Процесуальные сроки

Ця стаття встановлює, що строк може бути поновлений або продовжений за клопотанням сторони або іншої особи у разі його пропущення з поважних причин. Слово «поновлений» вжитий у розумінні одержання втраченого права, після чого строк знову починає спливати з початку. Слово «продовжувати» вжито у розумінні збільшувати строк до певної нової дати або події.

Для порівняння у РФ, процесуальні строки встановлені судом можна  продовжити (ст. 111 ЦПК РФ), а встановлені  законом можна тільки поновити. ЦПК  України такої різниці між  строками, встановленими судом і  законом, як правило, не робить.

Слово «клопотання» тут  вжито у розумінні писаної  заяви, поданої до суду, якому належало вчинити процесуальну дію або  до якого потрібно було подати документ чи доказ. Про місце і час розгляду такого клопотання повідомляються особи, які беруть участь у справі, але їх присутність не є обов'язковою.

Стара редакція частини  третьої коментованої статті встановлювала, що одночасно з клопотанням може бути вчинено ту дію або подано той документ чи доказ, стосовно якого заявлено клопотання. Поновлення чи продовження процесуальних строків або відмову у такій дії суд вирішує постановляючи ухвалу.

Нова редакція частини 3 зазначеної статті передбачає, що одночасно з клопотанням про продовження строку чи його поновлення належить вчинити або подати той документ чи доказ, стосовно якого заявлено клопотання. Отже, за старою редакцією частини третьої  заявник формально міг не подавати відповідний доказ або документ, стосовно якого заявляв клопотання. Тепер при вчиненні такої дії обов’язково повинен надаватись документ, або доказ або вчиняти певну дію. З питань поновлення чи продовження строків суд постановляє ухвалу[9;44]³

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Сутність та значимість строків у цивільному процесі

 

Строки, що встановлюються у цивільних процесуальних відносинах як вияв соціального часу, є важливим правовим засобом найбільш ефективного регулювання діяльності фізичних та юридичних осіб. Строки дисциплінують учасників правових зв'язків, забезпечують чіткість і визначеність у правах та обов'язках суб’єктів цивільного судочинства.

Строк трактується як певний проміжок часу. Із його закінченням  норми цивільного процесуального права  пов'язують можливість виникнення, зміни  або припинення правовідносин. Таким  проміжком часу є цивільний процесуальний  строк, закінчення якого визнається юридичним фактом не тільки в цивільному процесі, а і в інших галузях права, а також в загальній теорії права.

В юридичній літературі була висловлюэться думка про те, що юридичним фактом (подією) є не закінчення строку, а закінчення часу. Як зазначає Зейкан Я.П. "говоря о событиях, значимых для права, никогда не следует забывать о таком важном юридическом факте, как истечение времени". Однак ті, хто не підтримує таку точку зору, на наш погляд, обґрунтовано зазначають, що сплив часу, що є фактом реальної дійсності, не може розглядатися як факт, оскільки час як спосіб буття матерії нерозривний і нескінченний, не має початку, ніколи не сплине, бо в своєму існуванні безмежний, внаслідок чого можна говорити тільки про закінчення передбаченого законом строку.

Під юридичним фактом розуміють конкретні життєві  обставини, факти об’єктивної дійсності, з якими норма цивільного процесуального права пов'язує виникнення, зміну  чи припинення цивільно-процесуальних відносин.

При цьому необхідно  зазначити, що закінчення цивільного процесуального строку являє собою юридичні факти, які здатні виступати як підстави для настання правових наслідків лише як елемент фактичного складу, оскільки сам по собі строк, поза зв'язками з іншими юридичними фактами жодного змісту не має, а має значення тільки як строк прийняття процесуальних рішень та вчинення процесуальних дій.

З питання про закінчення строків як юридичних фактів в  юриспруденції існують різні  точки зору: одні вченні вважають, що юридичним фактом буде перебіг процесуального строку; інші говорять про закінчення строку; треті вважають, що юридичне значення може мати як перебіг, так і закінчення строку.

