Представництво в цивільному процесі

 

Суспільне представництво здійснюється громадськими організаціями по захисту інтересів їх членів і інших осіб. Вказане представництво по основах виникнення займає щось середнє між договірним і законним. У ньому виявляється і воля їх інтересів на захист, і відома самостійність самої організації. Вступаючи в її члени, громадянин тим самим, виражає згоду на представництво нею його інтересів, бо в статуті організації або положенні про неї передбачається можливість такого представництва. Разом з тим громадська організація бере участь в цивільному процесі по своєму розсуду. Тому для участі її в справі як представник не потрібно повноважень від громадянина.

 

 

Розділ 3. Повноваження процесуального представника

 

3.1. Процесуальне  становище процесуального представника

 

Чинне процесуальне законодавство відносить судового представника до осіб, що беруть участь в справі (ст. 98 ЦПК) [19]. Незважаючи на це, деякі автори вважають це рішення законодавця неправильним, обґрунтовуючи свою точку зору тим, що представники діють в захист інтересів особи, яку представляють, і тільки від його імені, а тому вони не мають юридичної зацікавленості в справі, їх процесуальні права зумовлені об'ємом прав особи, хто представлений, а це означає, що дії, які вони виконують в процесі, не носять самостійного характеру. Інші вчені на основі аналізу ознак, що характеризують осіб, що беруть участь в справі, включають до їх складу і представників. Цей висновок є, з точки зору Комарова В.В., більш переконливим. Твердження про те, що представники не мають юридичної зацікавленості в справі, представляється необґрунтованим. У судових представників відсутня особиста зацікавленість в справі, однак вони зацікавлені в тому, щоб суд виніс рішення на користь особи, хто представлений ними. Зацікавленість представників зумовлена лежачим на них обов'язком надати правову допомогу особі, хто представлений в захисті суб'єктивних прав і інте­ре­сів, що охороняються законом і носить процесуально-правовий характер [3, 170].

 

Згідно із законом  судові представники мають комплекс самостійних процесуальних прав і обов'язків нарівні з іншими суб'єктами, що є особами, що беруть участь в справі (ст. 99 ЦПК) [19]. За невиконання своїх процесуальних обов'язків вони можуть бути притягнуті до відповідальності (ст. 117 ЦПК) [19]. Наприклад, ст. 16 Закону України «Про адвокатуру» [5] передбачає, що рішенням дисциплінарної палати кваліфікаційно-дисциплінарної комісії до адвоката можуть бути застосовані такі дисциплінарні стягнення, як адміністративне попередження; припинення дії свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю на термін до одного року; анулювання свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.

 

Непереконливий  і той аргумент, що представники не можуть бути віднесені до осіб, що беруть участь в справі, оскільки вони діють в процесі не від свого імені, а від імені особи, інтереси якої захищаються в суді. Правове становища будь-якого з учасників процесу має певні особливості, тому дану обставину потрібно розглядати лише як специфіку процесуального становища судового представника. Представники, незважаючи на те, що діють від імені особи, яка представлена, можуть в своїх доводах торкатися правової суті цивільної справи, висловлювати думку з будь-яких питань в процесі його розгляду, а також в процесі перевірки і перегляду ухвалених рішень в передбаченому законом порядку. При цьому не має значення ні характер їх юридичної зацікавленості, ні то, від чийого імені вони здійснюють необхідні процесуальні дії. Таким чином, основними ознаками, що визначають процесуальне становище судових представників, є їх юридична зацікавленість в кінцевому результаті цивільної справи, що розглядається і комплекс процесуальних прав, що забезпечують здійснення представницьких функцій і дають можливість впливати на виникнення і розвиток процесу [3, 170].

 

Сказане свідчить про те, що судовим представникам властиві характерні ознаки осіб, що беруть участь в справі, і, отже, вони обґрунтовано віднесені цивільним процесуальним законодавством України до цієї групи учасників процесу.

 

3.2. Повноваження  процесуального представника

 

Набуття правосуб'єктності процесуального представника і здійснення його функцій можливе за наявності  відповідних повноважень, підтверджених  визна­ченими в ЦПК і належно  оформленими документами (статті 113, 114 ЦПК) [19].

 

Повноваження  членів колегіальних органів управління кооперативними організаціями, їх об'єднаннями, іншими громадськими організаціями підтверджуються випискою з протоколу засідання належного органу управління, що уповноважив вести справу в суді.

