Правова природа договору міни

Продавець зобов´язаний:

1)передати покупцеві  товар у кількості, якості, асортименті та комплектності, визначених договором міни

2) одночасно з товаром передати  покупцеві його приналежності  та документи (технічний паспорт,  сертифікат якості тощо), що стосуються  товару та підлягають переданню  разом із товаром відповідно  до договору або актів цивільного законодавства;

попередити покупця про всі  права третіх осіб на товар, що передається  за договором міни;

4) зберігати товар, не допускаючи  його погіршення, якщо право власності  переходить до покупця раніше  від передання товару;

5) забрати товар, не прийнятий  покупцем, або розпорядитися ним  в розумний строк тощо.

Покупець зобов´язаний:

1) прийняти товар, переданий  продавцем;

2) доплатити за прийнятий товар  більшої вартості, ніж той, що  передається ним продавцеві, якщо  інше не встановлено договором;

3) повідомити продавця про порушення  умов договору міни щодо кількості,  якості, асортименту товару тощо, у строк, встановлений договором  або актами цивільного законодавства;

4) забезпечити схоронність товару  у разі відмови від його  прийняття, негайно повідомивши про це продавця.

За загальним правилом зміна або розірвання договору міни допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. На вимогу однієї із сторін договір міни може бути змінено або розірвано за рішенням суду у разі істотного порушення договору другою стороною (частини 1, 2 ст. 651 ЦК України)[20,ст.124].

Правовими наслідками зміни договору міни є зміна зобов´язань сторін відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо. У разі розірвання договору міни зобов´язання його сторін припиняються. При цьому сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за договором до моменту його зміни чи розірвання, якщо інше не встановлено договором або законом (частини 1, 2, 4 ст. 653 ЦК України).

Договір міни може бути визнаний недійсним (нікчемним або оспорюваним) у разі, якщо він порушує загальні вимоги ст. 203 ЦК України, додержання яких є необхідним для чинності правочину. У такому випадку відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України кожна із сторін зобов´язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання договору міни, а в разі неможливості такого повернення - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

            Зупинимось детально на укладенні договору між сільськогосподарським підприємством і співвласниками майна

 Договір міни може укладатися між сільськогосподарським підприємством і співвласниками майна у разі придбання підприємством оборотних або основних засобів (незавершеного будівництва) й оплати вартості майна в натуральній формі, тобто сільськогосподарською продукцією власного виробництва, товарами або будь-яким іншим майном.

            У разі нерівноцінності обмінюваного майна сторона, яка одержує майно більшої вартості, може компенсувати іншій стороні різницю відповідною грошовою сумою або виконанням певних робіт та наданням послуг.

До договору міни відносяться всі наведені вище положення щодо договору купівлі-продажу, за винятком установленої Цивільним  кодексом пені. Кожен з тих, хто  бере участь у міні, вважається продавцем того майна, яке він дає в обмін, і покупцем майна, яке він одержує. Слід зазначити, що за податковим законодавством міна одного майна на інше для сільськогосподарського підприємства у будь-якому випадку вважатиметься продажем та придбанням майна. Тому в нього виникнуть зобов’язання зі сплати ПДВ і податку на прибуток при продажу майна і не буде податкового кредиту при одержанні майна, оскільки продавцем є фізичні особи.

У більшості  випадків співвласники отримують основні  та оборотні засоби за собівартістю або залишковою вартістю. При викупі у них майна підприємством його вартість може змінюватися за згодою сторін. Наприклад, у багатьох випадках балансова вартість об’єктів незавершеного будівництва є вищою за ринкову, і співвласники можуть погодитися переоцінити його та продати за меншу вартість.

Для узгодження ціни на майно, що викуповується підприємством, створюється погоджувальна комісія  з представників підприємства та співвласників майна. За даними переліків  майна співвласників вона визначає номенклатуру, обсяг оборотних засобів, основні засоби, що викуповуються, й погоджує їхню вартість.

В окремих  випадках доцільно залучити незалежного  експерта-оцінювача для переоцінки визначеного майна, зокрема основних засобів та незавершеного будівництва. Комісія складає протокол погодження ціни, в якому зазначається майно, що підлягає викупу, і погоджується його вартість.

Матеріальні цінності, такі як насіння, пальне, добрива, засоби захисту тварин та рослин, оцінюються за поточними ринковими цінами або  за цінами їх придбання підприємством. Обґрунтуванням для визначення цін можуть бути контракти на продаж аналогічної продукції, діючі ціни переробних та заготівельних організацій, прайс-листи постачальників, ціни аграрної біржі тощо.

