Правова природа договору міни

 Об’єкт договору міни можуть складати як рухомі речі,у тому числі цінні папери і валютні цінності,так і нерухоме майно,наприклад земельні ділянки,квартири.Разом із тим об’єктом міни може бути лише те майно,яке перебуває у відчужувателя на праві власності,або буде придбано ним на цьому праві в третьої особи,оскільки інакше відчужуватель не зможе передати це майно у власність своєму контрагенту.Не може бути тому визнаний договором міни договір обміну житлових приміщень їх наймачами,а не власниками.

 Оскільки об’єктом купівлі-продажу  можуть бути деякі майнові  права,варто визнати за ними  й аналогічну можливість служити  об’єктом відносин міни.У цій якості можуть виступати насамперед корпоративні майнові права,зокрема у випадках обміну акцій або часткою участі в господарчих товариствах,а також безготівкові гроші(шо є правами вимоги),наприклад при обміні їх як товару(а не ’’загального еквівалента’’) на іноземну валюту (інший товар).Не випадково як законодавець так і правозастосовча практика нерідко ототожнюють дані права з речами(цінними паперами і готівкою).У формі договору міни можлива і поступка корпоративного права в обмін на річ,наприклад,відчуження акціонерам приналежних йому акцій в обмін на нерухомість.Однак у цілому взаємна поступка майнових прав за договором міни хоча і не виключена зовсім,але  й не може розглядатися як звичайний різновид міни,правила про яку в першу чергу все-таки розраховані на обмін речей.

 Поширення на відносини міни  загальних правил про купівлю-продаж  виключає необхідність докладного  розгляду положень про суб’єктивний  склад і форму даного.Разом  із тим існує ряд спеціальних  розпоряджень,що відображають відомі  особливості змісту і виконання договору міни в порівнянні з аналогічними правилами про договір купівлі-продажу.

 Насамперед,необхідно враховувати еквівалентний характер звичайного товарообміну.Тому,якщо в договорі міни відсутні вказівки на ціну чи хоча б порівняльну вартість обмінюваних товарів,вони передбачаються рівноцінними.У цьому випадку витрати по виконанню договору,у тому числі по переданню і прийняттю обмінюваних товарів,покладаються на ту сторону,що у конкретній ситуації несе відповідні обв’язки покупця по його прийняттю.Договором міни може бути передбачено інший розподіл таких обов’язків,наприклад їх покладання на одного із учасників[20].

 Обмін товарами за даним договором зовсім не обов’язково повинен бути одномоментним і здійснюватися ’’з рук до рук’’ .За умовами конкретного договору одна із сторін може бути зобов’язана передати товар раніше,ніж інща надасть обмінюваний товар.У такому випадку до виконання обов’язку по переданню товару стороною,для якої договором установлено більш пізній термін передання товару,застосовуються правила про зустрічне виконання зобов’зань.Для неї це означає насамперед можливість призупинити передання товару або зовсім відмовитися від виконання договору,якщо контрагент попередньо не передав їй товар [15,ст.295].

 Перехід права власності на обмінювані товари за загальним правилом відбувається після того,як обов’язки по переданню товарів виконані обома сторонами,тобто передбачається одночасним для кожної зі сторін договору.Таке положення покликане запобігти ситуації,у якій сторона,яка перша отримала товар,здобуває на нього право власності,не виконавши зустрічного обов’язку по переданню контрагенту іншого товару.

 Різновидом договору міни є бартерний договір.Правове регулювання бартерних операцій у зовнішньоекономічній діяльності має деяці особливості,передбачені Законом України ’’Про регулювання товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності’’ від 23.12.1998 року.Його видано з метою державного регулювання бартеру,протидії бартеризації економіки[4].

 Визначення понять ’’бартер (товарний обмін)’’ і ’’товарообмінна (бартерна) операція ’’ міститься як у названому законі,так і в Законі України ’’Про оподаткування прибутку підприємств’’.

  У Законі України ’’Про оподаткування прибутку підприємств’’ бартер(товарний обмін) визначено як господарську операцію,що передбачає проведення розрахунків за товари (роботи,послуги) в будь-якій формі,відмінній від грошової,включаючи будь-які види заліку і погашення взаємної заборгованості,у результаті яких не передбачається зарахування коштів на рахунки продавця для компенсації вартості таких товарів (робіт,послуг)[5].