 

Повноваження  працівників підприємств, установ, організацій підтверджуються довіреністю від імені підприємств, установ, організацій; уповноважених профспілок – довіреністю відповідного профспілкового органу; адвокатів – ордером, виданим юридичною консультацією; інших осіб – довіреністю чи усною заявою довірителя із занесенням її до протоколу судового засідання (ст. 113 ЦПК) [19]. Зазначені документи набувають юридичної сили повноважень на ведення справи в суді за умови належного їх оформлення відповідно до ст. 114 ЦПК [19]. Довіреності громадян посвічуються нотаріально або на підприємстві, в установі, організації, де вони працюють, або в управлінні будинками, житлово-комунальному підприємстві за місцем проживання; військо­во­службовців – у відповідній військовій частині; осіб, які мешкають у населених пунктах, де немає нотаріальних контор, – у виконавчому комітеті міської, селищної чи сільської ради; осіб, які перебувають на лікуванні, – у відповідному лікувальному закладі. Довіреності осіб, які перебувають у місцях позбавлення волі, можуть бути посвідчені начальниками місць позбавлення волі [21, 155].

 

Письмові довіреності  від імені підприємств, установ, організацій видаються за підписом власника чи керівника уповноваженого ним органу з прикладенням печатки  підприємства, установи, організації, а від кооперативних організацій, їх об'єднань, інших громадських організацій – за підписом посадових осіб, уповноважених статутом (положенням), з прикладенням печатки організації (ст. 114 ЦПК) [19].

 

Повноваження  на ведення справи в суді дає представникові право на вчинення від імені особи, яку він представляє, всіх процесуальних дій, крім передачі справи до третейського суду, повної або часткової відмови від позовних вимог; визнання позову; зміни предмета позову; укладення мирової угоди; передачі повноважень іншій особі (передоручення); оскарження рішення суду; подачі виконавчого листа до стягнення, одержання присудженого майна або грошей. Право на здійснення представником кожної із зазначених процесуальних дій повинно бути спеціально обумовлено у виданій йому довіреності (ст. 115 ЦПК) [19].

 

Обсяг повноважень  представника визначається при договірному (добровільному) представництві особою, в інтересах якої діє представник (довіритель), у всіх інших випадках – законом чи статутом відповідної  організації, положенням про неї [21, 156].

 

Повноваження  законних представників на ведення  справи в цивільному процесі стверджуються: батьків, усиновителів – паспортом, свідоцтвом про народження неповнолітніх  дітей, документом про всиновлення; опікунів і піклувальників – посвідчуючим документом органу опіки і піклування, яким є рішення про опіку і піклування, прийняте державною адміністрацією районів, районів міст Києва і Севастополя, виконавчими комітетами міських чи районних у містах, сільськими, селищними радами (ст. 129 КпШС) [12].

 

Законні представники мають право вчиняти всі ті процесуальні дії, виконувати які могли  б особи, котрих вони представляють, якщо вони мали б цивільну процесуальну дієздатність. Вони можуть без окремих  на то повноважень виконувати розпорядчі дії, визначені ст. 115 ЦПК [19], за окремими випадками, передбаченими КпШС України. Стаття 145 КпШС [12] забороняє опікуну, а ч. 3 ст. 7 Закону України від 26 квітня 2001 p. «Про охорону дитинства» [7] батькам і особам, які їх замінюють, без дозволу органів опіки і піклування укладати угоди, зокрема, договори які підлягають нотаріальному посвідченню і спеціальній реєстрації; відмовлятися від належних підопічному майнових прав, ділити майно, розділяти чи обмінювати житлову площу, видавати письмові зобов'язання тощо. Органи опіки і піклування вправі, якщо це необхідно для захисту прав підопічних, обмежити право одного з батьків або опікуна (піклувальника) розпоряджатися вкладом, внесеним будь-ким на ім'я підопічного.

 

Опікуну і піклувальнику, їх дружинам і близьким родичам забороняється укладати угоди з підопічними. Вони також не вправі представляти осіб, які перебувають у них під опікою і піклуванням, при укладені угод або веденні судових справ між підопічним і дружиною опікуна чи піклувальника та їх близькими родичами. Опікун і піклувальник не мають права здійснювати дарування від імені підопічного, а також зобов'язуватися від його імені порукою (ст. 146 КпШС) [12]. Отже, здійснення процесуальними представниками повноважень в цивільному процесі, визначених ст. 115 ЦПК [19], повинно узгоджуватися з правилами статей 145, 146 КпШС [12].