На наш погляд, більш  аргументована позиція тих авторів, які вважають, що сплив строку не можна віднести ні до абсолютних, ні до відносних подій, а необхідно цей юридичний факт називати "умовною подією". Дана думка ґрунтується на тому, що в суті процесуальних строків як юридичних фактів поєднуються два невід'ємно пов’язаних між собою моменти: суб’єктивний та об'єктивний. Об'єктивність полягає в тому, що строк являє собою певний проміжок об’єктивного явища часу, непідконтрольного та незалежного від волі та свідомості людини, оскільки "... течение определенного строка есть частный случай течения времени, которое течет независимо от воли и деятельности людей". Суб’єктивний характер строків як юридичних фактів полягає в тому, що, по-перше, за допомогою усвідомленої вольової діяльності людей історично був обраний визначений масштаб часу, який застосовується в практичній, в тому числі цивільно-процесуальної діяльності. По-друге, за допомогою вольової усвідомленої діяльності людини фіксуються відрізки об’єктивного процесу (часу). Разом з цим, в нормах цивільного процесуального права регламентуються тільки юридично значимі визначені відрізки часу (строки), які в силу формального характеру правових приписів набувають низку ознак, непритаманних часу у філософському розумінні (строк може бути зупинений, продовжений, поновлений тощо).

Цивільний процесуальний  кодекс України не містить визначення процесуальних строків.

Згідно визначення, яке  наведено С.І. Чорнооченком, цивільно процесуальні строки – це строки, встановлені  ЦПК України для вчинення процесуальних  дій судом і учасниками процесу  в цивільному судочинстві .

Відповідно до визначення, наведеного Тертишніковим В.І., процесуальний строк – це проміжок часу, визначений для здійснення процесуальних дій учасниками процесу (крім суду).

Науково – практичний коментар до Цивільного процесуального кодексу України містить наступне визначення строку: процесуальний строк – це встановлений законом або призначений судом проміжок часу, з яким процесуальний закон пов'язує можливість або необхідність вчинення конкретних процесуальних дій або настання певних процесуальних наслідків.

Зазначені визначення є  дещо обмеженими і не розкривають суті цивільних процесуальних строків.

Для правильного розуміння  цивільних процесуальних строків  доцільно виділити основні ознаки, притаманні їм.

По-перше, цивільним процесуальним  строкам характерна владно-регулятивна  юридична природа, оскільки вони знаходять свій прояв через правову форму, закріплені в нормах цивільного процесуального права і по відношенню до конкретного цивільно-процесуального правовідношення тягнуть для його учасників певні правові наслідки.

По-друге, цивільно-процесуальні строки створюються і функціонують для досягнення поставлених в цивільному процесуальному праві цілей. Процесуальні строки цілеспрямовані, зорієнтовані на раціональне та ефективне регулювання темпоральних параметрів цивільного судочинства, зокрема, на повний, всебічний та своєчасний розгляд цивільних справ.

По-третє, цивільні процесуальні строки є елементами дії цивільного процесуального права, механізму процесуального регулювання.

По-четверте, в якості юридичних засобів процесуальні строки мають юридичну силу і забезпечуються державою, оскільки реалізація їх як засобів правового регулювання охороняється примусовою силою держави.

По-п'яте, цивільні процесуальні строки як юридичні засоби нормативного характеру в результаті цілеспрямованого правового впливу на часові сторони суспільних відносин в сфері цивільного судочинства призводять до певних юридично значимих правових наслідків.

Отже, цивільний процесуальний  строк – це елемент правового  регулювання поведінки учасників  цивільного судочинства, встановлений в нормах цивільного процесуального закону або визначений судом та обчислюваний роками, місяцями або днями проміжок часу чи момент у часі, який визначається точною календарною датою чи вказівкою на подію, та з яким ЦПК встановлює можливість або необхідність вчинення судом і учасниками процесу конкретних процесуальних дій, а також настання певних процесуальних наслідків.

