбачено безоплатне зберігання речі,а,наприклад,договір дарування завжди є безвідплатним у силу самої суті цього договору.

 За статтею 715 Цивільного кодексу України:

 За договором міни(бартеру) кожна із сторін зобов’язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший товар[2].

 Кожна із сторін договору міни є продавцем того товару,який він передає в обмін ,і покупцем товару,який він одержує в замін.

 Договором може бути встановлена доплата за товар більшої вартості,що обмінюється на товар меншої вартості.

 Право власності на обмінювані товари переходить до сторін одночасно після виконання зобов’язань щодо передання майна обома сторонами,якщо інше не встановлено договором або законом.

 Договором може бути встановлений обмін майна на роботи(послуги).

 Законом можуть бути передбачені особливості укладання та виконання договору міни.

 За договором міни кожна із сторін зобов’язується передати у власність іншої сторони один товар в обмін на інший.

 Із цього випливає,що даний договір є консенсуальним,оплатним і двостороннім.

 Історично договір міни з’явився раніше договору купівлі-продажу,хоча законодавче визнання він,навпаки,одержав набагато пізніше.Міна переважала в умовах натурального господарства,але з появою грошей і розвитком товарно-грошового обміну була витиснута купівлею-продажем.Економічно купівлю-продаж також можна розглядати як міну—обмін речей за гроші[11,ст.408].

 В силу договору міни його  учасники взаємно зобов’язуються  один одному у власність певні  речі(товари),причому одна сторона,здобуваючи  річ у власність,замість сплати покупної ціни(у грошах) передає іншій стороні іншу річ.Отже,кожна із сторін даного договору одночасно є продавцем у відношенні товару,що вона зобов’язується передати контрагенту,і покупцем у відношенні товару,що вона зобв’язується прийняти в обмін.Тому до договору міни відповідно застосовуються правила про договір купівлі-продажу,якщо тільки це не суперечить суті відносин міни.