 

Цивільний процесуальний  представник зобов'язаний сумлінно вести справу в суді, користуватися  належними йому правами і виконувати цивільні процесуальні обов'язки. Посадові особи підприємств, установ, організацій, а також адвокати, які виконують функцію процесуального представника в цивільному судочинстві, за несумлінне ведення справи несуть дисциплінарну або громадську відповідальність (статті 117 ЦПК [19], 145 КЗпП [10], ст. 16 Закону «Про адвокатуру» [5]).

 

Отже, судові представники наділяються правами і обов'язками позивачів, відповідачів, третіх осіб і т. д. в залежності від того, яке  процесуально-правове становище  займають суб'єкти, що представляються  ними. Повноваження представників прийнято поділяти на два види – загальні і спеціальні. До загальних відносяться ті повноваження, без яких не може обійтися представник, захищаючи інтереси своїх довірителів. Ними охоплюється право участі в дослідженні доказів, виступи в суперечках, право звертатися з клопотанням про залучення до справи доказів, заявляти відведення суду і т. д. Ці повноваження не перераховуються детально в уповноважуючих документах.

 

Спеціальні  повноваження судового представника стосуються здійснення ним найбільш важливих дій, пов'язаних з розпорядженням об'єктом процесу, визначенням характеру судового захисту. Щоб між довірителем і представником не сталося яких-небудь непорозумінь з приводу таких дій, повноваження на їх здійснення повинні спеціально обмовлятися в уповноважуючому документі.

 

Згідно ст. 46 ЦПК [19] до даного виду повноважень відносяться  права на [22, 78]:

 

–      передачу справи в товариський або  третейський суд;

 

–      повна або часткова відмова від  позовних вимог;

 

–      визнання позову;

 

–      зміна предмета позову;

 

–      укладення мирової угоди;

 

–      передачу повноважень іншій особі (передоручення);

 

–      оскарження рішення суду;

 

–      пред'явлення виконавчого листа  до стягнення;

 

–      отримання присудженого майна або  грошей.

 

Представники, діючі від імені недієздатних, отримують, як правило, всі повноваження. Обмеження в їх правовому становищі, пов'язані із здійсненням ряду операцій, встановлені ст. 133 КпШС [12] України.

 

Громадські  організації, виступаючі в суді як представники своїх членів, набувають загальні повноваження. Надання їм інших повноважень залежить від волі зацікавлених осіб.

 

Для участі в  цивільному процесі кожний представник  зобов'язаний підтвердити свої повноваження. Батьки і всиновлювачі представляють  в суд свідоцтва про народження дітей, паспорти з відмітками про утриманців, опікуни – посвідчення про їх призначення. Представники, що беруть участь в процесі із згоди своїх довірителів, представляють від останніх письмову довіреність, засвідчену [22, 80]:

 

–      нотаріальними конторами, а також установами, підприємствами, організаціями, де працює або вчиться довіритель;

 

–      управлінням будинку, в якому  він проживає;

 

–      адміністрацією стаціонарної лікувальної  установи, в якій громадянин знаходиться  на лікуванні;

 

–      відповідною військовою частиною, якщо довіреність видається військовослужбовцем.

 

–   Довіреність, що видається громадянином, що знаходиться в ув'язненні, пересвідчується адміністрацією місця ув'язнення. Повноваження адвоката упевняються ордером, що видається юридичною консультацією (ст. 45 ЦПК) [19]. Довіреність від імені юридичної особи особливому посвідченню не підлягає. Уповноважуючим актом може явитися заявлене в судовому засіданні клопотання самого довірителя про допуск в розгляд справи його представника.

 

Довіреність може бути двох видів: разові і загальні. Разова довіреність дається довірителем  на участь по одній справі в одному суді. Загальна – на веден­ня всіх цивільних  справ, що торкаються інтересів довірителя у всіх судових орга­нах. Термін дії довіреності не може перевищувати трьох років. Якщо в ній термін не вказаний, вона дійсна в межах одного року від дня видачі (ст. 67 ЦПК) [19].

 

Організації, що виконують функції судового представництва, при направленні в суд свого  працівника забезпечують його документом, що свідчить про дане йому доручення на ведення в суді цивільної справи.

 

 

 

 

 

Висновки

 

Отже, представництво в цивільному процесі є процесуальним  засобом реалізації громадянами  права на судовий захист від посягань на честь і гідність, життя та здоров'я, на особисту свободу і майно, гарантований Конституцією (ст. 55) та іншими законами України. Воно забезпечує участь у цивільному процесі громадян і організацій, надає їй можливість використовувати юридично грамотних осіб для ведення цивільних справ у суді та захисту суб'єктивних прав й інтересів.