Значення процесуальних  строків полягає в тому, що вони забезпечують стабільність і визначеність цивільних процесуальних відносин, цивільного провадження у справі; забезпечують суб’єктам правовідносин можливість належно підготуватися і виконати певні процесуальні дії; є процесуальними засобами впливу на поведінку несумлінних учасників процесу, на виконання ними процесуальних обов’язків, засобами реалізації принципу раціональної процесуальної форми. Поряд з іншими процесуальними засобами цивільні процесуальні строки повинні забезпечити гарантованість, реальність та оперативність судового захисту суб’єктивних прав заінтересованих осіб, які беруть участь у справі, та інтересів держави, якщо ці строки дотримані.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновок

Таким чином строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, що має юридичне значення. Суб'єктивне процесуальне право (правовий обов'язок) не може перебувати поза часом. Своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ — одне з основних завдань цивільного судочинства.

Фактор часу для громадянина, суб'єкта господарювання, майнові права  і (або) законні інтереси якого порушені й потребують судового захисту, відіграє велике значення. Кожен зайвий день прострочення означає додаткові, інколи невідновні втрати й збитки.

Суд повинен визначати  строки в залежності від конкретних обставин справи, враховуючи час, необхідний і достатній для вчинення процесуальних дій, в тому числі строки доставки поштових повідомлень та інших способів отримання інформації.

Однак при цьому не можна створювати умови для зволікання та затягування процесу, враховуючи, що перебіг процесуальних строків, які призначає суд, не відображається на строках визначених законом.

Під цивільним процесуальним строком слід розуміти встановлений законом або судом період в часі, впродовж якого може або повинна бути здійснена певна процесуальна дія учасником цивільного процесу.

Процесуальний строк — це певний період часу, в межах якого вчиняються процесуальні дії.

Своєчасному розгляду справи покликані сприяти процесуальні строки. Цивільні процесуальні строки — це встановлені ЦПК України проміжки часу для вчинення процесуальних дій судом і учасниками процесу в цивільному судочинстві.

 

 

 

 

 

Список використаних джерел

1. Конституція України.
2. Цивільний процесуальний кодекс України.
3. Гражданский процесс: Учеб. Пособие / За ред.. Ю.С. Червоного. –Х., 2003. – 232-243с
4. Гражданский процесс: Учеб. Учебник / Отв. ред. В.В Ярков. – 5-е изд., перераб. и доп. – М.: Волтерс Клювер, 2004. – 302-315с.
5. Тертишніков В.І. Цивільний процесуальний кодекс України. Науково-практичний коментар. – Х., 2002.- 259-267с.
6. Цивільний процесуальний кодекс України: Науково-практичний коментар / За ред. Є.О. Харитонова, О.І. Харитонової, В.В, Васильченка, Н.Ю. Голубєвої. – Х.: Одіссей, 2009. – 203-209с
7. Цивільний процес: Навч. посібник / За ред.. Ю.В. Білоусова. – К.: Наукова думка, Прецедент, 2004. – 110-116с.
8. Штефан М.Й. Цивільний процес: Підручник для студ. юрид. Спеціальностей вищих закладів освіти. – 2-ге вид., перероб. та доп. – К.: Ін Юре, 2001. – 105-108с. 
9. Ярешко І.С. Цивільне процесуальне право: Навч.-метод. Посібник. – К.: КНЕУ, 2003 – 45-48с.

¹ Штефан М.Й. Цивільний процес: Підручник для студ. юрид. Спеціальностей вищих закладів освіти. – 2-ге вид., перероб. та доп. – К.: Ін Юре, 2001. – 105-108с. 

² Гражданский процесс: Учеб. Учебник / Отв. ред. В.В Ярков. – 5-е изд., перераб. и доп. – М.: Волтерс Клювер, 2004. – 302-315с.

³ Ярешко І.С. Цивільне процесуальне право: Навч.-метод. Посібник. – К.: КНЕУ, 2003 – 45-48с.