  Відповідно до ч.1 Закону України від 23.12.1998 року,товарообмінна (бартерна) операція в галузі зоовнішньоекономічної діяльності — це один із видів експотно-імпортних операцій,оформлених бартерним договором або договором із змішаною формою оплати,яким часткова оплата експортних(імпортних) поставок передбачена в натуральній формі між суб’єктом зовнішньоекономічної діяльності України та іноземним суб’єктом господарської діяльності,що передбачає збалансований за вартістю обмін товарами,роботами,послугами у будь-якому поєднанні,не опосередкований рухом коштів у готівковій вбо безготівковій формі.

 У Законі України від 23.12.1998 року встановлено часові межі дії виконання бартерних операцій:граничний строк між експортом товарів за бартерним договором і зустрічним імпортом — 90 календарних днів.Початок перебігу строку — дата митного оформлення товарів,фактично експортованих за бартерним договором,у разі експорту за бартерним договором робіт або послуг — дата підписання акта або іншого документа,що засвідчує виконання робіт,надання послуг.У разі експорту за бартерним договором високоліквідних товарів строки ввезення на митну територію України імпортних товарів не повинно перевищувати 60 календарних днів з дати оформлення експортної вантажної митної декларації.

 У законі передбачено санкцію за порушення граничних строків ввезення товарів,що імпортуються за бартерним договором, — пеня за кожний день прострочення у розмірі 0,3 відсотки вартості неодержаних товарів.

 Таким чином,підсумовуючи вищесказане,можна зробити висновок,що договір міни є регулятором взаємовідносин між виробниками і споживачами,а також спрямований на невідворотне відчуження кожною із сторін належного їй майна.

РОЗДІЛ 2

ОСОБЛИВОСТІ УКЛАДЕННЯ  ДОГОВОРУ МІНИ

           2.1 Істотні умови договору міни

 Зміст договору як спільного юридичного акта сторін становлять, по-перше, умови, щодо яких вини дійшли згоди і, по-друге, ті умови, які приймаються ними як обов’язкові на основі чинного законодавства. Таким чином, зміст цивільно-правового – це ті умови, на яких укладена відповідна угода сторін.

 Істотні умови договору мають пріоритетне положення з точки зору визначення предмету дослідження, оскільки відповідно до ст. 638 ЦК України договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди за всіма істотними умовами[2].  

 Відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору , а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

 Істотними умовами є ті умови, без погодження яких договір взагалі не вважається укладеним. Такі суттєві умови договору визначаються в законі, разом з тим ними можуть стати будь-які умови, на погодженні яких наполягає та чи інша сторона.

 Істотні умови договору відображають природу договору, відсутність будь-якої з них не дає змоги сторонам виконати їх обов’язки, які покладаються на них за договором. Якщо сторони досягли згоди за всіма істотними умовами, які визнані такими законом або необхідні для даного виду, то договір вважається укладеним і набуває обов’язкової сили для сторін[10,ст.24].

 Кожна із сторін договірних відносин може наполягати на узгодженні й таких умов, які в законі прямо не названі істотними і за своїм характером не є необхідними для даного виду договору. Було б нерозумно ігнорувати ці умови, бо за ними іноді криються інтереси суб’єктів цивільних правовідносин. Тому в п. 1 ст. 638 ЦК України до істотних віднесено й усі ті умови, щодо яких за заявою однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.

Таким чином, істотні  умови договору це:

       - умови, які безпосередньо зазначені в законі;

        - умови, які необхідно погодити  саме для даного виду договору;

        - умови, на погодженні яких  наполягає одна із сторін.  

Істотними умовами договору міни є умови про предмет та кількість товару, правове регулювання яких здійснюється за правилами договору купівлі-продажу (якщо це не суперечить суті зобов'язання). Предметом договору міни (бартеру) є товар, тобто матеріальні та нематеріальні активи, а також цінні папери та деривативи[19]. Крім того, згідно із ч. 5 ст. 715 ЦК України договором міни може бути встановлений обмін майна на роботи (послуги). Не може бути об'єктом міни (бартеру) майно, віднесене законодавством до основних фондів, яке належить до державної або комунальної власності, у разі якщо друга сторона договору міни (бартеру) не є відповідно державним чи комунальним підприємством

Форма договору визначається відповідно до загальних умов, що їх висувають до форми будь-якого  цивільно-правового договору.