Готова продукція  оцінюється за поточною ринковою вартістю чи ціною, за якою господарство реалізовує її зовнішнім покупцям. Корми оцінюються за ринковими цінами (договірними) або виходячи з їх кормової поживності.

Незавершене виробництво може бути оцінено кількома шляхами за погодженням сторін. Сторони мають самі дійти згоди, який з варіантів оцінки обрати для протоколу. Зокрема, воно може бути оцінене, виходячи з фактичних витрат з урахуванням поточного рівня цін на витрачені матеріально-технічні ресурси та інших понесених витрат.

Оцінка незавершеного виробництва також може бути проведена на основі планової собівартості продукції і ступеня завершеності робіт (або відсотка фактично понесених витрат). Якщо, наприклад, передається 100 га посівів пшениці за планової собівартості 25 грн/ц, планової урожайності 30 ц/га і ступеня виконання робіт 70 %, вартість незавершеного виробництва становитиме 100*30*25*0,7 = 52,5 тис. грн.

Ще одним  варіантом оцінки незавершеного  виробництва може бути оцінка, виходячи із середньої врожайності культури за останні п’ять років, поточної ринкової ціни кінцевого продукту і відсотка виконаних робіт. Так, якщо оцінюються ті самі 100 га пшениці за середньої урожайності за останні п’ять років 28 ц/га, поточної ринкової ціни 60 грн/ц і 70 % виконаних робіт, то вартість незавершеного виробництва дорівнюватиме 100* 28* 60* 0,7 = = 117,6 тис. грн.

 Основне стадо та тварини на вирощуванні й відгодівлі оцінюються, виходячи з поточних ринкових цін на м’ясо в живій масі (крім племінної худоби).

Вартість  незавершеного будівництва чи основних засобів визначається за даними бухгалтерського обліку або оцінюється незалежним експертом—оцінювачем чи спеціалістами бюро технічної інвентаризації.

Протокол  погодження підписується всіма представниками погоджувальної комісії та є невід’ємною  частиною договору купівлі-продажу.

Отже,при  укладенні договору міни виникає  принаймні два зобов’язання: зобов'язання однієї сторони передати товар іншій стороні у власність у правовій формі купівлі-продажу, роздрібної купівлі-продажу, поставки, постачання ресурсами через приєднану мережу; 2) зобов'язання іншої сторони здійснити такі ж дії на користь першої сторони в одній із правових форм, визначених вище. Право власності на обмінювані товари виникає одночасно в момент виконання зобов'язання щодо передання товарів стороною, яка передає товар останньою (зазначаючи мовою податкового законодавства, — момент виникнення права власності визначається за другою подією, за моментом здійснення балансуючої операції).

 

          2.3.Огляд практики вирішення спорів, пов'язаних з договором міни

В умовах триваючої кризи  неплатежів суттєво зросла роль товарообмінних операцій. Недостатність і суперечливість їх правового регулювання зумовили підвищення ролі судової форми захисту  порушених прав.

Так, за період з 1996 по 1999 роки число щорічно дозволених господарськими судами справ про укладення, зміну та розірвання договорів зросла на 10,5 відсотка, про визнання договорів недійсними - на 79,6 відсотка, про невиконання або неналежне виконання зобов'язань - на 3, 6 відсотка.

Аналіз практики розгляду судами спорів щодо відносин міни дозволяє виділити деякі найбільш поширені їх різновиди і недоліки. Наприклад, сторони уклали договір купівлі-продажу об'єкта нерухомості. За додатковою угодою до договору покупець в рахунок оплати поступився продавцю право вимоги до одного зі своїх боржників. Апеляційна та касаційна інстанції по-різному кваліфікували відносини сторін, хоча по суті між ними після підписання додаткової угоди виникли відносини міни.

Крім того, ні перша, ні апеляційна інстанції суду не дали правової оцінки вмісту в договорі всіх істотних умов, необхідних для здійснення міни. Тим самим суди неповно з'ясували обставини, що мають значення для справи, що призвело до скасування їх рішень Вищим Господарським судом України і напрямку справи на новий розгляд[17].

Основні складнощі в діяльності господарських судів при розгляді таких спорів, як правило, пов'язані з тлумаченням норм матеріального права і, перш за все, Цивільного кодексу України.

Нерідко, перевіряючи  законність і обгрунтованість рішень нижчестоящих судів, апеляційна та касаційна інстанції виходять з того, що включення в договір міни розміру неустойки за невиконання або прострочення виконання зобов'язання з передачі майна суперечить суті міни. Як правило, договори міни визнаються недійсними за такими основами, як невідповідність їх закону або іншим правовим актам[14,cт.252-257].

Наприклад, коли адміністрація  міста за договором міни передала в приватну власність нежитлові  приміщення, хоча за що діяв на момент здійснення операції законодавству про приватизацію не допускалося прямого продажу державного або муніципального майна в приватну власність.              Укладені договори міни можуть не відповідати не тільки законам, а й іншим правовим актам, до числа яких допустимо віднести і так звані локальні правові акти, прийняті різними суб'єктами підприємницької діяльності. Тому, зокрема, недійсним має визнаватися договір міни, укладений філією юридичної особи в порушення Положення про філію (наприклад, без згоди юридичної особи, без оформлення довіреності на здійснення такої угоди і т.д.).

Отже,як показує практика, спірні ситуації, пов'язані з обмеженням договору міни від інших договорів (в першу чергу купівлі-продажу), виникають не тільки в сфері цивільного, а й інших галузей права, наприклад, податкового.

 

 

 

РОЗДІЛ 3

 

ДОГОВІР МІНИ У ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНИХ ВІДНОСИНАХ

         

          3.1 Оформлення зовнішньоекономічного договору міни

Зовінішньоекономічні  бартерні відносини (як власне кажучи,будь-які  бартерні відносини між контрагентами), — це обмін.В українському законодавстві визначення поняття ’’бартер’’ міститься у декількох нормативних актах.Так,Цивільний кодекс України (ст.715-716) та Господарський кодекс (ст..293) ототожнюють бартер з міною.Це означає,що за договором міни(бартеру) одна сторона повинна передати у власність свій товар в обмін на товар іншої сторони (п.1 ст.715 ЦК).Також дозволяється обмінювати майно на роботи,послуги (п.5 ст 715 ЦК).При цьому за договором бартеру дозволяється встановлення доплати,якщо товар більшої вартості обмінюється на товар меншої вартості.

Визначення поняття  бартеру містить  Закон України ’’Про оподаткування прибутку підприємств’’: ’’Бартер(товарний обмін) — це господарська операція,яка передбачає проведення розрахунків за товари (роботи,послуги) у будь-якій формі,іншій,ніж грошова,включаючи будь-які види заліку на погашення взаємної заборгованості ,в результаті яких не передбачається зарахування коштів на рахунки продавця для компенсації вартості таких товарів (робіт,послуг)’’ (п.1.19).І хоча ознаки бартеру в Цивільному кодексі,Господарському кодексі та Законі ’’Про оподаткування прибутку підприємств’’,дещо відрізняються,суперечностей між ними немає.

Визначення бартерної  операції у зовнішньоекономічній діяльності дає спеціальний закон — Закон України ’’Про зовнішньоекономічну діяльність’’[6].

Говорячи про предмет  обміну в зовнішньоекономічному  бартерному договорі,не можна оминути  увагою ще один різновид обміну — зарахування зустрічних однорідних вимог.

Дуже довго у пресі  та на законодавчому рівні обговорювалися питання щодо правомірності таких операцій у зовнішньоекономічній діяльності.’’За’’ виступали такі державні органи як Національний Банк України,Міністерство юстиції України та судові органи (Верховний Суд України,Вищий господарський  суд України).’’Проти’’ досить довгий час висловлювалася Державна податкова служба України: у разі припинення зобов’язань шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог за зовнішньоекономічними договорами купівлі-продажу виручка в іноземній або національній валюті повинна надійти на банківський рахунок.При цьому Державна податкова служба Ураїни мотивувала свою позицію тим,що згідно з Законом України ’’Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті’’ ,валютна виручка резидента повинна надійти на його банківський рахунок у терміни виплати заборгованостей,зазначені в контрактах,але не пізніше 90 календарних днів з дати митного оформлення(виписки вивізної вантажної митної декларації) продукції,що експортується,а в разі експорту робіт (послуг),прав інтелектуальної власності[7] .У разі недотримання таких умов резиденту загрожувало нарахування пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3% суми неодержаної виручки в іноземній валюті,перерахованої у грошову одиницю України за валютним курсом Національного Банку України на день виникнення заборгованості[18].