          Право власності на обмінювані товари переходить до сторін одночасно після виконання зобов'язань щодо передання майна обома сторонами, якщо інше не передбачено законом. Однак сторони за домовленістю між собою можуть це правило змінити.

Зміст договору становлять права та обов'язки сторін, які полягають у тому, що кожна із сторін зобов'язується передати у власність іншій стороні один товар взамін на інший. Зокрема, розподіл прав та обов'язків між учасниками договору міни, а також відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов договору визначається згідно з нормами про договір купівлю-продаж (якщо це не суперечить суті зобов'язання)[21,ст.20].

Зазначення в договорі ціни в грошових одиницях є необов'язковим, оскільки ціною є інший товар, що передається взамін. Договором  може бути встановлено доплату за товар більшої вартості, що обмінюється на товар меншої вартості.

Ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження (псування) товару може переходити до покупця  за договором міни до моменту виникнення на нього права власності на відповідний товар.

Отже, договір міни є взаємною угодою, тому в ньому містяться окремі положення, умови, які визначають права та обов’язки сторін, сутність яких становить зміст договору.

          2.2 Укладення договору міни

Згідно із ст. ст. 715 та 716 гл. 54 Цивільного кодексу України до договору міни застосовуються загальні положення про купівлю-продаж. За договором міни кожна із сторін зобов'язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший товар. Кожна із сторін договору міни є продавцем того товару, який він передає в обмін, і покупцем товару, який він одержує взамін. Тобто сутністю договору міни майна є купівля-продаж майна[2].

На підставі договору міни виникають принаймні  два зобов'язання: 1) зобов'язання однієї сторони передати товар іншій стороні у власність у правовій формі купівлі-продажу, роздрібної купівлі-продажу, поставки, постачання ресурсами через приєднану мережу; 2) зобов'язання іншої сторони здійснити такі ж дії на користь першої сторони в одній із правових форм, визначених вище.

Допускається, щоб договором міни зобов'язання однієї сторони передати товар у правовій формі зобов'язання купівлі-продажу або в правовій формі різновидів цього зобов'язання обумовлювалось зустрічним зобов'язанням виконати роботи або надати послуги. Стаття 715 ЦК не виключає укладення договорів, якими передбачається виконання роботи чи надання послуги в обмін на виконання іншої роботи або в обмін на надання іншої послуги. Термін «міна» може застосовуватись тільки стосовно договору. Стосовно зобов'язання вживання цього терміна є недоречним. Зобов'язання міни існувати не може, оскільки на підставі договору міни виникає два зобов'язання, одне із яких полягає в переданні товарів у власність, а інше може бути таким же за юридичним змістом, а може бути зобов'язанням щодо надання послуг (виконання робіт)[23,ст.17-19].

Стаття 715 ЦК передбачає, що на підставі договору міни в певній частині може виникати грошове зобов'язання. Грошове зобов'язання може встановлюватись договором міни, якщо на підставі такого договору здійснюється обмін товару різної вартості. У таких випадках договором може передбачатись зобов'язання однієї сторони здійснити доплату на користь іншої сторонни[2].

Як виняток  із загальних правил ст. 334 ЦК щодо моменту  набуття права власності за договором ч. 4 ст. 715 ЦК установлює, що право власності на обмінювані товари виникає одночасно в момент виконання зобов'язання щодо передання товарів стороною, яка передає товар останньою (зазначаючи мовою податкового законодавства, — момент виникнення права власності визначається за другою подією, за моментом здійснення балансуючої операції). Передбачається можливість установлення законом або договором іншого моменту виникнення права власності на товар, що передається на підставі договору міни. Але ж це відсилання до закону не може тлумачитись як відсилання до загальних правил, установлених ст. 334 ЦК. Частина 4 ст. 715 ЦК установлює спеціальне правило, яке застосовується переважно перед нормами ст. 334 ЦК, а відсилання у ч. 4 ст. 715 ЦК є відсиланням до можливого закону, який буде кваліфікуватись як спеціальний стосовно ч. 4 ст. 715 ЦК[2].

Враховуючи взаємність договору міни (обов´язки однієї сторони відповідають правам іншої), а також подвійний правовий статус кожної його сторони (сторона договору міни є продавцем того товару, який вона передає в обмін, і покупцем товару, який вона одержує взамін), наведемо приблизний перелік лише обов´язків контрагентів договору міни: